23424 (Характеристика Причорноморського регіону України)

Зміст

1. Територіальна організація гірничо-виробничого комплексу України 2

1.1 Характеристика гірничо-виробничого комплексу 2

1.2 Особливості галузі 6

2. Проблеми формування господарського комплексу Причорноморського регіону України 9

2.1 Характеристика Причорноморського регіону України 9

2.2 Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку Причорноморського району 12

1. Територіальна організація гірничо-виробничого комплексу України

1.1 Характеристика гірничо-виробничого комплексу

Гірничо-металургійний комплекс України – це сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії, виробництва чавуну, сталі, кольорових і рідкісних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини.

Рішення проблеми підприємств гірничо-металургійного комплексу в регіоні на сучасному етапі відіграє важливу роль, оскільки сам комплекс є основним сектором економіки Запорізького регіону. Разом з тим металургійні підприємства Запорізького, Донецького, Дніпропетровського регіонів визначають пріоритети сучасного експорту України.

Таблиця 1. Кількісні характеристики ролі ГМК в українській економіці за 2001-2004 рр.

Як показують дані, тенденція до зростання питомої ваги чорних металів в економіці України суттєва і зростає.

Таблиця 2. Показники роботи провідних світових компаній гірничо-металургійної галузі в 2004 році, $ млрд.

Типовим варіантом підходу до стратегії діяльності, в тому числі зовнішньоекономічної, є аналіз ринку та плани ВАТ “Запоріжсталь”. Експорт продукції заводу має наступну географію: СНД (в основному Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Росія), Південно-Східна Азія (Індія, Шрі-Ланка, Пакистан, Індонезія), Близький Схід (Ізраїль, Ліван, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина), Центральна та Східна Європа (Болгарія, Румунія, Сербія та Чорногорія, Хорватія), Африка (Буркіна-Фасо, Кенія, Нігерія, Сенегал, Судан). Відновлені поставки до Мексики та США та до Латинської Америки (Бразилія, Гватемала, Еквадор).

Оскільки підприємства регіону та гірничо-металургійного комплексу України експортноорієнтовані, то актуальною є оцінка перспектив збуту на зарубіжних ринках. Для “Запоріжсталі” країнами-лідерами в експорті є: Туреччина – 24 %, Росія – 19 %, Китай – близько 9 %.

Неможливо говорити про попит без урахування забезпеченості сировиною, матеріалами та енергоносіями. Сировина зараз стала головною проблемою, оскільки запаси поступово бідніють, зростають витрати на видобуток, засмучує дефіцит сировини не тільки в Україні, а й у світі. Провідні світові виробники заявляють вже про 50 або навіть 90 % річного подорожчання коксового вугілля та залізної руди.

ВАТ “Запоріжсталі” необхідна модернізація виробництва, яка дозволить вирішити проблему енергозбереження. Для того, щоб зменшити енерговитрати на одиницю продукції наприкінці 2006 року підприємство звернулось з заявою до Національної комісії з урегулювання електроенергетики з метою видати йому ліцензії на виробництво теплової енергії. Комбінат планує виробляти енергію на власних електростанціях.

Іншим фактором, що сприяє зниженню витрат газу, було впровадження нового обладнання. В агломераційному цеху проводились на протязі року режимно-налагоджувальні роботи паливовикористовуючого обладнання, які передбачають заощаджування до 3% палива. Також були впроваджені нові пальники. Поки що різні типи пальників були встановлені лише на окремих машинах. Ті, що дадуть кращий результат – а він може досягти 20% заощадження палива – будуть встановлені на решті агрегатів.

Для підвищення конкурентоспроможності виробничих потужностей ВАТ “Запоріжсталь” спільно з Українським державним інститутом з проектування металургійних заводів в межах реалізації програми модернізації підприємства вперше в Україні будують газоочищувальні спорудження для хвостових частин автомашин.

Також комбінат планує замінити мартенівське виробництво сталі екологічно чистим конверторним. В результаті реалізації цього проекту (вартість – близько 12 млрд. грн.; з наданої суми 700 млн. грн. будуть інвестовані у природоохоронні технології) обсяги шкідливих викидів на підприємстві зменшаться на 20%.

Залізорудну підгалузь України можна охарактеризувати як високоенергоємне, трудомістке і капіталомістке виробництво з довготривалим виробничим циклом, а також порівняно низькою рентабельністю підприємств.

Основу гірничопромислового комплексу, як сировинної бази металургії, складають гірничо-збагачувальні комбінати (Гоки) з відкритою розробкою родовищ: Північний і Центральний (належать «СКМ»), Південний (група «Приват» і «Смарт-групп» володіють на паритетних початках), Інгулецький (належить «Смарт-групп»), а також ГОК комбінату «Міттал Стіл Кривий ріг». Основна продукція, що випускається гірничодобувними підприємствами, - багатий залізняк з вмістом заліза 54-61%; концентрат з вмістом заліза 64-66%; залізорудні окатиші і агломерат.

Основна складова ціни залізняку включає два основні компоненти: виробничі (складаються з витрат на видобуток руди і витрат на її збагачення) і транспортні витрати. Ці два компоненти і визначають конкурентоспроможність продукції на ринку.

Рівень ціни помітно міняється і залежно від таких якісних її показників, як вміст заліза, вологи, оксиду кремнію і інших якостей ЖРП. Наприклад, зміна першого показника на 1% може змінити вартість залізорудного концентрату на 2-4%, підвищення вмісту вологи в концентраті на 1% може зменшити його вартість на 2-3%.

Українські експортери руди, укладаючи контракти з метпідприємствами, орієнтуються на загальносвітові тенденції ціноутворення. При цьому слід враховувати, що якість української продукції, що поставляється на експорт, як правило, вище, ніж для використання усередині країни.

Величина і динаміка внутрішніх цін на ЖРП знаходяться залежно від двох основних чинників: рівня виробництва і попиту на сировині. При цьому ряд галузевих експертів при побудові короткострокових вартісних прогнозів схиляється до думки, що, не дивлячись на зменшення вжитку в світі продукції чорної металургії, внутрішні котирування на ЖРС будуть неухильно зростати. Така ситуація обумовлена впливом на вартість вітчизняної ЖРП ряду чинників, що в сукупності становлять «мінуси» українського ринку цієї продукції:

Підвищення рівня внутрішніх цін на енергоносії в умовах відсутності єдиної державної мотивації впровадження енергозбережних технологій;

Збільшення витрат на транспортування продукції у зв'язку із зростанням ж/д тарифів;

Необхідність залучення в добувну галузь значних інвестицій з тривалим періодом окупності з метою розширення виробництва руди (відкриття нових шахт, георозвідка, переобладнання), оновлення основних фондів.

1.2 Особливості галузі

Специфічною особливістю гірничодобувні, що робить вплив на собівартість, а, отже, і на ціну ЖРП, є те, що, на відміну від інших галузей промисловості, де виробничі цикли постійно повторюються, їй властиві випереджаючі гірничопідготовчі роботи, тобто систематичне створення нових виробничих потужностей замість тих, що вибувають. А оскільки основними характеристиками сучасного стану українського залізорудного виробництва є погіршення горно-геологічних умов, відробіток покладів на окремих ділянках родовища, щорічне пониження рівня гірських робіт, то всі ці чинники обумовлюють постійну потребу підприємств підгалузі в затратах на збільшення об'ємів робіт, водовідлив, провітрювання, транспортування гірської маси.

Слід зазначити, що ринку ЖРП властива специфічна особливість, що також робить помітний вплив на формування і динаміку цін на цей вигляд сировини: так званий «ефект запізнювання» або, іншими словами, - пізня реакція цін на ринок. Чималу роль в механізмі дії цього явища грає наявність традиційно крупних складських запасів руди в сталеливарних і добувних компаній. Так, при системі, що склалася, до «плюсів» підгалузі можна віднести певну стійкість до кон'юнктурних змін, що відбуваються (зокрема, ринок сталі набагато більш схильний до коливань світового ринку).

До позитивних рис вітчизняного ринку ЖРП необхідно віднести також і той факт, що Україна розташовує 20% світових запасів залізняку. Балансові поклади, які узяті на облік держбалансом запасів корисних копалини, складають близько 32 млрд. т, розвідані, – 68 млрд. т. В той же час особливістю вітчизняної залізорудної бази є низька якість і гірші умови розробки в порівнянні з аналогами в інших країнах, яким вона багато в чому поступається в якісному відношенні, тобто у вмісті корисних компонентів, способах можливого відробітку, енергоємності і металоємності переробки сировини, продуктивності праці при розвідці і видобутку і так далі

В ході нинішньої презентації Стратегії розвитку кольорової металургії Мінпромполітики не згадало ще про один масштабний документ, за який раніше брався уряд. Йдеться про проекті програми «Кремній України», яка передбачала розвиток профільних виробництв на державних ВАТ «Чисті метали» і ЗТМК, що так і не побачив світло.

В той же час в новій стратегії знайшлося місце і інноваціям. Більшість з них, як відзначили представники Мінпромполітики, стосуються «малотоннажного» сектора кольорової металургії і виникли завдяки закону про розвиток гірничопромислового комплексу України на 2007–2030 роки, що набрав чинності з початку року. Цей документ, зокрема, передбачає виділення державних коштів на освоєння Звенігородського родовища танталу і ніобію в Черкаської області, вводить до ладу Жовтореченського ванадієвого для скандію родовища, Полоховського родовища літію на Кіровоградщині, а також Мазуровського і Азовського родовищ рідкоземельних металів в Донецької області. Правда, більшість перерахованих проектів існують лише на рівні ідей і не мають техніко-економічного обґрунтування. Змальовує плани розвитку цих і інших напрямів малотоннажній металургії, Мінпрополітики запропонувало уряду акцентувати увагу на розвитку порошкової електрометалургії і металургії твердих сплавів.

Проте, не дивлячись на всі ці незначні нововведення, ключові елементи представленою уряду Стратегії розвитку кольорової металургії майже повністю базуються на ідеології «якісного з'єднання можливостей держави з цілями власників промислового бізнесу», яке передбачає повернення державної політики в галузі до пріоритетів 2002-2004 років.

Господарська діяльність людини, особливо в Донбасі і Україні наводить до накопичення на денній поверхні величезних відвалів гірських порід і відходів вуглевидобувних, металургійних, хімічних заводів, вуглезбагачувальних фабрик, енергетичних підприємств і інших виробництв. Всі вони є по суті техногенними родовищами, на які звернули свою увагу зарубіжні країни ще в 70-х роках ХХ ст Відомо, що економіка Донбасу, як і України, а також Росії є ресурсно-орієнтованою. Ситуація, що склалася до теперішнього часу, в горно-геологічній сфері діяльності в Донбасі і Україні об'єктивно оцінюється фахівцями всіх рівнів як кризисна. Її основні ознаки пов'язані з незабезпеченістю більшості гірничодобувних підприємств розвіданими запасами багатьох видів сировини, припиненню робіт із створення нових гірничодобувних потужностей у зв'язку з різким скороченням об'ємів геологорозвідувальних робіт. Звідси витікає відсутність необхідного державного резерву провідних корисних копалини, особливо рідких і інших металів, вжиток яких є індикатором економічної безпеки і незалежності.

Домінуючі в Донецької області вугільна, металургійна, машинобудівна, хімічна галузі важкої промисловості, електроенергетика, коксохімія, будівельна індустрія та інші на 95–100% залежать від вугілля, залізняку, вапняку, доломіту, інших видів мінеральної сировини, якими багаті надра нашого краю. Геологами виявлено в Донецької області 834 родовища понад 50 видів мінеральної сировини, використовуваних сучасною промисловістю і сільським господарством. Сумарна його вартість за цінами світового ринку сировини складає близько 3 трильйонів доларів США. Проте використовується воно далеко не повністю, оскільки розробляється міні половини цих родовищ. Тому в 2000 р. в Донецьку область завезено лише вугілля і залізняку більш ніж на 2 млн. доларів з інших регіонів, а також країн ближнього і далекого зарубіжжя. Що продовжується і в даний час збереження цієї тенденції імпорту різних видів мінеральної сировини, промислові поклади якої є в Донецької області, неминуче деформують її розвиток і наводять до наростання мінерально-сировинної кризи, тяжчої по своїх наслідках, чим всі інші види криз — політичні, економічні або екологічні. У його основі лежить нераціональне, непродумане використання мінеральних, у тому числі техногенних, ресурсів.