24352 (Конґо - африканська держава), страница 2

У серпні 1964 р. країна дістала назву Демократичної Республіки І Конґо. У 1971 р. президент Мобуту перейменував її на Республіку Заїр. У 1997 р. в результаті багатомісячної війни президент Мобуту був повалений. До влади прийшов Лоран-Дезіре Кабіла, що вів партизанську війну проти правлячого режиму. Країна знову стала називатися Демократичною Республікою Конґо.

Однак усі ці дії не принесли довгоочікуваного миру. Конґо знову опинилося залученим у міжусобну боротьбу, до того ж уЛо-рана-Дезіре Кабіли загострилися відносини з колишніми союзниками — урядами Руанди та Уґанди. На боці Кабіли опинилися президенти Анґоли та Зімбабве — Душ Сантуш і Роберт Муґабе. У результаті до громадянської війни були залучені війська багатьох африканських держав. Країна зазнала колосальних утрат — були вбиті, померли від голоду й хвороб до 3,5 млн осіб. У 2001р. був убитий і сам Лоран-Дезіре Кабіла, після чого президентом Демократичної Республіки Конґо став його 31-річний син Жозеф Кабіла. Однак лідери опозиції продовжують вести боротьбу проти центрального уряду.

Конґо й зараз зазнає глибокої політичної та економічної кризи і, не-; зважаючи на наявні незліченні природні багатства, залишається однією з найбідніших держав світу.

Населення. У країні проживають більше ніж 200 народностей та етнічних груп негроїдної раси. Більшість належать до народів групи банту (лубу, конґо, занде, монго). У прикордонних з Угандою та Суданом районах проживають пілотські народи. На рівни-1 нах їхнє традиційне заняття — землеробство, а в горах — відгінне скотарство.

У затишних куточках екваторіальних лісів проживають близько 300 тис. пігмеїв-тва. Назва цього народу грецького походження, що означає «розміром із кулак», адже їхній зріст не перевищує півтора метра.

Середньорічний приріст тут досить,великий — майже 3 %, однак середня тривалість життя — лише 40 років. .

Великою народжуваністю й короткою тривалістю життя пояснюються особливості вікового складу країни — майже половина жителів віком до 15 років! На цю особливість указує й середній вік конголезці - 15,8 року.

Більше ніж половина населення — християни (католики — 40%, Протестанти — 14 %), цьому сприяло перебування тут європейців. Частина жителів сповідує іслам, частина — традиційні вірування (анімізм, маїїя).

Міське населення країни складає 31.%, причому третина городян проживає у столиці — Кіншасі (5 млн осіб). Місто розташоване на ліве їм у березі річки Конґо, трохи вище водоспадів Лівінґстона. Воно Пук) засноване в 1881р. і до 1966 р. називалося Леопольдвіль — за Ім'ям бельгійського короля.

Культура. Здавна народи, що населяли Конго, уміли виплавляти та обробляти метали, на які так багаті ці краї. До традиційних занять, що збереглися до нашого часу, належать ручне землеробство, рибальство й полювання. Із ремесел поширені ткацьке, гончарне, різьблення по дереву й плетиво. Звичайне житло місцевих жителів — плетена із лозин і жердин хатина з дахом, що споруджений із пальмових гілок.

Багато пігмеїв зберігають кочовий спосіб життя та архаїчну куль-1 туру. Полюють вони з луками, іноді використовуючи маленький спис; і сітки, сплетені з міцної трави. Тривалий час вони не знали способів розведення вогню.

Господарство. Кіншаса — найбільший промисловий центр країни, де розвиваються харчова, текстильна, деревообробна, хімічна про-мисловість, є металургійний комбінат, машинобудівні підприємства І (мото- й велозаводи, суднобудівні верфі).

Незважаючи на велике значення добувної промисловості, основою І економіки ДРК залишається сільське господарство. Ця галузь дає І більше ніж половину національного багатства країни, причому переважає рослинництво.

У більшості дрібних господарств зберігається традиційна система землеробства, майже не використовуються добрива й техніка. Головні продовольчі культури — маніок, кукурудза, рис, банани, бобові, батат, арахіс. Плантаційні господарства спеціалізуються на вирощу-1 ванні й виробництві олійної пальми, каучуку, цукрової тростини, чаю, кави й какао. Конголезьке тваринництво малопродуктивне, до того ж,і райони його розвитку обмежені через муху цеце. Тут розводять велику рогату худобу," кіз, свиней, овець, свійську птицю.

Велике значення має лісове господарство й рибальство. Деревина цінних порід іде на експорт, інша використовується як паливо і як кріплення на шахтах. Рибальство розвинене на річках та озерах країни.

Основним джерелом експортних надходжень є мідь, кобальт, алмази, олов'яна руда й цинк. Про масштаби видобутку алмазів, міді й кобальту свідчить той факт, що в 1998 р. їхній експорт дав 1,6 млрд доларів.: Справжнім «Клондайком» країни є провінція Шаба (до 1972 р. — Катанґа), розташована в иівденно-східній частині країни. Це найважливіший гірничодобувний район не тільки ДРК, але й усієї Африки.І Тут добуваються руди кольорових і чорних металів, на базі яких створені великі гірничо-збагачувальні й металургійні комплекси. У місті Лубумбаші виготовляють мідь, у Лікасі — мідь, кобальт і кобальтові1 сплави, у Колвезі — цинк, кадмій і германій, у Луїлу — мідь і кобальт. Тут же працюють кілька ГЕС, без яких виробництво кольорових металів було б неможливим. Північніше Шаби розробляються родовища золота, танталу, вольфраму.

У басейні річки Касаї (на кордоні з Анголою) перебувають розробки алмазів. За розвіданими запасами цього коштовного каменю Конґо посідає одне з провідних місць у світі, однак вони зазнають розкрадіть. Щорічний розмір контрабанди алмазів із ДРК оцінюється н 800 млн доларів.

Крім гірничодобувної галузі й металургії, у країні є підприємства а виробництва нафтопродуктів, тканин, взуття, цукру, олії, швейних виробів, окремих видів продукції машинобудування та хімічної промисловості.

Транспорт у ДРК розвинений слабко. Найбільше значення має внутрішній водний транспорт. Загальна довжина судноплавних шляхів районам із притоками близько 20 тис. км — це половина земного кола. Головний річковий порт — Кіншаса. Загальна протяжність автомобільних доріг — 145 тис. км,'але з них тільки 2,5 тис. км із твердим покриттям. Залізниці використовуються для вивезення корисних копалин і металів.