kursovik (Состав и формы бухгалтерской отчетности (СКЛАД І ФОРМИ БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЗВІТНОСТІ)), страница 2

В українському варіанті фінансових звітів (на відміну від міжнародної практики, де статті звітів визначають самі підприємства, керуючись при цьому принципами складання фінансової звітності) найменування статтей (показників), а також коди рядків стандартизовано (встановлено відповідними стандартами) і в усіх формах відображено в графах 1 і 2. Решту граф призначено для заповнення показниками підприємства, яке звітує. Причому в різних формах звітності для заповнення призначено різну кількість граф. У балансі (форма № 1) їх дві:

• в одній (графа 3) відображають показники на початок звітного періоду;

• у другій (графа 4) – на кінець того самого звітного періоду, тобто на дату складання балансу.

У звіті про фінансові результати (форма № 2) і у звіті про рух грошових коштів (форма № 3) наводять показники як за звітний, так і за попередній періоди. Отже, забезпечують порівнянність показників – одну з якісних характеристик фінансової звітності, передбачених п.14 П(С)БО 1. Але у звіті про фінансові результати для заповнення призначено дві графи, а в звіті про рух грошових коштів - чотири, оскільки в кожній статті (як за звітний, так і за попередній періоди) потрібно подати дані про надходження та витрати. У звіті про власний капітал (форма № 4) кожна графа відповідає одному з видів капіталу (статутний, додатковий, резервний тощо). А в примітках до річної фінансової звітності (форма № 5), що складається з кількох автономних розділів, у різних розділах різна кількість граф.

Як правило, графи “на початок звітного періоду” і “за попередній період” заповнюють шляхом простого перенесення до них показників із звітних форм за відповідний період. Але у деяких випадках ці показники слід відкоригувати. Зокрема, “шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року” відображають:

• виправлення помилок, допущених під час складання фінансових звітів у попередніх періодах (п.4 П(С)БО 6);

• вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів (п.12 П(С)БО 6).

Загальну суму коригувань відображають також у рядку 050 (із розшифровкою за видами коригувань у рядках 020, 030 і 040) звіту про власний капітал у графі 8 “Нерозподілений прибуток”.

Пунктом 10 П(С)БО 1 встановлено певні критерії, яким повинна відповідати стаття, для того, щоб була підстава відобразити її у фінансовій звітності. Такими критеріями визначено:

• наявність ймовірності надходження і вибуття майбутніх економічних вигід, пов’язаних з цією статтею;

• можливість достовірної оцінки статті.

Ці самі критерії застосовують і для визнання відповідних об’єктів обліку (основних засобів, запасів, зобов’язань, доходів, витрат тощо) з метою відображення їх у бухгалтерському обліку. Це означає, що до фінансової звітності включають (у вартісному вираженні) ті об’єкти, які раніше вже було відображено в бухгалтерському обліку. Джерелом інформації для складання фінансових звітів є дані бухгалтерського обліку: сальдо й обороти за рахунками та субрахунками, деякі показники аналітичного обліку. Тому такою важливою є узгодженість між Планом рахунків і статтями фінансових звітів.

Складанню звітів повинен передувати аналіз усіх показників, які до них входять. І якщо якісь із них не відповідають зазначеним критеріям, необхідно виконати відповідні коригування.

Крім того, фінансові звіти повинні відповідати певним якісним характеристикам. Перелік цих характеристик наведено в п.14-17 П(С)БО 1. До них належать:

• дохідливість і однозначність тлумачення (за умови, що користувачі мають достатні знання і зацікавленість у сприйнятті інформації, яка міститься у фінансових звітах);

• доречність і достовірність інформації. При цьому доречною вважають інформацію, яка “…впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому”, а достовірною вважають інформацію, яка “…не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності”;

• порівнянність, можливість порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди, а також фінансові звіти різних підприємств.

Конкретний зміст статтей фінансових звітів згідно з п.9 П(С)БО 1 визначено відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

• підприємство;

• дату звітності та звітний період;

• валюту звітності та одиницю її виміру;

• відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;

• облікову політику підприємства та її зміни;

• консолідацію фінансових звітів;

• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

• обмеження щодо володіння активами;

• участь у спільних підприємствах;

• виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;

• переоцінку статей фінансових звітів;

• іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фінансовій звітності, включає:

• назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

• короткий опис основної діяльності підприємства;

• назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву його материнської (холдингової компанії);

• середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

1. Принципи підготовки бухгалтерської звітності

Принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку у світовій практиці регулюються положеннями (стандартами), які розробляють професійні організації бухгалтерів. При цьому вони мають рекомендаційний характер та грунтуються на концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, розробленій Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

В Україні основи нової системи бухгалтерського обліку закладено в Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та конкретизовано в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Методологічні засади застосування нового Плану рахунків бухгалтерського обліку та обліку окремих господарських операцій викладено у відповідних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Закон надає підприємствам право самостійно визначати обліку політику та розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю. Отже, держава встановлює правила й процедури обробки економічної інформації та складання фінансової звітності тільки для зовнішніх користувачів.

Загалом, ознайомившись з нововведеними принципами бухобліку та звітності, які передбачені МСБО, можна вважати, що українські бухгалтери керувалися ними у своїй практичній діяльності задовго до їх письмового викладу. Але робили вони це неусвідомлено, оскільки вітчизняні підручники і посібники з бухгалтерського обліку не містили словесного опису принципів, тоді як західна бухгалтерська школа дає майбутнім бухгалтерам ці відомості вже з перших днів їх знайомства з предметом.

Майже усі перелічені у МСБО принципи не є абсолютно новими для вітчизняних бухгалтерів, окрім хіба принципу обачності.

Сутність принципу обачності полягає у виборі бухгалтером такого методу оцінки, який дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності витрат і зобов’язань та відповідно завищення активів і доходів.

Дотримання цього принципу поки що не дуже властиве українським підприємствам. Можна сказати, він діє навпаки. Підприємці прагнуть показати у звітності якомога більше витрат і, відповідно, менше доходів з метою мінімізації податкових платежів, оскільки до користувачів фінансової звітності в основному зараховують переважно податкові органи. Щодо інших користувачів (інвесторів, партнерів по бізнесу, клієнтів, постачальників) то, як правило, вони не виявляють серйозної зацікавленості в отриманні достовірної фінансової інформації про підприємство. Тому керівники підприємств і не прагнуть показати своє підприємство у вигідному світлі. Інакше кажучи, немає інтересу до інформації – немає і потреби у її розкритті.

Потреба у мінімізації податків поки переважає над потребою надавати об’єктивну інформацію про стан справ.

На відміну від українських, американські та західноєвропейські бізнесмени прагнуть прикрасити показники фінансово-майнового стану своїх підприємств, оскільки для них набагато важливіше показати користувачам фінансової звітності, що бізнес розвивається успішно, фінансовий стан стійкий, зобов’язання в нормі, рентабельність висока. Усе це обіцяє інвесторам та акціонерам високі відсотки та дивіденди.

Щодо решти принципів, то вітчизняні бухгалтери користувались ними і раніше, бо без них облік був би неможливим, тому вони й принципи (засади, база). Саме до таких принципів належать: автономність, безперервність, історична собівартість, єдиний грошовий вимірник тощо.

Сутність принципу автономності полягає у тому, що активи, капітал і зобов’язання підприємства повинні розглядатися окремо від активів, капіталу, зобов’язань інших підприємств та окремо від майна, доходів і зобов’язань власників цього підприємства, оскільки бізнес є самостійною, відокремленою від засновника субстанцією.

Принцип історичної собівартості означає, що під час оприбуткування на баланс активів їх слід оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або придбання, тобто за собівартістю, яка склалася історично. Решту методів оцінки активів (ринкова вартість, справедлива вартість тощо) слід застосовувати лише у випадках, колі такі витрати неможливо визначити з високим ступенем достовірності або коли оцінка активів за їх історичною собівартістю не відповідає економічній доцільності їх придбання.

Сутність принципу єдиного грошового вимірника полягає у тому, що вимірювання й узагальнення усіх операцій, що їх проводять у регістрах бухгалтерського обліку, здійснюються в єдиній грошовій одиниці незалежно від того, скільки видів валют підприємство має у своєму розпорядженні. Зазвичай, це валюта країни, в якій підприємство зареєстровано. Це означає, що неможливо підсумовувати українські гривні з американськими доларами під час розрахунку загальних вартісних результатів. Усі валюти приводяться до однієї.

Основне завдання принципу превалювання змісту над формою полягає у тому, що облік всіх господарських операцій (реєстрацію фактів господарського життя) слід здійснювати відповідно до сутності цих операцій та економічної реальності, а не тільки виходячи з їх юридичної форми.

Такий принцип як безперервність можна розглядати подвійно: власне як принцип і як умову (припущення). У міжнародних стандартах безперервність бухгалтерського обліку розглядають саме як припущення.

Безперервність полягає у тому, що оцінка активів і зобов’язань здійснюється виходячи з умови, що діяльність підприємства продовжуватиметься необмежено довго і його ліквідація в недалекому майбутньому не очікується.

Поряд з тим, безперервність бухгалтерського обляку полягає не тільки в тому, що підприємство діє необмежено довго і продовжуватиме діяльність у осяжному майбутньому, а й у тому, що наслідки операцій, що їх відображають на рахунках, можуть правильно визначатися лише з урахуванням наслідків попередніх операцій. Інакше кажучи, кінцеве сальдо не може бути визначене без урахування початкового сальдо. У сальдовому балансі ніколи не буде рівності, якщо хоча б один, відмінний від нуля, залишок не буде враховано у загальному підсумку валюти балансу. При цьому не має значення переривало підприємство свою діяльність хоча б на якийсь час чи ні. Сальдо – обороти – сальдо тощо – це безперервний ланцюг.

Якщо принцип безперервності розглядати як умову тривалості, то його значення полягає у тому, що підприємство діятиме необмежено довго і в близькому майбутньому не очікується його ліквідація. А у випадку, наприклад, банкрутства активи може бути переоцінено за ліквідаційною вартістю для більш швидкого їх продажу, щоб можна було розрахуватися з кредиторами.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат полягає в тому, що ддя визначення фінансового результату звітного періоду необхідно зіставити доходи звітного періоду та витрати, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей. Інакше кажучи поняття доходів і витрат не потрібно ідентифікувати з грошовими потоками. Цей принцип, передбачений МСБО, не є для нас новим, оскільки уже в процесі обліку ми зіставляємо отримані доходи та понесені на них витрати. Суттєву роль цей принцип відіграє в американському обліку, тому що американці користуються ним тільки під час підготовки фінансових звітів, оскільки доходи і витрати вони відображають за фактом оплати.