Tretie chtenie-poslednie (КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ(Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.))

Проект (тираж 13.01.2001)

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України

(1) Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

(2) Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

(1) Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

(2) Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.

(3) Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

(4) Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущенних. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Розділ II. ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність

(1) Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

(2) Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набуття чинності цим Кодексом, включаються до нього з часу набрання ними чинності.

(3) Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

(4) Застосування кримінального закону за аналогією заборонено.

(5) Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність в часі

(1) Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

(2) Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

(3) Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність в часі

(1) Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

(2) Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

(3) Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.

Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України

(1) Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

(2) Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або перепинено на території України.

(3) Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

(4) Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість, яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України

(1) Громадяни України, а також особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

(2) Якщо зазначені особи за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами території України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцем за межами України

Іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти інтересів України та її громадян.

Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України

(1) Правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України.

(2) Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

Стаття 10. Видача злочинця

(1) Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

(2) Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

(3) Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

Розділ III. ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ

Стаття 11. Поняття злочину

(1) Злочином визнається передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

(2) Не є злочином дія або бездіяльність, що хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, територіальній громаді, суспільству або державі.

Стаття 12. Класифікація злочинів

(1) Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

(2) Злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

(3) Злочином середньої тяжкості визнається злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

(4) Тяжким злочином визнається злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

(5) Особливо тяжким злочином визнається злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини

(1) Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

(2) Незакінченим злочином визнається готування до злочину та замах на злочин.

Стаття 14. Готування до злочину

(1) Готуванням до злочину визнається підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змовлення на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

(2) Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Стаття 15. Замах на злочин

(1) Замахом на злочин визнається вчинене з прямим умислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, передбаченого цим Кодексом діяння чи його частини, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.

(2) Замах на вчинення злочину є закінченим, коли винний виконав усі ті дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від волі винного.

(3) Замах є незакінченим, коли винний не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для настання злочинних наслідків.

Стаття 16. Відповідальність за незакінчений злочин

Відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині

(1) Добровільною відмовою визнається остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

(2) Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Розділ IV. ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ)

Стаття 18. Суб'єкт злочину

(1) Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

(2) Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Стаття 19. Осудність

(1) Осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого цим Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

(2) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати мету, зміст та правові наслідки кримінальної відповідальності за вчинене.

(4) До осіб, зазначених у частині другій та третій цієї статті можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені статтею 94 цього Кодексу. Після одуження така особа може підлягати кримінальній відповідальності.

Стаття 20. Обмежена осудність

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) свідомо керувати ними.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 21. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

(1) Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

(2) Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115 - 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 357, 389, 411, 455), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина 3 статей 354, 355, 359, 387, 409), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина 2 статей 354, 355, 359, 387, 409), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 263), терористичний акт (стаття 264), захоплення заручників (статті 148, 358), зґвалтування (стаття 153), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 154), крадіжку (статті 188, частини 1 статей 268, 315), грабіж (статті 189, частина 2 статті 315), розбій (стаття 191, частина 3 статей 268, 315), вимагання (стаття 192, частина 1 статей 268, 315), умисне знищення або пошкодження майна (статті 198, 356, 361, 388, 410), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 284), угон або захоплення, залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 285), незаконне заволодіння транспортними засобами (стаття 296), хуліганство (частини 2 - 4 статті 303).

Розділ V. ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ

Стаття 23. Вина

Виною визнається психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Стаття 24. Умисел і його види

(1) Умисел поділяється на прямий і непрямий.