28803 (Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством), страница 3

Кримінальна відповідальність – це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція дістає своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави як обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною – обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 « особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду ».

Частина 1 ст. 129 передбачає за погрозу вбивством такі санкції: арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років.

Частина 1. ст. 60 ККУ визначає арешт як утримання засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців[ 2,23].

Згідно ч. 1 ст. 61 ККУ покарання у виді обмеження волі полягає в триманні особи в кримінально – виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці [ 2,c. 23 ].

Стаття 66 ККУ вказує на обставини, які пом’якшують покарання:

1) з’явлення зі зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

Перелік цих обставин, встановлений ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерпним і згідно з ч. 2 ст. 66 КК суд має право враховувати при призначенні покарання як обставини що його пом’якшують і такі, які в ч. 1 ст.66 прямо не передбачені.

Враховування судом тих обставин, перелік яких наведений у ч.1. ст. 66 КК, є правом, а не обов’язком суду, тому він не може ігнорувати їх при призначенні покарання. Наприклад, якщо винний зізнався у вчиненні погрози вбивством і при цьому покаявся, суд повинен врахувати її при призначенні покарання, тому, що на це вказує п. 1 ч. ст. 66 КК. Також якщо винний відшкодує потерпілому завдану моральну шкоду, що була наслідком вчинення погрози вбивством, суд також повинен це врахувати, оскільки це випливає з п. 2.ч. 2 ст. 66 КК.

Частина 1 ст. 67 вказує на обставини, які обтяжують покарання:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів (вчинення умисного злочину особою, яка вже мала судимість за такий злочин (ст. 34 ККУ);

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 або 3 ст. 28);

3) вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в майновій, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загально небезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотиків або інших одурманюючих засобів.

У частині 3 ст. 67 зазначено, що при призначенні покарання, суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК. Отже перелік обставин, які обтяжують покарання є вичерпним і розширенню ні за яких умов не підлягає. Тому ще наявні у практиці спроби розширити перелік обставин, що обтяжують покарання за рахунок таких, наприклад як, як невизнання підсудним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненні злочину тощо суперечать закону і є неприпустимими [3, с.371- 373 ].

Згідно ч. 3 ст. 60 КК за погрозу вбивством не буде застосовуватись арешт до вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років [2,с. 23].

Кваліфікуючою ознакою є вчинення погрози вбивством членом організованої групи. Згідно ч. 1 ст. 28 ККУ, злочин вважається таким, що вчинений группою осіб, якщо у ньому брали участь декілька виконавців без попередньї згоди між собою.

У частині 2 ст. 129 передбачено відповідальність за погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи – позбавлення волі на строк від двох до пяти років. Згідно ч. 1. ст. 63 покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та в поміщенні його на певний строк до кримінально – виконавчої установи.

Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129. Це може мати місце, зокрема, при зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст.187), погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу (ст. 345) [4, с. 61].

Погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом охоплюється диспозиціями статей 152, 153 КК і не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК.

Якщо погроза вбивством була висловлена після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, наприклад, з метою, щоб потерпіла особа не повідомила про вчинене щодо неї, дії винної особи за умови, зазначеної у диспозиції частини першої статті 129 КК, підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною цієї статті та відповідною частиною статті 152 або статті 153 КК.

У частині 1. ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів здійснюється шляхом використання для цього принципів поглинення або складання. Це означає, що суд призначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених за окремі злочини покарань у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК [ 3,с. 383 ].

Якщо погроза вбивством є об’єктивною ознакою при розбійницькому нападі (ч. 1 ст. 187), вона теж не потребує окремої кваліфікації за ст.129 і карається за сукупністю злочинів позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Згідно ч. 1 ст. 345 погроза або насильство щодо працівника правохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Особливість даного злочину полягає у тому, що погроза як об’єктивна ознака утворює самостійний склад злочину, передбаченого ч. 1 ст 345 КК України лише при наявності юридичної конструкції « у зв’язку з виконанням службового обов’язку працівником правохоронного органу ». Відповідальність за ч. 1 ст. 345 настає, коли мала місце погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна.

Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його організованою групою.

Згідно ч. 4 ст. 345, погроза вбивством щодо працівника правохоронного органу, а також щодо близьких його родичів, вчинена організованою групою у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – карається позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцять років.

Частина 1 ст. 359 КК передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких, або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок.Така погроза застосовується винним з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує. Дане злочинне діяння карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Частина 1 ст. 377 передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя. Вищесказане злочинне діяння карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі:

1) ЗУ « Про амністію»;

2) у зв’язку з дієвим каяттям – особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину, відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК);

3) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим – звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася та відшкодувала завдані нею збитки та заподіяну нею шкоду (ст. 46 КК У);

4) у зв’язку із передачею особи на поруки – особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи, організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку (ст. 47 КК У);

5) у зв’язку зі зміною обстановки – особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст.48 КК У);

6) у зв’язку з закінченням строку давності – особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

- два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

- три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

- п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

- десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

- п’ятнадцять років – у разі вчинення особою особливо тяжкого злочину (ст. 49 КК У).

• Погрозу вбивством за ступенем тяжкості відносять до злочинів невеликої тяжкості (ст. 12 КК У), оскільки за неї передбачено покарання у виді обмеження волі на строк не більше двох років, проте, якщо злочин вчинено членом організованої групи – він буде класифікуватись як злочин середньої тяжкості, оскільки ч. 2 ст 129 передбачає за таке діяння покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років (ч. 2 ст. 12).

Висновок

Вивчаючи погрозу вбивством як злочин, я зрозуміла, що погроза вбивством – це виявлений особою ззовні намір позбавити іншу людину життя.

Погроза вбивством може бути вчинена словесно, письмово, за допомогою різного роду дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо).

Дії такого характеру майже завжди супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь – яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа або ж іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження) і практично у всіх випадках, погрозою затосувати фізичне насильство.

Погроза вбивством повинна бути конкретною і реальною. Конкретність погрози виражається у зверненні її до конкретної особи і висловленні особисто потерпілому або через третіх осіб. Реальність погрози визначається достатністю підстав для побоювання потерпілим її виконання.

Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням певних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між винним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя і здоров’я особи вчиняються за попередніх зв’язків між винним і потерпілим.

• Розділ 11 КК України ст. 129 кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погроза вбивством має на меті вплинути на психічне здоров’я особи - зробити її життя дискомфортним, таким що піддається реальній небезпеці. Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством як правило, виступають у вигляді психологічних, інколи психічних травм або захворювань, викликаних переживанням, страхом за своє життя або життя близьких, що проявляються у втраті апетиту, безсонні, звичного графіку праці та відпочинку, а ці фактори, у свою чергу стають причинами різних проявів розладу як психічного здоров’я.

• Суспільно – небезпечні наслідки злочину, передбаченого ст. 129 КК України проявляються у вигляді шкоди на рівні порушень психічних і психологічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, тривога, стрес, депресія і т. д.). Наявність цих станів є підтвердженням того, що погроза сприйнята такою, яка могла бути приведена в дію.

• Склад злочину:

• Об’єкт злочину – здоров’я особи.

• Об’єктивна сторона – суспільно небезпечне діяння –погроза вбивством та реальність її здійснення.

• Суб’єкт злочину – загальний.

• Суб’єктивна сторона - прямий умисел. Винний усвідомлює, що погрожує вбивством, що ця погроза здатна викликати у потерпілого побоювання за своє життя і бажає цього.

• Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим.

• Погроза вбивством карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до 2 років (ч. 1 ст. 129 КК У).

• Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його членом організованої групи (ч. 2 ст. 129). Погроза вбивством, вчинена членом організованої групи карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

• Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129. Це може мати місце, зокрема, при зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі(ст. 187), погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу (ст. 345). В такому випадку судом призначається кримінальна відповідальність за сукупністю злочинів шляхом поглинення покарання менш суворого більш суворим або часткового складання призначених за окремі злочини покарань.

• Cписок використаних джерел

• Нормативна література:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами і доповненнями згідно із законом України « Про внесення змін і доповнень до Конституції України ». −Х. Весна, 2007. − 48с.

2. Кримінальний кодекс України. Коментар основних положень / Упоряд. В. А. Клименко. − К.: Літера ЛТД, 2007. − 288с.

• Спеціальна література:

1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник за ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. − 2-е вид., перероблене і допов. − К.: Юрінком Інтер 2005. −480с.

2. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник за ред. М. І Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. − 2- е вид., перероблене і доповнене, К.: Юрінком Інтер, 2008. − 554 с.

3. Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко. Кримінальне право України: Особлива частина. − вид. 2-е, перероблене і допов. − К.: Атіка 2008. − 712с.

4. Кримінальне право України: Загальна частина / за ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка. − 3- тє вид., перероблене та допов. −К.: Юридична думка, 2004. − 352с.

5. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України. 4- те вид., перероблене і допов. За ред. М.І. Мельника, М. І. Хавронюка. − К.: Юридична думка, 2007. − 1184с.

6. Cамощенко И.В. Понятие и признаки угрози в уголовном праве: монография. − Х.: Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н. М., 2005. − 120с.

7. Архів Волочинського районного суду Хмельницької області. Кримінальна справа 1/ 151 від 29. 09. 2004.

8. Михлин А.С. Последствия приступления / М.: Юрид. лит., 1969. −104с.

9. Крылов А. А. Психология: учебник / под. ред. А. А. Крылова. −М.: ПБОЮЛ М.А. Захаров, 2001. − 584с.

10. Батиргареєва В.С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло: Монографія. – Х.: "Одіссей", 2003. – 256 с.

11. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ « Перун», 2004. –1140с.

12. Зеленицкий В. С., Куркин Н. В. Обезпечения безопасности субьектов уголовного процесса. – Х.: КримАрт, 2000.

13. Карпенко Л.А. Психология: словарь. – 2-е изд. – М.:Политиздат, 1990.

10