23894 (Економіка Куби)

Економіка Куби

Економіка Куби є однією з найбільш націоналізованих у світі. Найвищі темпи колективізації зафіксовані у перші два післяреволюційних роки, коли у власність держави і під її управління перейшла більшість промислових і гірничодобувних підприємств, будівельних організацій, значна частина фінансових установ, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, а також близько третини сільськогосподарського виробництва. До кінця 1970-х років у приватному секторі знаходилося лише 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку і менше 1% рибальського флоту.

Централізоване планування було запроваджене на Кубі в 1960-х роках за рекомендацією радянських фахівців. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від цієї практики і перейшло до економічних експериментів, які базувалися на моральному заохоченні працівників, що не принесло очікуваних результатів і змусило повернутися до так званої системи планування. Під час економічної кризи на початку 1990-х років центральне керування було скасоване, а його функції передані Міністерству економіки і планування. При цьому державні підприємства й організації отримали автономію і можливість розпоряджатися прибутком.

Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл коштів і проміжних товарів відбувається через планувальні органи, а більшість споживчих товарів розподіляється централізовано через систему нормування.

На початку 1990-х років ембарго Куби з боку США і згортання економічних зв'язків із країнами Східної Європи і колишнього СРСР поставили Кубу у тяжке економічне становище. З метою виходу з кризи керівництво країною приступило до здійснення реформ, спрямованих на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур.

Національний доход

З 1960-х Куба переживала наслідки твердого бойкоту з боку США і відчувала гостру необхідність у розвитку власних збройних сил. В цілому економіка Куби, незважаючи на різкі коливання показників в окремі роки, поступово зростала в 1940-1950-х роках, знаходилася в стані застою або фактичного спаду в 1960-х роках, а в 1970-х - на початку 1980-х років почала швидко розвиватися. Обсяг реального сукупного суспільного продукту у період з 1975 по 1985 щорічно зростав у середньому на 5,7%.

ВВП зріс на 2,5% у 1995, на 7,8% - у 1996 і на 2,5% - у 1997. Економічному зростанню сприяли зусилля, початі кубинським урядом для залучення іноземних інвестицій, легалізація долара у внутрішніх розрахунках, а також розвиток індустрії туризму. Однак існує ряд стримуючих факторів, наприклад, низькі врожаї цукрової тростини, а також застій у державному секторі, що до цього часу домінує в економіці. У 1998 приріст ВВП, за офіційними даними, становив 1%; це найнижчий показник з 1994 р., коли економіка тільки починала оговтуватися від різкого (35-відсоткового) падіння виробництва, яке було викликане розривом зв'язків з більшістю її торговельних партнерів з колишнього соціалістичного табору.

Сільське господарство

Економічна політика, яка проводилася кубинським керівництвом у перші роки після революції (1959-1963) і була спрямована переважно на розвиток важкої промисловості, закінчилася провалом, і на зміну їй у 1963 прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Нова економічна стратегія проголошувала розвиток скотарства і виробництво цитрусових. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 1970-х роках становив у середньому близько 6 млн. т на рік, а в 1982 сягнув 8 млн. т. Однак з початку 1990-х років через нестачу пального, добрив і пестицидів виробництво цукру в країні різко скоротилося і становило в середньому менше 5 млн. т. на рік. У 1997, на початку сезону збирання цукрової тростини, близько двох третин сільськогосподарської техніки, необхідної для збирання, простоювало через нестачу грошей для її ремонту (приблизно 200 млн. дол.).

Наслідком великих капіталовкладень у виробництво м'ясомолочної продукції і розведення цитрусових культур стало значне збільшення обсягу виробленої в цих галузях продукції порівняно з дореволюційним рівнем. У той же час виробництво тютюну, кави, рису, бобів і овочів - традиційних сільськогосподарських культур, що складають основу "нецукрового землеробства", - залишалося практично стабільним або знижувалося. У 1962 скрутне становище в сільському господарстві змусило кубинський уряд внести тверде раціонування продовольства. В наступні роки ситуація покращилася, однак на початку 1990-х, після різкого скорочення торгівлі з країнами колишнього радянського блоку, на Кубі було знову введене нормування основних продуктів харчування.

Гірничодобувна промисловість

Найдорожчою корисною копалиною в Кубі є нікель, запаси якого становлять майже 10% розвіданих світових запасів; поклади нікелевої руди розташовані на східному краї острова. Виробництво нікелевого концентрату здійснюється на двох побудованих США гірничо-металургійних комбінатах, продуктивність яких до 1980 зросла вдвічі порівняно з дореволюційною; крім того, у середині 1980-х років у країні було розпочате виробництво нікелевого концентрату ще на одному гірничо-металургійному комбінаті. У 1991 на Кубі було вироблено приблизно 40 тис. т нікелю; у 1997 обсяг виробництва перевищив 60 тис. т. Крім нікелю, на острові ведеться видобуток залізної руди, хрому, кобальту і міді.

Обробна промисловість

За кілька десятків років, що минули з часу кубинської революції, у країні була створена промислова база, при цьому устаткування і технічний персонал надавалися в основному країнами соціалістичного табору. Найбільш помітне зростання спостерігалося у важкій промисловості, особливо у виробництві сталі, цементу, хімічних продуктів і добрив. У той же час нарощування виробництва таких традиційних товарів народного споживання, як текстильні вироби, напої, консерви, миючі засоби і сигари, відбувалося повільніше.

Транспорт і зв'язок

Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця - на початку століття, центральна автомагістраль - у 1930-х роках, авіаційне сполучення почало своє існування в 1940-х роках. Протягом 1960-1970-х років стан залізничної мережі погіршився, а довжина шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі. Наприкінці 1980-х років на Кубі було 13116 км доріг із твердим покриттям. Одним із досягнень післяреволюційної Куби стало створення торговельного флоту: якщо в 1959 у країні було лише 14 морських суден водотоннажністю 58 000 т, то до 1989 Куба володіла 117 суднами. Однак у 1990-х роках робота кубинського торговельного флоту була практично паралізована через відсутність палива у зв'язку з різким скороченням поставок російської нафти. Скороченню торговельного обороту в кубинських портах сприяла також політика торговельного ембарго, проведена США відносно Куби, оскільки всім іноземним кораблям, які заходили в порти Куби, заборонявся після цього захід в американські порти протягом 6 місяців.

На 1997-2004 роки запланована модернізація системи телефонного зв'язку в масштабах країни; передбачається проведення робіт на суму 900 млн. доларів, а також значне збільшення числа абонентів телефонної мережі - з 3 до 9 на кожних 100 жителів. Крім того, план передбачає установку 50 тис. суспільних телефонів-автоматів, перехід на цифрову систему обробки сигналів (замість існуючої аналогової), модернізацію телефонної системи всієї країни і приведення її у відповідність до сучасних міжнародних стандартів. Уже до кінця 1997 телефонна компанія ЕТЕКСА розгорнула на Кубі мережу телефонів, що забезпечують як міжміський, так і міжнародний зв'язок по попередньо оплачених картках.

Енергетика

Джерелом понад 60% вироблюваної на Кубі енергії є нафта. Кількість нафти, що добувається в країні, невелика, тому основна її частина поставляється з-за кордону. Хоча проведені в країні пошуки нафтових родовищ дали позитивний результат, у 1992 на Кубі було добуто лише 771 тис. т нафти. У країні є 3 нафтопереробні заводи, усі вони були побудовані до революції, два за допомогою США й один - Великобританії. Загальна потужність електростанцій, здебільшого теплоелектростанцій, у 1958 становила 2,6 млн. кВт, а в 1989 перевищила 15 млн. кВт.

Будівництво атомної електростанції, що велося за технічної допомоги Радянського Союзу, було припинене в 1992 у зв'язку з економічними труднощами і припиненням постачань устаткування з Росії. Щоб компенсувати нестачу електроенергії, у країні було введене тверде нормування її споживання; також була проведена закупівля нафти в обмін на постачання цукру. У 1997, вперше з початку економічних реформ відзначене зростання виробництва електроенергії, що становило 2%.

Внутрішня і зовнішня торгівля

Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходиться в руках держави. Розподіл товарів відбувається переважно за картковою системою. Обмежена кількість ненормованих товарів вільно продається за високими цінами, що встановлюються державою; визначені квоти на дефіцитні товари тривалого користування, наприклад, на телевізори і пральні машини, виділяються підприємствам, які, в свою чергу, здійснюють продаж цих товарів за високими цінами своїм співробітникам. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існує "чорний" ринок, наявність якого в поєднанні з корумпованістю державних чиновників певною мірою пом'якшує існуючу розподільчу систему.

Потреби Куби в промисловому і транспортному устаткуванні, а також у нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини і багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель і сигари. Станом на 1990 р., торговельний дефіцит Куби оцінювався у 2,2 млрд. дол.

За даними на 1998, приблизно 45% зовнішньоторговельного обороту Куби припадало на країни Європи, 39% - на країни Латинської Америки і Канади і 16% - на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄС, Росією, Китаєм і Японією. Найважливішим завданням залишається подолання економічного ембарго з боку США.

На початку 1980-х років Куба починає розвивати міжнародний туризм; для цього була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. У 1998 кількість туристів зросла до 1 млн. чоловік. Планується на майбутнє збільшити їх кількість до 7 млн. осіб на 2020 рік.

Уряд Куби починає створювати умови для інтеграції економіки країни в економічну систему країн Латинської Америки і Карибського басейну і розширювати діапазон економічної діяльності за допомогою створення в різних галузях спільних підприємств із європейськими, канадськими і латиноамериканськими компаніями. У 1994 на Кубі був створений ряд нових спільних підприємств за участі фірм Канади, Мексики й Ізраїлю.

Нині населення Куби становить 11,184 млн. осіб. Офіційні джерела пропонують такі дані про склад населення: 65% - представники білої раси, 12% - афроамериканці, 22% - мулати. Однак інші джерела свідчать про те, що біле населення становить лише 40%, а решта людей, які проживають у країні, представлена, насамперед, афроамериканцями і мулатами (здебільшого), а також китайцями, євреями, арабами, індіанцями й іншими.

Демографія

Згідно з даними переписів, у 1953 р. на Кубі проживало 5829 тис. осіб, у 1970 - 8569 тис., у 1981 - 9723 тис., у 1993 - 10978 тис. осіб; у грудні 1997 кількість населення становила приблизно 11094 тис. В інтервалі 1953-1970 приріст населення становив 2,2% на рік, а з 1970 по 1991 - 1,1% на рік. Зниження темпів приросту обумовлене падінням народжуваності, що у 1990 становила 17,6 на 1000 жителів (у перші роки після революції вона сягала 37 народжень на 1000 жителів); смертність у 1990 становила 6,8 на 1000 жителів. Періодично зростання населення сповільнюється внаслідок еміграції. У 1960-х роках понад півмільйона кубинців емігрувало, головним чином у США; у 1966 США був ухвалений спеціальний закон, що гарантував кубинським емігрантам надання притулку і пільги. У 1980, коли кубинські власті дозволили еміграцію, майже 125 тис. кубинців було перевезено з порту Маріель на Кубі в Кі-Уест (шт. Флорида); ця операція, у якій взяли участь сотні приватних катерів і човнів, отримала назву "човнового моста".

Історичні аспекти кубинського населення

Протягом кількох років освоєння іспанцями Куби корінне населення острова було практично знищене. Це сталося внаслідок того, що іспанським колоністам було потрібно багато робочих рук насамперед для роботи на плантаціях, і вони почали ввозити рабів з центральної Африки. За 350 років іспанцями було завезено понад 1 мільйон африканських рабів. З цієї ж причини за період з 1853 по 1874 рік понад 125000 китайців було завезено з Азії. Дотепер у Гавані зберігся "Чайна-Таун". Крім того, ввозилися раби-індіанці, але в невеликих кількостях, з Юкатану, Центральної і Південної Америки. Ввозилися навіть робітники з Індії. Крім еміграції з Іспанії, досить інтенсивний потік переселенців був з Німеччини, Франції і Британії.