35866 (Кримінально-процесуальний статус свідка), страница 7

Показання свідка сприймаються особою, яка проводить допит, і яка перероблює отримані відомості у своїй свідомості, а опісля фіксує їх у встановленому процесуальному порядку. Тому потрібно враховувати можливу втрату чи перекручування інформації, яка міститься у свідоцьких показаннях при їх фіксації. Слідчий чи секретар суду досить часто переказує покази своїми словами, вкладаючи у вуста свідка промову, яка не відповідає рівню його розвитку, містить непритаманні йому вирази. Правильному розумінню змісту показань може перешкоджати неправильне розуміння сказаного слідчим, упередженість, захоплення певною версією, що приводите до того, що людина часто чує: не те, що було сказано в дійсності, а те, що вона очікувала почути.

Помилки при фіксації можуть бути викликані особливостями мови показань. Причиною непорозуміння виявляється застосування свідком спеціальних термінологій, жаргонних слів, чи неточних виразів. Все це обумовлює необхідність аналізу не тільки змісту оцінюваних показань, але і всієї дії допиту, формулювання питань та характеру використаних тактичним прийомів. Можливості перевірки значно підвищуються, коли допит супроводжується звукозаписом.

Порівнювання магнітофонних записів різних допитів однієї і тієї ж особи сприяє виявленню змін в показаннях. Визначення причин даних змін є важливим елементом оцінки показань.

Достовірність показань перевіряється при порівнюванні з результатами інших слідчих дій.

Показання можуть бути уточнені і в результаті їхньої перевірки у ході процесу на місці пригоди, пред'явлення для впізнання і т.д.

За допомогою огляду чи обшуку можуть бути перевірені показання свідка про місцезнаходження слідів та предметів, а при допомозі експертизи - показання про походження та особливості слідів та предметів.

Належить вияснити, чи володіє суб'єкт необхідними якостями, які дозволяють належним чином сприйняти ті події, про які він повідомляє у своїх показаннях, а також з яких об'єктивних умовах сталося це сприйняття. Здатність свідка до сприйняття тих чи інших обставин може бути з успіхом перевірена за допомогою відтворення обставин та обстановки події, що дозволяє, наприклад, встановити, чи має можливість він бачити чи чути те, про що повідомив у своїх показаннях.

Перевірка правильності відтворення досягається у процесі допиту шляхом постановки перед допитуваним контрольних питань та отримання від нього максимально деталізованих показань про обставини, які можуть бути перевірені за допомогою інших доказів.

Зазначений прийом допомагає не тільки виявити та усунути помилки, які були допущені добросовісним свідком, але і викрити особу, яка дала неправдиві показання. Важливе значення мають повторні допити свідків з обставин, достовірність повідомлень про які викликає сумнів.

Примусивши допитуваного через деякий час, постановивши йому відповідні запитання, ще раз повторити свої показання про ті чи інші обставини, слідчий тим самим має можливість в деякій мірі визначити, що в них є правдою, а що неправдою.

Як правило, та частина показань, яка відповідає дійсності, у своїй основі залишається незмінною, в той же час, як видумані деталі постійно знаходяться у варіаціях, в них з'являються протиріччя. Дані протиріччя повинні бути ліквідовані, оскільки показання, які не узгоджуються із фактичними обставинами справи, не можуть бути використаними для обґрунтування обвинувального висновку⁴⁷.

Якщо наявні протиріччя дають можливість запідозрити неправду, то їх відсутність ще не є свідченням про достовірність показань через те, що у повторних показаннях досить часто спостерігається явище, яке називається "репродукцією" /відтворенням/, коли свідок відтворює не те, що в свій час він сприйняв, а свої первинні покази. Про прагнення свідка зберегти минулі показання без змін говорять текстуальні повтори, небажання вийти за межі викладеного, ухилення від оголошення обставин, які не були предметом першого допиту. При оцінці повторних показань присутність подібної репродукції завжди повинна спонукати до порівняльного аналізу змісту покаянь, а при необхідності і до доповнення інформації у ході нового допиту.

Виявивши під час порівнювання оціночних показань з іншими матеріалами справи які-небудь протиріччя чи їх невідповідність іншим доказам, потрібно вияснити дійсну причину цього, без чого неможливо правильно оцінити показання, а отже, і визначити їх значення для справи.

У тому випадку, коли протиріччя усунути не виявляється можливим, слідчий та суд повинні прийняти одні та відкинути інші показання.

Крім цього перевірка показань здійснюється за допомогою слідчих дій. Однією з слідчих дій, за допомогою якої визначається достовірність свідоцьких показань, є очна ставка. Для перевірки показань широко використовуються відтворення обстановки і обставин події за участю свідка. Дана слідча дія дає можливість краще з'ясувати обстановку події та перевірити на місці відповідність показань свідка дійсним обставинам справи. З цією ж метою можуть здійснюватись й інші процесуальні дії.

Перевірка показань свідка може здійснюватись і не процесуальним шляхом, за допомогою оперативно-розшукової діяльності. Матеріали цієї діяльності можуть сприяти як перевірці наявних доказів та їх джерел, так і вказати шляхи одержання нових, тобто вони здатні реально вплинути на прийняття певних процесуальних рішень у справі. Таким чином, перевірка свідоцьких показань провадиться, як правило, не одним якимось способом, а цілим комплексом заходів і здійснюється протягом всього періоду розслідування. Логічним завершенням перевірки показань є оцінка доказової інформації, що в них міститься.

Слідчий та суд приходять до висновку про достовірність чи недостовірність показань не відразу, а в результаті аналітичної діяльності, яка має ряд етапів. Дана діяльність починається з моменту, коли слідчий приймає рішення про виклик свідка, тому що в основу даного рішення покладена пропозиція, яка витікає із матеріалів справи, що особа, яка викликана на допит, знає про обставини, які мають значення для справи. Оцінка супроводжує отримання показань та їх перевірку, а завершується співставленням відомостей про факти, які містяться в показаннях, із всією сукупністю доказів Дані докази разом із отриманою від даної особи інформацією повинні складати єдину систему фактичних даних. Суд, який має справу із матеріалами закінченого попереднього слідства, відразу може оцінити кожне показання у сукупності з іншими доказами, але це не спрощує завдання, яке стоїть перед ним, оскільки ця сукупність доказової" інформації у ході судового розгляду справи може зазнати суттєвих змін.

2.3: Процесуальні правила допиту свідка.

Встановлені законом процесуальні правила допиту свідка мають за собою мету отримання повних та достовірних показань. Вони є організуючим моментом роботи слідчого та суду, виховують повагу до закону, підкреслюють важливість виконуваної свідком функції щодо його участі у відправленні правосуддя.

Важливим аспектом у проведенні допиту свідка - як слідчої дії є моральні норми Саме з урахуванням їх оцінюються і вибираються тактичні прийоми проведення цієї слідчої дії.⁴⁸ Свідки, викликані в одній і тій же справі, допитуються окремо та у відсутності інших свідків. Слідчий приймає заходи для того, щоб свідки в одній і тій же справі не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту /ст.167 КПК України/ У судовому засіданні свідки до початку їх допиту видаляються із залу судового засідання. Головуючий приймає заходи до того, щоби допитувані на суді свідки не спілкувалися з недопитаними свідками. В суді свідки також допитуються окремо та у відсутності ще не допитаних свідків /ст. 303 КПК України/, дані процесуальні правила направлені на те, щоб зробити неможливим вплив на показання свідка зі сторони інших осіб.

Перш ніж приступити до допиту, слідчий та суд повинні переконатись в особі свідка /ст.ст. 167, 302 КПК України/, а також вияснити інші необхідні відомості про його особистість. Крім прізвища та ім'я, по-батькові до необхідних відомостей відносяться - рік народження, місце проживання, місце праці та інші відомості, які характеризують особу свідка. На початку допиту встановлюється також відношення свідка до обвинуваченого та потерпілого.

Щоб забезпечити результативність допиту та отримання докладних та достовірних показів, свідку роз'яснюються його обов'язки, а також робиться попередження про відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань. Закон не встановлює, в якій формі свідку роз'яснюються його обов'язки та відповідальність. В одному випадку може бути достатнім ознайомити його із нормою закону,, в іншому - може бути потрібним більш досконале пояснення значення його показань для правильного вирішення справи та здійснення правосуддя, а також відповідальності за несумлінне виконання свідоцьких обов'язків.

Названа частина допиту - це не тільки виконання формальних вимог закону, але і важливий тактичний етап отримання свідоцьких показань. Вже на даній стадії слідчий повинен знайти правильний підхід до свідка, встановити з ним психологічний контакт.

Кожному свідкові перед допитом його по суті задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і пропонується потерпілому розповісти все, що йому відоме про обставини., у зв'язку із якими він викликаний на допит (ст.. 303 КПК України). Свідок починає свої показання у формі вільної розповіді про те, що та із яких джерел йому відомо про дані обставини. Вислуховуючи вільну розповідь від свідка, слідчий та суд не тільки отримують відомості по справі, але і складають враження про особу свідка.

Однією із гарантій отримання повних та об'єктивних показань в процесі вільної розповіді є правильна постановка запитань до свідка. Пропозиція до свідка розповісти все відоме йому по справі повинна бути продуманою та сформульованою ще в процесі підготовки до допиту та остаточно скоректована при знайомстві із свідком на попередній стадії допиту. Визначаючи мету вільної розповіді свідка, слідчий повинен у розумних межах інформувати його яро справу, по якій він викликаний на допит. Іноді має зміст підказати свідку методику розповіді: викласти події в їх хронологічній послідовності та логічному розвитку з максимальними подробицями; при розповіді робити посилання на джерело інформованості; повідомляти про додаткові джерела доказів, які підтверджують його показання⁴⁹.

Вільна розповідь є органічною частиною допиту і від неї не можна відмовитися, якою би стислою чи великою вона не була Навіть тоді, коли свідок сам бажає відразу перейти до відповідей на запитання, йому повинен бути роз'яснений обов'язок дати показання у формі вільного викладення відомостей.

У даній частині допиту є недоречною постановка свідку запитань, як і недоречним є оголошення показань вже допитаних осіб з метою ліквідування протиріч в їхніх показаннях після вільної розповіді. Як відзначав Верховний Суд, оголошення свідку показань інших осіб може спонукати його пристосувати свої відповіді до того, що вже знайдено по справі, наводити його на визначену відповідь, і за своєю суттю рівнозначно постановці заборонених законом навідних питань.

Питання свідку дозволено задавати не інакше, як після вільної розповіді, причому питання ті повинні бути сформульовані і доставлені таким чином, щоб свідок не мав можливості вибрати із них ніякої інформації для своєї відповіді.

Постановка свідку запитань може переслідувати мету отримання від нього відомостей про обставини, які не були ним висвітлені у вільній розповіді чи були висвітлені недостатньо повно. Свідок може, наприклад, не надати значення яким-небудь відомим йому обставинам, не побачити зв'язку між ними і розслідуваним злочином і не згадати про них у своїй розповіді.

Свідок може допустити ті чи інші помилки, неточності у зв'язку п несприятливими умовами сприйняття чи іншими причинами. У таких випадках є достатнім правильно поставити запитання, для того, щоб отримати від свідка вичерпну відповідь.

Шляхом постановки свідку запитань вияснюються та ліквідуються причини фактичних та логічних протиріччя, які є в показаннях; чи були виявленні при зіставленні їх з іншими доказами по справі.

Питання, які задаються свідку, прийнято поділяти на чотири види: доповнюючі, нагадуючі, уточнюючі та контрольні.⁵⁰

Додаткове запитання задається із метою поповнення чи отримання нової" інформації. Коли свідок, наприклад, не надав значення яким-небудь обставинам, не згадав про них у вільній розповіді, із яких-небудь причин не повідомив відомі йому відомості про факти, які цікавлять слідчого, перед таким свідком ставляться додаткові запитання.

Уточнююче запитання направлено на уточнення отриманої від свідка інформації і пов'язане із конкретизацією показань викладених у загальній формі

Нагадуюче запитання покликане допомогти допитуваному відновити в пам'яті забуті факти. Так, коли свідок не може пригадати., в якій годині він зустрів обвинуваченого, йому задається питання про те, чим він займався у день зустрічі. Частіше всього нагадуючі запитання відносяться до суміжних обставин -тих, які передували події злочину, які супроводжували її чи слідували за нею.

Контрольне запитання задається для перевірки правильності повідомленої свідком інформації Мова може йти про перевірку відомостей, повідомлених свідком про те, із якого джерела дані відомості отримані, якими були умови та обстановка, в яких були сприйняті дані обставини справи, ким можуть бути підтверджені дані свідком показання і та ін.

Питання, які будуть задані свідку, необхідно групувати по окремих моментах чи обставинах справи, дотримуючись при тому повної послідовності з'ясування моментів - від більш загальних до окремих, які торкаються окремих деталей. Послідовність постановки запитань повинна будуватися також з врахуванням того, щоби відповіді свідка розкривали події в їх розвитку та послідовності.

Зміст та форма запитання можуть здійснювати певний психологічний вплив на свідка. Мистецтво постановки питання полягає в тому, щоби запитання не наводило свідка на відповідь, а стимулювало його пам'ять на спогади тієї чи іншої обставини. Запитання повинно бути заданим таким чином, щоб виключити можливість фантазування та вигадки у відповіді свідка.

При постановці запитань до свідка важливо врахувати і інші фактори. Тональність формулювання запитання, відношення запитання до поданих раніше показань свідка, місце запитання серед інших питань, зайве наполегливе прагнення слідчого до з'ясування якої–небудь обставини і та інше, все це може вплинути на свідка І привести до дачі неправильних показань

Тому запитання, адресовані допитуваному, повинні відповідати ряду вимог:

І/ кожне запитання повинно відноситися до справи і мати відношення до якої-небудь визначеної обставини;

2/запитання повинні бути сформульовані зрозуміло, конкретно та грамотно, форма виразу мови запитання повинна відповідати рівню розвитку та знань допитуваного;