24038 (Металургійний комплекс України), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Металургійний комплекс України", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "география" из 3 семестр, которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "география" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "24038"
Текст 2 страницы из документа "24038"
Металургійний комплекс України досяг найвищого рівня розвитку в 1980—1990 рр. У зв’язку з розривом інтенсивних економічних зв’язків з Росією та іншими країнами СНД, економічною кризою і занепадом економіки та значним скороченням внутрішнього споживання металу в тяжкому стані опинилася і металургійна промисловість. Про це свідчать такі дані (табл. 1):
Таблиця 1
Виробництво основних видів продукції чорної металургії України у 1980—1997 рр., млн. т*
Роки | Види продукції | ||||||||
Чавун | Сталь | Готовий прокат | Стальні труби | Видобуток руд | Виробництво коксу | ||||
млн. т | млн. м | залізної | марганцевої | ||||||
1980 | 46,5 | 53,7 | 36,0 | 6,3 | 586 | 125,5 | 6,9 | 38,9 | |
1985 | 47,1 | 55,0 | 37,7 | 6,7 | 615 | 120,0 | 7,1 | 34,5 | |
1990 | 44,9 | 52,6 | 38,6 | 6,5 | 599 | 105,0 | 7,1 | 34,7 | |
1991 | 36,6 | 45,0 | 32,8 | 5,6 | 535 | 85,5 | 6,6 | 28,4 | |
1993 | 27,1 | 32,6 | 24,2 | 3,1 | 426 | 65,5 | 4,3 | 20,6 | |
1995 | 18,0 | 22,3 | 16,6 | 1,6 | 191 | 50,7 | 3,2 | 15,2 | |
1997 | 20,6 | 25,6 | 20,8 | 1,8 | 215 | 53,4 | 3,0 | 16,4 |
* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 186; За даними Міністерства промислової політики України.
З наведених даних видно, що за останні сім років різко скоротилося виробництво всіх видів продукції металургійного комплексу. Криза у вугільній промисловості позначилась на скороченні видобутку коксівного вугілля і виробництві коксу. Металургійні заводи не працюють на повну потужність. Виробництво основних видів продукції комплексу — чавуну і сталі скоротилося більш ніж удвічі, прокату — майже вдвічі. А видобуток залізної руди зменшився майже в 2,5 раза, марганцевої руди — більше ніж у 2 рази.
Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. З 50 доменних печей простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських печей — відповідно 28, з 23 конвертерів — 11, з 69 прокатних станів — 30. На окремих заводах рентабельність знизилася до 4—5%. Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського став збитковим, а Макіївський — збанкрутів.
Сучасна металургія характеризується наявністю заводів з повним і неповним металургійним циклом. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:
історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу, а невелика потужність заводу не вимагала крупних джерел водопостачання та інших ресурсів. Для розширення заводу в більш пізніший час виявлялась відсутність резервних територій, зони санітарних розривів навколо заводу, сприятливих транспортних зв’язків тощо;
економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини змінилася в зв’язку з їх виснаженням, а нові джерела розташовані на великих віддалях, тому завод залишився на виробництві тільки одного із трьох видів основної продукції;
екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах, де висока концентрація промислових підприємств, які забруднюють природне середовище, з екологічних міркувань краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи тільки прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.
Заводи переробної металургії розміщуються в основному в районах розвинутого машинобудування, де нагромаджуються значні відходи металообробки і металобрухт.
Крім зазначених металургійних заводів, є ще і так звана «мала металургія». Вона представлена окремими цехами по виробництву сталі і прокату на крупних машинобудівних заводах, які створюються з метою використання відходів металу і забезпечення безперебійного постачання конструкційного матеріалу.
Чорна металургія України відзначається високою виробничою і територіальною концентрацією підприємств. В результаті реконструкції і розширення старих заводів середня потужність одного металургійного заводу становить близько 2,5 млн. т чавуну і більше ніж 2 млн. т сталі на рік. Основна частина металу в країні випускається заводами потужністю понад 2 млн. т на рік. Переважна більшість металургійних підприємств України являє собою сучасні потужні комбінати.
Металургійні комбінати України, як і в індустріально розвинутих країнах, є основними підприємствами галузі. На них забезпечується комбінування виробництва — технологічний зв’язок виплавки металу з коксохімічним виробництвом, що сприяє досягненню більш високої економічної і екологічної ефективності виробництва*1.
*1: {Таке комбінування робить також металургійне виробництво менш екологічно шкідливим. Коксовий газ, як паливо, по трубах передається в мартенівський цех виплавки сталі, а доменний газ використовується як паливо для коксових батарей і як хімічна сировина.}
Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».
Україна має найбільші в світі металургійні агрегати за їх потужністю. Так, наприклад, в Кривому Розі споруджено найбільш потужну доменну піч об’ємом в 5000 м3, яка може дати 4 млн. т чавуну за рік, тобто стільки, скільки вся Росія виробила його в 1913 р. На інших заводах потужність доменних печей становить до 3 тис. м3.
Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість. У Німеччині, Франції, Великобританії, Італії більш ніж 2/3 сталі виробляється конверторами і електричними печами. В Україні в 1997 р. електросталь і киснево-конверторна сталь разом становили менше половини її всієї виплавки.
Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної промисловості. Коксохімічна промисловість є основною складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні заводи розміщуються в районах видобутку коксівних марок кам’яного вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами вугільних районів Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом), а хімічну промисловість — цінною сировиною.
До революції все виробництво коксу в Росії було зосереджено в Донбасі. У 1929 р. питома вага України у виробництві коксу становила 96,3%, а на 1940 р. вона зменшилася до 74,5%. Всього на цей рік було вироблено 15,7 млн. т коксу.
За радянський період були реконструйовані і значно збільшили свою потужність старі коксохімічні заводи Макіївки, Алчевська, Єнакієвого, Краматорська та ін. і водночас будувались нові в Маріуполі, Горлівці, Запоріжжі, Кривому Розі, Дніпродзержинську. В повоєнний період поблизу Донецька і Макіївки (залізнична станція Авдіївка) було збудовано крупний сучасний коксохімічний завод для забезпечення потреб у коксі всього металургійного району.
У 1965 р. в Україні було вироблено 35 млн. т коксу, а в 1990 р. — 34,7 млн. т. Наприкінці 1997 р. його виробництво знизилося до 16,4 млн. т, тобто до рівня 1940 р.
Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні.
Усього в металургійному районі України працює 16 коксохімічних заводів, з них у Донецькій області — 9, Луганській — 2, Дніпропетровській — 4, Запорізькій — 1.
Значного розвитку в металургії України набули нові галузі — трубна і феросплавна. Важливим фактором, який прискорив нарощування потужностей трубного виробництва в Україні, стало інтенсивне будівництво магістральних нафто- і газопроводів із колишнього Радянського Союзу в Західну Європу. В зв’язку з швидким зростанням попиту на труби особливо великого діаметра їх виробництво збільшилося не тільки на основних трубопрокатних заводах — Нікопольському і Харцизькому, а й на Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокатних і Макіївському труболиварному заводах.
Виробництво феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі, забезпечується трьома феросплавними заводами — Запорізьким, Нікопольським і Стахановським.
В умовах швидкозростаючих потреб будівництва крупних промислових, транспортних і невиробничих об’єктів виникла гостра необхідність в забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями (арматурними решітками, каркасами мостових переходів тощо.) З цією метою в центрах металургії і важкого машинобудування — Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій.
Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На розміщення металургійних заводів значний вплив зробили такі основні фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і потужної залізорудної бази.
З метою максимального наближення до бази палива будувалися заводи в Донбасі. Друга їх група розмістилась з урахуванням сприятливих залізничних зв’язків і з орієнтацією на крупне джерело водопостачання — р. Дніпро. На шляхах між джерелами руди і палива виник також крупний металургійний центр — Маріуполь. Із встановленням залізничного зв’язку між Донбасом і Кривбасом, а також покращанням використання палива у доменному процесі, яке привело до зменшення витрат коксу на виплавку однієї тонни чавуну, а значить, і витрат коштів на його транспортування, виникли сприятливі умови для будівництва крупного металургійного підприємства в Кривому Розі*2.
*2: {На першому етапі розвитку металургії на виплавку однієї тонни чавуну витрачалось коксу більше, ніж руди. Пізніше кількість коксу для цього значно зменшилась і наближення металургійних заводів до джерел сировини стало більш доцільним. На даний час цей фактор став також менш впливовим, адже виготовлений концентрат залізної руди, збагачений до 62% вмісту заліза, раціонально доставляти і на віддалені металургійні заводи.}
Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.
Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж правого і лівого берегів Дніпра — від Кременчука до півдня Дніпропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей підрайон є найбільшим виробником сталі і прокату. На його території сформувалися три крупних металургійних промвузли: Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізько-Нікопольський і Криворізький.
У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені такі заводи: в Дніпропетровську — три металургійних, трубопрокатний, коксохімічний, металоконструкцій, а в Дніпродзержинську — металургійний комбінат, два коксохімічних заводи, в Новомосковську — трубний завод.
В Криворізькому вузлі знаходяться металургійний комбінат, коксохімічний завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбінатів, понад 15 шахт, об’єднаних рудоуправліннями.