24289 (Країни Центральної Азії: Казахстан та Узбекистан)

Країни Центральної Азії (Казахстан та Узбекистан)

Узбекистан - країна «білого золота» - бавовни

Територія та географічне положення. Республіка Узбекистан — унітарна держава, що складається з 12 областей та Автономної Республік ки Каракалпакстан. Країна розташована в Центральній Азії та межу з Казахстаном (1), Киргизстаном (2), Таджикистаном (3), Афгані станом (4) і Туркменістаном (5). Територія Узбекистану розташована мі" двома найбільшими річками Середньої Азії — Амудар'єю та Сирдар'є» тому цей край часто називають Середньоазіатським межиріччям -- з аналогією до легендарного Межиріччя Тигру та Євфрату. Країна н має виходу до Світового океану, але на північному заході омивається Аральським морем.

Природа. Більша частина території Узбекистану розташована в межах Туранської низовини, що перетинається річковими долинами. Нїї крайньому заході піднімається плато Устюрт, обмежене стрімким-урвищами — чинками. У східному та південно-східному районах країни розташовуються гірські,пасма й передгір'я величного Тянь-Шаня й Гіссаро-Алая. Гірські хребти поділені благодатними міжгірськими долинами — Ферганською, Зеравшанською, Сурхандар'їнською і Чирчик-Ангренською. Ферганська долина протяжністю 300 км являє собою ідеальне місце для землеробства й тваринництва. її землі є надзвичаино родючими, але для того, щоб на них щось виросло, посіви необхідно регулярно поливати. Саме тому людина створила тут мережу каналів. Частина Середньоазіатського межиріччя зайнята пустелею Кизилкум.

Клімат Узбекистану помірно континентальний, посушливий, а на крайньому півдні близький до субтропічного. Переважна пора року — довге спекотливе літо. Середня температура січня на рівнинах коливається в межах від -7 до +3 °С (у Приараллі температура може опуститися до -28 °С), середні липневі температури становлять +26...+32 °С. У долині Амудар'ї спека іноді сягає +50 °С у тіні, а поверхня місця ми нагрівається до +80 °С. Опадів тут практично не буває, а найменше — до 90 мм на рік — їх випадає в пустелі. У горах і міжгірських оазисах опади – більш часте явище, тут їх випадає до 1000 мм, однак усе-таки більша частина території країни одержує менше ніж 200 мм опадів на рік.

Життя людям, рослинам і тваринам дають річки Узбекистану. Усі вони належать до систем Сирдар'ї та Амудар'ї, які беруть початок у високогір'ях на схід від кордонів країни й протікають у північно-західному напрямку, поступово втрачаючи свої води. Найбільшим за площею й водоносністю є басейн Амудар'ї.

Колись потоки обох річок несли свої води в солоне Аральське море. Ллє згодом люди стали застосовувати для зрошення все більше живлющої вологи. Так, притоки Сирдар'ї та Амудар'ї стали використовуватися для поливу «рослинного водохліба» — бавовнику й численних садів. У результаті цього з'явилося таке географічно визначне явище, як річки без гирла (сліпі гирла). Але найбільше постраждало Аральське море: його площа зменшилася, а саме море розпалося на три окремі водойми.

Історичний розвиток. У ПІ ст. до н. є. південна частина Узбекистану й Таджикистан стали частиною Греко-Бактрийського царства, а пізніше Кушанської імперії. На час її існування припадає період найвищого розквіту давньої Середньої Азії, її господарства, торгівлі, культури й мистецтва. Великого значення набуває Великий шовковий шлях, що з'єднував чотири найбільші імперії старого світу — Римську, Парфянську, Кушанську й Китайську. Цим найдовшим торговельним шляхи світу китайські товари поширювалися по всій Азії та досягали Європи. На одному з його основних маршрутів перебували найбільші центри торгівлі, релігії та культури Центральної Азії - Самарканд і Бухара. У VIII ст. в Центральній Азії з'явилися арабські воїни, що принесли в країну іслам. Місцеве населення наверталося до нової віри, що прикрасила зовнішній вигляд краю численними мечетями й мінаретами. УЛХст. до влади в Мавераннахрі (арабська назва межиріччі Амудар'ї та Сирдар'ї) прийшли Саманиди. Держава Саманидів були однією з перших країн середньовіччя, в основу яких були покладені духовність і культура. Саманиди не тільки розвивали ісламську культуру, але й відродили доісламські цінності - звичаї та традиції предків. Держава Саманидів підтримувала торговельні зв'язки з Хозарією, Іраном, Китаєм, Київською, Руссю. У-цей час Шовковий шлях дійсно став Великим. Ним не тільки транспортувався шовк та інші товари але й поширювалися релігійні погляди буддизму, юдаїзму, християнства, ісламу, а також наукові знання й технічні досягнення.

У середині XIV — початку XVст. Узбекистан перебував під владою Тимура (Тимурленґ — Тимур кульгавий) — творця величезних держави зі столицею в Самарканді. Цей завойовник, якого Європейці називали Тамерланом, прагнув підкорити собі всі навколишні держави й народи. Однак після смерті Тимура його держава проіснувала недовго. Між спадкоємцями завойовника - Тимуридами - почалися розбрати й міжусобиці, що супроводжувалися народними хвилюваннями, у результаті чого імперія практично розпалася. Із цим часом завершення формування народності узбеків. Кочові тюркські племена, відомі під загальною назвою узбеків, вторгайся на територію Мавераннахра з великих північних степів сучасного Казахстану. Вони захопили Північну частину території Середньої Азії, а потім залишки імперії Тамерлана. Ці племена змішалися з місцевим осілим населенням і передали їм свою назву.

У 1510 р. їхній вождь, Мухаммед Шейбані, підкорив собі майже всю Юяїну й заснував династію Пейбанідів, що правила близько ста років. Після цього найбільшу владу мала династія жаноїдів.- ханів Бухари. Це ханство контролювало центральні, південну й східну частини території сучасного Узбекистану. Інше - Хівинське ханство - займало Шету Амудар'ї та прилеглі райони. Пізніше, у XVIII ст., на території Ферганської долини утворилося Кокандське ханство.

У другій половині XIX ст. Кокандське ханство та ввійшло до складу Туркестанського генерал-губернаторства, Шихарське й Хівинське ханства визнали свою залежність від Російської імперії.

У 1917 — березні 1918 р. у краї була встановлена радянська влада, а в 1924 р. утворена Узбецька Радянська Соціалістична Республіка. Потім тут були зведені великі промислові підприємства, зокрема Ташкентський завод сільськогосподарського машинобудування, побудований ряд каналів та інших іригаційних споруджень.

У березні 1990 р. Верховна Рада Узбекистану обрала на пост президента республіки Іслама Карімова. У серпні 1991 р. був прийнятий закон про незалежність Узбекистану. Сьогодні це президентська республіка, де законодавча влада належить парламенту — Олій Мажлісу.

Населення. Узбекистан — багатонаціональна країна. На її території проживають представники більше ніж ста національностей і народів: узбеки складають 80 %, росіяни — 5,5 %, таджики — 5 %, казахи — 3 %, каракалпаки — 2,5 %, також тут проживають татари, киргизи, українці, корейці. В останні два десятиліття відбувається відтік некорінного населення, серед яких багато висококваліфікованих фахівців.

У країні високий природний приріст — 16,7 особи на 1000 жителів, тому за останнє десятиліття кількість населення Узбекистану зросла приблизно на 4 млн осіб. Третина населення — це діти й підлітки віком до 15 років, а середній вік жителя країни — лише 21,8 року. При середній густоті населення в 60 осіб/км² дуже великі розбіжності в заселеності окремих районів, так, у деяких оазисах вона складає до 400 осіб/км² і більше, а в пустелі Кизилкум — менше ніж 1 особа/км². Більшість узбеків і представників інших середньоазіатських народів — мусульмани-сунніти, російськомовне населення сповідує православ'я. У Ташкенті відкритий перший у Центральній Азії Ісламський університет, покликаний підготувати фахівців для системи ісламської освіти й наукової праці з вивчення духовної спадщини ісламу. Міські жителі держави перевищують третину населення, складаючи 37 %. Найбільше місто Узбекистану — столиця країни Ташкент (2,3 млн осіб). Його історія відома ще із IV—V ст. н. є. Місто виникло на місці селища, що розташоване на перетині торговельних шляхів, і тому відігравало важливу роль у торгівлі між Заходом і Сходом.

У сучасному Ташкенті зосереджена основна частина промислових підприємств держави, через нього проходять найважливіші транспортні магістралі. Серед найбільших виробництв — заводи бавовнозбиральних машин, тракторів, обладнання для очищення бавовни й текстильної промисловості, великий бавовняний комбінат.

Друге за розміром місто — Самарканд (419,6 тис. осіб). Це одне з найдавніших міст світу, столиця імперії Тимура. У свій час його називали «Едемом Сходу», «Обличчям Землі», «Осередком мудрості й краси Всесвіту». Сьогодні це найважливіший промисловий центр, де головну роль відіграють машинобудування, легка й харчова промисловість.

Великим центром легкої промисловості, зокрема текстильної, швейної, каракулевої та бавовноочисної, є давня Бухара (284,3 тис. осіб).

Культура. На формування особливостей побуту й культури узбеків сильний вилив справили общинні традиції — вироблені століттями навички ведення колективних робіт, усталені правила земле-і водокористування.

В Узбекистані розвиваються традиційні, види народного мистецтва, що зберегли свою самобутність — вишивання, карбування й гравірування мідного посуду, різьблення по дереву й каменю. У районах Андижана, Самарканда, Кашкадар'ї, Сурхандар'ї, Бухари, пониззях Амудар'ї здавна існувало килимарство. Воно пов'язане зі скотарським господарством і мало характер домашнього жіночого виробництва.

Родоначальником узбецької літератури є Алішер Навої (1441—1501). Це був один із перших узбецьких поетів, що передав народні перекази в літературній формі. До класиків сучасної узбецької літератури відносять Хамза Хакім-Заде Ніязі (1889—1929) і Садриддін Айні (1878-1954).

Із середини 1980-х рр. у країні почалося відродження національних культурних традицій, були офіційно визнані традиційні народні свята й звичаї. Відродився Навруз, що став усенародним святом весни, відновлення й надій, символом чистих думок і добра.

Господарство. Узбекистан — одна з найрозвиненіших країн Центральної Азії, основу економіки складає сільське господарство. Воно дає 36 % національного багатства, тоді як на промисловість припадає 21 %. Основна галузь сільського господарства — бавовництво. Бавовник, що в народі називають «білим золотом», залишається основною культурою поливних земель, але після проголошення незалежності збільшилося виробництво продовольчих культур, необхідних для самозабезпечення республіки продуктами харчування. Важливими культурами є пшениця, рис і кукурудза, вирощують фрукти (абрикос, персик, інжир, айва, груша, яблуня, гранат), кормові (люцерна), овочі. Особливо славляться узбецькі дині й виноград столових її кишмишних сортів. Основна галузь тваринництва — каракульське вівчарство, також розводять овець інших порід, коней, верблюдів, кіз. У приміських., районах розвинене молочно-м'ясне скотарство. Традиційно велике (і значення має шовківництво, особливо у Ферганській долині.

Бавовництво обслуговує ряд галузей промисловості. Машинобу-1дування забезпечує бавовняний комплекс бавовнозбиральними комбайнами, поливальним устаткуванням, завантажувачами, сівалками, і культиваторами, обладнанням для текстильної промисловості; хімічна галузь — засобами захисту рослин, добривами (особливо налагоджене виробництво азотних і фосфатних добрив). Важливу роль в економіці країни відіграє добувна промисловість. Тут розробляються родовища природного газу й нафти, срібла й золота, руд кольорових металів. У 1992 р. у західній частині Ферганської ; долини відкрите родовище нафти, що вважається одним із найбільших у світі. Кольорова металургія країни займається переробкою мідної та поліметалевої руд, вольфраму. В Алмалиці побудований великий металургійний комбінат.

Також слід відзначити легку й харчову галузі, електроенергетику й виробництво будматеріалів.: У легкій промисловості виробляються тканини (насамперед бавовняні), одяг, взуття, килими. У харчовій промисловості провідну роль відіграє виробництво плодоовочевих консервів, сухофруктів, олії, виноградного соку.

За роки незалежності в країні побудований Бухарський нафтопереробний завод, автомобільний завод у місті Асака, працюють спільні І підприємства — цукровий завод у Хорезмі, що є найбільшим у Центральній Азії, паперовий комбінат у Ташкенті, великі текстильні комплекси за участю іноземних компаній. .

Основним промисловим центром республіки є Ташкент і Ташкентська область. Ферганська долина дає третину всієї бавовни республіки — це важливий район шовківництва, овочівництва, садівництва, переробки фруктів, а також видобутку й переробки нафти.

Узбекистан можна назвати туристичним центром Центральної Азії. Особливу популярність тут мають історичні й культурні пам'ятки. Вражають архітектурні витвори Самарканда, серед яких ансамбль Реґістан, руїни мечеті Бібі-Ханум (будувалася за наказом Тамерлана). Всесвітньо відомою визначною пам'яткою є ансамбль меморіально-культових будівель Шахі-Зінда, його основна забудова здійснювалася ще за Тимура. У мавзолеї Гур-Емір (XV ст.) розташована усипальниця й самого Тимура, а також його синів та онуків.

Усіх відвідувачів Хорезма вражає краса містамузея— Хіви, спорудженого в період Хівинського ханства кінця XVIII — початку XX ст. У 1997 р. це місто святкувало своє 2500-річчя під егідою ЮНЕСКО. І іе менше вражають історичні пам'ятки Бухари, серед яких мавзолей Ісмаїла Самані (кінець IX — початок Хет.), медресе Кукельдаш й Улуґ-Бека (XI—XVI ст.), ансамбль Пої-Калян (XII—XVI ст.), Лябі-Хауз (ХУІ-ХУИ ст.).

Основну роль у вантажоперевезеннях країни відіграють залізниці. Експлуатується 81 тис. км автомобільних доріг, споруджена система газопроводів завдовжки майже в 10 тис. км. Найбільший транспортний вузол країни — Ташкент, де сходяться залізниці з Росії (Сибір,Урал) і Казахстану.