17091 (Організація бухгалтерського обліку в Австралії і Данії)

Зміст

Вступ

Розділ І. Організація обліку в Данії

1.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку

1.2 Бухгалтерська професія за кордоном

1.3 Облік на окремих ділянках підприємств Данії

1.4 Облік витрат

1.5 Оплата праці

1.6 Взаємодія з іншими організаціями

Розділ ІІ. Організація обліку в Австралії

2.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку

2.2 Облік на окремих ділянках підприємств

2.3 Баланс. Структура пасиву балансу

2.4 Облік доходів і витрат

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Облікові системи (щодо конкретних правил і процедур ведення бухгалтерського обліку та складання звітності) історично формувались у країнах чи групах країн під впливом національних особливостей їх економічного й політичного розвитку. Проте інтернаціоналізація господарського життя, з одного боку, та його ринкова уніфікація, з іншого, зумовили необхідність міжнародної стандартизації обліку як основи інформаційного ділового взаєморозуміння та ефективного господарювання.

Необхідно зазначити, що міжнародні стандарти не регулюють техніку та методику обліку. Вона була й буде неоднаковою в різних країнах світу. Тому, не існує єдиного плану рахунків, спільних правил відображення операцій у бухгалтерському обліку, загальних форм звітності, прийнятих усіма країнами.

Кожній країні притаманні свої історія, культурні цінності, політична система, традиції тощо. Те ж саме можна сказати і про бухгалтерський облік. Двох абсолютно однакових систем бухгалтерського обліку не існує. Так, принципи бухгалтерського обліку в одній країні значно відрізняються від побудови обліку в іншій. Всі ці відмінності зумовлені як різноманітністю існуючих форм організації господарської діяльності, так і впливом зовнішніх факторів (політичних, економічних, соціальних, географічних тощо).

Мета науково-дослідної роботи це охарактеризувати організацію бухгалтерського обліку в Данії та Австралії, а також відмітити спільні та відмінні риси.

Розділ І. Організація обліку в Данії

1.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку

Данія не може похвалитися довгою історією бухгалтерського законодавства. Перший закон про діяльність компаній введено у1917 р., а в 1930 р. в нього внесено поправки. У цьому законодавстві є лише одна згадка про бухгалтерську справу: бухгалтерські звіти необхідно подавати в тому випадку, якщо у компанії було більше 10 інвесторів. Від 1973 р. закон передбачав детальніші вимоги до обліку та звітності.

У 1981 р. був прийнятий закон про бухгалтерський облік і звітність, в який у 1988 р. і 1990 р. були внесені доповнення. У Данії є професійна організація бухгалтерів, яка англійською й данською мовами публікує міжнародні стандарти з коментарями. З 1988 р. вона видає національні стандарти, але ніхто не зобов'язує їх дотримуватися. Тільки Копенгагенська фондова біржа вимагає від своїх 260 зареєстрованих членів надавати звіти відповідно до стандартів. Працівники обліку користуються великим авторитетом, багато хто з них працюють урядовими радниками.

На розвиток і становлення бухгалтерського обліку в Данії впливали скандали, пов'язані зі встановленням нових вимог до обліку. Так, у 1905 р. міністру юстиції доручили підготувати проект про сертифікування аудиторів. Міністр повідомив, що в цьому немає потреби, а у 1908 р. зізнався в обмані та зловживаннях. Тому наступного року був прийнятий закон про надання повноважень аудиторам.

Данія має континентальну облікову систему, якій притаманна висока залежність від банківської системи і держави:

• тісні виробничі зв'язки з банками;

• детальний юридичний регламент обліку і звітності;

• орієнтація обліку і звітності на інтереси державного управління оподаткуванням;

• макроекономічне планування (сильний вплив ЄС);

У Данії є дві класифікації бухгалтерських працівників:

1. Члени професійної організації бухгалтерів, які мають право проводити аудит усіх компаній і є членами державних комітетів щодо проблем обліку.

2. Зареєстровані контролери, якими стають після трьох років практики, але їм не дозволяється проводити аудит компаній, що мають складну структуру.

Крім цього, значну роль грають професіонали – лідери бухгалтерської справи мають можливість виступати в якості урядових радників і тим самим впливати на рішення.[1, с.49]

1.2 Бухгалтерська професія за кордоном

Після прийняття в 1909 р. закону про надання аудиторам відповідних повноважень в Данії почали існувати два типи кваліфікації облікових працівників: державний контролер та зареєстрований контролер.

Кваліфікація державного контролера в Данії відповідає ПБ (Присяжний бухгалтер) в США і присвоюється після отримання претендентом ступеня магістра у відповідних теоретичних науках, наступної трьохрічної професійної практики та складання випускного іспиту в Міністерстві торгівлі, і дозволяє проводити аудит будь-яких компаній. Державні контролери здебільшого добровільно вступають до провідної професійної Організації державних контролерів (ОДК), яка є впливовим органом. Старші члени цієї організації все частіше стають членами урядових комітетів, що займаються переглядом законів про бухгалтерію та аудит.

Зареєстрований контролер входить до професійної Організації зареєстрованих бухгалтерів-аудиторів (ОЗБА). Ця кваліфікація надається після отримання ступеня бакалавра і трьохрічної практики. Цим спеціалістам, на відміну від державних контролерів, не дозволяється проводити аудит багатоструктурних компаній.[1, c.193]

1.3 Облік на окремих ділянках підприємств Данії

Матеріальні активи. Облік матеріальних активів ведуть за початковою вартістю. Основним методом нарахування амортизації є прямолінійний, але ніхто не зобов'язує використовувати саме цей метод і дотримуватись амортизаційних ставок. Найпоширенішим методом оцінки матеріальних цінностей є ФІФО, рідше – ЛІФО чи метод середньої зваженої.

Нематеріальні активи. Дозволяється застосовувати відстрочення обліку витрат на дослідження та розробки, хоча це застосовується рідко. Якщо витрати капіталізуються, їх слід списувати протягом періоду не більше 5 років. Будь-які неоплачені витрати повинні кожен рік переглядатися та списуватися, якщо необхідно, в межах величини, що повертається.[1, c. 312]

Амортизація. В Данії амортизаційні ставки існують окремо для фінансового та податкового обліку. Зазвичай тут використовують прямолінійний метод (будівлі та споруди – 50-100 років; основні виробничі засоби – починаючи з З років). Практика капіталізації фінансових витрат на створення власних активів протягом періоду, коли вони стають придатними до використання, в Данії законом дозволяється, однак широкого визнання не набула.

Гудвіл. Обчислюється як різниця між невикривленою вартістю придбання компанії та невикривленою вартістю придбаних чистих активів цієї компанії. Негативний гудвіл можна: 1) показати як резерв та порівняти його з будь-якими очікуваними збитками дочірнього підприємства; 2) погасити іншим, позитивним; 3) окремо відобразити як частину капіталу у вигляді нерозподіленого резерву. Амортизація гудвілу не підлягає оподаткуванню.[1, c. 317]

Операції в іноземній валюті. Закон про бухгалтерський облік і звітність чітко не зазначає, як вести перерахунок іноземної валюти. Зазвичай, показники іноземних дочірніх компаній перераховуються за обмінним курсом закриття звітності, при цьому різниця, що виникла в процесі перерахунку, відноситься безпосередньо до резервів. Іноземна валюта, що відображається у власних бухгалтерських звітах, перераховується за обмінним курсом їх закриття, а прибутки чи збитки від цього перерахунку зазначаються у звіті про прибутки і збитки. Позики в іноземній валюті для інвестування в іноземні дочірні підприємства часто розглядаються як хеджування цих інвестицій.[1, c. 360]

Відстрочені податкові активи. Бухгалтерська практика неоднорідна: деякі компанії використовують повний варіант, інші – часткове відстрочення. Застосовуються також зобов'язувальний метод та метод відстрочення. Немає чіткої думки щодо того, який же метод є основним.[1, c. 394]

Пенсійні зобов’язанння. Закон вимагає, щоб пенсійні питання вирішувалися через страхові компанії, і тільки директори можуть вирішувати свої пенсійні схеми безпосередньо в компанії. Тому спеціальних бухгалтерських правил не існує.[1, c. 410]

Орендні операції. Єдина вимога закону – надання інформації про орендні витрати, та вимоги, які виникли в результаті укладання орендної угоди. На практиці майна всі підприємства обліковують будь-яку оренду як короткострокову.[1, c. 311]

Інфляційні явища. У Європі проблемі інфляції приділяли значну увагу у 20-30-х роках, коли континент був охоплений гіперінфляцією. На сьогодні в ряді країн в тому числі і в Данії навіть відсутні стандарти, або спеціальні розпорядження, які б регулювали інфляційні явища.[1, c. 49]

Події після складання балансового звіту. Бухгалтерське законодавство розмежовує події, які сталися після складання балансового звіту, але які пов'язані із умовами, що мали місце на дату складання, та іншими подіями, які можуть вимагати спеціального згадування у звіті керівництва компанії.[1, c. 410]

Проведення консолідації. Закон 1990 р. звільнив середні та малі групи від обов'язку надавати консолідовані звіти. Для складання звіту використовують метод придбання, для спільних підприємств - пропорційна консолідація.[1, c. 514]

Форми подання бухгалтерської фінансової звітності. В Данії ряд компаній на обкладинці бухгалтерських документів наводять поділ своїх витрат на постійні і змінні.[1, c. 53]

Підприємства Данії можуть подавати як вертикальну так і горизонтальну форму звітності.

1.4 Облік витрат

Облік витрат виробництва в Данії ведуть за такою схемою.

1. Витрати втрачених можливостей.

2. Облік постійних витрат (залишкові і стартові витрати; стрибки постійних витрат).

3. Облік змінних витрат (пропорційні змінні витрати; дегресивні змінні витрати; прогресивні змінні витрати).

1. Валові витрати.

2. Статті витрат (матеріали; оплата праці, (у т. ч. заробітна плата робітників; винагороди працівникам; інші види оплати;) оплата за оренду приміщень; маркетингові витрати; амортизація; інші витрати).

6. Структура витрат.

Витрати – це витрати у грошовому вираженні, необхідні для здійснення підприємством своєї виробничої та реалізаційної діяльності.

Під витратами втрачених можливостей розуміють витрати і втрати доходу, які виникли за рахунок надання переваги одному із способів здійснення господарських операцій і відмов від іншого можливого способу.

Оскільки витрати втрачених можливостей передбачають вибір між двома можливостями, то їх також називають альтернативними витратами.

Під постійними витратами розуміють витрати, сума яких у певний період не залежить безпосередньо від величини та структури виробництва і реалізації.

Постійні витрати поділяються на залишкові і стартові. До залишкових витрат відносять ту групу постійних витрат, які продовжує нести підприємство, незважаючи на те, що виробництво і реалізація на якийсь час повністю зупинені.

До стартових витрат відносять ту частку постійних витрат, яка виникає з відновленням виробництва і реалізації.

Між залишковими і стартовими витратами немає чіткого розмежування. Віднесення витрат до однієї з груп залежить від терміну зупинки господарської діяльності. Чим більший термін зупинки господарської діяльності, тим меншими будуть залишкові витрати, бо виникає можливість розірвання різних договорів (договору про найняття на роботу).

Під змінними витратами розуміють витрати, загальна величина яких на певний період часу безпосередньо залежить від обсягу виробництва і реалізації, а також їх структури при виробництві та реалізації кількох видів продукції. Прикладом є витрати на придбання сировини, робочої сили та енергії, котрі необхідні у процесі виробництва.

Під пропорційними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються в тій саме пропорції, що й обсяги виробництва та реалізації.

Під дегресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно меншій пропорції, ніж обсяги виробництва та реалізації.