183717 (Адаптиве керування малим бізнесом в ринкових умовах)

Вступ

Ефективність функціонування економічної системи в значній мірі залежить від оптимального поєднання в ній малого, середнього й великого бізнесу. Чим стійкіша позиція малого бізнесу в економіці й чим активніше його участь у ринковій конкуренції, тим сильніша протидія, яку він здійснює щодо тенденції монополізації ринку, яка властива великому бізнесу. У періоди спаду кон'юнктури саме малий бізнес впливає на виробництво, поглинаючи зростаюче безробіття й пом'якшуючи удари, які криза наносить окремим галузям та регіонам.

Адаптивність закладена в самій природі малого бізнесу. Головною перевагою малих підприємств в умовах сучасного ринку є більш гнучка, чим у великих, реакція на швидко змінюваний попит: уміння "вловити" виникаючі потреби й відреагувати негайною мобілізацією своїх ресурсів і можливостей.

Однак вразливість ринкових позицій малого бізнесу, обумовлена порівняною слабкістю його фінансової бази, потребує від держави надання цьому сектору активної й багатобічної підтримки, без чого ускладнюється використання наявного в нього потенціалу. Злам старих організаційних структур в економіці України, ліквідація сформованих господарських зв'язків, відсутність детально проробленої концепції переходу до нових ринкових відносин, гостра нестача професійно підготовлених кадрів, політична й економічна нестабільність - всі ці проблеми значно ускладнюють розвиток підприємницьких відносин.

Дані Інституту стратегічного аналізу й розвитку підприємництва (ІСАРП) свідчать про наявність різних за характером стратегій адаптації підприємств малого бізнесу в умовах політичної, економічної й соціальної нестабільності. Як правило, ці стратегії носять стихійний характер ("метод проб і помилок", відхід в "тіньову економіку" і т.д.), що не йде на користь розвитку економіки в цілому. Перехід від стихійних адаптаційних стратегій до більш осмислених й економічно обґрунтованих є найважливішим завданням розвитку малого бізнесу.

В останні роки з'явився ряд вітчизняних і закордонних публікацій, присвячених правовим, методологічним, методичним і практичним аспектами діяльності малого підприємництва. Незважаючи на значну кількість джерел, широке коло питань, пов'язаних з вдосконаленням керування малими підприємствами в умовах переходу до ринкової економіки, не одержало досить повного й системного рішення. В нашій роботі ми запропонували підхід, заснований на розробці й застосуванні економічно обґрунтованих стратегій адаптації.

Мета роботи - розробка адаптивного підходу до керування малим підприємством і дослідження ефективності його використання.

Об'єкт дослідження - мале підприємство.

Предмет дослідження - керування малим підприємством в умовах ринкової економіки.

Виходячи із цього, у роботі поставлені й вирішені наступні завдання:

дослідження особливостей керування малими підприємствами на основі закордонного й вітчизняного досвіду;

розробка стратегії адаптивного керування малим підприємством на основі даних фінансового аналізу;

побудова адаптивної моделі керування малим підприємством, що включає оптимізацію його діяльності на різних часових етапах.

Методологічною основою курсової роботи є вітчизняні й закордонні джерела з питань малого підприємництва, включаючи статті, аналітичні посібники, монографії. Дослідження проводилися на основі принципів теорії керування, широкого застосування економіко-математичних методів і сучасних комп'ютерних технологій.

Розділ 1. Адаптивне керування малим підприємством в умовах ринкової економіки

1.1 Адаптивне керування малим бізнесом. Концепція стійкого розвитку малих і середніх підприємств

Малі й середні підприємства (МСП) являють собою приклад економічної системи, відмінними рисами якої є:

більша гнучкість і можливість адаптації до впливів зовнішнього середовища;

вразливість і низька правова захищеність;

обмеженість фінансових ресурсів;

невелика тривалість виробничого циклу;

спрощена модель керування.

Економічна стійкість МСП визначається комплексним впливом факторів зовнішнього й внутрішнього середовища фірми. Стійке функціонування МСП забезпечується оптимальним сполученням всіх цих факторів. Одним з факторів, що перешкоджають розвитку малого бізнесу є низький рівень менеджменту. У цьому зв'язку для забезпечення економічної стійкості МСП необхідне вдосконалювання підходів, методів і інструментів керування, їхня адаптація до специфіки малого й середнього бізнесу [4]. Досить ефективним є використання для цих цілей комбінації різних механізмів керування: адаптивного, процесного, антикризового й інноваційного.

Адаптивний механізм використовується в тому випадку, коли виникає необхідність швидкого реагування на різьку зміну зовнішнього й внутрішнього середовища підприємства [6]. Основна його мета - усунення або зменшення несприятливого впливу цих змін. Адаптивний підхід є розвитком ситуаційного й характеризується великою гнучкістю, швидким часом керування об'єктом, наявністю зворотнього зв'язку. Використання даного підходу дозволяє здійснювати адаптацію не тільки об'єкта (підприємство), але й суб'єкта (керівника) і оптимізувати виробничу діяльність організації.

Антикризовий механізм полягає в тім, щоб мінімізувати імовірність появи й наслідків можливих кризових явищ на підприємстві. Він являє собою систему стратегічних і оперативних заходів, спрямованих на попередню діагностику банкрутства й фінансову стабілізацію [7]. Стосовно малих і середніх підприємств ці заходи повинні включати також керування ризиками, динамічну оптимізацію фінансових, матеріальних і інформаційних потоків, вибір стратегії фінансування, а також комплекс організаційних і юридичних заходів щодо захисту бізнесу.

Процесний механізм заснований на виділенні бізнес-процесів, їхньому аналізі й удосконалюванні. Він дозволяє виявити резерви для підвищення конкурентоспроможності компанії й ефективності її роботи, допомагає координувати взаємодію підрозділів і дозволяє поліпшувати якість продукції й обслуговування клієнтів. Механізми оптимізації бізнес-процесів включають елементи процесного підходу до керування, адаптовані стосовно до МСП. У їхній склад входять [14]:

моделювання бізнес-процесів МСП і їхній реінжиніринг;

контролінг (бюджетування, керування витратами й аналіз відхилень);

розробка й впровадження системи збалансованих показників для МСП.

Інноваційний механізм стійкого розвитку припускає реалізацію малими й середніми підприємствами конкурентних переваг високого порядку, заснованих на використанні нових технологій, високої кваліфікації працівників і нових підходів у керуванні [5]. Стійкий розвиток підприємства визначається його інноваційним потенціалом і інноваційною активністю [11]. Метою інноваційного керування є ріст продуктивності праці, підвищення конкурентоспроможності продукції й підприємства на внутрішньому й зовнішньому ринках, а також створення інфраструктури малого й середнього інноваційного бізнесу, що включає в себе правові, інституціональні, фінансові й технологічні аспекти.

В
рамках розробленої концепції передбачається використання одного або одночасно декількох із запропонованих вище механізмів, які не виключають один одного, а навпаки, взаємно доповнюють. У кожному конкретному випадку пропонується використовувати комбінацію адаптивного, антикризового, процесного та інноваційного механізмів з різним ступенем значимості кожного з них. Наведемо схему, що відбиває детермінанти стійкого розвитку МСП.

Рис.1.1 Детермінанти стійкого розвитку МСП

1. Динаміка розвитку МСП. Наприкінці 80-х років XX століття основним механізмом керування підприємством був адаптивний. У цей час формувалися стихійні стратегії адаптації малих підприємств, спрямовані на виживання.

Як наслідок, поряд з адаптивними механізмами підприємства все частіше стали застосовувати антикризові механізми керування. У цей час підприємства все більшу увагу стали приділяти процесному й інноваційному механізмам керування підприємством. На жаль, прикладів застосування цих сучасних механізмів керування на підприємствах малого й середнього бізнесу вкрай мало. Це пояснюється інертністю мислення, складністю процесів впровадження нових управлінських технологій і недостатністю ресурсів.

Макроекономічна ситуація. Адаптаційні можливості сектора малого бізнесу досить значні, їхнє пристосування до зміни економічної кон'юнктури здійснюється більш швидко й безболісно, ніж у великих підприємств. При цьому механізми керування, що забезпечують відносну стійкість МСП в умовах зміни фаз економічних циклів повинні варіюватися.

У фазі кризи багато підприємств використовують адаптаційні стратегії керування, починають застосовувати антикризові механізми, і лише деякі наважуються на впровадження високо ризикованих інноваційних стратегій спрямованих на підвищення конкурентоспроможності.

У фазі депресії представляється можливим сполучення всіх чотирьох механізмів керування: адаптивний і антикризовий - аналіз по відхиленнях, економія матеріальних ресурсів; інноваційний - пошук нових продуктів і технологій; процесний - реконструкція й реінженіринг бізнес-процесів. Пріоритетними у фазі пожвавлення й підйому є процесний і інноваційний підходи до керування МСП.

3. Життєвий цикл товару. Стадія розробки продукту характеризується широким використанням інноваційних механізмів. На стадії впровадження представляється доцільним застосування адаптаційних і антикризових стратегій, пов'язаних з активним маркетингом і мінімізацією витрат. На стадії росту можливе застосування всіх механізмів керування, включаючи процесний механізм, залежно від ситуації. На стадії зрілості посилюється конкуренція, витрати на маркетинг звичайно зростають, можливе зниження цін, прибуток стабілізується або знижується. Необхідні механізми адаптивного, процесного й інноваційного керування. Спад проявляється в різкому зниженні обсягу продажів і прибутку. Потрібні термінові заходи щодо створення нових продуктів, що включають всі можливі методи й механізми збереження стійкості підприємства.

4. Життєвий цикл підприємства. Етап зародження характеризується створенням підприємства й поступовим впровадженням на ринок, відбувається техніко-економічне становлення, нагромадження активів підприємства. На цьому етапі особлива увага повинна приділятися показникам платоспроможності й фінансової стійкості. На етапі росту ділової активності важливими стають показники оборотності й рентабельності продажів, а також показники, пов'язані з персоналом і внутрішніми бізнес-процесами. Тому досить актуальним є застосування сучасних інструментів процесного керування. На етапі зрілості найважливішими є внутрішні фактори, все більшу актуальність здобувають механізми процесного керування. Крім того, необхідно контролювати стан показників рентабельності, оборотності, стабілізувати показники фінансової стійкості й платоспроможності. Якщо керівництво чітко спланує свої дії, і зможе перейти на якісно новий технічний і технологічний рівень завдяки використанню інноваційних стратегій керування, то підприємство перейде на нову криву життєвого циклу в період росту й відповідно уникне періоду спаду.

5. Галузева приналежність і розмір підприємства. На більшості малих і середніх підприємствах не завжди є можливість залучення висококваліфікованих менеджерів і фахівців з розробки стратегії розвитку, і тому вибір концепції керування багато в чому залежить від досвіду й кваліфікації керівника. Крім того, підприємство не може бути абсолютно незалежним у своїх діях. Звичайно воно або координує свої дії в рамках неформальних галузевих і міжгалузевих структур, або входить в інтегровані корпоративні структури, що задають вектор його стратегічного розвитку. Якщо розглядати МСП у галузевому розрізі, то високотехнологічні підприємства розуміють, що конкурентні переваги пов'язані не лише з технологіями, але й з сучасними методами керування. Тому вони розробляють і впроваджують сучасні підходи й технології керування, включаючи процесний і інноваційний.

1.2 Керування з адаптацією

В умовах глибокого економічного спаду й загального скорочення відтворювального потенціалу підприємств спрямованість державної політики на макроекономічну стабілізацію багато в чому визначила кризові явища в соціальній сфері країни, зниження рівня добробуту населення. Виникла потреба в перегляді шляхів і методів ведення перетворень на рівні окремих підприємств, що формують основу сучасної економіки.

В ході розвитку ринкових відносин об'єктивно позначилась потреба у формуванні нових структур і механізмів керування. Більшість великих вітчизняних підприємств, що мали налагоджену систему виробничо-господарської діяльності, планування й обліку, виявилися нездатні адекватно й усвідомлено реагувати на умови зовнішньої середовища, які постійно змінюються, в силу нерозвиненості ринкових інструментів гнучкого, адаптивного керування.

У такій ситуації особливу значимість здобувають теоретичні й прикладні дослідження, спрямовані на розробку вдосконалювання підходів і механізмів функціонування систем адаптивного керування, які були б адекватні сформованим в країні соціально-економічним, науково-технологічним і правовим умовам.

Адаптивною моделлю системи керування називають таку модель, в якій у результаті зміни характеристики внутрішніх і зовнішніх властивостей об'єкта відбувається відповідна зміна структури й параметрів регулятора керування з метою забезпечення стабільності функціонування об'єкта. Функцією регулятора є вирішення завдання оптимізації функціонування об'єкта - гасіння зовнішніх імпульсів, які виникають при його русі вздовж планової траєкторії в кожний момент часу.

Адаптацію розуміють як "процес пристосування до умов середовища, що змінюються" [4], як" пристосування економічної системи і її окремих суб'єктів, працівників до умов, що змінюються, зовнішнього середовища, виробництва, праці" [10]. Її також визначають як "процес зміни властивостей системи, що дозволяє їй досягти найкращого або, принаймні, прийнятного функціонування в умовах, що змінюються," або "процес зміни параметрів і структури системи, а можливо, і керуючих впливів на основі поточної інформації з метою досягнення певного, звичайно, оптимального, стану системи при початковій невизначеності й умовах роботи, що змінюються" [1].

Адаптація в кібернетиці - це "нагромадження й використання інформації для досягнення оптимального в деякому сенсі стану або поводження системи при початковій невизначеності в зовнішніх умовах, які змінюються," [14]. Адаптивної вважають систему, що може пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов [14]. Поряд з поняттям адаптивної системи існує поняття керування з адаптацією (адаптивне керування), тобто керування в системі з неповною апріорною інформацією про керований процес, що змінюється в міру нагромадження інформації й застосовується з метою поліпшення якості роботи системи. Таке значення терміна "адаптація" склалося в теорії керування під впливом технічних додатків.

Таким чином, у всіх визначеннях адаптації й адаптивного керування присутня така властивість системи як її здатність пристосовуватися до умов зовнішнього середовища, що змінюються. Ця властивість називається адаптивністю - "здатність системи, організації або окремої людини пристосовуватися до різних умов навколишнього середовища" [9].

Застосування системи адаптивного керування пояснюється умовами апріорної й поточної невизначеності в описі моделей об'єктів і зовнішніх збурювань (зовнішнього середовища), коли така невизначеність істотно впливає на якість керування і його результати [2].

На відміну від технічних систем підприємство, що є складною соціально-економічною системою, під якою розуміється "будь-яке соціально-економічне утворення, що володіє певною свободою вибору форм діяльності й яке представляє собою єдину організаційну структуру, елементи якої взаємозалежні й спільно функціонують для досягнення загальних цілей" [13], має більший набір і інший тип керованих параметрів. Це визначає більшу невизначеність і ризик у керуванні соціально-економічними системами й обумовлює необхідність застосування адаптивного механізму керування. У результаті досліджень було виявлено, що в основі адаптивних властивостей соціально-економічних систем лежить базова здатність складних динамічних систем до самоорганізації.