31170 (Поняття держави та її історичні форми)

ПЛАН

Вступ

1. Поняття та ознаки держави

2. Історичні форми державності

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Питання по державу, її поняття, сутність і роль з давніх часів відносяться до числа основоположних в державознавстві. Це можна пояснити хоча б такими причинами: по-перше, дані питання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів; по-друге, ніяка інша організація не може конкурувати з державою в багатогранності виконуваних задач і функцій, у впливі на долю суспільства; по-третє, держава - дуже складне і внутрішньо-суперечливе суспільно-політичне явище.

Народжена суспільством, його протиріччями, держава сама невпинно стає суперечливою, суперечлива її діяльність і соціальна роль. Як форма організації суспільства, призвана забезпечувати його цілісність і керованість, держава виконує функції, зумовлені потребами суспільства, а відповідно, служить його інтересам.

Держава є політичною організацією всього населення країни, його загальним надбанням і справою. Без держави неможливі суспільний прогрес, існування і розвиток цивілізованого суспільства.

Крім того, історія держави невід’ємна від історії суспільства, елементами якого є кожен з нас. Вона разом з суспільством проходить довгий історичний шлях від нерозвиненого до розвиненого, набирає на цьому шляху нові риси та властивості.

1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ

Дати визначення держави, яке б відображало всі грані цього складного суспільного явища, практично не вдавалося нікому, хоча спроби робилися багатьма видатними філософами, політиками, юристами. Наприклад, Аристотель стверджував, що держава – це зосередження усіх розумових і моральних інтересів громадян. Цицерон розглядав державу як союз людей, об’єднаних загальною користю і справедливістю. Представники класової теорії стверджували, що держава - це диктатура панівного класу. Що ж таке держава?

Нерідко поняття “держава” ототожнюється з поняттям “країна”, тобто виступає як політико-географічне утворення (Україна - держава, що займає певну частину суші). Автори багатьох публікацій, використовуючи термін “держава”, мають на увазі суспільство, наприклад, коли пишуть, що Великобританія - промислово-розвинена держава, а країни Тропічної Африки - економічно відсталі держави.

У широкому змісті держава - це всеосяжна, правова, суверенна, територіальна, політична організація цивільного суспільства, що розташовує спеціальним апаратом влади, що забезпечує існування суспільства як єдиного цілого, його внутрішню й зовнішню безпеку. Іншими словами, держава - це форма організації суспільства, що виникає на певному етапі його історичного розвитку. Слова "країна", "батьківщина", "суспільство", "держава" є синонімами, якщо в них мається на увазі поняття держави в широкому змісті (соціологічному).

У вузькому змісті держава - це механізм керування суспільством у вигляді спеціального апарата суверенної влади (публічної, політичної), що поширюється на все населення країни і її територію, що володіє на цій території монополією на видання нормативно-правових актів, застосування примуса, оподатковування. Інакше кажучи, держава - це механізм здійснення публічно-політичної влади в суспільстві, механізм керування суспільством. Таке трактування держави по суті ототожнюються з поняттям державного апарата, системи його органів, наділених владними повноваженнями. У той же час не слід забувати про існування в розвиненій демократичній державі системи органів місцевого самоврядування, діяльність яких не пов'язана з виконанням функцій органів державної влади.

Історія суспільного розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких ґрунтується на певному типі виробничих відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здійснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:

1. Всеохоплююча організація - об`єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

2. Територіальна організація - об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

3. Єдина організація - об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;

4. Офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);

5. Універсальна організація - об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;

6. Верховна організація - є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;

7. Централізована організація - внутрішня побудова держави здіснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).

Держава характеризується як особлива організація суспільства, що відрізняється від суспільства та різних форм державної організації суспільства (недержавних структур) наявністю особливих ознак. Вказані ознаки характеризують особливості держави та поділяються на дві групи:

- Основні ознаки, що безпосередньо характеризують державу і відсутність хоча б однієї з яких не дає можливості характеризувати суспільне утворення як державне.

- Факультативні ознаки, що конкретизують зміст основних і не є обов`язковими.

Серед основних ознак держави називають:

1. Наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення;

2. Наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнання держави суб`єктом міжнародних відносин;

3. Суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину.

Існує три різновиди суверенітету:

- національний суверенітет, тобто реальна можливість нації створювати незалежну державу;

- народний суверенітет, тобто реальна участь народу у здійсненні влади;

- державний суверенітет, тобто політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади в середині країни та в праві держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права.

Компоненти державного суверенітету, що характеризують його зміст:

- верховенство влади, тобто можливість існування лише однієї державної влади та можливість визнати незаконними рішення будь-якої іншої соціальної влади;

- незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права;

- неподільність, тобто можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в роботі міжнародних асоціацій, а також визначати статус адміністративно-територіальних одиниць;

- єдність, тобто наявність єдиного змісту влади (державно-політична) та розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову в процесі реалізації владних повноважень;

1. Наявність системи органів та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та завдань і охоплюється поняттям механізм держави. Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям апарат держави;

2. Наявність можливості розробляти загальнообов`язкові правила поведінки, що визначаються як правові норми. За допомогою права держава визначає зміст прав та обов`язків суб`єктів суспільних відносин, а також забезпечує обов`язковість своїх рішень;

3. Можливість самостійно визначати види і розміри податків. Податки - це загальнообов`язкові платежі, що стягуються у населення у сумі чи процентному відношенні на загально-соціальні проблеми (освіта, охорона здоров`я, культура, соціальні виплати тощо).

Серед факультативних ознак держави розрізняють:

- наявність конституції;

- наявність державних символів;

- наявність громадянства;

- грошової одиниці;

- збройних сил;

- участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.

Перед будь-якою державою постають завдання, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. Ці завдання держава виконує через здійснення функцій, які дуже тісно пов’язані із завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться лише до них. Аналіз функцій держави повинен відповідати на головні питання: що і як повинна робити держава на певному етапі свого розвитку; на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?

Чимало спеціалістів вважають, що функції держави - це, перш за все, певні напрями діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, мета і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання та цілі, які стоять перед суспільством чи можуть бути поставлені.

Основні функції держави можна класифікувати таким чином:

1. За соціальним значенням державної діяльності:

а) основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності. Це, наприклад, функції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян;

б) додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але сутність держави не розкривають. Так, у складі такої основної функції, як оборона країни, можна виділити низку допоміжних: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням та ін.

2. За сферами діяльності функції поділяються на:

а) внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави та виражаються в її внутрішній політиці, а саме: регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів;

б) зовнішні функції, що забезпечують здійснення зовнішньої політики держави. Це такі функції: оборона країни, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва.

3. Державні функції з точки зору тривалості їх здійснення у часі поділяються на:

а) постійні функції, що здійснюються протягом усього часу існування держави. Це оборона країни, охорона правопорядку;

б) тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави.

Можливий розподіл функцій держави за сферами суспільного життя, в яких вони здійснюються. Відповідно до цього функції поділяються на економічні, політичні, гуманітарні. 

Слід зважити на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу - світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії

2. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОСТІ

Розмаїття держав, що мали місце в історії та існують сьогодні, потребують певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками.

Основною класифікацією держав є їх розподіл та об’єднання за типами. Історичний тип держави - це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства. Відповідно до класифікації суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на такі типи: рабовласницькі, феодальні, сучасні.

Рабовласницький - це перший в історії тип держави, який не мав загального розповсюдження і був перехідним. Це зумовило наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства.

Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва як раб. Членами держави визнавалась меншість населення - у першу чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).

У деяких суспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона базується, в основному, на сільськогосподарському виробництві, характерне вже визнання селянина членом держави, який, не маючи права власності на землю, володіє іншими засобами виробництва (хатою, іншими будівлями, інвентарем). Феодальна держава об’єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілого, що існує на певній території та спроможне виступати зовні у вигляді єдиних органів. Тому пануючою закономірністю становлення феодального суспільства є централізація управління, а провідною формою державної організації - монархія (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька).

Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх взаємовідносин. Феодальне право - жорстоке, відверто класове, неузгоджене та розпорошене. Значний вплив мають релігійно-правові норми.