30385 (Особливості конституції Франції)

ПЛАН

Вступ...............................................................................................................2

Характеристика діючої конституції Франції..............................................3

Конституція Франції про форми державного устрою...............................8

Конституційно-правовий статус..................................................................8

Конституційно-правовий статус Франції – унітарної держави..............12

Висновки......................................................................................................14

Список використаної літератури...............................................................15

Вступ

Франція належить до числа держав, що зробили особливо вагомий внесок в розвиток конституційно-правової теорії і практики. За роки, що минули після Великої французької революції в країні змінилося чотири республіки, дві імперії, існували різні перехідні режими і форми правління. За цей період прийнято близько двох десятків різних конституцій, конституційних хартій і конституційних законів. За висловлюванням відомого французького державознавця професора Марселя Пріло, Франція є справжньою лабораторією з виготовлення конституцій, їх можна тут знайти буквально на будь-який смак.

Франція як ніяка інша країна завжди привертала до себе увагу істориків, юристів, політиків. Своєрідність цієї країни, волелюбність її народу, що проголосив в преамбулі своєї Конституції слова: „Французький народ урочисто проголошує свою прихильність правам людини і принципам національного суверенітету”¹, заслуговує пошани і вивчення її конституційних основ, що ведуть свій початок з відомих подій 1789 р. і ухвалення Декларації прав людини і громадянина.

Тема даного актуальна оскільки Конституція, виконуючи роль „головного регулятора”, здійснює узагальнену регламентацію найбільш масових і соціально значущих суспільних відносин. Її положення значною мірою політизується, оскільки регулювання здійснюється на основі врахування інтересів носіїв конкретних соціально-політичних цінностей, реального соціокультурного середовища, міжнародного стану і зовнішньополітичних пріоритетів, реакції громадської думки. Конституційні положення містять концентроване нормативне вираження принципів внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Характеристика діючої конституції Франції

Конституцією Франції зазвичай вважається основний закон 1958 р., точніше, вона складається з трьох документів: Декларації прав людини і громадянина 1789 р., прийнятої під час Великої французької революції (у ній мовиться про деякі аспекти правового статусу особи, у зв’язку з чим в конституції 1958 р. відсутній відповідний розділ); преамбули конституції 1946 р., прийнятої під час підйому демократичного руху після Другої світової війни (у ній мовиться про можливість соціально-економічних реформ і про деякі соціально-економічні права особи); конституції 1958 р., в якій є посилання на вказані вище два документи і яка перш за все регулює відносини між найвищими органами держави. Конституція 1958 р. містить також посилання на деякі міжнародні акти, в яких бере участь Франція (тепер — договір про Європейський союз 1992 р.), і інші основоположні закони (наприклад, про асоціації 1901 р.), у зв’язку з чим окремі французькі юристи включають їх в „конституційний блок”.

Конституція Франції 1958 р. невелика за об’ємом. У ній разом з короткою преамбулою міститься 93 статті, об’єднані в 15 розділів (розд. 13 «Про Співтовариство» і 17 «Перехідні ухвали» відмінені в 1995 р.). Це 17-а конституція з часу Декларації 1789 р.

Конституція була підготовлена і прийнята в умовах гострої внутрішньополітичної і зовнішньополітичної кризи, пов’язаної перш за все з боротьбою Алжиру за визволення від колоніальної залежності. У цих умовах президент Шарль де Голль, який під час другої світової війни керував озброєною боротьбою французького народу проти фашистських окупантів, прагнучи зміцнити політичну стабільність і свою особисту владу, відповідно до повноважень, які йому надав парламент спеціальним законом, очолив розробку нової конституції натомість конституції 1946 р. Делегуючи йому ці повноваження, парламент обговорив ряд умов, що стосуються змісту нової конституції: парламент бере участь в її розробці, маючи 2/3 місць в Консультативному комітеті з її підготовки; зберігається принцип розподілу влади; уряд відповідальний перед парламентом; джерелом влади повинно бути загальне голосування та ін. Проект конституції був обговорений в Консультативній раді і Раді міністрів і схвалений на референдумі 28 жовтня 1958 р. Делегований спосіб розробки конституції і її ухвалення на референдумі були новим явищем у Франції — всі попередні конституції приймалися парламентами.

Конституція 1958 р. на відміну, наприклад, від італійської конституції 1947 р. не містить положень про соціально-економічну структуру суспільства; у ній майже немає положень про політичну систему (окрім статті про партії), як наголошувалося, немає і розділу про правовий статус особи. Окремі положення соціально-економічного характеру містяться в Декларації 1789р. (про власність, про рівне оподаткування з урахуванням стану громадян), деякі економічні, політичні і соціальні принципи названі в преамбулі конституції 1946 р. (обіг в колективну власність об’єктів, які набувають характеру національних суспільних служб або фактичних монополій, участь робітників в керуванні підприємствами, свобода праці і обов’язок працювати, профспілкові свободи, соціальне обслуговування населення, відмова від війни з метою завоювань, можливість обмеження державного суверенітету для захисту миру і на умовах взаємності). У Декларації 1789 р. і в преамбулі конституції 1946 р. перерахований також ряд особистих прав громадян і соціально-економічних прав (на освіту, охорона здоров’я і ін.)².

Конституція 1958 р., як вже наголошувалося, в основному регулює взаємовідносини держави. Вона проголошує принцип національного суверенітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі, а також створення французького Співтовариства на базі вільного самовизначення народів колоній (Співтовариство юридично ліквідоване реформою конституції в 1995 р.). Конституція 1958 р. підтвердила девіз республіки: «Свобода, рівність і братство», що виник ще в XVIII ст.. під час революції, проголосила принцип республіки: «Правління народу, згідно волі народу і для народу» (це формулювання вперше офіційно було проголошено в США у XIX ст.), визначила основні умови для створення політичних партій і їх роль, проголосила, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду. У конституції визначено співвідношення внутрішнього і міжнародного права: договори і угоди, ратифіковані Францією, мають пріоритет над внутрішнім законодавством за умови взаємності. Відповідно до принципу взаємності в 1992 р. здійснена інтеграція Франції в Європейський союз.

За формою правління Франція — напівпрезидентська, напівпарламентська республіка, за формою територіально-політичного устрою — складноунітарна держава (Корсіка — політична автономія, Нова Каледонія — асоційована держава). У Франції існує демократичний державний режим.

Конституція 1958 р. „жорстка”, її зміна проходить у дві стадії. Спочатку проект про зміни приймається роздільно обома палатами простою більшістю голосів в ідентичній редакції, а потім такий закон затверджується на референдумі або конгресом парламенту (спільним засіданням палат) більшістю в 3/5 загального числа голосів. На першій стадії законопроект обговорюється, в нього вносяться поправки. На другій стадії (незалежно від того, референдум це або конгрес) можна лише голосувати «за», «проти» або утриматися, що означає, якщо йдеться про конгрес, фактично подачу голосу проти, оскільки необхідні 3/5 обчислюються від загального складу парламенту. Питання про те, яку форму твердження застосувати, вирішує президент.

Право пропонувати поправки до конституції належить президенту, який повинен робити це за пропозицією уряду, але на ділі діє самостійно, а також членам парламенту.

Референдум для зміни конституції застосовувався в 1962 р., коли він змінив спосіб обрання президента, і в 1992 р., коли в конституцію був включений розділ про Європейські співтовариства і Європейський союз. В основному поправки вносилися конгресом і мали малозначущий характер, окрім розширення права запиту в Конституційну раду і деяких інших. Останні суттєві поправки внесені конгресом в 1995 р.: про перелік питань, які можуть бути винесені на референдум, і про порядок його проведення, про проведення сесії парламенту один раз в рік, про відміну принципу депутатської недоторканності у разі кримінальних злочинів, про відміну розділів конституції про французьке Співтовариство і перехідних положеннях³.

Конституційний контроль у Франції здійснюється двома різними органами — Конституційною радою і Державною радою. Перший розглядає конституційність актів парламенту, другий — акти органів виконавчої влади. Основна частина Конституційної ради призначається трьома вищими посадовцями: президентом, головою сенату (верхньої палати парламенту) і головою Національних зборів (нижньої палати). Кожний з цих посадовців призначає третину членів Ради на дев’ять років; їх мандат не відновлюваний, бути членом Конституційної ради можна тільки один раз. Щороку обновлюється третина членів Ради. Інша частина Конституційної ради — всі колишні президенти республіки. Не можна суміщати посаду в Раді з членством в парламенті і з посадами в державному апараті, а також з керівною діяльністю у державному або приватному секторі економіки і з керівництвом політичною партією.

Конституційна рада розглядає скарги у зв’язку з виборами в парламент, з питань необраності і несумісності посад, ухвалює рішення про конституційність регламентів палат парламенту і тих змін, які в них вносять палати, до їх ухвалення палатами, а також органічні закони, бере участь в підготовці виборів президента, стежить за тим, щоб всі кандидати мали рівну нагоду, спостерігає за проведенням референдуму і оголошує його результати. Підрахунок голосів по виборах президента проходить під спостереженням Конституційної ради. Вона констатує вакантність поста президента, з нею повинен консультуватися президент при введенні в країні надзвичайного стану. На Конституційну раду покладається розгляд суперечок між гілками влади про їх компетенції. У Конституційну раду можуть звертатися із запитами президент республіки, голова уряду, голови обох палат парламенту, групи депутатів і сенаторів в обох випадках чисельністю в 60осіб. Рада розглядає справу за системою досьє: немає змагального процесу, виклику свідків і т.д. За дорученням голови один з членів Ради готує письмову доповідь по справі, яка потім розглядається. Процес в Конституційній раді письмовий і закритий.

Державна рада призначається президентом і дає висновки уряду про відповідність його актів закону, а також оцінює з точки зору конституційності актів регламентарної влади. Вона має також і судові повноваження. про яких буде сказано нижче.

Конституція Франції про форми державного устрою.

Конституційно правовий статус

„Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною Республікою”⁴. Так встановила конституція Франції 1958 р. Основний закон встановив республіканську форму правління, що має змішаний характер, оскільки в ній спостерігаються риси президентської республіки (глава держави обирається без участі парламенту, уряд призначається ним же)⁵ і парламентської республіки (уряд несе відповідальність перед нижньою палатою парламенту)⁶.

Головна мета конституції 1958 р. - концентрація політичної влади в руках виконавських органів. Зосередження влади в руках глави держави і уряду - один з проявів конституційно закріпленої авторитарної тенденції у французькому політичному режимі.

Президент знаходиться на вершині ієрархії органів державної влади. Стаття 5 Конституції закріплює за ним обов’язок забезпечувати „своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також спадкоємність держави”. У цій же статті проголошується, що президент є „гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, дотримання угод Співтовариства і договорів”. Президент володіє широкими прерогативами у галузі законодавства. Він наділений правом законодавчої ініціативи. Відносно парламенту президент володіє повноваженням розпуску нижньої палати парламенту.