ref-14983 (Тарас Шевченко как художник), страница 2

До жанрових композицій Шевченко звертався лише повернувшись до Петербурга та його майже виключено в зв*язку з роботами в офорті (“Дві дівчини”,”Свята родина”,”Притча про робітників на винограднику”). Всі-1858\ “Сама собі своїй господі”. “Приятелі”, “Старец на кладовищі”, всі-1859). Особливий інтерес являють портрети роботи Шевченка останнього періоду його творчості. Їх відомо 41. Усе це - завершені твори, крім невеликого рисунка олівцем – портрета О. Герцена, спокійного в Нижньому Новгороді. Портрети виконано італ. Олівцем і крейдою на тонованому папері та в техніці офорта. Для портретів олівцем характерні смілива, соковита лінія й соковитий штрих. Шевченко намалював їх на пароплаві

під час переїзду по Волзі, потім у Нижньому Новгороді, Москві, на Україні та в Петербурзі. Вони близькі до портретів, виконаних у Новопетровському укріпленні, але набагато контрастніші та виразніші щодо внутрішньої характеристики портретованих, хоч сам рисунок у них значно лаконічнішиї. Ціла галерея офортних автопортретів (шість) і портрети віце-презедента петербурзької академії мистецтв Ф. Толстого та професорів академії Ф. Бруні та П. Клодта й академіка І. Горностаєва є визначним здобутком не лише в мистецькій спадщині Шевченка, а й в уьому тогочасному офорті.

Шевченко зробив великий внесок у розвиток портрета, побутового жанру і пейзажу. Він виступав як один з перших на той час офористів України й Росії. Його реалістична творчість сповнена великого соціально-викривального змісту й відзначається глибокою народністю, інтернаціональ-ними мотивами і гуманізмом. Твори Шевченка мали вплив на весь розвиток українського мистецтва, вони служать життєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників. Мистецька спадщина Шевченка визначає його видатне місце в історії не лише українського, а й світового мистецтва.

Автопортрети Т.Г. Шевченка – власні зображеня, які художник створював протягом усього життя. Найраніший з відомих тепер автопортретів (полотно, олія, 43*45, в овалі, ДМШ) виконано на початку 1840 в Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі – романтично піднесений образ молодого поета-художника. В манері виконання – в легких лесируваннях, що подекуди поєднується з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому на синьо-зелених тонах з викрапленням червоних, а головне в романтичному забарвленні образу – виразно відчувається вплив К. Брюллова. Твір не завершено.

Автопортрет (папір, туш, перо, 22,7*18,4, приватна збірка, Москва), нарисований в Яготині 23 – 26.IX 1843 і подарований В. Репніній разом з рукописом поеми “Тризна”, зображує Шевченка за роботою. Тут виразно передане уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом, близьким до манери рисування голкою на міді.

Автопотрет, виконаний у кінці серпня 1845 (папір, олія, 17*13,3, ДМШ) і подарований Н. Тарановській, немовби розвиває ідею попереднього. Він гранично простий, ясний за формою. Шевченко на ньому сповнений енергії, внутрішньої сили, рішучості. До 1845 належить і автопортрет зі свічкою, відомий за офортом Шевченка 1860. В альбомі 1845 є начерк цього твору олівцем. Із спогадів А. Козачковського відомо, що в 1845 Шевченко майже завершив роботу ще над одним автопортретом, в якому подав образ “народного поета, влучно схоплений у хвилину його поетичного натхнення”. Цей твір не зберігся.

Кілька автопортретів Шевченко створив під час перебування на засланні. Перший автопортрет (папір, олія, 12,7*9,9, ДМШ), порушивши царську заборону писати і малювати, він намалював між 23/06 і 11/12 1847 в Орській фортеці, як тільки туди прибув, і 11/12 1847 надіслав А. Лизогубові. Це портрет поета в солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці. Тяжкі муки вже наклали відбиток на обличчя Шевченка, на якому вражають широко розкриті, сповнені скорботи очі.

З портретів, виконаних під час перебвання Шевченка в Аральській експедиції (1848-1849), до нас дійшов лише один (папір, сепія, 15,6*12,9, Лвів. Музей українського мистецтва), що його художник незабаром подарував А. Венгжиновському в Оренбурзі. Шевченко зображає себе у вбранні, яке носив в експедиції, - звичайному цивільному платті і світлому кашкеті з великим козирком, на обличчі – сліди втоми від нелегких мандрів. До цього твору близькі три портрети (полотно, олія, закомпонований в овалі, відтворений у книжці О. Новицького “Тарас Шевченко як маляр”, Лвів – Москва, 1914, де тепер цей портрет – невідомо; полотно, олія, 24,5*19,8, ДМШ; полотно, олія, 26,2*21,4, ДМШ), які щодо авторства потребують деякого дослідження: досі не встановлено чи це Шевченкові автопортрети, чи копії або варіанти, виконані іншими художниками. Доля намальованого під час Аральської експедиції автопортрета, надісланого В. Репніній 14/11 1849, через три тижні після повернення до Оренбурга, невідома.

За часів перебування Шевченка в Оренбурзі збереглися два автопортрети.
Один з них (папір, сепія, білило, 24,3*18,1, ДМШ) виконано не пізніше 29/12 1849 і подарованого Ф. Лазаревському. Шевченко зобразив себе в цивільному одязі – у світлій куртці, з-під якої видно комір білої сорочки. На обличчі відчувається душевний спокій. В тому, що поет зобразив себе так, певно, мало значення те, що в цей час він жив не в жахливих умовах солдатської казарми, а на приватній квартирі, серед друзів і мав змогу малювати. Психологічною характеристикою до цього твору близький автопортрет у солдатському мундирі з погонами (папір, сепія, 16,2*13, ДМШ), що його Шевченко 29/12 1849 надіслав А. Лизогубові. Поет тоді ще сподівався на полегшення своєї долі, чекав підвищення у званні до унтер-офіцера й офіційного дозволу малювати. Та незабаром, після арешту за порушення царської царської заборони і майже піврічного слідства, цого заслано до Новопетровського укріплення. Тут Шевченко створив нові автопортрети – вражаючої сили художні документи про сім років нелюдських фізичних і моральних мук, але – всупереч усьому – й натхненної, подвижницької, героїчної творчої праці. До цих років належить низка сюжетних, жанрових малюнків, у які художник ввів автопортрети. Під час експедииції до Каратау він виконав малюнок “Шевченко серед товаришів”, на якому зобразив себе за малюванням разом з Б. Залеським і Л. Турно. Його зображення близьке тут до автопортрета, створеного в липні-серпні 1851 й подаровано Б. Залеському. На останні роки перебування художника у Новопетрівському укріпленні припадає малюнок “Шевченко малює товариша”, де він зобразив себе за роботою в кибитці, що її спеціально поставив для нього у саду біля укріплення І. Усков. На цих малюнках відтворено образ Шевченка, обстановку, в якій він тоді перебував, передано його захоплення мистецтвом.

Важливе місце в творчому доробку Шевченка цього часу посідають жанрові малюнки “Шевченко й байгуші” та “Шевченко й казахський хлопчик, що грається з кішкою”. До яких художник ввів автопортрети. Щоб підкреслити вірогідність зображеного й передати своє співчуття гнобленому тоді, приреченому на злидні і голод, казахському народові. Автопортрети, подані силуетом, є на малюнках “Казарма” та “Кара колодкою” (обидва – 1856-1857рр). У Новопетровському укріпленні Шевченко намалював також два автопортрети, один з яких 3/11 854 передав з М. Семеновим у дарунок О. Бодянському, а другий надіслав 22/4 1857 Я. Кухаренкові. Обидва твори не збереглися. На першому на підставі листа до О. Бодянського, художник зобразив себе в цивільному вбранні. Другий – відомий з фоторепродукції, щозберегласся в архіві Олени Пчілки. Його намальовано сепією; як можна судити з того, що Шевченко тут так само зобразив себе у цивільному одязі, цей портрет виконано 1853-1854рр.

Повертаючись із заслання, в Нижньому Новгороді Шевченко намалював ще два автопортрети. Перший (тон, папір, італійський та білий олівці, 31,4*24,6, ДМШ), виконаний не пізніше 28/11 1857, автор подарував М. С. Щепкіну. Другий (тон, папір, італійський та білий олівці, 25,5*21,2, ДМШ), виконаний не пізніше 4/1 1858, надіслав тоді ж з П. А. Овсянниковим у дарунок М. Лазаревському. В обох творах постає образ сильної духом людини, яка вийшла незламною з найтяжчих випробувань. М. Лазаревський з подарованого йому автопортрета замовив 25 фотокопій, щоб поширювати їх серед друзів і знайомих.

Більшість автопортретів, створених у Петербурзі в останні роки життя, Шевченко виконав технікою офорта. Працюючи над ними, він часто користувався фотографіями. Перший автопортрет – у темному костюмі (папір, офорт, 16,1*12,3, створений за фотографією кінця 50-х років) – виконано не пізніше 14/3 1860р. З цього твору збереглися також відбитки третього стану (16,1*12,5), де фон вкрито тонким шаром акватинти. Автопортрет пройнятий глибоким ліризмом. Вражає вираз очей, якого раніше в автопортретах не було: в них і сум, і ніжність, і тепле співчуття. Це вираз “ласкавий, майже ніжний”, який помітив в очах художника І. Тургенєв. Незабаром за фотографією, зробленою наприкінці березня 1858,хроблено другий автопортрет – з бородою, в кожусі і шапці (папір, офорт, 16,9*12,5), який можно датувати не пізніше як 4/4 1860. Ретельно опрацювавши обличчя й виділивши його легким штрихуванням на тлі навколо голови, Шевченко вільно в начерковій манері, накреслив убрання й покладену на коліно руку, що надало образові своєрідного артистизму. За маллюнком, виконаним 1845, , що його Шевченко відшукав, він у травні 1860 створив автопортрет із свічкою (папір, офорт, акватинта, 16,4*13), в якому майстерно передав ефект освітлення – боротьбу світла й темряви, внаслідок чого твір набув символічного звучання. В цьому автопортреті привертє увагу розмаїтість застосованих технічних прийомів. Густим плетивом різної сили штрихів, підкреслених і об*єднаних шаром акватинти, художник показав, як морок відступає перед переможною силою світла. Обличчя модельоване прозорими перехресним штрихами, а вбрання зображене сіткою паралельних ліній, що імітують манеру класичної гравюри різцемза фотографією, яку зробив 1859 у Києві І. Гудовський, 1860 виконано автопортрет у світлому костюмі (папір, офорт, 16,5*12,5). Тут на обличчі Шевченка помітно сліди тяжкої недуги, яка підточувала й без того надламане засланням здоров*я поета. У цьому творі відбився також пригнічений стан, у якому Шевченко повернувся до Петербурга після арешту на Україні влітку 1859. Якщо кожний з розглянутих офортних автопортретів певну грань образу Шевченка, передає той чи інший душевний стан, то останній з цієї групи автопортретів – у шапці й кожусі, створений не пізніше 4/12 1860 за фотографією А. Деньєра, зробленою 1859, дає узагальнений образ портретованого. Твір вражає глибиною і цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета вважали його найвдалішим і найбільш схажим з усіх прижиттєвих зображень Шевченка, і він здобув найширшу паопулярність. Технічно портрет виконаног бездоганно. Офортний штрих набув тут вийняткової експрессії. Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення; перегукуючись з енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку й комір кожуха, воно надає портретові своєтідної суворості. На портреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограма з облямованих колом літер, написаних енергійним розчерком. Офортні автопортрети Шевченка (естампи різних станів) зберігаються в кількох музеях, більшість – в ДМШ. В останні роки життя Шевченко малював і олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас, три – автопортрети. В них помітний вплив Рембранта, творчістю якого Шевченко захоплювався замолоді і яку тепер, працюючи над офортами, вивчав особливо старанно. Один з автопортретів (1859) відомий з копії, що її виконав К. Фловицький (44,4*35,5, ДМШ). Шевченко тут зображений з бородою. Ефект контрастного бічного освітлення, надаючи творові великої емоційної належності, не відвертає, однак, уваги від основного – погляду Шевченка. Крім копії К. Флавицького існувала ще одна копія (де тепер - невідомо), яку виконав художник Жебровський. Другий автопортрет з цієї групи (полотно, олія, 59*48, в овалі, Державний музей українського мистецтва в Києві), виконаний не пізніше 1860, експонувався того ж року на виставці в петербурзькій академії мистецтв. Він значно відрізнявся від інших автопортретів художника трактуванням образу: Шевченко намалював себе тут молодим парубком. З-під високої, зсунутої набакир, смушевої шапки вибмвається чуб,під свиткою біла вишивана сорочка, пов*язана червоною стрічкою. Твір близький до автопортретів Рембранта не лише живописно-колористичним вирішенням – характерним поєднанням золотаво-брунатних тонів, виразною світлотінню, а й “маскарадом”, який багато важить в образному ладі портрета. Контраст між парубочим вбранням і сумним поглядом пройнятих сльозою очей фізично надламанаго, передчасно постарілого Шевченка становить основний мотив твору, надає йому глибокого трагічного звучання. Останній автопортрет (полотно, олія, 59*49, в овалі, ДМШ), виконаняй 1.02.1861, відтворює образ безнадійного хворого художника. Густий морок, з якого виступає освітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка посилює трагізм твору.

Автопортретні зображення є в деяких краєвидах Шевченка з розвинутими жанровими мотивами.

Окреме місце серед автопортретів Шевченка посідають автошаржі, що є в альбомах 1839-1843 та 1846-1850, на берегах деяких рукописів поета та на копії малюнка “Хата батьків Т. Г. Шевченка в селі Кирилівці”, яку виконала Г. Псьол. Ці автошаржі свідчать, що властиве поетові почуття гумору не залишало його й в найтяжчі роки життя. Автопортрети Шевченка – своєрідна автобіографія, написана рукою великого художнка- реаліста.

Незнайдені мистецькі твори Т. Г. Шевченка – твори художника, про які є тільки згадки в його автобіографії, “Щоденнику”, листуванні, повістях, архівних документах і записах його сучасників. Через тяжкі обставини життя Шевченка вкрай несприятливо склалася доля його мистецької спадщини. До викупу з кріпацтва Шевченко не мав змоги ні збирати, ні зберігати свої ранні твори. Багато малюнків, виконаних по закінченні петербурзької Академії мистецтв, які були у І. Фундуклея і М. Сажина, загубилося після арешту поета 1847. Окремі малюнки, що він їх потай надсилав з Новопетровського укріплення друзям для продажу, потрапили до третіх рук, і де вони – невідомо. Не розшукано й малюнки різних років, що залишилися після смерті поета і були продані з аукціону у травні 1861. В дожовтневий час твори Шевченка колекціонували окремі особи. Систематично збирати і зберігати мистецьку спадщину Шевченка стало можливим лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. За радянського часу виявлено і вивчено багато творів художника, які вважалися втраченими. Із скупих згадок в автобіографічних поезіях і з мемуарних джерел відомо, що Шевченко захоплено малював у дитинстві. Це були переважно візерунки, що ними він прикрашав переписувані книжечки, та зображення солдатів і коней, якими прикрашав стіни хати. Коли Шевченко служив козачком у П. Енгельгардта, він перемальовував картини, які прикрашали панські покої. Подорожуючи з обозом Енгельгардта, копіював, певно, з гравюр і лубочних картинок зображення історичних осіб та фольклорних героїв. За те, що козачок Шевченко 6.12.1829 перемальовував лубочну картину “Козак Платов”, його з наказу пана покарано різками. Жодна з цих копій не збереглася. Не збереглися й малюнки, які Шевченко, працюючи в майстерні В. Ширяєва в Петербурзі, робив білими ночами із скульптур у Літньому саду. Не дійшли до нас й перші Шевченкові спроби в жанрі акварельного портретного живопису, до якого він звернувся за порадою І. Сошенка. Це зокрема портрет І. Нечипоренка, який позував Шевченкові, а також портрети, що їх художник виконав після вступу до петербурзької Академії мистецтв: портрет нареченої Демидова, портрет П. Мартоса, Солової, С. Гулака-Артемовського, В. Апрелєва та інші. Не розшукано й більшість малюнків та етюдів Шевченка, виконаних у навчальних класах Товариства заохочування художників і в Академії мистецтв до зустрчі з К. Брюлловим та під час навчання в нього. Не знайдено й картину “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці”, яку Рада академії мистецтв 27.11.1840 відзначила срібною медаллю 2-го ступеня, як першу Шевченкову спробу живопису олійнии фарбами, а також два інші твори тих років: акварель “Група сплячих жебрачок”, яку шевченко експонував 1842 на виставці в Академії мистецтв, та катрину “Панна Сотниківна”, намальована того самого рогк на прохання Г. Квітки-Основ*яненка. З творів, що їх Шевченко виконав на Україні 1843-1847, не відшукано портрети О. Волховського, членів родини О. Лук*яновича, О. Шостки, О. Афанасьєва-Чужбинського, три портрети членів родини Катериничів, В. Забіли, сина К. Білозерського, Ю. Сребдольської, 8 шаржованих рисунків членів “товариства мочемордія”, 2 малюнки “Бал у Волховських”, “Будинок Хмельницького у Суботові”, “Будинок А. О. Козачковського в Переяславі”, малюнки, виконані під час розкопок могили Переп*ятихи біля Фастова та інші. Невідома й доля багатьох творів Шевченка часів заслання. Серед них портрети Е. Нудатова, М. Обручової, Ф. Лазаревського, О. Фролова, Є. Косарєва, М. Бажанова, дочки Ускових Наташі, жанрові малюнки з життя казахів: “Казахський бакса”, “Спритний продавець”, “Молитва до вмерлих”, один з двох однойменних малюнків “Циган”, “Дочка хіоського гончаря” і “Сцена в казармі”; карикатури на міністра освіти С. Уварова та раїмських офіцерів; низка краєвидів, виконаних під час Аральської та Каратауської експедицій, у Новопетровському укріпленні та його околицях. Досі не розшукано й два малюнки сепією з зображенням байгушів. Відомо лише, що Шевченко надіслав їх Б. Залеському, один – у дарунок, другий – для продажу. З творів, виконаних по дорозі з заслання – на пароплаві “Князь Пожарський” та в Нижньому Новгороді, не знайдено портретів В. Кишкіна, А. Шауббе, І. Гасса, А. і М. Брилкіних, Г. Попової, М. Дорохової, А. Пущиної, С. Варенцової з сином, М. Олєйникова; малюнки з зображенням архітектурних пам*яток Нижнього Новгорода. З творів останніх років життя Шевченка не розшукано портретів Г. Суханова-Подколзіна, дочки С. Гулака-Артемовського, Н. Карташевської, Айри Олдріджа, л, Жемчужникова і Л. Зотової; рисунків “Краєвид в Мошнах”, “Дуб”; копія з однойменного твору А. Мещерського, виконана як оригінал для офорта.