Якнайкращою політичною організацією такого суспільства є народне правління, сформоване по образу північно-російських феодальних республік Новгорода і Пскова: на думку Радіщева, народ Росії здавна прихильний республіканській формі правління.

Концепцію розділення властей він не визнає, бо тільки народ може бути дійсним Государем. Народ обирає магістратів, зосереджуючи всю повноту влади у себе. Майбутній державний пристрій Росії Радіщев представляв у формі вільної і добровільної федерації міст з вічовими зборами, із столицею в Нижньому Новгороді.

Соціальні і політико-правові ідеали А. Н. Радіщева були сприйняті російською політичною думкою і отримали подальший розвиток в праці декабристів, а потім і в революційно-демократичній теорії подальших років. На сучасників його праця справила величезне враження. Його книгу «Подорож з Петербургу до Москви» називали набатом революції, і вона була заборонена в Росії до 1917 р. За оду «Вільність» і «Подорож з Петербургу до Москви» Радіщев був судимий і засуджений до страти, яка була замінена десятирічним засланням в Усть-ілімськ.

Радіщев засуджував революційний терор, вважав, що найбільш радикальні втілення «вільності», народженої в епоху французької революції 1791 р., чреваті новим «рабством». Дійсно, постулатами теорії про право народу на повстання і революційне скинення монарха, якщо той допускає зловживання владою і свавілля, важко виправдати що послідувало після Жовтневої революції 1917-го р. фізичне знищення царської сім'ї і подальший «червоний терор» (дозволю собі застосувати цей сталий термін).

5. Г. Гегель і критика теорії суспільного договору

Своєрідну теорію походження держави створив найбільший представник німецької класичної філософії Гегель. Він стверджував, що в основі всіх явищ природи і суспільства, а як слідство, держави лежить абсолютний духовний і розумний початок — «абсолютна ідея» («світовий розум», «світовий дух»). Тим самим Гегель критикує теорію договірного походження держави, хоча визнавав заслугу Руссо в тому, що той бачив основу держави в спільній волі, але волі окремих конкретних людей, тоді як біля Гегеля держава виникла з абсолютної ідеї, з вимог розуму, і чоловік тут як би «не причому».

Він оспорював тезу прихильників договірної теорії про те, що держава створена людьми для забезпечення і охорони свободи особи і власності. По думці Гегеля, держава не страхова установа, воно не служить окремим особам і не може бути їх творінням. Держава є вища форма реалізації моральності.

Воно не служить чиїм-небудь інтересам, а є абсолютною самоціллю. Інакше кажучи, держава не служить, а панує, воно не засіб, а мета, мета в собі, вища зі всіх цілей. Держава має вище право відносно особи, а вищий обов'язок останньою — бути гідним членом держави.

Гегель відкидає народний суверенітет і витікаючу з нього ідею демократії. Верховна влада, на думку Гегеля, не може виражати інтереси народу, оскільки народ не лише не знає, чого хоче «розумна воля», але не знає навіть того, чого він хоче сам.

Таким чином, вчення Гегеля про державу було направлене проти теорії договірного походження держави, природних і невідчужуваних прав людини, а кінець кінцем проти ідей і цілей буржуазно-демократичної революції. По суті справи, гегелівська формула «Все дійсне розумно» виправдовувала абсолютистських для феодала буд Прусської держави. Якщо ідеологи революційної буржуазії (Локк, Руссо і ін.) розвивали вільні від релігії погляди на державу, то Гегель у витончено-містичній формі відроджував релігійно-теологічне вчення про нього. У його ученні держава замальовується як втілення вищих етичних цінностей, він створює справжній культ держави, підпорядковувавши йому людину повністю.

Висновок

Теорія договірного походження держави не відповідає на питання, де, коли і яким чином відбувся суспільний договір, хто був його учасником або свідком. А також страждає позачасовим, абстрактним уявленням про первісне суспільство, його стан. Наприклад, на думку Локка, таке суспільство було золотим століттям загального миру і благоденствування, свободи і рівності. Нині наука має в своєму розпорядженні дані про обмеженість і схемну таких уявлень.

Проте, не дивлячись на те, що дана теорія страждає антиісторизмом, але це не позбавляє її наукової цінності. Вона вперше показала, що держава виникає (хай через об'єктивні причини) як результат свідомої і цілеспрямованої діяльності людей. Це фактично перший створений людьми суспільно-політичний інститут, що надавав і надає величезну дію на життя індивідів, груп, класів, всього суспільства. Його можна планомірно удосконалювати, перетворювати, пристосовувати до умов, що змінюються. Якщо до сказаного додати, що договірна теорія поклала початок вченню про народний суверенітет, про підконтрольність, підзвітність перед народом всіх державно-владних структур, їх змінюваність, то ставати ясно, що дана теорія не втратила актуальність і сьогодні.

Крім того, договірна теорія походження держави поривала з релігійними уявленнями про походження держави і державної влади. Вона уловила і деякі реалії у виникненні окремих державних утворень.

Наприклад, перехід від первісного суспільства, де влада належала всім общинникам, їх зборам, вибраній ними раді, воєначальникові, вождеві – до держави, де влада належала вже державним органам, паную, особливому шару людей, що виділився для управління народом.

Ця теорія мала і глибокий демократичний зміст, обгрунтовувавши природне право народу на скидання влади непридатного монарха, аж до революційного повстання. Позитивний зміст договірної теорії походження держави був настільки значним, що вона і зараз використовується в багатьох демократичних, ліберальних рухах, хоча, зрозуміло, в сучасніших формах.

Список використаної літератури

1. Спиркин А.Г. Философия: Учебник для ВУЗов. – М., 2006.

2. Пантин И.К. Социалистическая мысль в России: переход от утопии к науке. – М., 1973.

3. Современная философия: словарь и хрестоматия. – Ростов на Дону, 1995.

4. Философия. Учебное пособие под редакцией В. Н. Лавриненко. – М., 1996.

5. Радугин А.А. Философия. Курс лекций. – М., 1995.

6. Прохоров А.М. Философский энциклопедический словарь. – М., 1989.

7. Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений. – М., 1994.

8. Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. Проф. Т.И. Кохановской, – Ростов на Дону, 2004.

9. Философия: Часть первая: История философии: Учеб. Пособие / Под ред. Проф. В.И.Кирилова, Проф. С.И.Попова, Проф. А.Н. Чумакова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2004.