16861 (Облік довгострокових активів у зарубіжних країнах)

ТЕМА: ОБЛІК ДОВГОСТРОКОВИХ АКТИВІВ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. Поняття і види довгострокових активів

У закордонній обліковій термінології поняття «довгострокові активи» (long-lived assets) позначається різними термінами, зокрема необоротними активами (fixed assets), операційними активами (operational assets), позаоборотними активами. У більшості країн довгострокові активи містять основні засоби та нематеріальні активи.

Питання обліку та відображення довгострокових активів у фінансовій звітності суб’єктів господарювання на міжнародному рівні розглядаються у МСБО 16 «Основні засоби», МСБО 38 «Нематеріальні активи», МСБО 36 «Зменшення корисності активів», МСФЗ 3 «Об’єднання бізнесу», а в Україні ─ у П(С)БО 7 «Основні засоби» та П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів».

У США облік довгострокових активів регламентується значно більшою кількістю стандартів із фінансового обліку (SFAS), зокрема:

• SFAS 142 «Гудвіл та інші нематеріальні активи» («Goodwill and Other Intangible Assets»);

• SFAS 144 «Облік зменшення корисності та ліквідації довгострокових активів» («Accounting for the Impairment or Disposal of Long-lived Assets»);

• SFAS 141 «Об’єднання бізнесу» («Business Combinations»);

• SFAS 86 «Облік витрат на комп’ютерне програмне забезпечення, призначене для продажу, оренди чи іншої реалізації» («Accounting for the Costs of Computer Software to be Sold, Leased, Or Otherwise Marketed»);

• SFAS 69 «Розкриття інформації про нафто- та газодобувну діяльність» («Disclosures about Oil and Gas Producing Activities»);

• SFAS № 19 «Фінансовий облік і звітність нафто- та газодобувних компаній» («Financial Accounting and Reporting by Oil and Gas Producing Companies»);

• SFAS 45 «Облік доходу від франшизи» («Accounting for Franchise Fee Revenue»);

• SFAS 34 «Капіталізація процентних витрат» («Capitalization of Interest Costs»);

• SFAS 2 «Облік витрат на дослідження та розробки» («Accounting for Research and Development Costs»).

Згідно з МСБО 16, основні засоби ─ це матеріальні активи, що їх:

1) підприємство утримує для використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, для надання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей;

2) використовуватимуть, за очікуванням, протягом більше одного періоду.

Нематеріальні активи, відповідно до МСБО 38, ─ це немонетарні активи, які не мають фізичної субстанції та можуть бути ідентифіковані.

Слід зауважити, що міжнародними стандартами не деталізуються види активів, які належать до основних засобів і нематеріальних активів.

У США довгострокові активи у фінансовій звітності підприємств класифікуються на дві категорії:

1) основні засоби (property, plant and equipment): земля, будинки, машини, обладнання, легкові та вантажні автомобілі. До категорії основних засобів відносять також природні ресурси, такі, як: нафта, газ, лісові й мінеральні ресурси;

2) нематеріальні активи (intangible assets): патенти, авторські права, торгові марки (назви), франшиза, організаційні витрати, гудвіл.

В Україні, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», класифікація основних засобів здійснюється за такими групами:

1. Основні засоби: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); робочу і продуктивну худобу; багаторічні насадження; інші основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові (нетитульні) споруди; природні ресурси, інвентарна тара; предмети прокату; інші необоротні матеріальні активи.

3. Незавершені капітальні інвестиції.

Відповідно до ГІ(С)БО 8, нематеріальні активи поділяються на такі групи:

• права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

• права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

• права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);

• права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, зокрема ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

• авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо);

• незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

• інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

2. Визнання та оцінка основних засобів

Згідно з МСБО 16 «Основні засоби», об’єкт основних засобів слід визнавати як актив, коли:

1) існує ймовірність того, що в майбутньому підприємство отримає економічні вигоди, пов’язані з цим активом;

2) вартість активу для підприємства можна достовірно оцінити.

Відповідно до МСБО 16, первісна оцінка основних засобів здійснюється за їхньою собівартістю. При цьому собівартість об’єкта основних засобів складається з ціни придбання, куди входять імпортні мита і невідшкодовувані податки на придбання, а також із витрат, необхідних для приведення активу в робочий стан для його використання за призначенням. До таких витрат відносять: витрати на підготування будівельного майданчика, витрати на доставлений розвантаження, встановлення, гонорари архітекторам і інженерам, попередньо оцінені витрати на демонтаж, переміщення активу та відновлення території.

У випадку, коли оплата придбаних основних засобів відстрочується, ринкова процентна ставка повинна бути визнана в обліку або капіталізована.

Якщо об’єкт основних засобів придбано в результаті обміну на інший об’єкт основних засобів (подібний або неподібний), то вартість об’єкта оцінюється за справедливою вартістю доти, доки: а) операція обміну не має комерційного характеру; б) справедлива вартість отриманого та відданого активу не може бути точно визначена.

Відповідно до МСБО 16, подальші видатки, пов’язані з об’єктом основних засобів, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди, які перевищують первісне оцінений рівень продуктивності існуючого активу, надходитимуть до підприємства. Подальші видатки на основні засоби визнаються як актив тільки тоді, коли вони покращують їхній стан, підвищуючи оцінений спочатку рівень його продуктивності. Прикладами таких поліпшень є модернізація, модифікація, дообладнання, добудова, реконструкція.

Витрати на ремонт чи обслуговування основних засобів здійснюються для відновлення або підтримання майбутніх економічних вигід, що їх підприємство може очікувати від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. У такому разі вони визнаються витратами періоду, коли вони були понесені.

Після первісного визнання основних засобів їх подальший облік може здійснюватися, згідно з МСБО 16, за однією з двох моделей:

1) за моделлю собівартості (cost model), згідно з якою основні засоби відображаються в обліку за собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності;

2) за моделлю переоцінки (revaluation model), що передбачає відображення в обліку основних засобів за переоціненою вартістю, яка відповідає їхній справедливій вартості за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності.

У випадку застосування моделі переоцінки, переоцінку потрібно здійснювати настільки регулярно, щоби залишкова вартість суттєво не відрізнялась від справедливої вартості на дату балансу.

Якщо в результаті переоцінки балансова вартість основного засобу збільшилася, то збільшення має відображатись як зростання капіталу, тобто у кредиті рахунку капіталу під назвою «Дооцінка». Проте збільшення від переоцінки має визнаватись як дохід, якщо воно сторнує зниження від переоцінки того самого активу, яке раніше було визнане як витрати.

Якщо в результаті переоцінки балансова вартість активу зменшилася, то зменшення має визнаватись як витрати. Проте зменшення від переоцінки слід безпосередньо вираховувати з будь-якої дооцінки, що з ним пов’язане, якщо це зменшення не перевищує суми дооцінки цього самого активу.

МСБО 16 вимагає, щоб у проведенні переоцінки об’єкта основного засобу також здійснювалась переоцінка всього класу, до якого належить об’єкт. При цьому клас основних засобів трактується як група активів, однакових за характером і способом використання в діяльності підприємства. Прикладами окремих класів активів є: земля; кораблі; літаки; автомобілі, меблі та приладдя; офісне обладнання.

У США облік основних засобів здійснюється за історичною собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності. На відміну від вимог МСБО 16, американські стандарти забороняють проведення переоцінки основних засобів зі зміною їхньої ринкової вартості, за винятком випадків, пов’язаних із зменшенням їхньої корисності.

3. Визнання та оцінка нематеріальних активів

МСБО 38 «Нематеріальні активи» вимагає, щоби підприємство визнавало в обліку придбаний або створений нематеріальний актив тільки тоді, коли існує імовірність отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних із цим активом, та його вартість може бути достовірно визначено.

Нематеріальні активи первісно оцінюються за собівартістю.

Якщо нематеріальний актив не відповідає своєму визначенню та критеріям визнання, то видатки на цей об’єкт повинні визнаватися витратами на момент їхнього понесення.

Згідно з МСБО 38, усі видатки на дослідження мають визнаватись як витрати на час їхнього понесений. При цьому під дослідженням розуміють сплановані дослідження, здійснювані вперше певним підприємством для отримання і розуміння нових наукових або технічних знань. Видатки на розроблення капіталізуються лише після того, коли встановлено технічну та комерційну придатність активу для його продажу або використання. Це означає, що підприємство повинно мати намір і можливість завершити створення нематеріального активу, щоб він був придатний для використання або продажу, та мати здатність продемонструвати, як актив генеруватиме майбутні економічні вигоди. Нагадаймо, що розроблення ─ це застосування даних наукових досліджень чи інших знань для планування і проектування виробництва нових або вдосконалених матеріалів, механізмів, товарів, технологій, систем (послуг) до початку їх серійного виробництва (надання) або використання (отримання).

Капіталізація ─ визнання витрат як частини собівартості активу.

Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розроблення внутрішнього проекту для створення нематеріального активу, то підприємство розглядає видатки на такий проект так, ніби вони були понесені лише на етапі дослідження.

Наступні об’єкти визнаються як витрати на момент їх понесення:

- внутрішньогенерований гудвіл;

- витрати на створення підприємства;

- витрати на навчання, підготування чи перепідготування персоналу;

- витрати на рекламу;

- витрати на переміщення підприємства.

Внутрішньогенеровані торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю сутністю об’єкти не слід визнавати як нематеріальні активи.

Згідно з МСБО 38, після первісного визнання подальший облік нематеріальних активів може здійснюватися за однією з двох моделей:

- за моделлю собівартості (cost model), згідно з якою нематеріальні активи відображаються в обліку за собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності;

- за моделлю переоцінки (revaluation model), яка передбачає відображення в облік нематеріальних активів за переоціненою вартістю (що базується на їхній справедливій вартості) за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності, якщо тільки справедлива вартість може бути визначена з посиланням на активний ринок.

У випадку використання моделі переоцінки, якщо балансова вартість нематеріального активу збільшилася в результаті переоцінки, то збільшення має відображатися в кредиті рахунку капіталу під назвою «Дооцінка». Проте збільшення від переоцінки має визнаватись як дохід, якщо воно сторнує зниження від переоцінки того самого активу, яке раніше було визнане як витрати. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість нематеріального активу зменшилася, то зменшення має визнаватись як витрати. Проте зменшення від переоцінки слід безпосередньо вираховувати з будь-якої дооцінки, що з ним пов’язане, якщо це зменшення не перевищує суми дооцінки цього самого активу.

Подальші видатки на нематеріальний актив після його придбання чи завершення створення слід визнавати як витрати на час їхнього понесення, якщо: а) не є ймовірним, що ці видатки спричинять генерування активом майбутніх економічних вигід, які перевищують його первісне оцінений рівень ефективності; б) ці видатки не можна достовірно оцінити та віднести до активу. У США основні питання, пов’язані з визнанням та оцінкою нематеріальних активів в обліку, регламентуються SFAS 2 «Облік витрат на дослідження та розробки» і SFAS 142 «Гудвіл та інші нематеріальні активи», який був виданий 2001 р. та заступив документ «Думки Ради з облікових принципів № 17 «Нематеріальні активи» (АРВ Opinion No 17 «Intangible Assets»). Основні відмінності американських стандартів порівняно з міжнародними полягають у тому, що: