37207 (Переваги і недоліки різних форм правління (в контексті парламентської реформи в Україні від 8 грудня 2004 р.))

Размещено на http://www.allbest.ru/

Переваги і недоліки різних форм правління (в контексті парламентської реформи в Україні від 8 грудня 2004 р.)

План

Вступ

1. Загальна характеристика форм державного правління та їх видів

2. Республіканська форма правління: поняття та різновиди

3. Переваги і недоліки президентської, парламентської та змішаної систем

4. Роль інституту президента в президентській, парламентській та змішаній республіках

5. Наслідки парламентської реформи 4 грудня 2004 року

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Система правління дуже схожа на пару чобіт. Вона створюється для тих, чиї ноги підходять по розміру для цього взуття. Але варто пам’ятати на рахунок правління, що справедливо також по відношенню до взуття: чоботи повинні відповідати тій подорожі, яку планується здійснити.

Гарольд Ласки

Питання про переваги і недоліки різних форм правління обговорюється давно, хоча на протязі історії інтенсивність цих дискусій була неоднаковою. За останні три десятиріччя підвищення інтересу до цієї проблеми пов’язане з «хвильою» демократизації, яка охопила багато країн по всьому світі. Після падіння авторитарних режимів у всіх молодих демократіях постало питання про вибір форми правління. Це питання супроводжувалось дебатами про «плюси» та «мінуси» різних систем.

Історично виокремились і сформувались дві основні форми державного правління – монархія і республіка. В процесі розвитку цих форм виникали їх різновиди.

Дане питання торкнулось і України, та знайшло свій прояв у Законі України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року, відповідно до якого в Україні була встановлена парламенсько-президенська форма правління. Проте, на цьому вирішення проблеми вибору форми правління в Україні не було завершене. Вчені вважають, що вибираючи найбільш актуальну форму правління в Україні, слід опиратися не лише на досвід інших країн, а, в першу чергу, на ментальність та цінності власної держави, стан розвитку суспільства, рівень правової культури. Вчені, правознавці, політики та пересічні громадяни висувають різні погляди щодо пріоритетної форми правління в Україні. Щоб дослідити це питання, слід звернутися до того, що таке форма державного правління, які основні види форм правління виділяються і які їх переваги та недоліки.

1. Загальна характеристика форм державного правління та їх видів

Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їхнього утворення і розподіл компетенції між ними.

Форма державного правління дає можливість усвідомити:

- як створюються вищі органи держави і яка їхня будова;

- як будуються взаємини між вищими й іншими державними органами ;

- як будуються взаємини між верховною державною владою і населенням країни ;

- якою мірою організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права і свободи громадянина.

2. Республіканська форма правління: поняття та різновиди

Республіканська форма правління в остаточному виді сформувалася в Афінській державі. В міру розвитку громадського життя вона видозмінювалася, здобувала нові риси, усе більше наповнялася демократичним змістом.

Серед сучасних видів республік вчені виділяють:

Парламентська республіка

Така форма, при якій верховна влада в організації державного життя належить парламенту, що обирається населенням країни. Глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом, з числа депутатів, що належать до тих партіям, що мають у своєму розпорядженні більшість голосів, і підзвітний йому. Президент обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина). Процедура обрання глави держави в сучасних парламенських республіках неоднакова (наприклад, в Італії, президент республіки обирається членами обох палат на їхньому спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по три депутата з кожної області, обраних обласною радою). У федеративних державах участь парламенту в обранні глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Вибори глави держави в парламенській республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії. Глава держави в парламенській республіці має повноваження: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами та ін.

Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що уряд лише тоді правомочний здійснювати керування державою, коли він користується довірою парламенту. Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламенська форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, що реально забезпечує демократизм і законність громадського життя, свободу особи. До парламенських республік можна віднести ФРН, Австрію, Швейцарію, Ісландію, Індію й ін.

Президентська республіка

Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Найбільш характерні риси президентської республіки :

- позапарламентський метод обрання президента (прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак) і формування уряду;

- відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом;

- більш широкі, ніж у парламентській республіці, повноваження глави держави.

Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки (в конституції США чітко визначено, що вища законодавча влада належить парламенту, виконавча - президенту, судова - Верховному суду). Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їхню розмаїтність, є те, що президент сполучає повноваження глави держави і глави уряду та бере участь у формуванні кабінету міністрів. Президент наділяється й іншими важливими повноваженнями: як правило, він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандуючим, оголошує надзвичайний стан, затверджує закони шляхом їхнього підписання, призначає членів Верховного Суду та ін.. У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, нарівні з якою, за принципом поділу влади, нормально функціонує законодавча і судова влада.

Змішана (напівпрезидентська)

Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Виконавча влада належить не лише президенту, але й прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент має право головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінляндія, Франція).

3. Переваги і недоліки президентської, парламентської та змішаної систем

парламентська президентська республіка державне правління

Основні переваги і та недоліки президентської, парламентської та змішаної форм правління були сформульовані Х. Лінцем (5). Навколо його імені, а головне – поглядів сформувалась ціла «армія» сторонників парламентської системи (і, відповідно, противників президентської форми). В стороні від двох «непримиримих таборів» стоять ті, хто підтримує змішані форми правління. І четвертий «табір» становлять вчені, які вважають що слід абсолютизувати переваги та недоліки різних форм правління, оскільки «одна і та ж форма правління може мати зовсім різне наповнення, функціонуючи в різних соціальних умовах та артикулюючи різні сторони політичного спектра» (3, с. 210).

До «небезпек» президентської форми Лінц (5) відносить наступні:

Відсутність тимчасової гнучності. Президенталізм не має жодних способів відправити у відставку правління,яке працює не достатньо добре та ефективно, нелегітимно, окрім виключної процедури імпічменту президента. В підсумку, «те, що при парламентській системі правління вилилось би в чергову урядову кризу, при президентській системі може переродитись у загальну кризу режиму» (5, с. 65).

Мажоритарні тенденції. Президенська система працює за принципом «переможець отримує все». Мажоритарний принцип робить політику грою з нулевою сумою, але подібні ігри, підмічає Лінц, спричинюють конфлікт. Президенські вибори дуже сильно піднімають ставки, що неминуче веде до загострення відносин в суспільстві та його подальшій поляризації.

Подвійна демократична легитимніть президента та парламента, кожен з яких вибирається всенародно, може стати джерелом конфлікту між законодавчою та виконавчою владою, настоює Лінц. В президентському режиму відсутні демократичні принципи вирішення спорів між гілками влади щодо того, яка ж з них фактично є «вираженням волі народу», «справжнім носієм демократичної легітимності».

Винагородження політичний аутсайдерів. Чітко встановлений строк президентських повноважень призводить до того, що політичний процес автоматично розпадається на жорстко розділені періоди, що практично не лишає можливості для проведення «політики тактичного коректування». Законодавчі механізми цієї системи можуть у випадку дострокового припинення президентських повноважень «винести» наверх людину, яка при звичайній виборчій процедурі не стала б главою держави, тобто влада переходить в руки політичних аутсайдерів.

Відсутність арбітражу. З одного боку, президент в президентській системі – глава держави і представляє інтереси всього народу; з другого року, він виражає цілком визначений політичний курс. Перша роль президента – символічна, друга – роль дійсної глави виконавчої влади і лідера певної партії. Лінц пише, що багато виборців і представників ключових груп еліти вважають, що виступ у другій ролі рівнозначний зраді по відношенню до першої, так як президент як глава держави повинен піднятися вище партійних інтересів, щоб являти собою символ нації і втілювати в своєму обличчі стабільність правління.

Схиляння до встановлення режиму особистої влади. Лінц категорично заявляє, що протиріччя між прагненням до забезпечення сильної та стабільної виконавчої влади і підозрюванням по відношенню до тієї ж президентської влади в рамках системи президентського правління впливає на загальну політику і стиль керівництва, на конкретні політичні рішення і вислови президента і його опонентів, і в цьому є зерно конфлікту.

Нестабільність. Зазвичай вважається, що часта зміна кабінетів і урядові кризи – це риси парламентської системи. Проте, Лінц вважає президентську систему менш стабільною по відношенню до парламентської. Дослідники питань стабільності правління випускають з виду нестабільність президентських кабінетів; мало хто помічає те, що парламентські системи – саме в силу своєї нестабільності, якої насправді немає – рідко впадають в глибокі кризи» (5, с. 64).

Неефективніть. Лінц переконаний, що ризик неефективного правління вищий в президентській формі правіління. «Відчайдушно бажаючи втілити свою програму націоналізації, чи провести земельну реформу до закінчення строку своїх повноважень, президент здатний до нерозумної трати грошових коштів чи ризикованих дій, що викликають поляризацію сил в країні, - і все це для того, щоб досягнути поставленої цілі» (5, с. 66).