27644 (Докази у кримінальному процесі), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Докази у кримінальному процесі", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "27644"
Текст 4 страницы из документа "27644"
Перелічених же осіб точніше було б називати носіями можливої доказової інформації.
Чітке й послідовне розрізнення доказів як відомостей про факти, обставини та їх процесуальних джерел є, на нашу думку, теоретично обґрунтованим, повністю відповідає законові і потребам практики. КПК прямо вказує, що, наприклад, в описовій частині обвинувального висновку слідчий зобов'язаний зазначити докази, які зібрані в справі (ч. 2 ст. 223); у мотивувальній частиш вироку суд повинен навести докази, на яких ґрунтуються його висновки (ч. 1 ст. 334). Пленум Верховного Суду України неодноразово у своїх керівних роз'ясненнях звертав увагу судів на необхідність обґрунтовувати рішення саме доказами, а не обмежуватися переліком їх джерел. Так, у постанові від 29 червня 1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і винесення вироку» верховний суд зазначив, що замість аналізу доказів деякі суди посилаються лише на прізвища потерпілих, свідків та інших допитаних у справі осіб, не розкриваючи змісту цих та інших джерел доказів, і вказав: «Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо (п 16)». Як бачимо, тут досить чітко розмежовуються у повній відповідності із законом (ст. 65 КПК) докази як фактичні дані, відомості та їх процесуальні джерела.
Де розмежування простежується і при класифікації доказів і їх джерел. Тільки докази як фактичні дані, відомості можуть поділятися на прямі і непрямі, обвинувальні і виправдувальні. Але первинними та похідними можуть бути і докази, і їх джерела.
Підставою для поділу доказів на прямі і непрямі (побічні) є їх відношення до обставини, яка підлягає доказуванню Прямі докази безпосередньо вказують на цю обставину або ж на її відсутність.
Наприклад, коли свідок у своїх показаннях повідомив, що він бачив, як Карпенко у стані сильного сп'яніння о 21 годині 6 липня в кафе «Протон» вдарив ножем у груди Олексюка, то це буде прямий доказ, бо він безпосередньо вказує на саму злочинну дію, час, місце, спосіб п вчинення, на того, хто вчинив цю дію, і на особу потерпілого Коли ж при обшуку в квартирі Карпенка буде знайдено ніж і сорочку з бурими плямами на ній, схожими на кров, то ці речові докази будуть непрямими, бо ще треба за допомогою експертизи, пред'явлення для впізнання, допитів та інших слідчих дій довести, що вони мають відношення до події злочину.
Непрямі (побічні) докази, як і прямі, також мають важливе значення, але користуватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов'язані, створювали систему доказів, у якій кожний непрямий доказ був би ніби ланкою нерозривного ланцюга.
Стосовно підозри, обвинувачення у вчиненні злочину, обставин, що обтяжують або пом'якшують відповідальність, докази класифікуються на обвинувальні і виправдувальні. Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено і саме даною особою, а також на наявність обтяжуючих відповідальність обставин. У наведеному вище прикладі — обвинувальні докази. Виправдувальні ж докази свідчать, що само! події злочину не було або що дана особа до неї непричетна, або ж що є пом'якшуючі відповідальність обставини. Наприклад, алібі є прямим виправдувальним доказом.
За джерелом одержання відомостей про факти, характером формування джерела доказів докази і їх джерела бувають первинними і похідними. Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелами. Це, наприклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа. Коли ж свідок дає показання з чужих слів, це — похідний доказ, причому закон вказує, що якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи мають бути допитані. Коли ж джерело повідомлених свідком даних невідоме (свідчення за чутками тощо), вони не можуть бути доказом (ч. З ст. 68 КПК). Це ж стосується і показань потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є похідним джерелом доказів. Звичайно, при провадженні у кримінальній справі, як і в будь-якій іншій сфері людського пізнання, треба намагатися користуватися першоджерелами. Але й похідні докази та джерела доказів можуть бути цінними засобами процесуального пізнання, бути дуже корисними, зокрема при перевірці повноти й правильності першоджерела (наприклад, показань свідка-очевидця, потерпілого, обвинуваченого, змісту оригіналу документа)10.
10 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973 — 1998) С 226
Висновок
Встановлення обєктивної істини у кримінальній справі становить основний зміст процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора, суду.
Вирішуючи питання про встановлення обєктивної істини, ми виходимо з того, що кожний злочини – це певне явище матеріального світу, яке в силу загального закону про взаємозвязок та взаємообумовленість всіх предметів, фактів, явищ матеріального світу детерміноване оточуючим середовищем, зумовлене ним, відображається в ньому.
Говорячи про обєктивну істину, ми маємо на увазі не просто істину, зясовану будь-якими шляхами, а істину, підтвержену обєктивними фактами, доводами, аргументами, тобто достовірними, обєктивними і доброякісними доказами.
Доказами у кримінальному процесі можуть бути тільки достовірні фактичні дані. Ці дані, джерело та спосіб отримання яких відомі, допустимі за законом, перевіряємі, підтверджені сукупністю інших даних, а в кінцевому рахунку – дані, що відповідають обєктивній дійсності.
Доказ являє собою єдність фактичних даних та їх процесуальних носіїв.
Разом з тим, у поняття доказу, на мою думку, вкладається більший зміст ніж у поняття “фактичні дані” (відомості, інформація) або”сліди злочину”. Фактичні дані, як докази мають бути достовірними. Достовірність передбачає відомість, перевірюваність та доброякісність як самого джерела, так і способу одержання фактичних даних, надійність процесуального носія та засобів, фіксації.
Якщо розглянути всі докази у справі в їх взаємовязку один з одним, то можна помітити, що кожен з них є як встановлюючим, так і встановлюваним. Слідство у певному сенсі слугує підтвердженням причини, так же як і причина вказує на можливі наслідки, свідчачи тим самим про їх справність. Спеціально зібрані допоміжні докази, підтверджується достовірністю одного з основних доказів розшукуваного факту, є разом з тим непрямими доказами достовірності й інших основних доказів, які вситановлюють той самий факт. Основні докази, так само як і причина підтверджує слідство, підтвержують, у свою чергу, достовірність кожного з допоміжних доказів.
Виходячи з вище викладеного, можна підсумувати, що:
“Доказами у кримінальному процесі є будь-які одержані у встановленому законом порядку з належних джерел достовірні фактичні дані, які можуть служити засобами встановлення обєктивної істини у кримінальній справі.
Як докази використовуються: показання свідків, потерпілого, підозрюваного і обвинуваченого, речові докази, висновки експертів, фактичні результати технічного документування, протоколи слідчих ї судових дій та інших документи.
Не можуть служити доказами фактичні дані, джерело та спосіб отримання яких невідомі або заборонені законом, а також дані, одержані незаконним шляхом.
Усі сумніви, щодо законності одержання та достовірності фактичних даних, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та розвязатися на користь підозрюваного, обвинуваченого та підсудного”.
Список використаної літератури:
-
Конституція України.Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
-
Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
-
Михеєнко М. М., Нор В. Г., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 2003.
-
Салтевський М. В. Про поняття доказів у новому кримінально-процесуальному законодавстві. Право України. – 1996. №1. – с. 52-54.
-
Про організаційно-правові основи боротьби з організонаною злочиністю: Закон України від 29.06 93 р. Голос України. – 1993. 6 серпня. - №148.
-
Михеєнко М. М. Кримінальний процес України. Тези лекцій. Михеєнко М. М., Молдован В. В., Шибіко В. П. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
-
Тертешник В. М. Кримінально-процесуальне право України. – Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
-
Кримінальний процес України. Підручник. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. – К., 1992.
-
Кримінальний процес України. (За ред. Ю. М. Грошевого, Хотенця В. М. – Х.: “Право”, 2000.
1