4884 (Небезпека масових промислових вибухів у мегаполісах), страница 2

Недосконала структура господарства України десятиліттями формувалася без урахування об'єктивних потреб населення й екологічних можливостей її конкретних територій. Морально застаріле і фізично зношене устаткування обумовило інтенсивне використання енергії, води, інших ресурсів, територій і природи. Таким чином, на сьогоднішній день для країни фактично сформоване положення виробництва є головним чинником, що формує рівень техногенно-екологічної безпеки.

Потенційно небезпечні виробництва мають велику питому вагу в структурі промислового виробництва України. У цілому по країні на них приходиться 42,8% вартості основних промислових фондів, 33,8% обсягів виробництва і 21% працюючих. Особливо велика частка потенційно небезпечних виробництв у Луганській, Донецькій, Дніпропетровськії, Івано-Франківській, Київській областях. По вартості промислових виробничих фондів на перші три області приходиться 55,3 % від їхньої вартості в Україні в цілому.

У середньому по країні на 1км2 території приходиться 2,6 чол. промислово-виробничого персоналу, зайнятого на техногенно небезпечних об'єктах. По областях цей показник розподіляється в такий спосіб: до 0,5 чол. Тернопільська, Херсонська; від 0,5 до 1 чол. — Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька; від 1,1 до 2,6 чол. — Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Сумська, Харківська, Черкаська; 2,7 чол. — Львівська; 6,1 чол. — Дніпропетровська; 10,8 чол. — Луганська; 19,9 чол. — Донецька.

Досліджуючи ризик виникнення аварійних ситуацій техногенного характеру на території України за прогнозами МНС протягом 2010 року (додаток 3), слід зауважити, що особливо високий ризик виникнення промислових аварій простежується на території Донецької, Луганської та Львівської областей. Наступні місця займають Хмельницький, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон. Високий рівень ризику в східних областях пов'язаний із наявністю вугільних та газовидобувних шахт, старих за віком та устаткуванням. Суми, Луганськ, Донецьк, Київ найбільше страждають саме від пожеж та вибухів, менший відсоток стосується транспортних аварій, руйнування споруд, аварій на енергетичних системах тощо.

Проблеми вибухонебезпечності шахт

Вибухонебезпечність вугільних шахт продовжує залишатися однією з найбільш складних і невирішених проблем вуглевидобутку в світі. Однак, порівнюючи масштаби видобутку вугілля у першій десятці вуглевидобувних країн світу, серед яких Україна посідає останнє місце, вимушені констатувати, що за рівнем аварій і травматизму ми займаємо друге місце у світі після Китаю, далі йдуть Росія та Польща.

Динаміка аварій з груповими нещасними випадками на вугільних шахтах України свідчить про те, що не тільки їхній рівень залишається дуже високим, але й зростає тяжкість їхніх наслідків. Кількість вибухів в українських шахтах за минуле десятиріччя становить 37 % від загальної кількості у світі. У минулому десятиріччі на шахтах України щороку ставалося понад 100 тис. аварій та простоїв не тільки зі значними людськими втратами, але й з величезними втратами робочого часу та видобутку вугілля.

В останні десятиріччя вибухи, спалахи газу, загоряння вугілля та раптові викиди вугілля й газу в шахтах часто стають причиною випадків смертельного травматизму у вугільній галузі України. Статистичні дані про нещасні випадки в результаті аварій, що сталися через вибухи шахтового метану та раптові викиди вугілля та газу, свідчать про незначні темпи їхнього зменшення за останнє десятиріччя порівняно з попереднім.

При запобіганні вибухам потрібно враховувати те, що їхнє виникнення, характер перебігу, масштаби та наслідки надто неоднозначні та проявляються нетиповим чином, особливо на глибинах понад 1000 м. Для таких особливо небезпечних горизонтів і вибоїв, а також шахт взагалі можливі два варіанти: припинення видобутку вугілля або дегазація й поступовий перехід на підземну газифікацію вугілля. Безумовно, останній варіант є економічно виправданим і єдино можливим, як з точки зору промислової безпеки вибухонебезпечних шахт, так і забезпечення країни власними енергоносіями.

Підсумовуючи вищенаведене, маємо три аспекти проблеми забезпечення промислової безпеки метанових шахт, переважна більшість яких у вугільній галузі України, а саме:

• забезпечення контролю стану обладнання, аерогазового контролю та напруженого стану пластів у складі протиаварійного захисту на основі телекомунікаційних систем, які найбільше підходять для складних умов вибухонебезпечних шахт;

• дослідження геолого-генетичної структури вуглепородних масивів, вибір критеріїв та датчиків, які би надійно прогнозували стан пластів та їхню вірогідну поведінку з точки зору газодинамічних явищ та вибухонебезпеки, з включенням їх до системи протиаварійного захисту;

• ефективне газовидалення як усередині шахти, так і з подаванням на поверхню з метою його утилізації в промислових масштабах;

• перетворення вибухонебезпечних шахт і горизонтів у безпечні виробництва, а також одержання важливого для економіки України газового енергоносія;

• забезпечення промислової безпеки підземної шахтної інфраструктури та збереження життя й здоров’я гірників. Забезпечення безпеки підземного шахтового господарства і геологічних структур, що руйнуються при газопилових вибухах, виводячи з ладу забої, штреки й самі шахти на тривалий час, призводячи до значних людських втрат і завдаючи величезних матеріальних збитків.

Українські шахти мають свої специфічні особливості, які у таких масштабах не властиві шахтам решти вуглевидобувних країн світу. Тому на глибинних горизонтах, у віддалених особливо небезпечних лавах лише протиаварійні системи не можуть забезпечити гарантований рівень безпеки шахтарської праці, без чого роботодавці не мають права допускати до роботи людей у підземних виробках. Саме тому держава повинна активно взятись за вирішення проблеми вибухонебезпечності українських шахт.

Цивільний захист громадян про аваріях, вибухах, пожежах

Забезпечення прав громадян на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж – це один з найважливіших обов'язків держави. Держава як гарант цього права, створює систему цивільної охорони, яка має на меті захист населення від небезпечних природних та техногенних явищ.

Кожна людина у випадках аварій, катастроф стихійних лих повинна мати можливість захистити себе, свою сім'ю і надати допомогу постраждалим. Цього вимагає саме життя, наша дійсність. Науково-технічний прогрес значно збільшив можливості виробництва, але приніс з собою техногенну та екологічну небезпеку для людини і навколишнього середовища.

Кількість надзвичайних ситуацій зростає лавиноподібно, тільки за останні 20 років кількість небезпечних явищ зросла в 2 рази. Відповідним наслідком є зростання кількості жертв і матеріальних збитків як в промисловості, так і на транспорті, в побуті, в армії тощо. Саме тому важливим чинником є захист населення в надзвичайних ситуаціях.

Відповідно до Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» існує чотири види заходів цивільного захисту населення: профілактичні, природоохоронні, соціально-реабілітаціні та гуманітарні заходи.

Розглянемо їх зміст та види детально.

Профілактичні заходи – це завчасне проведення заходів з недопущення або усунення причин та передумов виникнення джерел надзвичайних ситуацій антропогенного походження, а також обмеження збитків від них.

Їх основними завданнями є:

- проведення комплексу профілактичних заходів, спрямованих на виявлення та запобігання найбільш ймовірних у місті надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- забезпечення реальної готовності органів управління, сил та засобів, призначених для оперативного реагування на надзвичайні ситуації при їх виникненні та ліквідації їх наслідків;

- підвищення ролі і впливу органів місцевого самоврядування у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

- підготовка населення, керівного складу і фахівців з питань цивільного захисту населення до дій при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Профілактичні заходи особливо важливі, тому що будь-яку надзвичайну ситуацію краще попередити, аніж потім проводити заходи по її ліквідації та реабілітації постраждалих.

Природоохоронні заходи – це система заходів, спрямованих на збереження та відновлення природних ресурсів і навколишнього середовища, на надання більш гармонійного, збалансованого характеру відносинам людини і біосфери, підтримання природного перебігу процесів у біосфері, збереження генетичного різноманіття (генофонду) живих організмів, екологічно обґрунтоване використання як окремих видів тварин і рослин, так і будь-якої екосистеми в цілому.

Соціально-реабілітаційні заходи – це комплекс лікувально-профілактичних, реабілітаційних та оздоровчих заходів, спрямованих на відновлення психофізіологічних функцій, оптимальної працездатності, соціальної активності рятувальників та інших осіб, що залучалися до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також постраждалого населення, передусім неповнолітніх дітей. Саме цей тип заходів найчастіше застосовується до людей, що постраждали від промислових вибухів.

Аналіз наслідків надзвичайних ситуацій природного характеру і техногенних катастроф свідчить, що у людей, які стали їх жертвами, проявляється широкий спектр синдромів, зокрема депресія, тривожність, специфічні посттравматичні страхи, розлади сну, соціальної поведінки, пам’яті, уваги, виникають проблеми з навчанням, соматичні скарги, які вимагають корекції.

Несприятливі чинники різних надзвичайних ситуацій не тільки погіршують стан здоров’я, але й ускладнюють перебіг супутніх захворювань, що в значній мірі знижує рівень здоров’я. Тому проблема відновлювального лікування постраждалих у результаті надзвичайних ситуацій набуває першорядного значення.

Гуманітарні заходи – це заходи, що здійснюються з метою полегшення тягаря населення, особливо в умовах, коли місцева влада не в змозі або не прагне налагодити його забезпечення життєво необхідними предметами споживання.

Також це безоплатні колективні або індивідуальні дії міжнародних організацій, державних і громадських організацій різних країн, конфесійних та інших структур, приватних осіб та інших учасників дій, спрямованих на ліквідацію всіх або частини наслідків надзвичайних ситуацій, першочергове життєзабезпечення населення, що постраждало у надзвичайних ситуаціях, або його евакуацію з небезпечної зони, надання населенню медичної, соціальної та інших видів допомоги. Заходи з надання гуманітарної допомоги можуть проводитися як в рамках операції з підтримки миру, так і самостійною програмою.

Як бачимо, існує чимало способів держави допомогти постраждалим під час аварій та катастроф.

Висновки

Отже, підсумовуючи вищесказане, можна сказати, що аварії техногенного характеру в Україні, на жаль, досить поширені. Особливо у великих містах спостерігаються проблеми із атомною, хімічною, енергетичною, вугільновидобувною промисловістю, які проявляються у вигляді вибухів та промислових аварій.

Масові промислові вибухи є дуже небезпечними у мегаполісах, оскільки можуть призвести до великих руйнувань, принести як матеріальні, так і людські втрати, що не мають ніякого оправдання.

Вирішенням проблемності вибухів займається Міністерство надзвичайних ситуацій, яке бере на себе опіку над промисловими об’єктами, захищає населення, запобігає вибухам та усуває наслідки. Статистичні дані свідчать про не надто позитивні дані щодо таких аварій, однак МНС робить усе для того, щоб кількість аварій зменшилася до мінімуму. Зокрема, про це дізнаємося з прогнозів МНС на 2010 рік щодо кількості можливих надзвичайних ситуацій.

Одним із шляхів підвищення ефективності безпеки в містах є необхідність створення дієвої системи моніторингу та прогнозування можливих аварій та надзвичайних ситуацій, попередньої оцінки їх потенційного впливу на систему міського життєзабезпечення, що в свою чергу вимагає визначення базових індивідуальних рівнів можливих небезпек, як основи для подальшої побудови карт безпеки та розробки рекомендацій з вдосконалення системи цивільного захисту.

В подальшому необхідно провести більш детальну оцінку впливу небезпек на розвиток міст та провести експертну оцінку ефективності елементів міської системи реагування на надзвичайні ситуації. Тільки у такому випадку можна сподіватися на позитивніші статистичні результати.

Список використаної літератури