14451 (Столові коренеплоди)

Реферат

на тему:

«Столові коренеплоди»

План

1. Народногосподарські значення групи коренеплідних.

Загальна характеристика.

2. Питома вага. Райони товарного вирощування

3. Столові коренеплоди родини селерових та методи їх вирощування

4. Досвід застосування нових технологій вирощування культур в господарствах різних форм власності

5. Столовий буряк та методи його вирощування

6. Редиска і редька та методи їх вирощування

1.Народногосподарські значення групи коренеплідних,

Загальна характеристика.

Коренеплоди, рослини, що вирощуються ради могутніх соковитих підземних органів, неправильно званих також коренеплодами.

Звичайно це дворічні рослини з сем. хрестоцвітих (ріпа, редька, бруква, турнепс), зонтичних (морква, петрушка, селера, пастернак) складноцвітих (цикорій, скорцонера), рідше однорічні (редиска) і багаторічні (напр., катран з сем. хрестоцвітих). У перший рік життя у більшості До. розвивається розетка листя і "коренеплід". Його верхня частина - "головка" - несе розетку листя і утворена укороченим стеблом. Під нею знаходиться "шийка", що є підсем`ядольним коліном, або гипокотіль, - ділянка стебла проростка між сім'ядолями і головним коренем (напр., у моркви) або тільки його верхньою частиною (напр., у буряка, ріпи, брукви). Власне корінь звичайно це глибина, корінь проростка - гілкується, утворюючи бічне коріння (мал. 1,2). Маса "коренеплоду" складається з паренхіми, що розрослася ксилема (редька, ріпа) або флоеми і кора (морква).

У буряка кільце приросту з ксилеми і флоеми утворюється декількома кільцями камбію, а в паренхімі відкладаються в запас поживних речовини. На 2-му році життя з нирок, що знаходяться в пазухах розеткового листя, розвивається квітуче стебло, що плодоносить. Після запліднення рослина відмирає. з

До. вимогливі до вологи. Хороші їх урожаї отримують на родючих рихлих ґрунтах. До. містять багато цукру, мінеральних солей вітамінів, каротину. Використовуються в їжу у вареному, тушкованому і сирому вигляді, їх сушать і консервують. рослини коренеплодів - обробляються на полях і в городах для отримання м'ясистого, переважно крупного коріння, що споживається частково людиною і для корму тварин, частково службовців сировиною для заводської промисловості. Найважливіші з них: буряк, цукровий і кормовий, бруква з ріпою, пастернак, морква, цикорій і селера; коріння і листя (див. Бадилля) перших п'яти і листя цикорію доставляє хороший корм для тварин; особливо придатне для молочної худоби коріння брукви, яке збільшує кількість молока, покращуючи і його смак, також коріння морква, що робить молоко жирнішим; останні складають також хороший корм для овець, гусаків, свиней (у вареному вигляді) і особливо, як і пастернак, придатні для коней. Все коріння До. (окрім селери і цикорію) можуть служити і для відгодівлі худоби, але, унаслідок водянистості, недоліку протеїну і великої кількості вуглеводів повинні бути згодовані з іншими кормами - макухами, зерном і соломою. Водянистість служить також утрудненням для більш дальнього перевезення їх і збереження зимою. При обробітку До. сільський господар прагне: а) вирощуючи їх для технічно-заводських цілей отримати з даної площі можлива більша кількість коріння, якнайкращого вигляду, форми і розвитку з найвищим вмістом цукру (у буряку), або сухої речовини, найбільш багатої живильними складовими частинами (у цикорії) і б) бажаючи забезпечити господарство кормовими засобами - вирощувати на даній площі можливо більша кількість рослинної маси, особливо багатої змістом сухої речовини і в нім білків, причому, згідно зі змісту в господарстві тваринними і переслідуваними там цілями, слід мати на увазі, щоб в продуктах виробництва - урожаї - відношення азотистих речовин до без азотистим і жиру найбільш відповідало для потрібного при успішному годуванні. У сівозміні До., як парові рослини, можуть слідувати, байдуже, за всіма рослинами, але переважно після ярових хлібів, за винятком цукрового буряку і цикорію, які краще всього ростуть після озимої іржі, і моркви, що успішно виростає після іншої парової рослини, під яку був удобрений ґрунт; точно також і бруква часто слідує за люцерною і конюшиною, ріпа може бути вирощена як "пожнивна рослина", тобто після озимого хліба, що рано залишає поле, якщо тільки можливе прибирання її осінню того ж року, для посіву на даному полі весною ярових рослин; "підсіюють" також ріпу під гречку і моркву під озимина жито і рапс, ячмінь, льон, мак і суріпицю. У окремих випадках радять змішаний посів два До. - пастернаку з морквою. Після До. поле займається найбільш цінними рослинами: яровою пшеницею, вівсом, ячменем, просом, а також бобами і льоном, але останні два можуть бути вирощиними тільки на ґрунтах, багатих змістом калію, за цикорієм часто слідує яке-небудь інша парова рослина або кормове на зелений корм. При введенні До. у сівозміну слід звернути увагу на а) значна вимога або від ґрунту азоту, калію, винищити і фосфорної кислоти і тому вигідності розведення їх тільки на ґрунтах, багатих цими речовинами, або при нагоді штучного додавання їх ґрунту за допомогою добрива. Останнє має тим більше значення, що при вирощуванні До. для заводський-промислових цілей, вони зазвичай вивозяться з господарства, або ж, за сприятливих навіть умов, тільки вміст в заводських покидьках До. прямо безпосередньо або після згодовування худобі повертається ґрунту у вигляді добрива і б) необхідність при культурі їх глибокої обробки ґрунту і багатократного мотиження і підгортання, що сполучене із значними витратами і можливо тільки в густонаселених місцевостях і при існуванні в господарстві засобів для збільшення упряжних сил.

2. Питома вага. Райони товарного вирощування

Україна має відносно високий аграрний ресурс. Доброякісні за своїми властивостями материнські породи у поєднанні з помірно теплим кліматом, спокійним рельєфом, трав’янистою рослинністю сприяли утворенню на території нашої держави родючих чорноземних ґрунтів (понад 65% ґрунтового покриву). Поряд із цим у північних, західних (зона Полісся) та гірських районах, у долинах рік, приморських районах Степу утворилися певні види і видозміни ґрунтів, які поступаються продуктивністю чорноземам. Проте, систематичні заходи, що відтворюють їхню родючість упродовж багатьох років забезпечували, хоча й повільне, але все ж підвищення потенціалу цих ґрунтів.

Провідною галуззю сільського господарства України залишається землеробство, що базується на засадах, які сприяють підвищенню родючості ґрунтів. Сільськогосподарська освоєність земельного фонду досягла 70%, чого не дозволяє собі жодна з розвинутих країн світу. До того ж розораність сільськогосподарських угідь сягає 81%, що також є рекордним показником. Для Степу він становить майже 85, Лісостепу—85,5%. Деякі області практично не мають інших угідь, крім ріллі.

Нераціональне використання земельного фонду зумовлює катастрофічність екологічної ситуації деяких регіонів, різке зниження родючості ґрунтів, їхнє руйнування через бурхливий розвиток ерозії та пересушення. Найуразливішими виявилися чорноземні ґрунти.

Висока холодостійкість - біологічна особливість всіх рослин коренеплодів. Виняток становить буряк, сходи якого ушкоджуються заморожуваннями при +2 - 3 °С. Всі коренеплоди влаго і світлолюбні, хоча до тривалості вегетаційного періоду і забезпеченості теплом пред'являють різні вимоги. Рослини поволі ростуть в перший місяць життя. В цей час агротехнічними заходами потрібно покращувати водний-повітряний режим ґрунту, боротися з бур'янами, хворобами і шкідниками, забезпечувати рослини живильними речовинами в легкозасвоюваній формі.

При надмірному зволоженні ґрунту у поєднанні із зниженою температурою коренеплоди ростуть погано, їх краще вирощувати на гребенях і добре заправлених органічними добривами ґрунтах. При сухій і жаркій погоді відбувається затримка зростання коренеплодів.

У коренеплодів, що потрапили під заморожування, легкість і смакові якості знижуються.

3.Столові коренеплоди родини селерових та методи їх

вирощування

Коренеплідні: родина селерових — морква, петрушка, пастернак, селера

Рано навесні, як тільки можна вийти на город, на підзимових посівах граблями розпушують верхній шар ґрунту. Якщо запізнитись з цією роботою, з верхнього шару ґрунту втрачається багато вологи і він сильно ущільнюється, внаслідок чого сходи з'являються строкаті і зріджені.

Глибина загортання насіння залежить також від вологості ґрунту. За підзимньої сівби насіння доцільно висівати на 0,5-1 см, рано навесні - на 1-2 см, а пізніше - на 2-3 см. В разі сівби на більшу глибину в насінні не вистачає поживних речовин для проростання паростків на поверхню ґрунту, а на меншу - в сонячні дні верхній шар ґрунту швидко пересихає, внаслідок чого значно знижується схожість насіння. Відтак сходи з'являються із запізненням, а посіви, як правило, зріджені і строкаті.

Догляд за посівом починають з руйнування ґрунтової кірки, особливо на важких ґрунтах. Після з'явлення поодиноких сходів посіви обробляють проти хрестоцвітної блохи. При запізненні з цим обробітком сходи протягом 1-2 днів можуть загинути. Найбільше шкодить блоха у теплі сонячні дні.

На початку утворення першого справжнього листка рослини дрібнокоренеплідних сортів проривають на відстань 2-3 см, великоплідних – 4-5 (за розкидного способу сівби). На вузькорядних посівах рослини залишають через 2-3 і 2-4 см відповідно. Дальший догляд за рослинами полягає у систематичному виполюванні бур'янів.

Щоб забезпечити конвеєрне надходження петрушки, насіння висівають у три строки, а також виганяють зелень у парниках, теплицях і кімнатах. На городі для одержання зелені петрушки пізно восени (кінець жовтня - листопад) і рано навесні (друга половина квітня - травень) насіння висівають влітку (у першій декаді серпня). За таких строків сівби рослини до замерзання ґрунту утворюють 5-6 листків висотою до 30-40 см і коренеплоди - 1,0-1,5 см завтовшки. Перед замерзанням ґрунту (наприкінці жовтня - у листопаді) листки можна зрізувати і використовувати за призначенням. Коренеплоди від такого строку сівби у ґрунті добре зимують і навесні слідом за розмерзанням ґрунту починають відростати. Посіви петрушки рано навесні по мерзлоталому ґрунті підживлюють азотними добривами (0,1-0,2 кг аміачної селітри на 10 м. кв.), а коли ґрунт достигне - розпушують міжряддя.

Щоб прискорити надходження зелені на 10-15 днів, посіви вкривають поліетиленовою плівкою. На початку збирання врожаю на продовольчі цілі використовують листки і коренеплоди. Через 10-20 днів після відростання листків (утворення розетки) рослини починають формувати квітконосні стебла, коренеплоди дерев'яніють і стають непридатними для використання.

Моркву на городі можна висівати у 2-3 строки залежно від призначення врожаю. Для одержання пучкової продукції на легких ґрунтах насіння висівають під зиму, на важких - рано навесні, як тільки ґрунт на грядці можна обробляти. Для цього найбільш придатні південні і південно-західні схили, де ґрунт швидше прогрівається.

Під зиму насіння висівають перед замерзанням ґрунту, щоб воно не встигло прорости. Якщо насіння восени проросте, то посіви, як правило, гинуть, а якщо й перезимують, то рослини масово стрілкують і не формують товарної продукції. Рано навесні насіння висівають, коли коренеплоди використовуватимуть влітку, в осінній і частково зимовий періоди. Для тривалого зберігання коренеплодів насіння моркви доцільніше висівати в літні строки: у західних районах України, на Поліссі і в Лісостепу - в середині травня, в південних областях - наприкінці травня - на початку червня. До сівби і після неї ґрунт ущільнюють.

Моркву на городі висівають широкорядним способом з шириною міжрядь 30-40 см, а на великих площах - 45 см (це дає можливість обробляти посіви механізованим способом). Заслуговує на увагу широкосмугова сівба з шириною міжрядь 45 см (по центру смуги) і смуги 5-12 см. Для цього сапкою на глибину 1-2 см роблять борозну, висівають насіння і загортають його вологим ґрунтом. Норма висіву насіння на 1 м рядка за широкорядної сівби 0,15-0,2 г, за широкосмугової - 0,2-0,3 г (відповідно 100-200 та 200-300 шт. насінин на 1 м). При ранньовесняній сівбі, коли в ґрунті достатньо вологи, норму висіву зменшують, а на підзимових і травневих посівах збільшують на 20-25%. Якщо насіння висівають у недостатньо вологий ґрунт, сходів моркви можна й не одержати.

Глибина загортання насіння залежить також від вологості ґрунту. За підзимньої сівби насіння доцільно висівати на 0,5-1 см, рано навесні - на 1-2 см, а пізніше - на 2-3 см. В разі сівби на більшу глибину в насінні не вистачає поживних речовин для проростання паростків на поверхню ґрунту, а на меншу - в сонячні дні верхній шар грунту швидко пересихає, внаслідок чого значно знижується схожість насіння. Відтак сходи з'являються із запізненням, а посіви, як правило, зріджені і строкаті.

4. Досвід застосування нових технологій вирощування культур в

господарствах різних форм власності

Технологія в рослинництві як система агротехнічних прийомів і матеріально-технічних засобів, спрямованих на виробництво конкурентоспроможної продукції та відновлення родючості ґрунту, історично змінювалася у зв’язку з розвитком продуктивних сил і науково-технічного прогресу. В цілому ж характер технології як способу виробництва визначається рівнем розвитку продуктивних сил, економічними, соціальними та демографічними особливостями країни, регіону, конкретного господарства.