162986 (Фінансова діяльність субєктів господарювання), страница 2

5. Умови оподаткування суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу.

6. Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу.

7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу.

Суб’єкти господарювання можуть утворювати різного роду об’єднання. До основних видів об’єднань належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.

Асоціації (від лат. assotiatio — сполучення, з’єднання) — договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Корпорації (від. лат. corporatio — спілка) — договірні об’єд­нання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень цент­ралізованого регулювання діяльності від кожного з учасників.

Консорціуми (від. лат. consortium — спільність) — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, як правило, при здійсненні крупних фінансових операцій чи реалізації спільного інвестиційного проекту.

Концерни (від англ. concern — об’єднання) — статутні об’єд­нання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем.

6. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ БЕЗ СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Згідно з положеннями Закону України «Про підприємництво» суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи — громадяни України, а також громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Фізична особа, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України.

Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

Фінансування. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна.

Відповідальність і банкрутство. Приватний підприємець відповідає за боргами суб’єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення.

Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:

1. традиційне оподаткування;

2. фіксований податок;

3. єдиний податок.

7. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Утворення приватного підприємства та його діяльність регламентуються Законами України «Про власність», «Про підприємництво» та «Про підприємства в Україні».

Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, вклю­чаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів.

Приватне підприємство повинно мати статут, власну печатку, складає самостійний баланс, відкриває розрахунковий рахунок у банку, тобто має всі атрибути юридичної особи.

Переваги форми організації бізнесу у вигляді приватного підприємства зводяться до такого:

• максимально повне використання власником права на участь в управлінні підприємством;

• спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

• власник несе обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства;

• оплата внесків може здійснюватися як у грошовій, так і майновій формі;

• практично повністю відсутні так звані агентські ризики та витрати.

До основних недоліків, які перешкоджають ефективній фінансовій діяльності приватного підприємства, можна віднести такі:

• низький рівень мобільності прав власності на приватне підприємство;

• фактична неможливість залучення власного капіталу від інших, крім власника, інвесторів;

• відсутність детального нормативного регулювання діяльності приватного підприємства, що створює умови для свавілля бюрократії.

Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківських позичок.

Оподаткування. Приватні підприємства сплачують усі податки, передбачені законодавством для суб’єктів господарювання — юридичних осіб на загальних підставах. Разом з тим ці підприємства здебільшого належать до сфери малого бізнесу, а отже, можуть обирати спрощену систему звітності та оподаткування, що зменшує їх накладні витрати та податкові платежі.

Юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку: 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору в разі сплати ПДВ або 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

8. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ КОЛЕКТИВНИХ ПІДПРИЄМСТВ(ГОСП.ТОВ,КООПЕРАТИВІВ, СП)

9. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬДЕРЖАВНИХ І КАЗЕННИХ ПІДПРИЄМСТВ

Згідно із законодавством України управління майном, що є у загальнодержавній власності, покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади. Міністерства та інші відповідні органи виконують такі функції, що прямо чи опосередковано стосуються організації фінансової діяльності державних підприємств (ДП):

• приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності;

• затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв’язку з порушенням статутів (положень);

• укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

• здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємством державного майна;

• дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

• готують разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною і комунальною власністю.

Пряме втручання в господарську діяльність підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, міністерствам та іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органам державної виконавчої влади забороняється.

Наймання керівника підприємства, що перебуває у загальнодержавній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту.

Керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися під­приємницькою діяльністю. Це не виключає їхнього права отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних справ.

Підприємствам загальнодержавної власності забороняється передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Державні підприємства не можуть бути учасниками комерційних банків. Правонаступниками державних підприємств стосовно комерційних банків, створених за їх участю, є Міністерство фінансів України (щодо підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності) та відповідні органи, уповноважені управляти державним майном (щодо інших державних підприємств). Окрім цього, державні підприємства, за винятком будівельних організацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських товариств, що здійс­нюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном, не можуть бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм і видів, господарських товариств, кооперативів (суб’єктів підприємницької діяльності).

Правонаступниками державних підприємств стосовно су­б’єктів підприємницької діяльності, створених за їх участю, є органи, уповноважені управляти державним майном та державні органи приватизації (щодо суб’єктів зі змішаною формою власності).

Казенні підприємства. На казенне підприємство, за рішенням Кабінету Міністрів України, може бути перетворене державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймається за наявності однієї з таких умов:

• підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

• головним споживачем продукції підприємства (більше ніж 50 %) є держава;

• підприємство є суб’єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:

• призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

• затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв’язку з його порушенням;

• здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством;

• здійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов’язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

• визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов’язкових нормативів розподілу такого прибутку;

• затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних засобів. У разі недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов’язаннями несе орган управління.

Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об’єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Положення законодавства про банкрутство не застосовуються до юридичних осіб — казенних підприємств. До підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, зазначене законодавство застосовується в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об’єктів.

10. ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ, ЙОГО ФУНКЦІЇ ТА СКЛАДОВІ

Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства.

Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резерв­ний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.