16592 (Історія розвитку концептуальних підходів до аудиту)

Реферат на тему:

«Історія розвитку концептуальних підходів до аудиту»

Слово "аудит" виникло в латинській мові понад дві тисячі років тому. Спочатку воно означало "вислуховуючий", тобто людина, яка що-небудь вислуховує. В середні віки в Європі грамотні й письменні люди зустрічались досить рідко і тому аудитором називали службовця, який мав вислуховувати звіти посадових осіб. Цікаво відзначити, що в ті далекі часи люди щиро вважали, що усна форма звіту навіть краще письмової, оскільки будь-який документ можна підробити, а сказати неправду, коли на тебе дивляться суворі очі начальника-аудитора, неможливо чи значно складніше.

Інше значення слово "аудитор" мало в Росії, де довгий час аудиторами називали військових слідчих. Вперше це слово почало вживатися у такому значенні наприкінці XVI ст. і зникло наприкінці XIX.

Становлення аудиторського контролю в сучасному розумінні цього поняття припадає на початок XIX ст. і пов'язане з найрозвиненішою країною того часу — Великобританією. У Великобританії швидкими темпами почала розвиватись ринкова економіка, її розвиток супроводжувався масовим розоренням людей, які довірливо сприймали безвідповідальну рекламу, що обіцяла великі дивіденди і швидке збагачення. Тогочасні акціонерні товариства розорили велику кількість людей. А тому група передових бухгалтерів створила в Шотландії професійне об'єднання і поінформувала всіх зацікавлених осіб про те, що вона готова перевірити будь-який наданий їй фінансовий звіт. Після аудіювання ймовірність можливої омани зменшувалась. Підтвердження перевіряючого гарантувало якість даних, наведених у звіті.

Історія розвитку сучасного аудиту пов'язана з трьома такими етапами: перевірка і підтвердження, системно орієнтований підхід і орієнтації на можливий ризик при проведенні аудиторської перевірки [78, 46].

Відповідальність за фінансовий звіт покладається насамперед на адміністрацію підприємства. Але незалежний аудитор відіграє вирішальну роль у процесі перевірки фінансового звіту. Користувачі фінансового звіту очікують від аудиторів професійної компетенції, чесності, незалежності й об'єктивності в підтвердженні достовірності фінансової інформації. Користувачі сподіваються також, що аудитори шукатимуть і виявлятимуть суттєві помилки в показниках, як навмисні, так і ненавмисні, і запобігатимуть появі фінансового звіту, що вводить в оману [72, 41]. Похибки у фінансовому звіті чи в іншій фінансовій інформації можуть бути допущені ненавмисно через помилки при обробці і реєстрації операцій (наприклад, відсутність запису про законний продаж, який справді мав місце) чи через неправильні висновки при трактуванні фактів згідно з прийнятими принципами обліку (наприклад, адміністрація може щиро вважати, що певний договір оренди відноситься до поточної оренди, тоді як його слід віднести до оренди капіталу).

Крім того, недоліки фінансової звітності можуть пояснюватись тим, що адміністрація навмисно неправильно склала фінансовий звіт. Приклада ми такого роду оманливих дій можуть бути: крадіжка майна, навмисний запис нереального продажу, крадіжка переказу грошей замовником та ін.

Побоювання щодо одержання з фінансового звіту неправильної інформації викликані припущеннями, що відносинам між укладачами і користувачами фінансового звіту притаманне потенційне зіткнення інтересів. Це не означає, що конфлікт дійсно існує чи має виникнути, не передбачається й свідома несумлінність адміністрації. Це свідчить тільки про те, що укладачі при підготовці фінансової інформації можуть відчувати певне упередження, як відчувають його і користувачі інформації. Аудитор здійснює стримуючий вплив у цьому розумінні, бо є незалежною третьою стороною і відіграє роль посередника між укладачами і користувачами фінансової інформації.

Здійснюючи перевірку, аудитори спочатку виконували лише функцію висококваліфікованого збирача і оцінювача аудиторських свідчень (доказів) для підтвердження повноти, правильності і арифметичної точності представленої в фінансовому звіті інформації. Наприклад, в балансі показано дебіторську заборгованість за реалізовану продукцію. Це вказує на те, що рахунки дебіторів фактично існують, підприємство ними володіє і всі належні підприємству рахунки дебіторів з реалізації продукції включено в підсумкову суму. Крім того, арифметичні дії при виписуванні рахунків-фактур, перенесенні сум, зазначених у рахунках-фактурах, на індивідуальні рахунки покупців і підсумовуванні індивідуальних рахунків було виконано правильно, і в статтю не включено результати операцій з дебіторами, що не мають відношення до реалізації продукції на сторону (наприклад, зі службовцями підприємства). Аудитор збирає і оцінює документи для підтвердження цих положень.

На стадії перевірки і підтвердження фінансової інформації поки що перебуває й аудит в Україні.

Наступним етапом розвитку аудиту є системно орієнтований підхід. З метою попередження помилок у фінансовій звітності основна увага адміністрації зосереджується на підвищенні ефективності системи управління підприємством і перш за все системи внутрішнього контролю, що забезпечує одержання технічно достовірної облікової інформації.

У центрі теорії аудиту, базованого на системно орієнтованому підході, знаходиться принцип, згідно з яким якщо аудитор оцінює систему внутрішнього контролю як ефективну, а. потім провадить серію перевірок на відповідність (тести контрольних моментів), що підтверджують цю оцінку, то немає необхідності у виконанні великої кількості тестів самої фінансової звітності (тобто перевірок по суті), бо для одержання надійної і підтвердженої інформації аудитор може покластись на облікову систему підприємства. Отже, аудитори вважають доцільнішим перевіряти систему внутрішнього контролю, щоб одержати свідчення її ефективної організації і роботи, аніж піддавати надмірним перевіркам інформацію, видану цією системою обліку і контролю.

За результатами перевірки аудитори надають клієнту інформацію про структуру його системи внутрішнього контролю. У міжнародній практиці аудитор зобов'язаний інформувати аудиторський комітет підприємства (чи аналогічний орган) про істотні недоліки організації чи роботи системи внутрішнього контролю, які він виявив під час аудиту [72,42]. На практиці аудитори часто розширюють це повідомлення, включаючи до нього й менш важливі недоліки, подаючи їх разом з пропозиціями з покращення структури внутрішнього контролю. Це повідомлення, як правило, складається в письмовому вигляді і перш ніж остаточно оформити цей документ, відомий як "лист адміністрації", його зміст обговорюється з адміністрацією підприємства-клієнта.

При системному підході здійснюється формалізація аудиторських процедур, що дає змогу оптимізувати проведення перевірок, починаючи з підготовчих робіт і закінчуючи складанням аудиторського висновку.

За останні два десятиріччя удосконалення системи внутрішнього контролю та методології проведення аудиту дозволило аудиторським фірмам більше уваги приділяти консультаційній діяльності, ніж безпосередньо аудиторським перевіркам. Розпочався третій етап розвитку аудиту — це його орієнтація на можливий ризик при проведенні перевірок чи консультуванні, запобігання і усунення ризику.

Користувачами фінансової інформації, що пройшла аудит, найчастіше є фактичні чи потенційні інвестори і кредитори. Громадськість, як правило, також зацікавлена в одержанні перевіреної фінансової інформації, бо сучасні і майбутні доходи, добробут також можуть залежати від достовірності інформації.

Підвищуючи вірогідність фінансової інформації, аудит зменшує інформаційний ризик користувачів фінансових звітів. Інформаційний ризик -це ризик, пов'язаний з тим, що інформація, яка міститься у фінансовому звіті, неправильна. Зрозуміло, аудит не єдиний спосіб зменшення інформаційного ризику. Органи стандартизації обліку як у державному, так і в приватному секторі прагнуть забезпечити одностайність принципів обліку і повноту розкриття відповідної фінансової звітності. При цьому за останні роки зросли і кількість, і рівень специфічності стандартів обліку, а отже, підвищились вимоги до виконання аудиторами іншої функції — перевірки відповідності розшифровок і оцінок у фінансовому звіті прийнятим принципам обліку. Невід'ємною частиною діяльності аудитора стає інтерпретація фактів, що підтверджують висновки укладача фінансового звіту, і оцінка зроблених у ньому висновків.

Наступною причиною зміщення акцентів в аудиті від функції збору свідчень для підтвердження достовірності інформації до функції інтерпретації й оцінки є кількісне зростання складних операцій, операцій нового типу та необхідність оцінювати адекватність способу обліку, вибраного адміністрацією підприємства.

Інвестори і кредитори одержують інформацію з фінансових видань та від аналітиків щодо капіталовкладень і керуються нею у своїх діях ще до

- публікації річних фінансових звітів. Але згідно з поширеною думкою, фінансовий звіт, підданий аудиту, все ж володіє "поінформованістю", іншими словами, містить нову інформацію просто через те, що був підданий аудиту. Після аудиту фінансовий звіт є засобом для підтвердження чи виправлення інформації, раніше одержаної на ринку. Перевірений фінансовий звіт підвищує ефективність ринкової діяльності виходячи з того, що скорочує строк дії неточної інформації чи призупиняє її поширення.

Іншим аспектом підвищення цінності фінансової інформації в результаті аудиту, крім надання їй більшої достовірності й інтерпретації, є посилення контролю за нею. Доповненням до аудиторської функції є функція якості інформації, оскільки вона:

— забезпечує незалежну перевірку облікової інформації на основі встановлених критеріїв, що відображають потреби і бажання користувачів;

- спонукає укладача інформації здійснювати процес обліку під своїм контролем, домагаючись відповідності вимогам користувача, оскільки він (укладач) знає, що його робота буде підлягати незалежній експертизі. Цей мотиваційний аспект аудиту визнаний вже давно: знання того, що аудиторську перевірку буде здійснено, є вагомою перешкодою на шляху подання помилкової інформації.

Становлення аудиту — процес достатньо тривалий, він не закінчився і нині. Сучасна американська концепція "аудитом називає систематичний процес об'єктивного збору і оцінювання свідчень про економічні дії і події з метою визначення рівня відповідності цих тверджень встановленим критеріям і надання результатів перевірки зацікавленим користувачам"[ 13,19]. (ум-"Факти, які відображені у фінансових звітах, є предметом аудиторської перевірки. Аудитор має знайти і оцінити докази, що підтверджують його судження про відповідність фактів встановленим критеріям. Наприклад, при проведенні фінансового аудиту доказами, які свідчать про рівень відповідності показників, що містяться у фінансовому звіті, узвичаєним принципам обліку, слугують облікові дані, а також інформація, одержана шляхом опитування, спостережень, фактичного огляду майна та ін.

Процес збору і оцінювання свідчень вимагає об'єктивності, що полягає в здатності аудитора зберігати неупередженість при виборі й оцінюванні доказів. Ця неупередженість позиції є складовою поняття "незалежність аудитора".

У процесі перевірки аудитор має передусім сформулювати думку про перевірені факти. Думка аудитора визначає, наскільки вони відпо&ідають критеріям і стандартам, прийнятим критеріям обліку. Кінцевим результатом будь-якого аудиту є складання висновку чи звіту, в якому аудитор оцінює відповідність фінансового звіту прийнятим принципам облікуАнглійська теорія дотримується аналогічного визначення аудиту — це "незалежний розгляд спеціально призначеним аудитором фінансових звітів підприємства і висловлення думки про них при дотриманні правил, встановлених законом" [1, 13]. Таке широке визначення аудиту дає можливість відобразити всю різноманітність завдань, на яких може бути зосереджено увагу в процесі конкретної аудиторської перевірки.

Американські аудиторські стандарти визначають, що "метою звичайної перевірки фінансової звітності незалежним аудитором є висловлення думки про рівень об'єктивності, з якою звітність характеризує фінансовий стан, результати діяльності, а також рух коштів відповідно до загальноприйнятих принципів" [7, 141].

Українська теорія аудиту має деякі невідповідності у визначенні мети аудиторської перевірки. Так, у національному нормативі № 3 "Мета та загальні принципи аудиту фінансової звітності" зазначається, що метою аудиту фінансової звітності є висловлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність, у всіх суттєвих аспектах, інструкціям, які регламентують порядок підготовки і подання фінансових звітів. Таке визначення не відповідає основним положенням статті 2 Директив ЄЕС про те, що аудиторська перевірка повинна підтвердити достовірність даних про дійсну величину активів і пасивів, прибутків чи збитків та стан справ підприємства. Крім того, міжнародний стандарт аудиту № 1 "Мета та основні принципи проведення аудиту" трактує мету аудиту фінансових звітів, як висловлення думки про рівень об'єктивності фінансової звітності.

Визначення, наведене в українському нормативі № 3, відрізняється також від положень Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р., де зазначається, що аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Воно також не відповідає нормативу № 26 "Аудиторський висновок", оскільки основною вимогою при складанні аудиторського висновку є висловлення думки про достовірність інформації.

Зрозуміло, що трактування мети аудиторської перевірки — це важливе й принципове питання, яке зумовлює суть і методи її проведення. Зокрема, якщо метою аудиту є висловлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність інструкціям, то при проведенні аудиторської перевірки увага акцентується на правильності заповнення і своєчасності подання фінансових звітів. Підтвердження ж достовірності інформації вимагає ретельної перевірки звітності та обліку на'підприємстві із застосуванням необхідних методів, а саме — зустрічна перевірка, інвентаризація та ін.

У сучасній теорії аудиту об'єктом підтвердження є фінансова звітність. Аудитори збирають свідчення, щоб оцінити, чи об'єктивно вона складенаі відобразити свою думку в аудиторському висновку. Якщо зібрано достатньо свідчень, які дають підставу стверджувати, що фінансова звітність не введе в оману уважного користувача, то аудитор робить висновок про її об'єктивність. Якщо ж аудитор вважає, що звітність представлена необ'єктивно, або ж він не може дійти якогось висновку (через недостатність зібраних аудиторських свідчень чи нездоланні перешкоди), він зобов'язаний сповістити про це користувачів шляхом аудиторського висновку.