129933 (Мотивація і її роль в навчальному процесі)

ІНДИВІДУАЛЬНА ТВОРЧА РОБОТА

На тему: Мотивація і її роль в навчальному процесі

І. ПРОБЛЕМА МОТИВАЦІЇ І МОТИВІВ ПОВЕДІНКИ І ДІЯЛЬНОСТІ

Проблема активності особистості – проблема суб’єктивного реагування особистості на вплив біосоціального середовища. Звертаючись до аналізу джерел активності особистості, ми відповідаємо на запитання: які спонукальні психологічні сили змушують людину ставити перед собою ту чи іншу мету й домагатися її втілення, Відповівши на це запитання, ми дістаємо можливість зазирнути до анатомії діяльності людини й поведінки, найінтимніших сторін життя особистості, іншими словами, до її мотиваційної сфери.

Йдеться про явище, яке посідає досить суттєве місце в життєвій психології людини. В процесі активного спілкування людей, досягнення ними взаєморозуміння, у прагненні з’ясувати причини поведінки іншої людини завжди присутнє те, що називається мотивом вчинку – спонукою, яка приводить до його здійснення.

Проблема мотивації і мотивів поведінки і діяльності одна з головних в психології. В мотивах і цілях найбільш чітко виявляється системний характер психічного. Звідки і як виникають мотиви і цілі індивідуальної діяльності? Вирішення цих питань має велике не тільки теоретичне, але і практичне значення.

І.1 Вивчення причин активності людини в Стародавній Греції і середньовіччі

Наукове вивчення причин активності людини і тварини, їх детермінації було започатковане ще в стародавній Греції. Демокрит, наприклад, розглядав потребу як основну рушійну силу, яка не тільки приводила в дію емоційні переживання, але дозволяла оволодіти мовою і навичкою до праці. Розвиток потреб і їх задоволення сприяли виходу людини з дикого стану. Геракліт ретельно розглядав спонукальні сили, потяги, потреби. За його думкою, потреби визначаються умовами життя. Сократ писав, що кожній людині притаманні потреби бажання, потяги і головним є те, яке місце в житті людини вони займають. Люди, які не здатні приборкувати свої потяги, стають рабами своїх пристрастей і зовнішнього оточення. У Платона потреби, потяги і пристрасті складають “Низьку” душу, котра подібна до стада і потребує керівництва із сторони “розумної і благородної душі”. Аристотель вважав, що потяги завжди пов’язані з ціллю, яка представлена у формі думки або об’єкта. Аристіп і Епікур були родоначальниками теорії гедонізму – абсолютизації безпосередніх форм задоволення потягів, афективно-емоційних моментів, недооцінка чи повне заперечення відстрочених чи опосередкованих інтелектуальною оцінкою форм задоволення вищого рангу.

Голландський філософ Б. Спіноза вважав головною спонукальною силою поведінки афекти, до яких він, в першу чергу, відносив потяги душі і тіла. Е. Кондільяк розумів потреби як тривоги, що виникають через відсутність чогось, що веде до задоволення.

І.2 Теорії мотивації людини в сучасний період

В 20-ті роки минулого століття в західній психології з’являються теорії мотивації людини: К. Левін, Г. Олпорт. Поряд з органічними потребами виділяють вторинні (психогенні) потреби, які виникають в процесі навчання і виховання (Мюрей). Свою класифікацію потреб розробив і А. Маслоу. Одеж, в ХХ столітті поняття “мотивація” залишається тісно пов’язаним з поняттям “потреби”. Але, при цьому теорії мотивації через потреби протиставляють поглядам на мотивацію біхевіористів, згідно з якими поведінка відбувається за схемою “стимул – реакція”.

Для біхевіористів проблеми мотивації не існує тому, що з їх точки зору динамічною умовою поведінки є реактивність організму, тобто його здатність реагувати особливим чином на подразники.

Р. Вудвортс вважав реакцію на зовнішній вплив як складний і мінливий акт, в якому інтегруються минулий досвід і наявність зовнішніх і внутрішніх умов. Цей синтез осягається завдяки психічній активності, основою якої є прагнення досягти певної мети (потреби).

Ж. Нюттен писав, що поведінка – це пошуки відсутніх чи ще не існуючих предметів і ситуацій, а не просто реагування на них. На цьому базуються погляди психологів, які розглядають мотивацію як самостійних специфічний механізм організації поведінки людини.

У. Джемс виділив декілька типів прийняття рішення (формування наміру, прагнення діяти) як усвідомленого, навмисного мотиваційного акта. Об’єкти, на які спрямовані думки, і які сприяють дії, він називав підставами, або мотивами даного рішення.

В другій половині 20 століття з’явились мотиваційні концепції Дж. Ротера, Х. Хекхаузена, Дж. Аткінсона, Д. Маклеланда, для яких характерними було визнання головної ролі свідомості в детермінізації поведінки людини. Когнітивні теорії мотивації ввели нові поняття: соціальні потреби, життєві цілі, когнітивні фактори, когнітивний дисонанс, цінності, очікування успіху, побоювання невдачі, рівень домагань.

[1] Курт Левін, німецький психолог в своїй теорії особистості, яку він назвав “теорією психологічного поля” зазначав, що потреби в структурі особистості не є ізольованими, а тісно пов’язані між собою і в певній ієрархії. К. Левін виходив з того, що особистість живе і розвивається в психологічному полі оточуючих її предметів, а кожен з них має свій певний заряд (валентність). Його експерименти доводили, що для кожної людини ця валентність має свій знак, у той же час існують такі предмети, котрі мають однаково притягуючу або відштовхуючу силу. Впливаючи на людину ці предмети викликають в ній потреби, які Левін вважав енергетичними зарядами, які викликають в людині напруження. В цьому стані людина прагне до розрядження, тобто до задоволення власних потреб. Левін розрізняв два роду потреб: біологічні і соціальні (квазіпотреби).

Потреби в структурі особистості не ізольовані, а пов’язані між собою. При цьому пов’язані між собою квазіпотреби можуть обмінюватися між собою енергією, яка в них знаходиться. Цей процес Левін назвав комунікацією заряджених систем. Можливість комунікації, з його точки зору, є цінною в тому, що робить поведінку людини більш гнучкою, дозволяє розв’язувати конфлікти, долати різні перепони і знаходити вихід з складних ситуацій. Ця гнучкість досягається завдяки складній системі дій, котрі формуються на основі пов’язаних між собою потреб.

Левін приходить до висновку, що не тільки неврози, але і особливості когнітивних процесів, такі феномени, як зберігання, забування, вольова поведінка пов’язані з розрядкою або напругою потреб. Він також експериментально довів, що нереалізовані потреби краще запам’ятовуються , ніж реалізовані, що стан напруження може викликати агресію чи тривогу. В процесі досліджень К. Левін виявив, що не тільки існуюча ситуація, але і її передчуття, предмети, які існують тільки в уяві можуть визначати діяльність. Наявність таких мотивів поведінки дає людині можливість подолати безпосередній вплив поля оточуючих предметів, піднятися “над полем”.

Р. Кетел побудував “Динамічну решітку спрямувань”. Він виділив мотиваційні диспозиції типа “ергів” (від грец. ergon – енергія, робота), в яких бачив біологічно обумовлені потяги і “енграми”, сутність яких знаходиться не в біологічній структурі, а в історії життя суб’єкта.

Новий етап у вивченні детермінації поведінки почався в кінці 19 століття з появою вчення Зігмунда Фрейда про несвідоме і потяги людини. Він надавав велике значення в організації поведінки несвідомому ядру психічного життя, яке створюють потяги, в основному сексуальні (лібідо) і агресивні, що потребують безпосереднього задоволення і, які блокуються “цензором” особистості – “Над-Я”, тобто інтеріорізованими в процесі соціалізації індивіда. Згідно з теорією З.Фрейда і його послідовниками в детермінації поведінки вирішальна роль відводилась несвідомому.

В цьому ж напрямку розробляв свою теорію і У. Макдаугол, який вважав,що людина має вісімнадцять інстинктів. Він висунув “гормічну” концепцію, згідно з якою рушійною силою поведінки, в тому числі соціальної, є особлива інстинктивна енергія (“горме”), яка визначає характер сприймання об’єктів, і яка створює емоційне збудження і спрямовує фізичні і розумові дії суб’єкта к цілі. Кожному інстинкту відповідає своя емоція, яка з короткочасного стану перетворюється в сталу і організовану систему схильностей до певних дій.

На відміну від психоаналітиків, які вивчали, головним чином, відхилення поведінки, Маслоу вважав, що вивчати природу людини необхідно “вивчаючи її кращих представників, не каталогізуючи складнощі і помилки середніх або невротичних індивідуумів. ” Тільки вивчаючи кращих людей, писав він, ми можемо визначити межі людських можливостей і, разом з тим, зрозуміти справжню природу людини, яка не повно і не читко представлена в інших, менш талановитих людях.

Вибрана Маслоу група складалася з 18 видатних осіб, серед яких: А.Лінкольн, А.Ейнштейн, В.Джеймс, Б.Спіноза та інші. Його дослідження привели до висновку про існування певної ієрархії потреб людини.

• фізіологічні потреби – вода, їжа, сон;

• потреба в безпеці – стабільність, порядок;

• потреба в любові і належності – сім’я, дружба;

• потреба в повазі – визнання; повага до себе;

• потреба в само актуалізації – розвиток здібностей.

Пізніше Маслоу відмовився від такої ієрархії, а поділив потреби на два класи: потреби дефіциту і потреби розвитку, або само актуалізації.

Одним з слабких місць теорії Маслоу було його ствердження, що потреби завжди знаходяться в вище означеному ієрархічному порядку, тобто більш високі потреби виникають тільки тоді, коли задовольняються елементарні потреби. Не тільки критики Маслоу, але і його послідовники показали, що потреба в само актуалізації або в повазі є домінуючими і визначають поведінку людини, незважаючи на те, що фізіологічні потреби задоволені.

А.Ф. Лазурський в своїй роботі “Очерк науки о характерах”, 1906 р. велике місце відводить питанням бажань і потягів, боротьбі мотивів, прийняття рішень, постійності намірів і здатності стримувати імпульси. [2] Проблеми мотивів розглядались в концепціях біхевіоризму (Халл і Боулз), гештальтпсихології. Питання про функції свідомості в мотивації, про співвідношення усвідомлених і неусвідомлених (чи несвідомих) спонукань – одне з самих гострих філософсько-методологічних і теоретичних питань психології. Неусвідомлені або погано усвідомлені спонукання у вигляді потягів розглядались радянськими вченими як структурно підпорядковані, вторинні, і такі, що не визначають регуляцію поведінки. Радянські психологи виходили з того, що органічно обумовлені потреби є необхідним моментом мотивації і становлять єдність з мотивами вищого духовного порядку.

Радянський психолог Л.С. Виготський також розглядав проблему детермінації і мотивації поведінки людини. Він вважав, що проблема потягів і інтересів є ключовою на шляху розуміння психічного розвитку підлітків, яке обумовлене еволюцією його інтересів і зміною структури спрямованості його поведінки. Л.С. Виготський також приділяв увагу проблемі “Боротьбі мотивів ”. Він одним з перших почав розрізняти мотив і стимул.

[1] Виготський був прихильником вчень Сєченова і Павлова, які він вважав фундаментом, на якому повинна будуватися система уявлень про детермінацію людської поведінки.

В 40-х роках мотивацію з позиції “теорії установки” розглядав Д.Н. Узнадзе, який вважав, що джерелом активності є потреба, яку він розумів як те, що потрібно організму, але він в даний момент цього не має.

ІІ. МОТИВАЦІЯ В ПРОЦЕСІ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

ІІ.1 Класифікація потреб

Основу мотиваційної сфери особистості ставлять потреби – динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина.

Неузгодженість між людиною і оточуючим середовищем (об’єктами, цінностями), тобто відсутність того, що потрібно людині у певний момент, можна назвати ситуацією потреб, яка може не усвідомлюватись особистістю. Тому ситуація потреб може бути лише базисом для виникнення потреби. Ситуація потреб може усвідомлюватись не тільки самим суб’єктом, але і іншими людьми (наприклад батьками, які знають, що потрібно дитині). Якщо ситуація потреб є значимою тільки для іншої людини, тоді це буду обмежене тільки порадою. Якщо ж це саме усвідомлюється самою людиною, це викликає дії для того, щоб вирішити цю ситуацію. Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі. Базові потреби – це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. Похідні потреби формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреба в навчанні. Вищі потреби включають насамперед потреби у творчості і творчій праці

Існують різні класифікації потреб людини, які будуються в залежності організму від інших об’єктів. А.Н. Леонтьєв в 1956 р. поділив потреби на предметні і функціональні. Як було зазначено вище всі потреби поділяють на первинні (базові) і вторинні (соціальні). А. П’єрон запропонував розрізняти 20 видів базових фізіологічних і психофізіологічних потреб: геденістські, пошуки комунікації, взаємодопомоги, конкурентні і т. ін.

Вітчизняні вчені-психологі поділяють потреби на матеріальні (потреби в їжі, одязі, житлі), духовні потреби (потреба в пізнанні навколишнього середовища і себе, потреба в творчий діяльності, естетичній насолоді і т. ін.) і соціальні (потреби в спілкуванні, праці, в суспільній діяльності, розумінні іншими людьми і т. ін.)