15166 (Ландшафт і врожай), страница 2

Звернімо увагу на те, що система ґрунтозахисна, тобто вона забезпечує захист грунту від руйнування і створює умови для відтворення родючості, регулюючи процеси стоку і водної ерозії відповідним природному ландшафту розміщенням природно-господарських об'єктів — полів сівозмін, робочих ділянок, лісових смуг, доріг, інших виробничих і природоохоронних об'єктів.

Корінне регулювання водно-ерозійних процесів забезпечується тим, що робочі ділянки формуються із однотипних контурів у вигляді смуг, які відокремлюються одна від одної водоре-гулюючими рубежами. Найчастіше це вал або вал-канава в поєднанні з водо-накопичувачами, водостоками та іншими гідротехнічними спорудами. Звичайно, бувають рубежі двох типів. До першого з постійними стокорегулюю-чими елементами належать лісосмуги, вали тощо. Рубежі другого типу — тимчасові вали, прохідні для машин наорані тераси.

Стокорегулюючі споруди виконують різноманітні функції (затримка, відведення, скидання вод) залежно від рельєфу, клімату, гідрологічних умов, грунтів та інших особливостей ландшафту. Відповідно можуть змінюватися конструкції стокорегулюючих спо-РУД-

У межах виробничої ділянки між сусідніми рубежами другої групи можна створювати робочі ділянки у вигляді контурних смуг — елементарних виробничих одиниць ґрунтозахисної системи контурно-меліоративного землеробства, своєрідних осередків контурного землеробства. Ширина смуг від 40 до 150 метрів і більше. Кожна смуга повинна бути однієї ширини зі знаряддям обробітку. Призначені такі смуги для регулювання поверхневого стоку і змиву грунту.

Стокорегулюючі споруди вздовж рубежів першого порядку розташовуються так, щоб уникнути переливу і формування лавиноподібного стоку вздовж схилу при повенях. Досягається це такою конструкцією водорегу-люючої споруди (наприклад, валу-ка-нави), яка частково затримує воду і скидає її, досягаючи певного рівня. Затримати стік можна системою мікрс-лиманів на межах виробничих ділянок вздовж рубежів. Однак затримка великої кількості води на схилі веде де затоплення і перезволоження земель

Відповідно до контурного розміщення рубежів і гідротехнічних спору; створюється система лісосмуг.

Вся територія об'єднується грунте -захисною системою контурно-меліоративного землеробства в природно-господарську цілісність. Яруги вирівнюються, а сформована при цьому улоговина вписується в утворений ландшафт. Вздовж рік лишаються водоохо-

ронні зони, які також стають частиною ґрунтозахисної системи.

Останнім часом ми доволі часто вживаємо термін система, але не завжди розуміємо його суть. В результаті багато починань не дають сподіваного ефекту.

Серед елементів контурного землеробства є такі, які можна застосувати автономно, поза системою. Наприклад, розміщення культур смугами. Цей прийом відомий давно. Суть його в тому, що в межах поля сівозміни виділяють робочі ділянки у вигляді парних смуг. Одна з них засівається культурою, яка слабо захищає грунт, наприклад, кукурудза, друга — ґрунтозахисною культурою, наприклад, багаторічними травами. Цей прийом не потребує нової організації території, хоч ефект його і буває значним.

У цілому ж ґрунтозахисна система меліоративного землеробства задумана як вид природокористування, що дає можливість через систему керованої адаптації регулювати взаємовідносини природи і суспільства. Це майбутній елемент ноосфери—сфери керованого розвитку природносуспільних систем. Тому не варто розглядати ґрунтозахисну систему контурно-меліоративного землеробства як прийом, метод. Це завжди система взаємопов'язаних, взаємопідігнаних прийомів, які легко пристосовуються до різних економічних і екологічних потреб. Це система, для створення якої потрібно мінімум умов: спеціальний землевпорядкувальний проект, техніка, вища культура землеробства. Дає ж вона не тільки значний протиерозійний ефект, а й широкий простір для інтенсифікації сільського господарства, збільшення врожайності. Спробуємо довести це.

У загальній системі заходів інтенсифікації землекористування велика роль належить підживленню грунту. Правильне застосування добрив у поєднанні з обробітком і сівозмінами — важливий елемент культурного ґрунтоутворювального процесу. Встановлено, що для кожного регіону і навіть кожної мікрозони існують особливості щодо доз, строків і способів внесення добрив.

Особливе місце в окультуренні змитих грунтів належить органічним добривам. Вони сприяють оструктуренню грунту, підвищенню його протиерозійної стійкості.

Результатом культурного ґрунтоутворювального процесу є підвищення урожайності грунтів. До певної міри згладжується різниця між зональними грунтами, але різниця гідротермічного режиму і мікрокліматичних умов лишається. Регульована природногоспо-дарська система можлива лише на базі ґрунтозахисної системи контурно-меліоративного землеробства. Вона становить структуру мікрозональних природногосподарських систем, для кожної з яких слід відпрацьовувати свою технологію окультурення.

Відомо, що зрошення — надійний засіб збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Тим часом багато де врожаї на зрошуваних землях такі самі, як і на неполивних. Окрім того, при зрошенні повсюдно спостерігається підняття ґрунтових вод, що супроводжується підтопленням земель, істотно змінюються фізи-ко-механічні і водно-фізичні властивості грунтів.

Природозахисна система контурно-меліоративного землеробства у ЗО— 50 разів дешевша зрошення. Однак вона не є альтернативою зрошувальному землеробству, бо не може різко, удві-чі-втричі, збільшити врожаї. Разом з утворенням великих зрошувальних масивів, очевидно, доцільно застосовувати зрошення схилових, а також еродованих земель. Вивчення питання про розвиток на таких землях іригаційної ерозії говорить про те, що існуюча технологія зрошення там повинна бути іншою. Свідченням цього — виробничі експерименти зрошення схилів крутизною 10—12 градусів. На схилових змитих грунтах (навіть сильно змитих чи взагалі на одному лесі) за допомогою

добрив і зрошення можна отримати повноцінні врожаї багатьох культур, перш за все кормових (люцерна, дон-ник білий тощо). Водночас ці культури при певному поливному режимі запобігають появі іригаційної ерозії. Зрошення в поєднанні з вирощуванням багаторічних трав і підживленням — ефективний спосіб відновлення еродованих земель, запобігає вітровій ерозії.

Окрім того, на схилах при зволожувальному поливі має місце природний дренаж. Він захищає схили від підтоплення і не вимагає будівництва дренажних систем.

В умовах грунтовозахисної системи контурно-меліоративного землеробства з її раціональною підготовкою території зрошення схилів дуже вигідне. Річ у тому, що при створенні зрошувальних систем будуються невеличкі ставки-накопичувачі для запасів і регулювання зрошувальних вод. З одного боку, вони накопичують воду з джерела, з другого — частково вміщують поверхневий стік, що скидається зі схилів.

Насущним питанням сучасного землеробства стає впровадження індустріальних технологій. Вирощування, наприклад, кукурудзи на зерно за такою технологією забезпечило приріст урожаю в середньому на 15,4 центнера з гектара.

Тим часом просапні культури завжди створюють підвищену ерозійну небезпеку для схилових земель. В умовах індустріальної технології ця небезпека зростає. Існуючі протиерозійні агротехнічні методи в кращому разі можуть дати ефект на схилах крутизною до 2—3 градусів. Однією з надійних умов гарантованого захисту грунту на схилах від водної ерозії при цьому є ґрунтозахисна система контурно-меліоративного землеробства.

Використання властивостей землі і агроландшафту повинне відповідати розвитку виробничих сил і змінюватись разом з ними. Виробничі сили — динамічніша категорія, ніж структура територіальної організації. Це викликає внутрішні іноді дуже глибокі суперечності між формою використання земель і їх територіальною організацією.

Історія землеробства — безперервні чергування протиріч між виробничими силами і сформованою структурою територіальної організації. Подолання їх—одне з джерел конструктивного розвитку. Ось характерний приклад: утворення колгоспів, об'єднання селянських наділів призвело до суттєвої перебудови агроландшафтів. У післявоєнний період з утворенням великих сільськогосподарських підприємств структура агроландшафту стала визначатись вимогами раціональнішого використання потужної техніки, організацією робіт великих механізованих загонів. Створювались, як сказано вище, клітково-прямокутні поля на 400— 800 і більше гектарів. Ця територіальна структура в багатьох місцях вступила в протиріччя з природними можливостями окремих частин агроландшафту. Ось чому вже четверту п'ятирічку підряд практично не зростає середня врожайність основних сільськогосподарських культур, незважаючи на зростання енергоозброєності землеробства, успіхи в насінництві і технології вирощування культур.

За таких умов можливе впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур, але зробити все землеробствс інтенсивним ми не зможемо. Через 5— 7 років широкого впровадження інтенсивних технологій неминуче станем перед потребою перебудови агроландшафту, але вже з певними втратами.

Впровадження підрядної систем":: робіт, зміна характеру виробничо-технічних відносин — все це вимагає переходу на дрібніші поля сівозмін експериментальних господарствах,де відпрацьовується нова система, пішли на зменшення полів сівозміни, алебез зв'язку з природним ландшафтом, з урахуванням лише особливостей виробничих умов.