34708 (Філософські засади європейської моделі розвитку України)
Описание файла
Документ из архива "Філософські засади європейської моделі розвитку України", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "34708"
Текст из документа "34708"
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Творча робота
назва диципліни: “Соціально-філософський аналіз суспільного розвитку”
на тему: «Філософські засади європейської моделі розвитку України»
Філософські засади європейської моделі розвитку України
Кінець XX ст. продемонстрував зміцнення позицій європейських країн, а отже, і кінцеве утвердження європейської ідеї, яка протягом багатьох віків визначала загальноцивілізаційні стандарти розвитку світу. Сьогодні більшість країн світу в економічному, соціальному та політичному відношеннях усе частіше виявляють своє прагнення перетворились на єдиного суб'єкта розвитку світу в новому тисячолітті. Це з впевненістю дозволяє стверджувати, що "світопорядок ще довго буде визначатись в Європі". Але, щоб за нових умов державам очолити список активних суб'єктів реалізації європейської ідеї, від них вимагаються узгоджені та консолідовані дії щодо ключових питань, розв'язання яких буде визначати геополітичне позиціювання Європи в новому столітті та кожної окремої держави зокрема. До таких питань, зокрема, належать важливість успішного завершення інтеграційного проекту та становлення в Європі наднаціонального співтовариства, що, у свою чергу, ставить такі питання: яку форму прийме це співтовариство, федеративну чи конфедеративну? чи сформується у ньому інститут єдиного громадянства? якою мірою і яким чином у ньому будуть дотримуватись сучасні норми демократії? Основне питання, яке виникає у цьому зв'язку, належить до характеру взаємодії Європи із "зовнішнім" світом: чи може і чи повинен приклад європейців відтворюватись в інших регіонах планети? Чи буде в змозі Європейський Союз лідирувати в економічному, політичному та воєнному відношенні, не викликаючи до себе негативного ставлення, зберігаючи свою соціальну та культурну привабливість.
Метою даної творчої роботи є проаналізувати філософсько-методологічні засади формування європейської моделі розвитку України.
Досягнення цієї мети обумовлює розв'язання низки завдань, зокрема:
• з ясувати сутність та генезу європейської ідеї;
• розкрити специфіку європейської моделі розвитку;
• визначити відмінності між європейською моделлю розвитку світу та сучасною глобалізаційною стратегією;
• окреслити основні проблеми та шляхи європеїзації України на сучасному етапі суспільного розвитку.
Джерело формування ідеї європейської інтеграції походить з доби середньовіччя, коли Європа являла собою "культурне ціле, об'єднане Римською церквою, з єдиною мовою (латинь), реально розвинутою регіональною торгівлею, з єдиними зовнішньою політикою та стратегічними воєнними цілями. Ще в XIV ст. домініканський монах П'єр Дюбуа вперше висунув ідею створення єдиної Ради європейської конфедерації як найкращої форми існування християнського світу. В результаті цього наприкінці XIV ст. була створена перша європейська армія, в 1693 р. Вільям Пенні у відомому трактаті "Про сучасний та майбутній світ в Європі" вказав на доцільність формування єдиного європейського парламенту, а в XIX ст. П.Прудон висунув ідею загальноєвропейської федерації. Слід відзначити, що саме європейська історія зробила інтеграційні процеси практично неминучими, адже саме тоді вперше постало питання, які фактори та умови дали поштовх цим процесам і яким чином, і завдяки чому їх можна зробити більш прогнозованими1.
Основним принципом формування та впровадження європейської ідеї у XIX ст. стала ідеологія західноєвропейського лібералізму та консерватизму. В межах даної ідеології європейська ідея була покликана забезпечувати політичну рівність громадян перед законом, сприяти встановленню демократичних норм та цінностей участі громадян у політичному житті. Предметом такої ідеї став пошук моделі європейської демократії, яка б мала "сприяти більшому розквіту суспільства, забезпечувати дотримання законів, прийнятих за спільної згоди громадян та благополуччя їх переважної більшості"2. Важлива роль при цьому в організації системи державного управління належала навчанню людей демократії, відродженню демократичних цінностей та ідеалів, основним механізмом реалізації яких стало створення прозорих процедур залучення громадян до управління державою.
Зовсім протилежної позиції з цього приводу дотримується американський політолог Р.Даль, на думку якого така модель європейської демократії може мати небажані наслідки, а саме: "демократія не дає народу ефективного уряду, а також при демократичному правлінні в суспільстві посилюється індивідуалізм, з'являються індиферентність людей до політичного життя, а в результаті й політична апатія"3. Це безпосередньо свідчить про те, що європейська ідея певною мірою сприяє реалізації ідеї індивідуалізму, адже залучення громадян до політичної діяльності, а також до активної їх участі в управлінні державою відіграє важливу роль у вихованні відчуття громадянськості (громадянської позиції), яке полягає у вмінні жити разом, долати індивідуалізм, поступатись свободою, координувати свої дії з суспільними інтересами.
Важливою складовою європейської ідеї у XIX ст. стає антиномія свободи та рівності у суспільстві. А.де. Токвіль з цього приводу дійшов висновку, що в людей прагнення до рівності переважає над прагненням до свободи, оскільки ідея рівності є всесильною та всезагальною, а свобода вимагає від людини чималих зусиль - самостійності, вміння робити власний вибір, відповідати за свої дії, а тому свободою потрібно правильно користуватись... в той же час у одних народів сильніше проявляється прагнення до свободи, у інших - до рівності. Отже, демократія не може існувати без високого рівня соціально-економічної та політичної рівності, а то й водночас рівність може загрожувати свободі, тому в цьому плані виникає проблема, яким чином можна поєднати свободу та рівність в межах європейської моделі розвитку? А.де.Токвіль відстоюючи права та свободу громадян як основні здобутки європейської моделі розвитку дорікав індивідуалізму, який протистоїть рівності умов співіснування громадян, адже подекуди примусова рівність знищує свободу.
Одним із складових елементів європейської ідеї у XIX ст. стає ідея лібералізму, філософське обгрунтування якого у цей період сформулював німецький філософ І.Кант, зокрема він звернув особливу увагу на ідею самоцінності та гідності особистості. На його думку, саме людина як суб'єкт моральнісної свідомості керується у своїй поведінці велінням моральнісного закону "категоричним імперативом", який має складати основу європейського громадянського суспільства життєдіяльність якого забезпечується домовленістю між громадянами, які глибоко усвідомлюють свій моральнісний обов'язок по відношенню один до одного. Відповідно до цього з позицій І.Канта всі люди у європейському суспільстві народжуються вільними, і кожен має узгоджувати свою свободу дій зі свободою співгромадян, які проживають у межах певного "національного організму". Укладаючи договір, люди обмежують свою свободу на користь держави. Рух до громадянського суспільства - це рух до більш повного втілення правових норм свободи та рівності громадян. Відповідно до цього громадянське суспільства як правовий стан базується на відповідних апріорних принципах, а саме: свободі кожного члена суспільства як людини; рівності її з кожним іншим як підданим; самостійності кожного члена суспільства як громадянина.
Це, у свою чергу, дає підстави вважати, що основним принципом європейської ідеї є забезпечення права народу на участь у встановленні правового порядку шляхом прийняття конституції, яка виражає його волю, адже верховенство народу обумовлює рівність, свободу та незалежність громадян у межах національної держави. Європейська ідея в першу чергу сповідує принцип захищеності особистості від державного втручання у сферу її духовного розвитку, вільний внутрішній саморозвиток особистості та нації зокрема.
Європейська ідея таким чином визначає специфіку та особливості функціонування європейської держави та критерії її взаємодії з іншими національними державами та транснаціональними утвореннями. Саме тому основною функцією європейської держави є забезпечення дотримання правових норм та свобод громадян, задоволення їх соціальних та культурних потреб. Відповідно до цього держава зобов'язана визнавати право кожного громадянина, а водночас надмірно опікати кожного з них. Основне призначення європейської держави - забезпечення досконалого права, максимальної відповідності устрою та режиму його основним принципам. Важливим аспектом розуміння європейської ідеї з точки зору І.Канта є також розуміння людини як члена світового співтовариства народів. Жоден народ, на думку філософа, не повинен протиставляти себе іншому. Розвиток людства є поступове створення правового громадянського суспільства, при якому має бути такий союз народів, який однак не повинен бути державою народів. Тобто тут йдеться про найкращі формати використання європейської ідеї у формуванні нового трансцендентального світоустрою людства, який слугує реалізації загальнолюдських цінностей людини, а не загальнонаціональних цінностей громадянина певної національної спільноти.
Важлива роль у контексті формування генези європейської ідеї належить вченню Гегеля, який один із перших висунув ідею історичної еволюції форм співіснування європейських держав, а саме він звернув особливу увагу на можливість належного розвитку держави лише у взаємодії з іншими державами, при цьому кожна окрема національна держава розглядалась ним виключно як самостійне утворення4. Кожна з таких держав, на думку філософа, в умовах певної взаємодії та певного об'єднання може мати власні національно регламентовані соціальні інститути, які самостійно без держави можуть розробляти окремі норми та розвивати їх у суспільстві. Ці положення гегелівської філософії суттєво вплинули на формування та розвиток ліберальної ідеї європейської інтеграції, яка від ідеї забезпечення індивідуального блага перейшла до ідеї суспільного блага.
Перші реальні кроки у XX ст. на шляху до утвердження політики європейської інтеграції, а отже і впровадження європейської ідеї цивілізаційної о розвитку, розпочинаються у 20-х роках і пов'язуються переважно із посиленням ролі США після Першої світової війни. Саме тоді було висловлено думку, що лише об'єднання надасть Європі шанс лишитися серед великих гравців на світовій арені. У 1929 р. французький міністр закордонних справ Арістид Бріан виступив у Лізі Націй з промовою, де закликав до невідкладного початку здійснення панєвропейського проекту. Однак з наростанням воєнної загрози найбільш могутні імпульси щодо інтеграції стали походити від Великобританії - країни, яка була найменшою мірою прихильницею ідеї єдності Європи5.
У XX ст. формується "європейська ідея держави всезагального добробуту", яка послабила ідею соціальної нерівності та привела до забезпечення добробуту громадян шляхом реалізації соціальної справедливості, досягнути якої, на думку теоретиків, можна лише в межах відповідного міждержавного союзу. Такий міждержавний союз має відповідати інтересам держав, які входять до нього, долати егоїзм сильних в політичному та економічному плані держав, захищати слабких, впроваджувати ефективно-паритетні принципи суспільного розвитку. Основним принципом утворення такого міждержавного союзу мають виступати рівність та свобода громадян. Загальною формальною ознакою реалізації такого принципу, який слугує основою об'єднання, є рівність людей перед законом, що є основним атрибутом правової держави.
Таким чином, європейська ідея кінця XX ст. спрямовується на забезпечення блага народу шляхом здійснення 1) фізичної безпеки громадян (індивідуальна свобода) та 2) соціальної безпеки (матеріальні умови свободи, долання соціальних відмінностей). Це вказує на принципову відмінність європейської держави від євразійської, яка принципово не втручається у питання розподілу суспільного блага, забезпечення матеріального та культурного добробуту громадян. У XX ст. формується нова модель європейської держави, яка приводить до утвердження у сучасній практиці таких понять, як "соціальна держава", "правова держава" та "держава благоустрою".
Що ж стосується утвердження ідеї європейської соціальної держави, то вперше вона утверджується після Другої світової війни. Ця модель держави чітко узгоджувалась із системою ліберальних цінностей, характеризуючи тим самим перехід від патерналістської моделі держави до держави "соціальних інвестицій" у людський та соціальний ресурс. У результаті цього вона склала основу конституційного принципу розвитку багатьох європейських країн. Теоретиками того часу європейська соціальна держава закономірно розглядалась як "особливий, соціально орієнтований тип держави з розвиненою багатоукладною економікою, високим рівнем соціальної захищеності всіх громадян, утвердженням принципу соціальної справедливості"6.
Однією із форм функціонування європейської соціальної держави на кінець XX ст. стало утвердження держави добробуту, яка б гарантувала соціально справедливий розподіл національного доходу та захист прав громадян. Основою інсти-туціональності держави добробуту слугує система централізованих соціальних домовленостей та узгодженостей між різними суб’єктами суспільного життя. Важлива роль при цьому належить сфері послуг, науки та освіти, які і є первинним простором для відповідних домовленостей між громадянами в процесі реалізації своєї суспільної практики, адже тут основним покликанням держави є обслуговувати громадянина шляхом надання йому ефективних послуг. Відповідно до цього однією із основних функцій держави добробуту є забезпечення функціонування сервісного суспільства, що включає реалізацію трьох основних видів інтелектуальних послуг: інновації, комунікації та освіти. Тому цілком логічно зазначити, що основним аспектом моделі європейської держави є модернізація соціальних інститутів, яка пов’язується у першу чергу з виробленням нових форм інвестування в людський капітал - освіту, навчання та перенавчання кадрів. Європейська ідея таким чином увиразнює розвиток власної ініціативи та свободи індивіда (розвиток індивідуальності людини) у результаті цього їй вдається забезпечити узгодження індивідуалізованих цінностей особистості та його персональної відповідальності. Виходячи з того, що головним політичним інструментом побудови європейської соціальної держави є створення демократичних інститутів реалізації ліберальних політичних установок, доцільно створити нову мережу соціальної безпеки, яка б забезпечувала належні умови для розвитку особистої відповідальності громадянина.