З негаторним позовом можна звернутися тільки до суду, а засоби захисту прав цього інституту можуть бути іншими.

3.2 Судовий захист

Судові способи захисту являють собою передбачені законом засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання порушених прав. Судовий захист особистих немайнових прав здіснюється судом. Систему суддів загальної юрисдикції складають: Місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18 ЗУ «Про судоустрій») Відповідно до статті 16 ЦК України: «Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу». Будь – яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України. Ст. 6 ЗУ “Про судоустріїй України” тлумачить, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді. Вирішуючи цивільні справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди керуються постановою Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року.

Серед засобів захисту можна виділити загальногромадянські (ст. 16 ЦК України) та спеціальні засоби. До за­гальногромадянських засобів відносяться:

• визнання права;

• відновлення права;

• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його пору­шення;

• відшкодування збитків;

• визнання правочину недійсним;

• примусове виконання обов`язку в натурі;

• зміна правовідношення;

• припинення правовідношення;

• визнання незаконними рушення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Що стосуєть спеціальних способів захисту, то вони поділяються також на дві підгрупи:

• ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав (відновлення по­рушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст.277 ЦК) та заборона поширен­ня інформації, якою порушуються особисті не­майнові права (ст.278 ЦК));

• ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права. До да­ної категорії способів захисту слід відноси­ти, наприклад, можливість вимагати виправ­лення імені у випадку його порушення (ч.З ст.294 ЦК).

1. Адміністративний захист

Адміністративний захист особистих немайнових і майнових прав здійснюється відповідно до статті 17 ЦК України. Захист цивільних прав та інтересів Президентом Укрїни, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Президент України здійснює захист цивільних прав та іетересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.

До адміністративного порядку захисту цивільних прав належать:

1. Оскарження дій та актів державних органів у вищий орган виконавчої влади;

2. Прийняття органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо використання способів захисту, визначених ЦК.

Найбільш поширеним способом захисту в адміністративному порядку є визнання правового акту незаконним або його скасування. Ст. 118 Конституції України передбачає, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Якщо особи приватного права набувають цивільних прав та обов`язків за принципом “Дозволено все, що незаборонене законом”, то органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов`язані діяти лише в межах їх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Держав відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Висновок

Повага до кожної людини як до особистості повинна стати нормою повсякденного життя в Україні, знайти свій вияв у визнанні її єдиною цінністю первісного порядку, відносно якої визначаються всі інші цінності, включаючи право. Мету закону слід розуміти як забеспечення всебічного розвитку особистості, охорону її життя, свободи, честі, гідності та особистої недоторканності. За такого підходу людина ні в якому разі не розглядатиметься лише як засіб для досягнення цілей.

В Цивільному законодавстві України існують чіткі тендеції розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства. Подальший розвиток цивільно – правового регулювання особистих немайнових прав в Україні має бути зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. Проте це не повинно бути необдуманою рецепцією відповідни міжнародних норм права, а зваженим процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, поєднаного з особливостями поєднаного з особливостями національного світосприйняття, правотворення та праворозуміння. Також слід зауважити, що навіть наявність наддосконаленої правової системи – це лише передумова, яка без належного поєднання із своєчасною, однозначною та повною реалізацією і захистом особистих немайнових прав не зможе досягнути необхідного результату.

Особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, будучи урегульовані нормами права, являють собою правові зв’язки між суб’єктами з приводу особистих немайнових благ. З цього випливає, що особисті немайнові права в цивільному праві - суб’єктивні права громадян і організацій, що виникають у зв’язку з регулюванням нормами цивільного права особистих немайнових відносин, не пов’язаних із майновими.

Список літератури

1. Дзера О.В. Цивільне Право України – К: Юрінком Інтер, 2002р.

2. Шевченко Я.М. Цивільне Право України – К: Ін Юре, 2003р.

3. Бірюков І.А. Цивільне Право України – К: Наукова думка, 2000р.

4. Ємельянов В.П. Цивільне Право України – Х: Консул, 2000р.

5. Підопригора О.А. Цивільне Право – К: Вентурі, 1999р.

6. Слипченко С.А. Цивільне Право України – Х: Еспада, 1999р.

7. Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві – К: Науковий світ, 2001р.

8. Красавчикова Л.О. Личная жизнь под охраной закона – М: Юрид. Лит., 1983р.

9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р.

10. Цивільний кодекс України. Коментар (науково – практичний) Харків, 2004р.

11. Конституція України. Офіційний текст – Київ 1999р.

12. Конституція України. Офіційний текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. Навчальний посібник – К: 1999р.

13. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002р.

14. Права людини: міжнародні договори Організації Об`єднаних Націй та Ради Європи / Упоряд. В. Павлик, В. Тесленко – К: Факт, 2001

15. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р. / / Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи – К: Факт, 2001р.

16. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи – К: Наукова думка, 1992р.

17. Устав Всемирной организации здравоохранения – Женева, 1968р.

18. Відомості Верховної Ради України – 1993р.

19. ЗУ “Про судоустрій” від 7.02.2002р.

20. ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991р.

21. ЗУ “Про донорство крові та її компонентів” / / Відомості Верховної Ради України – 1995р.

22. ЗУ “Про забезпечення санітарного й епедемічного добробуту населення” від 24 лютого 1994р.

23. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 18 тижнів” від 12 листопада 1993р.

24. ЗУ “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991р.

25. “Основи законодавства України про охорону здоров`я” 1992р.

26. ЗУ “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.

27. ЗУ “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992р.

28. Конвенція про захист прав і свобод людини від 4 листопада 1950р. / / Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи – К: Факт, 2001р.

29. ЗУ “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994р.

30. Указ Президента України “Про порядок перемін громадянами України прізвищ, імен та по батькові” від 31 грудня 1991р.

31. Положення “Про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен та по батькові” затверджено КМУ від 27 березня 1993р.

32. ЗУ “Про об`єднання громадян” від 16.06.1992р.

29