Що ж до нашої країни, то на сьогодні, згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року “Про право власності на окремі види майна”, громадяни України мають право на зберігання і носіння тільки вогнепальної мисливської (нарізної та гладкоствольної) зброї. Причому, носіння її з метою замозахисту заборонено чинним законодавством. Дозвіл тільки на право зберігання мисливської вогнепальної зброї надається тоді, коли зброя придбавається з метою самозахисту.

Законом України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” і Постановою Президії Верховної Ради України “Про забезпечення безпеки народних депутатів України та окремих посадових осіб апарату Верховної Ради України” передбачена можливість надання окремим категоріям осіб у тимчасове користування вогнепальної зброї (пістолетів) з метою самозахисту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 575 від 12 жовтня 1992 року встановлено порядок застосування вогнепальної зброї посадовими особами. Щодо застосування такої зброї громадянами з метою самозахисту, то це питання ніяк не врегульоване. Єдиною умовою є те, щоб при її застосуванні не були перевищені межі необхідної оборони⁸⁰.

Актуальним для ситуації, що склалася у зв’язку з розгулом злочинності в нашій державі, є питання про створення громадянами як формальних, так і неформальних об’єднань.

Право кожної особи на самозахист, самооборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про недоторканість особи, її житла і майна, забезпечує умови захисту державних і громадських інтересів, а також охоронюваних законом прав та інтересів громадян.

Висновки

На сьогодні в Україні склалася система законодавчих актів, що створюють правову основу для здійснення і захисту суб’єктивних цивільних прав громадян.

Однак, існують ще певні недоліки, які ускладнюють оптимальне виконання визначених суб’єктивних прав і свобод громадян. Зараз, в умовах низького рівня договірної дисципліни, подальший розвиток повинні отримати способи забезпечення виконання зобов’язань.

Проаналізувавши правові принципи ЦК України, що забезпечують виконання зобов’язань, можна відзначити часткову їх непослідовність і певну неузгодженість. Я маю на увазі правове визначення статусу неустойки різними нормами.

Потребує також дослідження проблема оптимального визначення співвідношення збитків і неустойки в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, адже за деякими договірними зобов’язаннями не завжди можна визначити збитки, тому застосовують неустойку як засіб часткового відшкодування збитків, котрі важко підрахувати.

Очевидним є і той факт, що застосування штрафної неустойки, як загального способу, може не лише призвести до банкрутства боржника, а й створити ситуацію, коли невиконання боржником договірного обов’язку може бути вигідним для кредитора. Тому потребує додаткової розробки питання балансу як інтересів боржника так і інтересів кредитора.

Сумнівно в умовах ринкової економіки виглядає і виключна неустойка, яка передбачена, зокрема, транспортним законодавством. Збереження такого привілею залізниці не може мати вагомих аргументів.

Сьогодні норми чинного законодавства ЦК України про гарантії явно не узгоджуються з ринковими відносинами. Тому доцільно сформувати найбільш повну за змістом норму у новому ЦК України про цей вид гарантії, враховуючи розвиток ринкових відносин, поширивши її не тільки на організації, а й громадян та фермерські господарства.

Багато питань виникає щодо застосування норм законодавства про заставу. З одного боку учасникам заставних відносин надано право вільного вибору предмета і виду застави, а з іншого – встановлений порядок звернення стягнення на заставлене майно перешкоджає її поширенню.

Викликає багато суперечностей Указ Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетними і державними цільовими фондами”, який вводить нове поняття “податкова застава”, проте питання застави регулюється відповідним Законом України “Про заставу”.

Колізії, які існують між Законом України “Про заставу” і цим Указом, не сприяють стабільності заставних правовідносин, а саме: Указ не передбачає письмової форми договору та його нотаріального посвідчення; відповідно до Указу з дня виникнення податкової заборгованості все майно та майнові права платника податку перебувають у податковій, тоді як Законом передбачено, право застави виникає з моменту укладання договору застави; Указом не передбачена податкова мінімальна чи максимальна сума податкової заборгованості, порядок оцінки заставленого майна і порядок проведення такої оцінки.

Пріоритетом нового формування прав людини є захист приватного життя, приватної власності, забезпечення людині особистої, соціальної, економічної безпеки.

Актуальною у цьому контексті є компетенція моральної шкоди. Однак, застосуванню цього засобу захисту перешкоджає неузгодженість норм, які регулюють дані правовідносини, що, в свою чергу, створює колізії чинного законодавства.

Так, в деяких нормативних актах значно звужені межі застосування моральної шкоди, що неузгоджується з вимогами ЦК України, якими передбачено право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її права неправомірними діями в будь-яких правовідносинах.

Існують колізії і в питанні про органи, які мають право вирішувати питання про відшкодування моральної шкоди, адже всупереч нормам ЦК України деякі нормативно-правові акти передбачають і інші органи, не визначені безпосередньо кодексом.

Багато спірного є у питанні про визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до Конституції здійснення правосуддя покладено на суди (загальні, арбітражні, третейські).

Однак, до цього часу в деяких нормативно-правових актах відсутнє чітке розмежування компетенції судів, що на практиці породжує численні конфліктні ситуації.

Багато протиріч існує в законодавстві про третейські суди, основною причиною є відсутність законодавчого акту, який би регулював їх діяльність.

Врегулювання питання компетенції судів, а також ліквідація відмінностей у судовому провадженні (цивільному і арбітражному) на думку багатьох відомих фахівців є нагальною потребою. З їх доводами важко не погодитися. Напевно, вирішення цих питань, як і прийняття нового Цивільного кодексу України, справа недалекого майбутнього.

В цілому, на мій погляд, питання здійснення і захисту цивільних прав громадянами найбільш повно врегульовані в нашому законодавстві і, безумовно, мають велике значення у житті суспільства.

Перелік використаної літератури

1. Конституція України, К., 1996.

2. Конституция Российской Федерации (комментарий), М.,1995.

3. Арбітражний процесуальний кодекс України, “Україна”, К., 1994.

4. Гражданский кодекс Российской Федерации (комментарий), “Спартак”, М.,1995.

5. Кодекс законів про працю України і інше законодавство про працю, Українська правнича фундація, К.,1995.

6. Кодекс про шлюб та сім’ю України, К.,1996.

7. Кодекс України про адміністративні правопорушення, К.,1997.

8. Цивільний кодекс України, К.,1996.

9. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар, Фірма “Консул”, Харків, 1997.

10. Закони України, Збірник, Українська правнича фундація, К., 1996, т.2,4,5,7.

11. Земельное и хозяйственное законодательство Украины. Сборник нормативных актов, “Основа”, Харьков, 1994.

12. Збірник постанов Пленума Верховного Суду України 1963-1995, К., 1995, ч.1 та 2.

13. Збірник рішень та арбітражної практики Суду України, Українська правнича фундація, К., 1997.

14. Постанова Пленума Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” № 9 від 11 листопада 1996 року, Вісник Верховного Суду України, 1996, № 2, с.11.

15. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок введення Державного реєстру застав рухомого майна” від 30 липня 1998 р., Діло, 1998, вересень, № 5, с.10.

16. Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення мережі пунктів з ломбардного кредитування населення під заставу виробів із дорогоцінних метелів та з дорогоцінних каменів” від 26 січня 1998 р., Посередник, 1998, № 2, с.5.

17. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі. Бюлетень законодавства і юридичної практики, 1997, № 9-10, “Юрінком”, К.,1998.

18. Практика судів України в цивільних справах. Бюлетень законодавства і юридичної практики, 1995, ч.1, № 1,2,3.

    Спеціальна література

19. Гражданское право Украины. Учебное пособие под ред. Ю.А.Заики. К., 1998.

20. Залоговое право. Учебное и практическое пособие под ред. А.А.Вишневского. “БЕК”, М., 1996.

21. Советское гражданское право. Учебник под ред. В.П.Рясенцева. “Юридическая литература”, М., 1996.

22. Права людини в Україні. Щорічник 1995 р. Українська правнича фундація, К., 1996.

23. Цивільне право. Підручник під ред. О.А.Підопригора, Д.Б.Боброва. “Вентурі”, К.,1997, ч.1.

24. Бабий Л., Правовые основания разрешения хозяйственных споров третейскими судами, Предпринимательство, хозяйство и право, 1997, № 10, с.39.

25. Житников А., Податкова застава, Баланс, 1998, № 21 (198), с.53.

26. Заржицький О., Левченко А., Застава як засіб забезпечення виконання зобов’язань, Право України, 1996, № 7, с.35.

27. Косінов С., Співвідношення заходів захисту і мір відповідальності у цивільному праві України, Право України, 1998, № 12, с.95.

28. Красько І., Договір поруки, Цивільне право, 1997, № 10, с. 20.

29. Лилак Д., Забезпечення виконання господарських правових зобов’язань неустойкою, Право України, 1996, № 12, с.64.

30. Першиков Е., Деякі аспекти захисту прав суб’єктів господарського права в арбітражних судах України, Український правовий часопис, 1998, № 3, с.24.

31. Рабінович П., Панкевич І., Межі прав людини і Конституція України, Право України, 1997, № 5, с. 21.

32. Скомароха В., Деякі питання конституційного провадження, Право України, 1998, № 9, с.39.

33. Федоров М., Право на вогнепальну зброю: за і проти, Право України, 1997, № 2, с. 55.

34. Шаповал В., Конституційний суд України: місце у державі і роль у соціумі, Український правовий часопис, К., 1998, № 3, с.40.

35. Шімон С., Відшкодування моральної шкоди в проекті Цивільного кодексу України, Право України, 1997, № 10, с.23.

36. Шишкін В., Конституційний Суд. Право і межі звернення, Віче, 1997, № 10, с.45.

37. Шмарьова Т., Реєстрації застав рухомого майна: нове законодавство. Економіка, фінанси, право, 1998, № 1, с.32.

38. Яхно О., Як звернутися до Європейського Суду, Голос України, 1998, 27 жовтня, с.12.

1 Див. Коментар до Конституції України, К., 1996, с.4.

2 Див. Советское гражданское право. Учебник под ред. В.А.Рясенцева. “Юридическая литература”, М., 1986, с.223.

3 Див. Закони України, Збірник, Українська правнича фундація, К.,1996, т.4, с.78.

4 Див. Закони України, Збірник, Українська правнича фундація, К., 1996, т.2, с.105.

5 Див. Советское гражданское право. Учебник под ред. В.А.Рясенцева. “Юридическая литература”, М.,1986,с.223.

6 Див. там же, с.226.

7 Див. Советское гражданское право. Учебник под ред. В.А.Рясенцева. “Юридическая литература”, М.,1986, с. 226.

8 Див. Советское гражданское право. Учебник под ред. В.А.Рясенцева. “Юридическая литература”, М.,1986, с. 226

9 Див. Рабінович П., Панкевич І., Межі прав людини, Конституція України, Право України, 1997, № 5, с.21.

1⁰ Див. там же, с.22.

1¹ Див. Цивільне право. Підручник під ред. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва, “Вентурі”, К.,1997, ч.1, с.175

1² Див. там же, с. 175.

1³ Див. Закони України, Збірник, Українська правнича фундація, К., 1996, т.5, с.47

1⁴ Див. Цивільне право. Підручник під ред. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва. “Вентурі”, К.,1997, ч.1.с.177

1⁵ Див. Цивільне право. Підручник під ред. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва. “Вентурі”, К.,1997, с.178

1⁶ Див. Цивільне право. Підручник під ред. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва. “Вентурі”, К.,1997, с.176

1⁷ Див. Гражданский кодекс Российской Федерации (комментарий), “Спартак”, М.,1995, с.235.

1⁸ Див. Гражданское право Украины. Учебое пособие под ред. Ю.А. Заики, К., 1998, с.36

1⁹ Див. Цивільне право. Підручник під ред. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва. “Вентурі”, К.,1997, ч.1., с.164