41716 (Лінгвістичні напрямки наприкінці XIX — на початку XX ст.), страница 2

Неолінгвісти виступили проти методики дослі­дження і загальнотеоретичних положень молодограма­тиків. Вони звинувачували молодограматиків у вузь­кості проблематики і догматизмі (збирали матеріал і складали довідкові посібники, не було в них живої ідеї). На думку неолінгвістів, мову слід не тільки опи­сувати, а необхідно глибоко проникати в її суть, пояс­нювати її функціонування й розвиток.

Усупереч молодограматикам неолінгвісти заперечу­вали регулярність мовних змін. «Усе в мові, — твер­дить Бонфанте, — регулярне, як і в житті, бо існує. І водночас усе нерегулярне, тому що умови існування явища різні». Критикували молодограматиків і за те, що вони втискували в прокрустове ложе відносно прос­тих законів і методів опису таке складне явище, як мо­ва, яка для них існувала окремо від людини.

Не погоджувалися неолінгвісти з членуванням мо­ви молодограматиками на фонетику, морфологію й син­таксис: люди говорять реченнями, а не фонемами, мор­фемами, синтагмами.

Критикуючи молодограматиків за спрощення й схе­матизацію, за неувагу до «людського чинника», нехту­вання індивідуальною творчістю, проведення дискрет­них меж щодо безперервних процесів, прагнення від­окремити лінгвістику від інших наук, неолінгвісти натомість нічого не запропонували, крім суто індиві­дуального розгляду історії окремих мовних фактів.

Закликаючи мовознавців розкривати складність мов­ного розвитку і враховувати у вивченні мови конкретні умови її розвитку, неолінгвісти насправді обмежували­ся лише географічним чинником, тобто розглядали мо­ву передусім з погляду територіального поширення певних явищ. Бартолі навіть назвав свій напрям прос­торовою лінгвістикою.

Основним методом дослідження мови неолінгвісти вважали встановлення ізоглос, тобто ліній на карті, які показують межі поширення мовних явищ. Виходячи з цього, вони визначають мову як механічну сукупність ізоглос. Мовні інновації розглядають у трьох аспек­тах: 1) їх вік; 2) місце появи; 3) причини виникнення.

За допомогою даних просторової лінгвістики неолін-гвісти роблять спроби вийти за межі мовної сім'ї і встановити зв'язки між індоєвропейськими мовами та іншими мовними родинами. На відміну від молодогра­матиків, які проповідували теорію полігенезу мов (по­ходження мов світу від декількох прамов), неолінгвісти, особливо А. Тромбетті, підтримували теорію моногенезу, тобто походження всіх мов світу від одного предка.

Услід за Шухардтом неолінгвісти вказували на умовність меж між мовами та діалектами. Бартолі, зо­крема, говорив про лінгвальну безперервність, до якої належать індоєвропейські, уральські, семітські мови. Це положення ґрунтується на теорії хвиль Шмідта й теорії змішування мов Шухардта.

За переконанням неолінгвістів, усі мови світу є змішаними. Так, французька мова є результатом змі­шування латинської й германської, іспанська — латин­ської й арабської, італійська — латинської, грецької й оскоумбрської, румунська — латинської та слов'янської, чеська — слов'янської та німецької, болгарська — сло­в'янської та грецької, російська — слов'янської та фін­но-угорської. Таким чином, у реальності маємо справу не зі спорідненістю, а зі свояцтвом, тобто родиною не за спільним походженням, а за результатом контактуван­ня, схрещення. Унаслідок тривалого контактування, вза­ємовпливу можуть виникати мовні союзи — особливі типи ареально-історичної спільності мов, які характе­ризуються певною кількістю спільних структурних і матеріальних ознак.

З концепцією змішування мов пов'язана неолінгвіс-тична теорія субстрату, суперстрату й адстрату (див. тему «Мова та історія»).

Отже, неолінгвісти на противагу молодограматикам, які вивчали мову в діахронії, наголошували на синхрон-но-діахронній взаємодії різних мовних фактів, дослі­джували живі реальні діалекти, удосконалили мето­дику лінгвістичної географії, пов'язали її з проблема­ми порівняльно-історичного мовознавства. Особливо цінним є їх внесок в етимологію (наприклад, праця Пі-зані «Етимологія»).

Недоліками неолінгвістики є захоплення екстра-лінгвальними фактами, недооцінка системно-структур­них властивостей мови, розуміння мови як абстракції (реальністю вважали мову окремої людини, а націона­льну мову — такою абстракцією, як, скажімо, поняття середньої людини).

Використана література

Ковалик 1.1., Самійленко С. П. Загальне мовознавство: Історія лінгві­стичної думки. — К., 1985. — С 168—214.

Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К„ 1980. — С 77—130.

Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998.—С. 108—149.

Березин Ф. М. История лингвистических учений. — М., 1984. — С. 133—189.

Звегинцев В. А. История языкознания XIX—XX веков в очерках и из­влечениях. — М., 1964. — Ч. 1. — С. 263—464.

Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В. Очерки по истории лингвистики. — М., 1975. — С. 478—540.