57725 (Історія міжанродних відносин), страница 3

Багатостороння міжнар. угода, підписана представниками Австрії, Ве­ликої Британії, Пруссії, Росії, Туреччини та Франції. Вперше у дип. практиці була спе­ціально присвячена регламентації режиму чорноморських проток.

Підтверджувала т. зв. «давнє правило Османської імперії», згідно з яким у мирний час протоки залишались закритими для військ, кораблів усіх д-ав, і зобов'язувала Туреччину не допускати в мир­ний час у протоки жоден інозем. військ, корабель.

Відповідно до цього договору, султан, на першу вимогу пануючи, повинен був закрити Босфор і Дарданелли для іноземних судів. Тим самим західні держави (Англія й Франція) втрачали єдиного стратегічного напрямку, з якого вони й могли завдати удару по Російській Імперії (південь) а центральні держави, Австрія й Пруссія, були не небезпечні для Росії.

Режим проток у військ, час не ви­значався. За султаном закріплювалось право надавати дозвіл на проходження протоками легких військ, кораблів, що знаходились у роз­порядженні інозем. дип. місій дружніх д-ав. Підписання конвенції ліквідувало переваги Росії у встановленні режиму проток двосто­ронніми рос.-тур. домовленостями. Режим чорноморських проток, встанов­лений конвенцією, в цілому зберігся до Першої Світової війни.

12. Проект Шувалова 1887 та договір перестрахування.

Договір «перестрахування» 1887 - під­писаний О6.1887 в Берліні таємний дого­вір між Росією та Німеччиною.

У 1887 закін­чився термін дії Союзу трьох імператорів, Росія відмовилась його поновлювати через загострення відносин з Австро-Угорщиною. Нім. канцлер О. Бісмарк запропонував укласти двосторонню нім.-рос. угоду, яка пізніше отримала офіц. назву «Договір "перестрахування"». Відповідно до цієї угоди, Росія брала на себе зобов'язання залишатися нейтральної, якщо тільки Німеччина не нападе на Францію, а Німеччина - зберігати нейтралітет за умови, що Росія не нападе на Австро-Угорщину

«Застраху­вавшись» проти Росії та Франції за допомогою австрійсько-німецького союзу 1879 і Троїстого союзу за участі Австро-Угорщини та Італії, Німеччина «перестраховувалася» шляхом укла­дення дог-ру з Росією, щоб перешкодити її зближенню з Францією та усунути небезпеку війни на два фронти.

Договір передбачав, що кожна з двох сторін зберігатиме сприятливий нейтралітет у випадку війни однієї з них із будь-якою третьою д-вою. Однак це поло­ження не стосувалось випадків нападу Ні­меччини на Францію чи Росії на Австро-Угорщину. Німеччина визнавала «історично придбані» права Росії на Балканському піво-ві; сторони зобов'язались протидіяти будь-якій спробі порушити там статус-кво, а також під­тверджували обов'язковість принципу закритості проток Босфор і Дарданелли для військ, кораблів усіх країн.

У додатковому таємному протоколі Німеччина обіцяла Росії моральну й дип. підтримку для захисту входу в Чорне море, тобто при встановленні Росією контролю над чорноморським протоками. Ця обіцянка мала на меті втягнення Росії в авантюри на Бл. Сході та в зоні чорноморських проток, що могло спровокувати її зіткнення з Британією. Німеч­чина також зобов'язалася не давати своєї згоди на відновлення на болг. престолі принца Батенберзького.

Договір був укладений на 3 роки, і термін його дії закінчився в червні 1890, коли Бісмарк уже пішов у відставку. Новий уряд Капріві відмовився від його подовження, вва­жаючи, що він заважатиме зближенню Німеч­чини з Британією і зміцненню союзу з Австро-Угорщиною.

13. Криза Вестфальської системи міжнародних відносин та перегрупування сил в Європі в 18 столітті.

Вестфальська система міжнародних відносин утворилась після підписання Вестфальского миру.(24 жовтня 1648р) і сформуваласься як євроцентричний світ, де провідні європ. міжнародні актори розгор­нули б-бу за поділ світу, поклавши кінець гло­бальній ізольованості цивілізацій та культур. В. с. м. в. стала першим досвідом систематизації міждерж. відносин. Деякі засади В. с. м. в. залишились й у Віденській системі міжнародних відносин.

(Віденська система міжнародних від­носин — система міжнародних відносин, вста­новлена після завершення наполеонівських воєн на Віденському конгресі 1814-15, заключний акт якого закріпив результати перерозподілу Європи й колоній між країнами-переможницями. Віден­ський конгрес уперше розробив систему дог-рів, що регулювали міжнар. відносини й оформили кордони в масштабах всієї Європи. Ця система базувалась на  спільній згоді найбільш могутніх європейських монархій відносно територіального і політичного статус-кво в Європі і виключала можливість появи одного безсумнівного лідера. Вона передбачала можливість колективного втручання в справи тих держав, яким загрожували революції, а також можливість дипломатичних консультацій з територіальних та інших проблем.)

В основу В. с. покладено імперсь­кий принцип контролю геогр. простору в межах колоніальних імперій.

У період існування В. с. остаточно сформувались Британська Ні­мецька,Французька імперії. 1877 тур. султан узяв собі титул «Імператор осма-нів». Росія стала імперією раніше, ще 1721.

В. с. встановила новий ба­ланс сил великих держав — Австрії, Великої Бри­танії, Пруссії, Росії та Франції. Розпочалась епоха «європейського концерту» — балансу сил між європ. д-вами, основою якого було співробіт­ництво між великими державами. Одним із головних засобів підтримки рівноваги були різноманітні види коаліцій, нею став Священний союз. Відповідальність за мир покладалась на великі держави, вона реалізувалась через проведення великої кількості міжнародних конференцій для врегулювання проблем, що загрожували миру.

Особливості В. с. полягали не тільки у спільній зацікавленості збереження статус-кво, Велика Британія і Франція вже всту­пили у фазу наук.-техн. прогресу, Австрія та Пруссія в цьому відношенні відставали, а Росія ще перебувала на периферії тенденцій модер­нізації економіки та суспільства.

(У 1850-х В. с. зазнала істотних змін адже через Кр. війну 1853-56 було порушено принципи балансу сил, проти Росії фактично виступила вся Європа. Після поразки Росії розпався Священний союз, закінчилась епоха домінування Росії в Європі. Росія відійшла на другий план, продемонстрував­ши свою техн. і соц. відсталість.

У XIX ст. зростав міжнар. авторитет Пруссії як потужної у військ.-екон. плані д-ви. її перемога у франко-прусській війні 1870-71 і проголошення Німецької імп. стали ще однією кризою В. с, а проблема Ельзасу і Лотарингії — каменем спотикання на європ. континенті, що мало негативні наслідки для збереження системи балансу сил.

Виникнен­ня в Європі двох нових потужних міжнародних акторів, Німеччини та Італії спо­нукало великі д-ви до нарощування своєї військ., екон. і політ, могутності, активізації колоніальної експансії, внаслідок чого загострились міждерж. суперечності у В. с. Німеччина, яка перетворилась на провідну континентальну д-ву, була найбіль­шою мірою зацікавлена в перегляді статус-кво. За її ініціативою був створений Троїстий союз, що став першим військ, союзом мирного часу у В. с. На противагу Троїстому союзу Великою Брита­нією, Францією та Росією був створений інший військ, союз — Антанта. Із утворенням двох протиборчих союзів була остаточно порушена система балансу сил в Європі, супротивники поставили перед собою завдання переділу сфер впливу на свою користь. В. с. фактично перестала Існувати.)

14. Відношення провідних європейських держав до Французької революції 1789 року.

У Франції багато феодальних порядків були знищені в ході революції 1789-1794гг. Сталий режим липневої монархії ( 1830-1848) відповідав інтересам лише фінансової буржуазії, викликав ненависть широких мас селянства й робітників, невдоволення промислової, торговельної буржуазії.

Загальне невдоволення політикою уряду Луи-Філіпа збільшувалося неврожайними роками 40-х рр., кризою надвиробництва 1847 р. Все це викликало нову революцію у Франції, що одержала назву Лютневої (1848). Не знаходячи можливості дозволити криза в країні, припинити барикадні бої на вулицях Парижа, Луи-Пилип змушений був відректися від престолу. Франція була проголошена Республікою, створене тимчасовий уряд, уведене загальне виборче право для чоловіків, скорочений робочий день для робітників до 10-11 годин, збільшені податки на земельних власників.

Однак тимчасовий уряд виявився не в змозі виконати інші вимоги робітників і міської бідноти. Дії тимчасового уряду й вибраних Національних зборів, по суті були кроком назад, привели в червні 1848 р. до широкого антиурядового повстання робітників Парижа, що було жорстоко подавлене військами. Влада була передана президентові Луи Наполеонові, що 2 грудня 1851 р. наказав заарештувати й кинути у в'язниці небезпечних для нього політичних діячів, а військам зайняти урядові заклади. Це був державний переворот.

У відповідь у ряді міст тисячі прихильників Республіки вийшли на барикади, однак війська швидко придушили повстання. Революція зазнала поразки. В 1852 р. Луи Наполеон проголосив себе Наполеоном III, імператором Франції. У країні встановилася Друга імперія ( 1852-1870).

У першій антифранцузькій коаліції брала участь вся Європа (Росії там поки немає).Коаліції не діставало організації, вона швидко руйнувалася. ДО 95 фактично, коаліція перестала існувати. Австрія боролася до 97 року.

Головна увага в міжнародних відносинах того часу приділялась Франції, зокрема революції,яка була сприйнята європейськими монархіями вороже. Всі країни готувались до війни з нею. Британія намагалась падтягти Росію на свою сторону, а також підсилювати свій вплив на Прусію та Голандію. В той час революція поглинула Бельгію, тому для Британії було пріоритетом створення союзу проти Франції щоб запобігти поширенню революції. Під загрозою опинилась Австрія. Склалися передумови до створення коаліції проти Франції.

15. Позиція Німеччини в період утворення «Союзу трьох імператорів»

Союзом трьох імператорів була фактична спроба Бісмарка ізольювати Францію та недопустити свторення союзу проти себе. Умови склалися так, що Німеччина на той час становила загрозу для всіх своїх сусідів. Тому Австрія намагалась зблизится з нею, сподіваюсь загострити ситуацію проти Росії. Були спроби залучити Англію. Але Бісмарк намагався мати відносини не тільки з Австрією, а й з Росією, адже так він хотів недопустити подальшого франко-російського зближення.

Росія мала свої зиски із зближення, адже сама ідея тісного австро-німецького співробітництва була для Росії небажаною, а Австрія мала б бути континентальним союзником Росії у боротьбі з Англією.

Створенню цього союзу передувало побачення трьох імператорів в Берліні: Олександр 2, Вільгельм 1 та Франц-Йосиф. Ціль Бісмарка під час цього побачення була ізоляція Франції. Але ізоляція Франції, на думку Росії, стала б порушенням балансу сил в Європі.

Між Росією та Німеччиною виникла конвенція про взаємодопомогу, яка носила оборонний характер. Між Австрією та Росією було заключено Шенбрунський договір 1873 року, яка була фактичною домовленістю про нейтралітет у випадку війни з будь-якою третьою державою. Гарантії нейтралітету поширювалися і на випа­док війни однієї з трьох д-ав із Туреччиною, але за умови попереднього узгодження про цілі та результати цієї війни. В одній із статей дог-ру Німеччина і Австро-Угорщина брали зобов'я­зання сприяти Росії в тому, щоб домогтися від тур. уряду твердого дотримання принципу за­криття протоків Босфор і Дарданелли у випадку війни, що означало недопущення брит. флоту в Чорне море. До нього приєдналась Німеччина, все це послужило створенню Союзу трьох імператорів.

(Загострення відносин між Австро-Угорщиною, Росією і Німеччиною в 1885-86 через події на Балканах фактично при­звело до розпаду С. т. і. У 1887, коли закінчився термін дії дог-ру, Німеччина і Росія уклали дого­вір «Перестрахування» 1887.)

16. Загострення боротьби великих держав за вплив на Балканах в кінці 19 століття.

На Балканах ситуація була вибухонебезпечною, точніше Балкани являлись «пороховою бочкою» на якій знаходислась Європа. Цьому передувала італо-турецька війна в 1911 році, яка довела слабкість Туреччини.

Склались умови для формування Балканського блоку (антитурецького), створення якого «деригували» великі держави. Тут вони намагались поділити сфери впливу, тобто шукали союзників.

Спочатку сформувався болгарсько-сербський союз 1912 року проти Туреччини, а вже потім до нього приєднались інші учасниці: Греція та Чорногорія. Метою союзу балканських д-ав було звільнення з-під османського гноблення тих балканських територій, які ще перебували під пануванням Туреччини. Але тут були ще й власні зовнішньо-економічні цілі, зокрема Болгарія та Сербія намагалсь дістати вихід до моря а також «увірвати» собі частину Македоніїї, Греція також хотіла частину Македонії та о. Крит. Сербія з Грецією прагнули здійснити поділ Албанії щоб здобути вихід до Адріатичного моря. Стратегічною ж метою Сербії було створення єдиної держави на чолі з собою.