162986 (Фінансова діяльність субєктів господарювання), страница 6

Типовий список необхідних для отримання кредиту документів містить

а) клопотання (лист, заявка) позичальника на ім’я Голови Правління банку

б) протокол рішення зборів власників щодо згоди на залучення кредиту у визначеній сумі та про надання майна в заставу

в) документи фінансової та податкової звітності

г) інформація щодо розмірів заборгованості за банківськими кредитами

д) висновки аудитора щодо фінансово-майнового стану підприємства та копії актів перевірок державними податковими органами;

е) бізнес-план, необхідними складовими якого є розрахунок потреби в капіталі, терміни освоєння та окупності залучених коштів, прогноз Cash-flow на період, на який залучаються кошти, тощо;

ж) копії контрактів, договорів, рахунків-фактур (інвойсів), митних декларацій, інших документів, пов’язаних із досягненням цілей, на які береться кредит;

з) документи, які засвідчують той чи інший вид кредитного забезпечення;

и) довідки з банків, де відкриті рахунки позичальника, про відсутність заборгованості за кредитами.

Дата одержання від потенційного позичальника пакета документів у повному обсязі вважається датою офіційного звернення підприємства за кредитом

Перед тим, як прийняти рішення щодо надання кредиту, банк проводить ретельну фінансово-економічну експертизу діяльності потенційного позичальника. Аналіз здійснюється за такими основними напрямами:

• оцінка якості менеджменту;

• ситуація підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції;

• фінансовий стан потенційного позичальника;

оцінка кредитного забезпечення

У разі прийняття позитивного рішення щодо видачі кредиту банк оформляє відповідні документи, що регламентують кредитні взаємовідносини. До таких документів належать:

• кредитний договір (укладається між кредитором і позичальником тільки у письмовій формі);

• договори поручительства (гарантії);

договори застави

28. ФІНАНСУВАННЯ ЗА РАХУНОК ВИПУСКУ ОБЛІГАЦІЙ

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою доходу, порядок визначення якого передбачається умовами випуску

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:

• найменування цінного папера — «облігація»,

• фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;

• фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації);

• номінальну вартість облігації;

• строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);

• місце і дату випуску, а також серію і номер облігації;

підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента

До основних переваг фінансування на основі емісії облігацій можна віднести такі:

• диверсифікація капіталодавців, зокрема кредиторів;

• залучення коштів здійснюється на довгостроковий період;

• податкові переваги, оскільки проценти за облігаціями відносяться на зменшення оподаткованого доходу емітента;

• порівняно з акціями облігації є менш ризиковим об’єктом вкладення коштів для інвесторів.

Серед найсуттєвіших недоліків цього інструменту фінансування найчастіше наводяться такі:

• порівняно високий рівень накладних витрат, пов’язаних із випуском облігацій;

• ризик сплати завищених процентів, передбачених умовами випуску облігацій, у разі зменшення ставок на ринку капіталів;

• через значну кількість держателів облігацій і широку географію їх знаходження можуть виникнути труднощі ведення переговорів з капіталодавцями у разі необхідності пролонгації строків погашення.

На відміну від акцій, курс емісії облігацій (за винятком конвертованих облігацій) може збігатися з номіналом, бути вищим чи нижчим за нього.

Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

29, ОСОБЛИВОСТІ ЗАЛУЧЕННЯ КОМЕРЦІЙНИХ КРЕДИТІВ

Одним з джерел формування позичкового капіталу підприємства є комерційні кредити. Комерційний кредит — це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб’єк­тами господарської діяльності, що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (робіт, послуг) чи одержання товарів з відстрочкою платежів. Ці кредити принципово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступають комерційні партнери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитів належать:

* товарні кредити; *одержані аванси.

У результаті залучення товарного кредиту у підприємства виникає кредиторська заборгованість за товари (роботи, послуги). Здебільшого товарні кредити мають короткостроковий характер і спрямовуються на фінансування оборотних активів, як правило, запасів.

Основною метою надання товарних кредитів є стимулювання збуту продукції та прив’язка окремих перспективних клієнтів до постачальника

Важливим питанням, пов’язаним з комерційним кредитуванням, є вартість кредиту. Ця вартість залежить від таких основних чинників:

*рівня знижки до базової ціни (сконто) товару у разі здійснення дострокових розрахунків;

* періоду, протягом якого надаються знижки;

* періоду відстрочення платежів.

Ефективна ставка процента для позича­льника (Re) за товарним кредитом може розраховуватися за такою формулою:

Re =  · 360, (6.3)

де SK — величина знижки (%); h — період дії знижки (днів); z — тривалість відстрочки платежу (днів).

До основних переваг товарного кредиту належать:

* відносна швидкість і технічна зручність отримання;

* кредитори здебільшого не вимагають додаткового кредитного забезпечення, окрім застереження щодо заборони застави майна під інші кредити;

* вимоги до кредитоспроможності позичальника є нижчими, ніж при банківському кредитуванні (кредитори, як правило, не здійснюють оцінку кредитоспроможності позичальника);

* порівняно легший процес узгодження пролонгації кредиту.

Слід враховувати також типові недоліки залучення товарних кредитів:

* процентна ставка, як правило, перевищує вартість банківського кредиту;

* небезпека високої залежності від постачальників;

* застереження щодо заборони надавати в заставу майно під інші кредити, що є типовим видом забезпечення товарних кредитів, звужує кредитні рамки позичальника;

* знижується контроль за ефективністю використання позичкового капіталу.

Оцінка вартості залучення короткострокових авансів здійснюється за тією ж методологією, що і товарних кредитів. Одним з чинників виникнення поточної заборгованості за авансами одержаними є уникнення ризику неплатежів за поставлені товари.

Довгострокові аванси як джерело формування позичкового капіталу використовуються при виконанні крупних замовлень, зокрема в будівництві, суднобудуванні, великому верстатобудуванні та в деяких інших галузях. Аванси від замовників відіграють такі функції:

* фінансування та підтримання ліквідності позичальника;

* перевірки платоспроможності замовника;

* гарантії, що замовник викупить замовлення у разі його готовності.

З метою зменшення ризику нецільового використання авансів і невиконання замовлення в зарубіжній практиці замовники за кредитне забезпечення, як правило, вимагають надання банківських гарантій

Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті можуть регулювати свої господарські відносини та створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.

Погашення комерційного кредиту, оформленого з допомогою векселя, може здійснюватися шляхом:

* сплати боржником за векселем;

* передачі (індосаменту) векселя іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

* врахування векселя — придбання векселя банком до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом (переоформлення комерційного кредиту на банківський).

30. НЕТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ ЗАЛУЧЕННЯ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ

Досить часто підприємства вдаються до використання так званих субститутів кредиту. Одним з таких субститутів є факторинг, який можна трактувати як спосіб короткострокового фінансування діяльності підприємства. За визначенням, факторинг — це продаж дебіторської заборгованості на користь фінансового посередника (факторингової компанії чи банку). Зміст операції факторингу зводиться до переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. На основі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість) або по поточних розрахунках.

До найважливіших функцій факторингу належать:

• функція фінансування та кредитування: підприємства уступають право на одержання грошових засобів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі);

• функція покриття ризику (Delkredere): ризик неповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;

• функція управління дебіторською заборгованістю: вся робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

Розмір винагороди по факторингових операціях залежить від ризиковості операції, діючої процентної ставки та строків настання платежу. Перед укладанням угоди фактор перевіряє кредитоспроможність боржника. За відсутності прямих фінансових відносин між боржником та фактором оцінка кредитоспроможності здійснюється з використання непрямої інформації, а також інформації, наданої кредитними інститутами, які обслуговують боржника.

Законодавство зобов’язує кредитора повідомити боржника про поступку вимоги і при цьому не вимагає надання останньому угоди між початковим кредитором і фактором про поступку вимоги. Проте, якщо новий кредитор звертається з претензією і позовом до боржника, він повинен надати докази того, що саме йому першопочатковий кредитор уступив вимогу. Таким доказом є письмова угода між ним і початковим кредитором про поступку вимоги

31, РЕОРГАНІЗАЦІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ НАПРЯМ
ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Реорганізація — це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є передача або прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступником

Серед основних причин реорганізації здебільшого виокремлюють такі:

• суттєве розширення діяльності підприємства, його розмірів;

• згортання діяльності;

• необхідність фінансової санації;

• необхідність зміни повноти відповідальності власників за зобов’язаннями підприємства;

• диверсифікація діяльності;

• податкові мотиви;

• необхідність збільшення власного капіталу (з метою покриття потреби в капіталі та підвищення рівня кредитоспроможності).

За формальними ознаками розрізняють такі три напрями реорганізації (рис. 7.1):

1) спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);

2) спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення);

3) без змін розмірів підприємства (перетворення).

Реорганізація підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, за рішенням власників, а у деяких випадках — за рішенням власників та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або господарського суду.

Ключовим документом, який складається під час реорганізації підприємств, є передатний або роздільний баланс

32. Загальні передумови реорганізації

Необхідною передумовою реорганізації суб’єктів господарювання є відповідне рішення власників (чи інших уповноважених на це органів), яке приймається після детального економіко-правового обґрунтування менеджментом підприємства доцільності такої операції. Доведення до носіїв рішень переваг реорганізації здійснюється в ході доповіді про реорганізацію. Основним документом, який визначає права та обов’язки сторін у ході реорганізації і має забезпечувати оперативне її проведення та безперебійну роботу підприємств, є угода про умови проведення реорганізації (план реорганізації).

У разі реорганізації підприємства слід враховувати ряд законодавчих передумов і вимог, а саме:

• порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб’єктів господарювання;

• вимоги антимонопольного законодавства;

• вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників, персоналу тощо;

• порядок емісії акцій (у разі реорганізації АТ);

• можливі екологічні, демографічні та інші наслідки локального масштабу.

Необхідність перереєстрації підприємства виникає, якщо реорганізація підприємства призводить до змін:

• організаційно-правової форми;

• форми власності;

• назви юридичної особи.

У разі злиття, приєднання, виділення, поділу чи перетворення слід дотримуватися законодавчих вимог щодо захисту інтересів кредиторів, зокрема стосовно переведення боргу на правонаступників. Ці вимоги зводяться до такого: