27309 (Державне регулювання в галузі туризму: становлення та розвиток в Україні)

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

КОЗЛОВСЬКИЙ Євген Вікторович

УДК 332.025.12 : 35.072.2 + 338.48

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ:

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК В УКРАЇНІ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник –

доктор соціологічних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

ПІРЕН Марія Іванівна,

Національна академія державного управління при Президентові України,

професор кафедри державної політики та управління політичними процесами.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор РОМАТ Євгеній Вікторович,

Київський національний торговельно-економічний університет,

професор кафедри маркетингу та реклами;

кандидат наук з державного управління

АЛЄКСЄЄВА Юлія Вікторівна,

Товариство з обмеженою відповідальністю “Забугор’є”,

генеральний директор.

Захист відбудеться 11 червня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 8 травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.О. Чмига

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Починаючи з середини 80-х рр. ХХ ст. туризм стає важливим соціальним і політичним явищем, він істотно впливає на сучасний світовий устрій, економіку багатьох країн і регіонів світу. Туристична галузь завдяки стрімким темпам зростання перетворилася на одну з важливих складових світової економіки. На сферу туризму припадає близько 12% від світового валового продукту, понад 30% від обсягів світової торгівлі послугами та 11% від світових споживчих витрат, 7% від загального обсягу інвестицій та 5% від усіх податкових надходжень.

Таких результатів світовий туризм досяг завдяки стабільному та безперервному розвитку протягом усієї другої половини ХХ ст. Якщо у 1950 р. у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 млн. осіб, то у 2000 р. ця цифра досягла майже 700 млн. Хоча терористичні акти та військові конфлікти, що сталися в різних частинах світу в 2001–2004 рр., дещо уповільнили темпи зростання кількісних показників, туризм і надалі розвивається надзвичайно динамічно. За прогнозом Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО), в 2010 р. міжнародні подорожі здійснюватиме понад 1 млрд. осіб. Якщо додати до цього внутрішні поїздки та екскурсії, то виявиться, що майже третина населення планети щорічно перебуває у статусі туристів. За даними ЮНВТО, загальні грошові надходження від туризму в 2006 р. досягли рекордних показників – 735 млрд. дол. США.

Аналіз стану вітчизняного туристичного ринку свідчить про те, що розвиток туризму в Україні перебуває лише на початковій стадії. Збільшення потоків внутрішнього та в’їзного туризму нині уповільнюється через низку негативних факторів, до яких належать: недостатній розвиток туристичної інфраструктури; нерозробленість нормативно-правової бази; економічна та політична нестабільність у країні; обмеженість асортименту запропонованих послуг; відсутність комплексного бачення країни як перспективної туристичної дестинації; недосконалість реклами українських туристичних центрів за кордоном та ін.

Зазначені проблеми неможливо вирішити без підтримки держави. Тому на даному етапі до першочергових завдань державних органів управління в галузі туризму можна віднести створення ефективних умов для роботи туристичних підприємств, установ та організацій, що, у свою чергу, потребує: розробки й впровадження прогресивних методів і стандартів туристичного обслуговування; розвитку малого та середнього підприємництва в сфері туризму; підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об’єктів культурної спадщини; зміцнення матеріально-технічної бази туризму; розвитку туристичної інфраструктури; вдосконалення інформаційного та рекламного забезпечення туризму; провадження ефективної інноваційної діяльності; поліпшення кадрового забезпечення в сфері туризму; розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі; підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

Усе це має сприяти створенню конкурентоспроможного національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби вітчизняних та іноземних туристів і забезпечити на цій основі комплексний розвиток регіонів України за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

Проблеми розвитку туризму вже кілька десятиліть перебувають у центрі уваги науковців. Найбільший інтерес у цьому зв’язку становлять праці Л.Г. Агафонової, В.І. Азара, В.Д. Безносюка, М.Б. Біржакова, М.І. Волошина, І.В. Зоріна, В.К. Євдокименка, В.А. Квартальнова, В.Ф. Кифяка, О.Д. Короля, М.П. Крачила, О.О. Любіцевої, В.І. Мацола, Г.А. Папіряна, В.С. Сеніна, Т.Г. Сокол, В.К. Федорченка, А.Д. Чудновського, І.М. Школи та ін.

Аналіз наукових джерел з проблематики державного управління окремими сферами суспільного життя в Україні, державного регулювання економіко- господарської діяльності, в тому числі й галузі туризму, свідчить, що українським вченим тут належить вагомий теоретичний доробок. Цим питанням присвячені наукові праці Ю.В. Алєксєєвої, В.Д. Бакуменка, В.Г. Бодрова, В.М. Вакуленка, І.В. Валентюк, Л.І. Давиденко, В.М. Князєва, Ю.О. Куца, О.Ю. Лебединської, В.І. Лугового, О.Ю. Оболенського, М.І. Пірен, Є.В. Ромата, Г.П. Ситника, С.В. Сьоміна, А.М. Ткаченка, А.О. Чечель, О.С. Шаптала та ін.

Водночас деякі політико-управлінські аспекти теорії та практики державного регулювання в галузі туризму потребують подальшого осмислення в науковій літературі. Йдеться про особливості просування національного туристичного продукту на світовий ринок, способи залучення іноземних інвестицій у туристичну галузь, можливість підтримки органами місцевого самоврядування розвитку туризму в регіонах України тощо.

Туристична галузь, ураховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання та підтримки з боку держави. Перехід до ринкових відносин, жорстка конкуренція в туристичній галузі вимагають вирішення нових завдань, пов’язаних з потребою в адекватному реагуванні держави на значні зміни як зовнішнього, так і внутрішнього середовища функціонування організацій індустрії туризму. Необхідність вирішення цих завдань, що в комплексі становлять важливу народногосподарську проблему, багато в чому зумовлено відсутністю сучасного організаційно-методичного забезпечення.

З огляду на викладене можна стверджувати, що проблематика дисертаційної роботи є актуальною. Вона є однією з перших спроб системного дослідження туристичної галузі та комплексної розробки організаційних і методологічних основ сучасної багаторівневої системи державного регулювання в галузі туризму. Успішна побудова такої системи сприятиме реалізації стратегічних завдань соціально-економічного розвитку нашої держави. Тема дослідження відповідає курсу на європейську інтеграцію України, узгоджується з основними завданнями Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена у межах планового наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”; її проблематика пов’язана із завданнями та науковими темами кафедри державної політики та управління політичними процесами “Політико-управлінська культура державних службовців: стан, суперечності розвитку та шляхи адаптації до стандартів ЄС” (ДР № 0105U000839) та “Державне управління в умовах політичної реформи: шляхи формування дієвої системи стримувань і противаг” (ДР № 0107U005907). У межах наукових тем кафедри автором встановлено принципи формування еліти в галузі вітчизняного туризму, визначено спектр позитивних та негативних впливів туристичної діяльності на рівень збереження здоров’я та профілактики захворювань у людей, задоволення освітніх і культурних потреб населення, раціонального використання вільного часу.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у визначенні актуальних політико-управлінських проблем становлення та розвитку державного регулювання в галузі туризму та розробці концептуальних практичних рекомендацій щодо їх вирішення. Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

• здійснити системний аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури за темою дисертації;

• визначити сутність, основні напрями, функції та інструменти державного регулювання в галузі туризму;

• охарактеризувати структуру туристичної галузі в Україні та встановити проблеми її розвитку;

• виявити недоліки існуючої нормативно-правової бази, оцінити ступінь її відповідності сучасному рівню розвитку туризму в Україні;

• розробити концептуальні підходи щодо формування змісту туристичної освіти, стандартів кадрового забезпечення сфери туризму та підготовки фахівців для сфери туризму;

• з’ясувати й обґрунтувати напрями державного регулювання соціального туризму в контексті підвищення управлінської спроможності держави;

• розкрити зміст і особливості сільського зеленого туризму та визначити основні завдання щодо його організації в регіонах України;

• узагальнити позитивний досвід побудови рекламно-інформаційної інфраструктури туризму в європейських країнах та вивчити можливість його впровадження в Україні;

• встановити й обґрунтувати необхідні заходи щодо підвищення інвестиційної привабливості туристичних підприємств;

• оцінити можливості органів місцевого самоврядування стосовно активізації туристичної діяльності в регіонах України.

Об’єктом дослідження є туристична галузь України.

Предмет дослідження – процеси становлення та розвитку державного регулювання в галузі вітчизняного туризму.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що розробка і впровадження запропонованих механізмів державного регулювання в галузі туризму сприятиме раціональному та ефективному розв’язанню проблем, пов’язаних з розвитком туризму в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження слугували основні положення теорії державного управління, наукові праці та методичні розробки провідних вітчизняних учених у галузі менеджменту, політології, маркетингу, економіки, закони України, інструктивно-методичні документи державних і галузевих органів управління, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких визначаються соціально-економічні та політико-управлінські функції туризму та його роль у розвитку національної економіки.

Поставлені завдання вирішувалися за допомогою загальнонаукових методів: конкретно-пошукового – для виявлення, відбору, теоретичного аналізу, синтезу, актуалізації, класифікації, узагальнення архівних та друкованих джерел з питань державного управління в галузі туризму; історико-структурного – для виявлення особливостей становлення державного регулювання туристичної діяльності на різних етапах історичного розвитку; хронологічного – для розгляду процесів розвитку державного регулювання туристичної діяльності у динаміці, змінах і часовій послідовності; компаративного – для зіставлення рівнів розвитку туризму в різних країнах світу.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні наукові результати дисертаційного дослідження полягають у тому, що:

вперше:

• простежено та узагальнено еволюцію діяльності міжнародних інститутів та організацій, що займаються вивченням комерційних та теоретичних аспектів туристичної діяльності; досліджено окремі характеристики туризму як предмета наукового осмислення в політології, соціології, маркетингу, екології та географії; введено до наукового обігу новітні фактичні та статистичні матеріали за темою дисертації;

• виокремлено та з’ясовано поняття “європейської” моделі участі держави у регулюванні туристичної діяльності, варіанти реалізації якої розглянуто автором на прикладі Франції, Іспанії, Великобританії та Італії; науково доведено найбільшу прийнятність цієї моделі для України;

• запропоновано та обгрунтовано необхідність участі місцевих органів влади у спільному фінансуванні інвестиційних проектів у сфері туризму, зокрема, через надання земельних ділянок під будівництво туристичних об’єктів та особисту участь як засновника і співзасновника туристичного підприємства.

удосконалено:

• змістовні характеристики понять “туризм”, “державне регулювання в галузі туризму”, “туристичний продукт”, “індустрія туризму”, визначення яких необхідно для осмислення сутності економіко-господарських відносин у туризмі, зокрема, питань юридичної практики вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності;

• принципи організації сталого партнерства та співробітництва провідних учасників туристичної діяльності на регіональному та місцевому рівнях, що має важливе значення для створення високоприбуткової галузі, здатної задовольнити потреби внутрішнього та іноземного туризму з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико- культурного потенціалу регіонів України;

• концептуальні положення щодо підвищення ефективності інформаційно- комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізації просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку завдяки організаційній та фінансовій підтримці центральних і місцевих органів виконавчої влади.

дістали подальшого розвитку:

• шляхи вдосконалення таких способів правового регулювання в галузі туризму, як ліцензування та стандартизація туристичної діяльності, сертифікація туристичного продукту, візова стратегія України у напрямі їх адаптації вимогам громадянського суспільства, ринковим відносинам та міжнародним стандартам;

• принципи формування змісту туристичної освіти, стандарти кадрового забезпечення сфери туризму, необхідність застосування яких зумовлено процесами глобалізації, інтернаціоналізації світового господарства, інтеграції європейської спільноти, соціально-економічними та політичними змінами в Україні;

• визначення та обґрунтування напрямів розвитку сільського зеленого туризму в Україні, спрямованого на охорону природи та культурно-історичної спадщини, подолання характерного для України сезонного характеру туристичного продукту, сприяння працевлаштуванню безробітних в сільській місцевості.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані висновки та запропоновані рекомендації мають поряд з теоретичним практичне значення, оскільки можуть використовуватися: у науково-дослідній роботі – як основа для подальшого вивчення концептуальних засад розвитку туристичної галузі в Україні; у процесі державного регулювання в галузі туризму – в межах реалізації державних програм розвитку туризму; у законотворчому процесі – під час розробки концептуальних і правових засад державного управління в галузі туризму; у діяльності органів місцевого самоврядування – в процесі реалізації програм із соціально-економічного розвитку територій; у навчальному процесі – під час вивчення дисциплін з державного управління, спеціальних фахових дисциплін зі спеціальності “Туризм”.