20638 (Стрілецька зброя), страница 3
Описание файла
Документ из архива "Стрілецька зброя", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "военная кафедра" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "военная кафедра" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "20638"
Текст 3 страницы из документа "20638"
Багато елементів принципу дії і пристрої револьвера Кольта були відомі і до нього. Стрілецька зброя з обертовим барабаном, що має кілька зарядних камор, і одним стволом використовувалося ще в 17 ст. Однак всі операції при стрільбі з такої зброї робилися вручну, а відсутність ефективних засобів запалення стримувало його розвиток. Конструктор Кольер був автором двох важливих ідей: у його мисливській рушниці барабан поверталася при взводі курка, а в револьвері з кремінним замком, запатентованому ним у 1818, найбільш помітним був пристрій, що сполучає чергову камору зі стволом і фіксуюче барабан у момент пострілу. Дж. Хол, що у 1810 розробив вдале казнозарядну кремінну рушницю, раніш Кольта почав збирати зброю зі стандартних деталей. Ідею прикріплювати до револьвера приклад, перетворюючи його в карабін, Кольт запозичав у виготовлювачів колісцевих рушниць 17 ст., у яких, навпаки, приклад відокремлювався для перетворення рушниці в пістолет. Таким чином, сполучення багатьох технічних рішень зробило револьвери Кольта дуже популярними.
Револьвери подвійної дії. Системи подвійної дії були більше поширені в Європі, ніж в Америці. Ударно-спусковий механізм таких револьверів, крім одинарного способу ведення вогню, допускає самовзвідну стрілянину: стрільцю не треба зводити курок перед кожним пострілом – досить натискати на спусковий гачок. При цьому автоматично повертається барабан, зводиться і спускається курок. Існують також системи, що дозволяють вести тільки самовзвідну стрільбу.
Оборона зброя. До сучасної оборонної зброї відносять револьвери й автоматичні пістолети, що добре підходять для захисту житла від грабіжників, самооборони і поліцейської роботи.
Револьвер – проста, влучна і надійна зброя, патрони якого могутніші, ніж в автоматичних пістолетів найбільшого калібру. Його ударно-спусковий механізм складається з невеликої кількості простих і міцних деталей, відмовлення яких у роботі малоймовірний. Таке сполучення потужності і надійності робить револьвер кращим серед т. зв. цивільної стрілецької зброї. До його недоліків можна віднести відносно невисоку скорострільність, громіздкість барабана, що створює незручність для потайливого носіння, і виступаючий за габарити зброї курок, що утрудняє швидке витягування револьвера з кишені. Однак револьвер зручно носити в кобурі, звідкіля він легко витягається. Автоматичні пістолети – це компактна портативна скорострільна система. Їх випускають самих різних калібрів: від «дерринджера» 22-го калібру до військових зразків, таких, як «кольт» 45-го калібру. Пістолет, на відміну від револьвера, зручно носити в кишені чи в дамській сумочці. Однак велика кількість деталей робить пістолет менш надійним. Для того щоб мати можливість швидко почати стрілянину, необхідно носити пістолет із уже досланим у патронник патроном і зведеним курком. Якщо при цьому пістолет не поставлений на запобіжник, то виникає небезпека випадкового пострілу від поштовху чи удару. З іншого боку, якщо носити пістолет без патрона в патроннику і з незведеним курком, то губиться багато часу на підготовку першого пострілу, тому що стрільцю приходиться діяти обома руками для утримання пістолета і відводу кожуха-затвора назад до упору.
Поліцейський, що виконує небезпечне оперативне завдання, має потребу в могутній, надійній і скорострільній зброї. Найкраще для цього підходять крупнокаліберні револьвери з коротким стволом і напівсхованим курком, що поєднують достоїнства револьверів і автоматичних пістолетів.
СУЧАСНА БОЙОВА СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ
Карабіни. Під час Другої світової війни з'явився різновид стрілецької самозарядної (напівавтоматичної) зброї – карабін, створена на базі короткої кавалерійської гвинтівки, що займає проміжне положення між звичайною гвинтівкою і пістолетом по масі, потужності і бойовим якостям. Карабіни з'явилися в результаті аналізу ефективності різних стрілецьких систем під час Першої світової війни. Доцільно було озброїти частину особового складу збройних сил зброєю більш легкою, чим гвинтівка, і з більшою дальністю стрільби, чим пістолет. З вторгненням німецької армії в Польщу в 1939 потреба в такій зброї стала очевидною, і 15 червня 1940 військовий міністр США наказав почати його розробку. У жовтні 1941 на озброєння армії США надійшла система Вінчестера – карабін 30-го калібру М1. Цим легким самозарядним карабіном озброїли офіцерів, зв'язківців, водіїв, артилеристів і інших військовослужбовців, яким штатна гвинтівка створювали незручності у виконанні їхніх основних задач. Карабін не замінив цілком пістолет, але завдяки невеликій масі, компактності і простоті в звертанні став самою розповсюдженою зброєю армії США в роки Другої світової війни.
Випускалися також його модифікації, включаючи варіант для парашутистів-десантників М1А10 зі складним металевим плечовим упором і пістолетною дерев'яною рукояткою, цілком автоматичний карабін М2 з магазином ємністю для 30 патронів і модифікацію М3 з інфрачервоним прицілом для стрільби вночі. Усі моделі стріляли 7,62 – мм патроном пістолетного типу з циліндричною гільзою і кулею масою 7,13 г і початковою швидкістю 600 м/с. Коробчатий приставний магазин для кожної моделі вміщав 15 чи 30 патронів. Відмикання затвора і його відхід назад досягалися за рахунок відводу порохових газів, що впливають на затвор через поршень і шток з коротким ходом (4 мм). При цьому витягається і викидається стріляна гільза, а під час зворотного ходу затвора підхоплюється і досилається в патронник черговий патрон з магазина.
Напівавтоматичні гвинтівки. Найбільш значні успіхи в розробці американських самозарядних гвинтівок зв'язані з ім'ям конструктора Дж. Гаранда. У 1920-х роках він створив гвинтівку під 7 – мм патрон, однак за вимогою військових був змушений переробити її під 7,62 – мм патрон з кулею масою 9,72 г. і початковою швидкістю 840 м/с. При пострілі тиск порохових газів, що спрямовуються з отвору в стінці ствола біля дулового зрізу в газову камеру під стволом, діє на поршень з коротким ходом, що за допомогою довгого штока, з'єднаного з затвором, відкриває останній і відкидає його назад. При цьому викидається стріляна гільза і зводиться курок, а при поверненні затвора в колишнє положення під дією поворотної пружини він досилає в патронник черговий патрон з магазина, після чого гвинтівка знову готова до пострілу. Маса гвинтівки 4,5 кг. Вісім патронів, розташованих двома рядами в шаховому порядку й об'єднаних пачкою, вставляються в постійний магазин зверху. Гвинтівці додадаются багнет, гранатомет і інфрачервоний «нічний» приціл. Хоча виробництво її почалося незадовго до вступу США в Другу світову війну, до 1945 було випущено 4,5 млн. екземплярів. До кінця Другої світової війни були розроблені модифікації гвинтівки для ведення безупинного автоматичного вогню з окремими коробчатими магазинами на 20 патронів.
У період між 1936 і 1940 американський конструктор Джонсон створив свою напівавтоматичну гвинтівку. У ній використовувалася енергія віддачі при короткому ході ствола. Гвинтівка мала масу 4,3 кг і неокремий магазин барабанного типу, що вміщає 10 патронів. Порівняльні іспити її з гвинтівкою М1 у 1940 показали, що вона не може бути гідною заміною останньої. Однак пізніше в тому ж році вона була запущена у виробництво за замовленням уряду Нідерландської Індії (сучасна Індонезія). Невелика кількість таких гвинтівок використовувалося також американськими морськими піхотинцями на південно-західних тихоокеанських островах.
У Росії розвиток самозарядних гвинтівок почалося в 1916 і зв'язано головним чином з ім'ям конструктора Г. Симонова. На початку 1930-х років він розробив гвинтівку, що успішно витримала іспит і прийняту на озброєння в 1936. Пізніше чимало їх було відправлено в Іспанію для допомоги республіканцям. Один стрілець, озброєний цією гвинтівкою, міг досягти такої ж щільності вогню, яка досягалася групою з трьох чи п'яти стрільців, озброєних звичайними гвинтівками. Ще більш вдосконалений зразок – самозарядна гвинтівка Ф. В. Токарєва – надійшов на озброєння в 1938. Ця гвинтівка зайняла серед подібної зброї одне з перших місць у світі по простоті, надійності і легкості. Відчувши на собі ефективність гвинтівки Токарєва в боях на східному фронті в Другу світову війну, німецька армія також озброїлася самозарядними гвинтівками. Найбільш популярними серед них були гвинтівки G41M Маузера і G41W Вальтера, що працювали на принципі відводу порохових газів через дуловий пристрій (надульник). Особливо багато було випущено гвинтівок G43 (удосконалений варіант G41W).
Зразки, розроблені після Другої світової війни. Відразу ж після закінчення війни армія США почала пошуки по створенню полегшеної гвинтівки для стрільби одиночними пострілами і чергами патронів, що були б не менш ефективні, чим 7,62 – мм патрон М2. Серед розроблених систем, що піддалися найжорстокішим іспитам, були гвинтівки Т31 (розробка Гаранда), Т25 (розробка артилерійсько-технічної служби), Т37 (модифікація гвинтівки М1), Т44 (на базі гвинтівки М1 зі зміненою газовою системою) і Т48 (американське позначення гвинтівки, розроблене бельгійською Національною збройовою фабрикою). Кращою виявилася Т44, що і була прийнята на озброєння в 1957, одержавши найменування «гвинтівка М14 калібру 7,62 мм».
В основному М14 улаштована так само, як і гвинтівка Гаранда М1. Її маса 4 кг, “харчування” з окремого коробчатого магазина на 20 патронів. Гвинтівка забезпечує одиночний і безупинний автоматичний вогонь. Канал ствола має хромоване покриття. Прийняття на озброєння гвинтівки М14 і єдиного кулемета М60 під стандартний 7,62 – мм патрон НАТО дозволило зняти з озброєння сім застарілих стрілецьких систем, що стріляли трьома різними патронами.
Для заміни гвинтівки М14 була розроблена штурмова гвинтівка М16, що уперше використовувалася у в'єтнамській війні. Її маса 2,8 кг, а разом з магазином на 20 патронів – 3,2 кг. Гвинтівка розрахована на одиночний і безупинний вогонь 5,56 – мм патронами, постачена багнетом, телескопічним прицілом і 40 – мм гранатометом. З укороченим стволом і магазином на 30 патронів вона стає автоматом.
Автомати. На озброєнні майже всіх армій знаходилися чи продовжують знаходитися автомати (пістолети-кулемети). В армії США їхнє застосування зменшується через відносно невисоку ефективність. Достоїнством автоматів є не точність стрільби, а досягнення великої щільності вогню в ближньому бої. Звичайно вони проектуються під 11,43 – мм і 9 – мм пістолетні патрони; останні найбільш популярні.
Історія пістолетів-кулеметів починається в останнім десятилітті 19 ст., коли німецький інженер Г. Борхардт, використовуючи принцип кривошипно-шатунного запирання кулемета «Максим», створив самозарядний пістолет. Інший німецький інженер, Г. Люгер, зайнявшись його удосконаленням, розробив популярний «парабелум».
У Першій світовій війні пістолети-кулемети (наприклад, «Бергман» М1918) застосовувалися німецькою й італійською арміями. У США перший зразок такої зброї сконструював генерал Д.Томпсон у 1920. Цей пістолет-кулемет одержав прізвисько «рушниця Томми». Його взяла на озброєння поліція, а з розгулом злочинності в 1920-х роках ним озброювалися і гангстери. З початком Другої світової війни він стає штатним пістолетом-кулеметом армії США. Його маса 5 кг; він забезпечує одиночний і автоматичний безупинний вогонь.
До найбільш розповсюджених пістолетів-кулеметів періоду війни, АВТОМАТ КАЛАШНИКОВА АК-47 (калібр 7,62 мм, довжина 870 мм, маса 3,8 кг, ємність магазина 30 патронів). Крім американських «Томпсон» і М3, відносяться радянський ППШ (Шпагина), німецький «Шмайссер» МР38/40, британський «Стэн», фінський «Суомі» і італійський «Беретта». «Стэн», М3 і «Томпсон» часто копіювали в інших країнах. Простій по конструкції і надійний 7,62-мм автомат Калашникова став самою популярною зброєю другої половини 20 ст.
Іншими американськими зразками подібної зброї є модифікації пістолета-кулемета «Рейзинг» (усі калібру 11,43 мм). Під час Другої світової війни керування артилерійсько-технічного постачання армії США розробило полегшений і дешевий у виробництві пістолет-кулемет М3; майже всі його деталі виготовлялися шляхом штампування. Випускався він під 9-мм і 11,43-мм патрони.
Пістолети. Сучасні пістолети можна розділити на два класи: власне пістолети, у яких при натисканні на спусковий гачок спочатку відбувається постріл, а потім перезарядження, і револьвери, у яких при натисканні на спусковий гачок відбувається перезарядження, а потім постріл.
Останнім досягненням у цій області з'явилося створення автоматичних (точніше – самозарядних) пістолетів (останній вказує, що в таких пістолетів при натиску на спуск відбувається один постріл, а потім автоматичне перезарядження, тоді як термін «автоматичний» має на увазі ведення пістолетом безупинного вогню при натиску на спусковий гачок до спустошення магазина).