129933 (Мотивація і її роль в навчальному процесі), страница 2

Матеріальні потреби називають первинними, вони лежать в основі життєдіяльності людини. Ці потреби сформувались в процесі філогенетичного суспільно-історичного розвитку людини і складають родові властивості.

Духовні і соціальні потреби відображають суспільну природу людини, його соціалізацію. Однак, слід зазначити, що матеріальні потреби також є продуктом соціалізації людини. Навіть потрібність в їжі у людини має соціалізований вид: людина вживає їжу не сирою, як тварина, а після її приготування.

Г. Мюрей (H. Murrey, 1938) виділяє психогенні потреби: агресії, домінування, досягнень, захисті, грі, уникненні невдач, уникненні обвинувачень, незалежності, пізнанні, протидії, навчанні, збереженні, бережливості, повазі, приниженні.

Е. Фром вважав, що людина має такі соціальні потреби: зв’язок з іншими людьми, самоствердження, прихильність (теплі почуття до інших і необхідність мати таке ж відповідне ставлення), самоусвідомлення, причетність культурі і ідеології, пристрасне ставлення до ідеальних предметів.

Б.Ф. Ломов виділяє потреби в речовині, енергії і інформації. Г. Олпорт (1953) і А. Маслоу (1998) виділяють “потреби нужди” і “потреби роста”. Найбільш вдалою є класифікація потреб А. Маслоу, яка була наведена вище (І.2.)

ІІ.2 Потреби і мотиви

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки. Потреба – це нестаток суб’єкта в чомусь конкретному, а мотив – обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об’єктивному й суб’єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної й об’єктивної сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення.

Потреба (нестаток у чомусь) → Мотивація (усвідомлення потреби) → Мотив (обґрунтування рішення)

Отже, мотив є результатом мотивації і являє собою внутрішню психологічну активність, що організує та планує діяльність і поведінку, в основі яких лежить необхідність задоволення потреби. В процесі мотивації потреба дістає одну зі своїх суттєвих властивостей – предметність.

ІІ.3 Процес мотивації

Всі визначення мотивації можна віднести до двох напрямків. Перший розглядає мотивацію на структурних засадах, як сукупність факторів або мотивів. Наприклад, за схемою В.Д Шадрикова (1982 ), мотивація обумовлена потребами і цілями особистості, рівнем домагань і ідеалами, умовами діяльності (як об’єктивними, зовнішніми, так і суб’єктивними, внутрішніми – знаннями, вміннями, здібностями, характером) і світоглядом, переконаннями і спрямованістю особистості. Другий напрям розглядає мотивацію не як статичне, а як динамічне утворення, як процес, механізм.

Однак, в обох випадках мотивація виступає як вторинне по відношенню до мотивоутворення. Більш того, в другому напрямі мотивація розглядається як засіб або механізм реалізації вже існуючих мотивів: виникла ситуація, яка дозволяє реалізувати існуючий мотив, виникає і мотивація, тобто процес регуляції діяльності з допомогою мотиву.

В багатьох випадках психологи (а біологи і фізіологи – постійно) під мотивацією розуміють детермінацію поведінки, тому розрізняють зовнішню і внутрішню мотивацію. В західній психологічній літературі широко обговорюється питання про два види мотивації і їх ознаках: екстенсивна (обумовлена зовнішніми умовами чи обставинами) і інтенсивна (внутрішня, яка пов’язана з диспозиціями особистості: потреби, настанови, інтереси, потяги, бажання), при який людина діє за своїм власним бажанням (цьому багато присвячено в роботах Х. Хекхаузена). Як зазначає Х. Хекхаузен, розгляд поведінки за принципом протиставлення мотивованого ззовні (екстенсивно) чи зсередини (інтенсивно) має такий самий стаж, як і сама експериментальна психологія мотивації. Х. Хекхаузен зазначає, що насправді дії і наміри, що лежать в їх основі завжди обумовлені внутрішнім. Йдеться саме про зовнішні і внутрішні стимули, які спонукають розгортування мотиваційного процесу. Саме тому західним психологам не вдалось виділити в чистому вигляді екстенсивну і інтенсивну мотивації.

А.А. Файзулаєв (1989) виділяє в мотиваційному процесі п’ять етапів: перший – виникнення і усвідомлення потягу; другий – прийняття мотиву; третій – реалізація мотиву; четвертий – закріплення мотиву; п’ятий – актуалізація спонукання. При цьому розглядаються мотиваційні утворення: неусвідомлене спонукання, усвідомлене спонукання, прийнятий мотив, мотив, що реалізується, потенційне спонукання.

Стадії мотивації, їх кількість і внутрішній зміст залежать від виду стимулів, під впливом яких починає розгортатися процес формування наміру як кінцевого етапу мотивації. Стимули можуть бути фізичні чи соціальні фактори. На характер мотивації впливають способи цілеутворення. Наприклад, О.К. Тихоміров вважає, що прийняті людиною і самостійно сформовані цілі розрізняються за характером зв’язку між ціллю і мотивом. В першому випадку зв’язок формується від цілі до мотиву, а в другому – від потреби до цілі.

[2] В роботах А.Н. Леонтьєва співвідношення процесуального і дискретного в мотивації аналізується в ігровій діяльності, де мотив знаходиться в самій дії, а не в ії результаті.

В основі будь-якого спонукання лежить діалектичне протиріччя, яке є рушійною силою будь-якої психічної діяльності: протиріччя між тим, що об’єктивно має значення для життєдіяльності людини і відображається як суб’єктивно значиме.

Значиме підрозділяється на якісно різні форми, які виступають то у вигляді актуального спонукання, яке потребує активної дії, то у вигляді важливої, але практично вже забезпеченої потреби, то у формі ідеалу, мрії, які не можуть бути безпосередньо реалізовані.

Позитивно-негативна будова мотивації - це баланс позитивного і негативного значення даного рівня задоволення спонукань, тобто якими є ті функціонально-енергетичні затрати, які людина готова зробити для задоволення спонукання на конкретному рівні. Зміст цієї мотиваційної стратегії полягає в тому, щоб забезпечити найбільш повне проявлення і використання існуючих функціонально-енергетичних ресурсів людини. Інша стратегія мотивації полягає в більш економному, раціональному використанні існуючих функціонально-енергетичних ресурсів. Ці дві стратегії є двома полюсами єдиної мотиваційної структури.

Мотивує і стає об’єктом домагань не надто легка, але і не свідомо важка задача, тобто задача деякого ступеня трудності.

[3] В рішенні проблем мотивації можна виділити три аспекти: змістовний, процесуальний і диференційно-психологічний. Змістовний аспект пов’язаний з розумінням того, як протікає мотиваційний процес. Диференційно-психологічний аспект пов’язаний з аналізом причин того, як люди відрізняються один від одного за направленістю і якісній своєрідністю мотиваційних процесів.[4] Процес розширення і поглиблення діяльності суб’єкта розвиває дрімаючу в мотиваційній природі протилежність між когнітивною і емоційною сторонами. Тенденція розвитку когнітивної сфери визначається, як більш безпристрасне, об’єктивне, глибоке і повне відображення предмета, а тенденція розвитку емоційної сфери - це більш небезстороннє і інтенсивне відображення потреб, під час, якого наростає емоційна напруженість, яка віддаляє від об’єктивного відображення предмету.

Проблеми психології мотивації виводять нас за традиційні рамки, які розділяють такі психічні процеси і функції, як сприйняття, пам’ять, мислення і навчання. Ці проблеми передбачають більш тісний зв’язок між цими функціями. Більше того, психологія мотивації стає все більш експериментальною.

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Оскільки мотивація досягнень грає одну з провідний ролей в процесі навчання, слід приділити увагу цьому виду мотивації. Успіх чи невдача во взаємодії людини з навколишнім середовищем є змінними по відношенню до мотивації досягнення. І незалежно від того, наскільки диференційовані критерії успіху, шкала складається з двох частин: одна символізує успіх, а друга – невдачу; ці частини відокремлені вузькою межею. Мотивація досягнень спрямована на певний результат, отриманий завдяки власним здібностям людини, а саме: на досягнення успіху чи уникнення невдачі. Таким чином, мотивація досягнення орієнтована на ціль. Вона підштовхує людину до результату певних, пов’язаних між собою дій. Складнощі, з якими стикається людина під час вирішення задач, сприймаються як приємний і навіть стимулюючий досвід. Досить швидке просування до цілі може розчарувати. Для мотивації досягнень є характерним постійний перегляд цілей. Ще однією з характеристик мотивації досягнень є постійне повернення до перерваного завдання, до поновлення основної спрямованості дій. Так утворюються і існують тривалий час складні структури, котрі ведуть через досягнення серії “субцілей” до головної, навіть віддаленої цілі. Планування стає необхідним для досягнення упорядкованої послідовності і функціональної організації ланцюга дій. Цей охват череди дій в часі, який Мюрей назвав “серією” актів і відрізняє мотивацію досягнень від інших.

Іншим важливим в будь-який діяльності людини і, у тому числі, навчальній, видом мотивації є мотивація аффіляції. Налагодження стосунків з іншими людьми є нагальною потребою кожної людини. При цьому можуть переслідуватися такі цілі, як створити враження, прагнення влади, отримувати і надавати допомогу. Під аффіляцією ми розуміємо певний клас соціальних взаємодій, які мають повсякденний і в той же час фундаментальний характер. Змістом цих взаємодій є спілкування з іншими людьми і отримання задоволення від цього. Ступінь задоволення залежить не тільки від того, хто прагне до аффіляції, але і від партнера. Ціллю мотивації аффіляції є взаємний зв’язок, який базується на взаємодовірі. Як і мотивація досягнень характеристика очікуваного успішного чи неуспішного результату дій аффіляції не вичерпується тільки позитивною чи негативною привабливістю певної величини. Кожний з альтернативних результатів дій також очікується з певною ймовірністю. Таким чином, кожна людина на основі свого минулого досвіду в сфері спілкування володіє узагальненими очкуваннями відносно того, чи зможе вона встановити відносини аффіляції з незнайомою людиною чи ні., тобто узагальнені очікування аффіляції чи нехтування. Мотивація аффіляції також є дуже важливим фактором, який впливає на успішну діяльність людини, у тому числі і навчальну. Оскільки цей мотив дуже сильно виражений у молодих людей, він іноді стає провідним серед інших мотивів.

Навчальна діяльність – основний від діяльності протягом років становлення особистості, починаючи з дитячого садка і закінчуючи середніми і вищими професійними закладами. Отримання освіти є неодмінною вимогою, яку суспільство ставить перед особистістю, тому проблема мотивації в навчальному процесі є однією з центральних в педагогічній психології. Звідси велика кількість робіт, пов’язаних з цією тематикою. Мотиви учбової діяльності розуміють як фактори, які обумовлюють прояв навчальної активності: потреби, цілі, настанови, інтереси і т. ін. Г. Розенфельд (G. Rosenfeld, 1973), наприклад, виділив такі контент-категорії (фактори) мотивації навчання:

1. Навчання заради процесу навчання, без задоволення від діяльності чи без зацікавленості до предметів, які викладають.

2. Навчання без особистих інтересів чи користі.

3. Навчання для соціальної ідентифікації.

4. Навчання заради успіху або через боязнь невдачі.

5. Навчання під примусом.

6. Навчання, яке базується на поняттях і моральних обов’язках або на суспільно-прийнятих нормах.

7. Навчання заради досягнення цілі в повсякденному житті.

8. Навчання, яке основане на соціальних цілях, вимогах і цінностях.

Основними мотивами вступу до вищого навчального закладу є: бажання знаходитися в колі студентської молоді, суспільне значення професії і сфера її застосування, відповідність професії інтересам, нахилам і творчі можливості. Однак, значимість мотивів у дівчат і юнаків різна. Дівчата найчастіше відмічають більшу суспільну значимість професії, широку сферу її застосування, можливість працювати в великому місті, бажання брати участь в художній самодіяльності, матеріальна забезпеченість, яку вони будуть мати завдяки майбутній професії. Юнаки найчастіше відмічають, що обрана професія відповідає їх інтересам і нахилам. Деякі посилаються на сімейні традиції. Соціальні умові суттєво впливають на мотив вступу до вузу.

Провідними мотивами навчальної діяльності у студентів є професійні і престижу, менш значимими є прагматичні мотиви (отримання диплома про вищу освіту) і мотиви пізнання. Але на різних курсах роль домінуючих мотивів змінюється. Так Р.С. Вайсман [5] в своїй роботі “Развитие мотивационной сферы человека в старшем (студенческом) возрасте” дає такі висновки: “… за четыре года обучения в вузе потребность в знаниях у студентов, оставшись прежней по величине, изменилась внутренне: в системе познавательных мотивов, реализующих ее, усилился мотив приобретения профессиональных знаний и уменьшился мотив приобретения общеобразовательных знаний”.

В цій роботі Р.С. Вайсман також довів, що за чотири роки навчання в вузі збільшилась сила “потреби досягнення” і мотиву творчого досягнення, а сила мотиву “формально-академічного” досягнення знизилась. При співставленні пізнавальних інтересів студентів з слабким і сильним мотивом “формально-академічного” досягнення було встановлено, що їх інтереси за змістом, глибиною і ступенем теоретичної спрямованості відрізняються менше, ніж у тих, хто мав різні мотиви творчого досягнення, але більше, ніж у студентів з однаковою “потребою досягення”.

[5] Було також встановлено, що вище зазначені зміни в мотиваційній сфері студентів носять специфічний характер, обумовлений впливом саме вузівського учбово-навчального колективу. Мотив набуття професійних знань і мотив творчого досягнення, зріст яких був відмічений за роки навчання студентами в вузі, відповідає основним задачам, які стоять перед даним колективом, і цінностям, які цей колектив поділяє: підготовка перспективних спеціалістів і наукові досягнення. З соціально-психологічної точки зору вузівський колектив для студентів виступає як референтна група. На основі цього можна сформулювати положення, згідно якого однією з умов, які стимулюють і визначають спрямованість розвитку мотиваційної сфери людини в старшому (студентському) віці є включення тривалий час в склад нової референтної соціальної групи із специфічними, особливостями “групової свідомості”, які відрізняються від початкових індивідуальних. В процесі “засвоєння” цінностей цієї групи і відбувається розвиток мотиваційної сфери людини в цей період. На основі даних про розвиток мотиваційної сфери студентів, отриманих в серії емпіричних досліджень, була сформульована гіпотеза про залежність напряму розвитку мотивації від специфіки соціальної групи, членом якої протягом тривалого часу є людина і від взаємовідносин в групі.