31218 (Поняття, підстави та порядок спадкування), страница 2

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.Спадкоємці за усною чи письмовою угодою між собою можуть змінити розмір частки когось із них (ст.1267).

3.2 Спадкування за заповітом.

Спадкове право надає кожному громадянину можливість на випадок смерті розпоряджатися своїм майном. Особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті називається заповітом (ст. 1233 ЦК).

Право на заповіт (бути заповідачем) має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Спадкоємцями за заповітом можуть бути будь-які особи, незалежно від того, чи є вони в переліку спад­коємців за законом, чи їх немає. Цими особами, як уже зазначалося раніше, можуть бути не лише громадяни, а й юридичні особи, а також держава.

Заповідач може в будь-який час відмінити свій заповіт, внести в нього зміни або заповісти своє майно іншій особі; якщо новий заповіт визнаний не дійсним, чинність попереднього не відновлюється, крім випадків ,встановлених статтями 225,231 ЦК (СТ. 1254).

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із за­значенням місця і часу його укладання, підписаний особис­то заповідачем і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми тягне за собою недійсність заповіту. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади , хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа в присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ (частина 4 статті 207 ЦК України. ) .Заповіт не може підписувати особа на користь якої його зроблено. Закон до­пускає можливість посвідчення заповіту крім нотаріальної контори й іншими органами і посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК. Так, до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти громадян, що перебувають на лікуванні в лікарнях, проживають в будин­ках престарілих, перебувають під час плавання на морських суднах, заповіти військовослужбовців, заповіти громадян, які перебувають в експедиціях, заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, та ін. Ці заповіти посвідчують ви­значені цивільним законодавством посадові особи. Заповіт складається у двох примірниках. Один із них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачу.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у випадку його ( тобто вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі надпису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника банку. Причому підпис вкладника банку має бути посвідченим завідуючим відповідного відділення (філіалу) банку.

1. Коло спадкоємців за заповітом і змістом заповіту.

Відповідно до ЦК України кожний громадянин має право залишити за запо­вітом усе своє майно або частину його (не виключаючи пред­метів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим дер­жавним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Отже, заповіт на користь далекого родича чи просто приятеля буде дійсним і тоді, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом (наприклад, діти, дружина та інші).

Заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги незважаючи на наявність осіб, які вхо­дять у першу чергу спадкоємців за законом, або залишити все майно або частину його онуку, хоча син або дочка спадкодавця — батьки цього онука — живі.

Тобто заповідач не зв'язаний ні колом спадкоємців за зако­ном, ні черговістю закликання спадкоємців до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право заповідати своє майно державі, дер­жавним, кооперативним та громадським організаціям, незважа­ючи на те що у нього є спадкоємці за законом.

Спадкодавець може розподілити майно між спадкоємцями за законом або сторонніми особами в будь-яких частках.

Усе це стосується всякого майна, в тому числі і предметів зви­чайної домашньої обстановки і вжитку .

Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом: заповідач може розпоряджатися ним так само, як і іншим майном.

Отже, заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спад­коємців, які проживали спільно з ним більше року до його смерті.

3.2.2 Право на обов'язкову частку в спадщині.

Є категорія осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини. Вони успадковують незалежно від змісту запові­ту половину частки (Ст.1241 ЦК) , яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом.

До них належать неповнолітні або непрацездатні діти спад­кодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина (чоловік), батьки (усиновителі) й утриманці померлого.

Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спад­коємці, називають обов'язковою часткою. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку ( Ст.1241 ЦК) Якщо заповідач поз­бавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездат­них дітей або інших непрацездатних спадкоємців (з числа Вже згаданих), то заповіт у цій частині буде недійсним.

Спадкоємці другої черги не мають права на обов'язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкодавця є не­працездатна сестра, то все майно перейде до спадкоємця за за­повітом (у даному разі — до сторонньої особи), оскільки сестра як спадкоємець другої черги за законом права на обов'язкову частку не має.

Не мають права на обов'язкову частку також онуки та правну­ки спадкодавця, в тому числі і за умови, коли вони неповнолітні або непрацездатні. Нотаріальні контори послідовно керуються цим правилом у своїй практичній діяльності.

1. Позбавлення спадщини.

Відповідно до частини другої статті 1235 ЦК України заповідач може у заповіті позбавити права спадко­ємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Слід розрізняти пряме і побічне позбавлення спадщини, ос­кільки правові наслідки в першому і другому випадку будуть неоднакові.

Наприклад, коли спадкодавець, що має дружину і повнолітнього працездатного сина, зазначить у заповіті, що все своє майно він залишає дружині, то якщо дружина не відмовиться від спад­щини, син фактично буде позбавлений спадщини, хоча про нього і не згадувалося у заповіті. Таке позбавлення називають побічним.

Однак, заповідач у заповіті може прямо вказати, що все своє майно він заповідає дружині, а сина позбавляє права спадкоємства. В цьому випадку ми маємо пряме позбавлення спадщини — тут син так само нічого не одержить у спадщину. Проте коли б дружина відмовилась від спадщини, доля спадкового майна ви­рішувалась би по-різному в першому і другому випадку.

При побічному позбавленні спадщини все майно перейшло б до сина . При прямому поз­бавленні спадщини син не одержав би нічого і майно перейшло б за законом до спадкоємців другої черги, а при їх відсутності чи їх відмові від спадщини за правом спадкоємства — до держави.

1. Підпризначення спадкоємця.

Закон надає заповідачу право роз­порядитися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (СТ. 1242 ЦКУ ,ст.1244 ЦК України).

Наприклад, заповідач може вказати, що він все своє майно заповідає дружині, а якщо б вона померла до відкриття спадщи­ни чи відмовилась від неї, він майно заповідає брату. Таке роз­порядження називається підпризначенням спадкоємця.

Не можна в заповіті підпризначати спадкоємця до того спад­коємця, який прийме спадщину. Так, нотаріус не повинен по­свідчити заповіт, у якому було б заповідано майно певному спад­коємцю за умови, що це майно після смерті спадкоємця перей­шло б до тієї чи іншої особи.

Якщо такий заповіт був би посвідчений, його необхідно було б визнати недійсним у частині підпризначення спадкоємців до спад­коємця, оскільки таке розпорядження є угодою, спрямованою на обмеження правоздатності спадкоємця, а саме — на позбав­лення його такого елемента правоздатності, як право заповідати майно.

1. Заповідальний відказ.

Заповідач має право зобов'язати спад­коємців за заповітом виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються відказоодержувачами, а саме роз­порядження — заповідальним відказом.

Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять в коло спадкоємців за законом, так і особи, що не є спадкоємцями за законом (ст.1237 ЦК України).Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержуваччеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини (Ст.1237 ЦК)

Наприклад, заповідаючи майно дружині, спадкодавець зобо­в'язує її кожного місяця виплачувати певну суму племіннику до досягнення ним 25-річного віку.

Внаслідок такого розпорядження відказоодержувач набуває пра­ва вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, обтяжену «за­повідальним відказом». Якщо б дружина спадкодавця (у наведе­ному прикладі), прийнявши спадщину, відмовилась від вико­нання покладеного на неї обов'язку, племінник вправі був би звернутися з позовом до суду і в примусовому порядку домогти­ся здійснення свого права. Проте спадкоємець, на якого покла­дено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'яза­ний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.

У випадку смерті спадкоємця, на якого було покладено вико­нання заповідального відказу, або неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить до інших спадкоємців, які одержали його частку .

Відказоодержувач внаслідок заповідального відказу одержує лише відповідне право. По боргах спадкодавця він відповідаль­ності не несе.

Чинним законодавством України спеціально передбачено мож­ливість покласти на спадкоємця обов'язок надати іншій особі право довічного користування будинком, оскільки такі запові­дальні відкази часто зустрічаються у повсякденному житті та за­чіпають істотні інтереси відказоодержувачів. У статті 1238 ЦК Ук­раїни зазначено, що заповідач вправі покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його ча­стиною. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку до іншої особи право довіч­ного користування зберігає силу. Отже, коли спадкоємець, який одержав у спадщину будинок, продасть чи подарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим бу­динком або його частиною відповідно до змісту заповідального відказу.

Якщо відказоодержувач відмовиться від права, що обумовлене на його користь у заповідальному відказі, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу.

1. Покладання.

Відповідно до статті 1240 ЦК України заповідач може покласти на спадкоємця виконання будь-який дій, спря­мованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. Таке розпорядження називається покладанням. Наприклад, заповіда­ючи комусь бібліотеку, спадкодавець вправі зобов'язати цього спадкоємця дозволити студентам учбового закладу, де працював за життя спадкодавець, користуватися нею.

Отже, покладання переслідує деякі загальнокорисні цілі, вна­слідок чого його виконання мають право вимагати інші спад­коємці, організації, що зацікавлені у виконанні покладання, а також прокурор.

На відміну від заповідального відказу покладання може мати і немайновий характер.

1. Скасування та зміна заповіту.

Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт (ст.1254 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву до нотаріальної контори.

Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому супе­речить. При цьому необов'язково, щоб в пізніше складеному за­повіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується.