183071 (Організаційна структура управління підприємством), страница 4

Принципи управління — правила, норми управлінської діяльності, відповідно до яких створюється, функціонує і розвивається система менеджменту організації.Принципи управління є узагальненням практичного позитивного управлінського досвіду і ґрунтуються на певних законах і закономірностях суспільного розвитку.Універсальні принципи менеджменту:

• відображають загальні положення, характерні для організацій різних типів;

• відповідають законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;

• об'єктивно відображають сутність явищ і реальних процесів управління;

• є керівною установкою, визнаною суспільством;

Дотримання раціональних правил в управлінні виробництвом є однією з умов успіху організації, на що першим вказав Ф. Тейлор. У праці «Принципи наукового управління» (1911) він виділив чотири принципи управління індивідуальною працею робітників:

— науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;

• науковий підхід до підбору, навчання і тренінгу робітників;

• кооперація з робітниками;

• розподіл відповідальності за результати роботи між менеджерами і робітниками.

Означені принципи стосувалися порядку планування і контролю за виконанням роботи. Вони стали відправною точкою для наступних досліджень у сфері, оскільки їх використання зумовило підвищення ефективності управління виробничими процесами. Г. Емерсон доповнив дослідження Ф.Тейлора кількома фундаментальними положеннями щодо ролі і місця менеджера:

• підлеглий існує для того, щоб продовжувати і розширювати роботу керівника;

• керівник існує тільки для того, щоб зробити продуктивнішою роботу підлеглого;

• компетентні фахівці повинні формулювати основні правила, навчати всіх застосовувати їх і постійно стежити за відхиленнями;

• кожен рівень управління існує не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче;

• для здійснення будь-якої операції в організації необхідно застосовувати знання і вміння, які тільки є у світі.

1.2 Основні елементи загальнодержавного управління

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження, проводить ділові зустрічі та наради з посадовими особами відповідного рівня, здійснює робочі поїздки в регіони (області, міста), відвідує ті або ті підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Президента. Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.

Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.Будь-яке міністерство очолює міністр, який має кількох заступників (здебільшого один з них є першим).До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо. Існує відповідна схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. Передовсім назвемо міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:

• Міністерство аграрної політики України;

• Міністерство внутрішніх справ України;

• Міністерство екології та природних ресурсів України;

• Міністерство економіки України;

• Міністерство палива та енергетики України;

• Міністерство закордонних справ України;

• Міністерство культури і мистецтв України;

• Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

• Міністерство оборони України;

• Міністерство освіти і науки України;

• Міністерство охорони здоров'я України;

• Міністерство праці та соціальної політики України;

• Міністерство транспорту України;

• Міністерство фінансів України;

• Міністерство юстиції України.

До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також: державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:

• Державний комітет України по водному господарству;

• Державний комітет України по земельних ресурсах;

• Державний комітет України з енергозбереження;

• Державний комітет лісового господарства України;

• Державний комітет промислової політики України;

• Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;

• Державний комітет статистики України;

• Національне космічне агентство України;

• Державне казначейство України.

Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Такими є:

• Антимонопольний комітет України;

• Державна податкова адміністрація України;

• Державна митна служба України;

• Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

• Національна комісія регулювання електроенергетики України;

• Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;

• Фонд державного майна України;

• Служба безпеки України.

Конкретні функції, що їх виконують центральні органи державного управління, визначено здебільшого їхньою назвою. Пояснення здійснюваних функцій потребують лише деякі центральні органи управління, зокрема:

• Міністерство економіки —> визначає головні напрями економічної політики держави, спрямовує зовнішньоекономічну діяльність і торгівлю;

• Фонд державного майна —> проектує й реалізує щорічні програми приватизації державних підприємств (організацій);

• Державне казначейство —> розробляє й реалізує плани фінансування переважно організацій, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

Треба знати також і ті центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів:

• через Міністра екології та природних ресурсів України: Держ- комітет України по водному господарству; Держкомітет України по земельних ресурсах; Держкомітет лісового господарства Ук раїни;

• через Міністра економіки України: Держкомітет будівни- цтва, архітектури та житлової політики; Держкомітет України енер гозбереження; Держкомітет промислової політики України; Держ комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;

1.3 Класифікація методів управління

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в дію організовану систему можливо лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. Для цього необхідні певні інструменти впливу, які використовуються менеджерами для активізації ініціативи, творчості персоналу фірми і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такими інструментами є методи управління. Практична реалізація функцій управління управління здійснюється за допомогою системи методів уп равління. Привести в дію організовану систему,щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління — це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення Цілей фірми (підприємства, організації).

Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, і коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутріш-ній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні,соціальні та мотиви примусового характеру.Відповідно цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств. Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно взаємозв'язані й використовуються не ізольовано,а комплексно.Проте провідними треба вважати саме економічнч методи.Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів.Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльнісю підприємства, будь-якого суб’єкта підприємницької чи іншої діяльності.

2.Аналіз та оцінка ефективності методів управління на ЗАТ «Хмельницьклегпром»

2.1 Оцінка ефективності соціально-психологічних методів управління

Використання менеджером лише адміністративно-розпорядчих методів може завдати великої шкоди організації, оскільки її працівники звикнуть бути пасивними виконавцями чужої волі або почуватимуться диском-фортно і стануть їй опиратися. З огляду на це слід застосовувати і соціально-психологічні методи. Якщо брати на прикладі підприємство ЗАТ «Хмельницьклегпром» то вони ґрунтуються на використанні моральних стимулів до праці, діють на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою перетворення адміністративного завдання на свідомий обов'язок, внутрішню потребу людини. Головна мета застосування соціально-психологічних методів — формування у колективі позитивного морально-психологічного клімату, який активізує ініціативність кожного працівника, творчу цілеспрямованість, самодисципліну.

Застосування соціально-психологічних методів можливе за умов гнучкості менеджерів, розуміння ними внутрішнього світу людини і особливостей її психології. Це сприяє застосуванню найефективніших форм активізації колективу.

Соціально-психологічні методи за способом дії поділяють на соціальні і психологічні. На підприємстві є найбільш актуальними як соціальні так і економічні методи.

Соціальні методи управління. Ґрунтуються на врахуванні особливостей взаємодії людей, форм спілкування, культурних норм і цінностей. За їх допомогою здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами. Забезпечують формування і розвиток трудових колективів шляхом управління свідомістю і поведінкою людей через потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили тощо.

Залежно від специфіки управлінських цілей виокремлюють такі методи:

• підвищення соціально-виробничо'ї активності (почин і новаторство, обмін досвідом, змагання, моральне заохочення, обговорення, ціннісні орієнтири, критику, визначення проблем і перспективних цілей);

• соціально-історичного успадкування (соціально--виробничі традиції, обряди, ритуали — наприклад, свято праці, посвята у робітники, урочисті збори і вечори; вони виконують роль методів управління, якщо їх підтримують);

• управління ролевою поведінкою. Професійна роль характеризується змістом, правами і відповідальністю, соціальним статусом, престижем). Роль завжди виступає фактором, що визначає діяльність людини. Ця особливість ролі використовується з метою вдосконалення соціально-виробничих відносин, яке досягається зміною характеристик виконуваної ролі. Наприклад, загроза зниження соціального статусу людини через звільнення з посади змушує її відповідальніше ставитися до своїх обов'язків;

• удосконалення комунікацій (формування неформальних стосунків у групі, які сприяють розкріпаченню особистості, більшій довірі між членами колективу);

• соціального регулювання (укладання угод, взаємні зобов'язання, використання різноманітних систем відбору, компромісу та об'єднання інтересів);

• пропаганди та агітації (поширення і роз'яснення політики в галузі економіки, суспільного життя, формування переконань та ідеалів);

• власного прикладу (менеджер має бути взірцем у роботі, поведінці, ставленні до підлеглих);

• організуючих умов (формування певної організаційної культури).

Психологічні методи управління. Застосовують з метою гармонізації стосунків працівників фірми і формування такого психологічного клімату, який сприяв би активізації діяль Психологічні методи управління поділяють на такі групи:

• методи формування і розвитку трудового колективу. Вони дають змогу підтримувати на оптимальному рівні кількісне співвідношення між працівниками з урахуванням їхньої психологічної сумісності для регулювання групових стосунків усередині колективу;

• методи гуманізації стосунків у трудовому колективі. Зорієнтовані на вироблення стилю керівництва, культури управління та організації праці, етики управлінської діяльності, створення оптимальних відносин між підлеглими і керівником, утвердження принципів соціальної справедливості щодо робочих умов тощо;

• методи психологічного спонукання (мотивації). Спрямовані на формування у працівників мотивів до високопродуктивної праці через розвиток ініціативи та підприємливості. Найефективніші за умов зорієнтова-ності працівників на віддалені цілі, оскільки прийоми «короткої мотивації» при тимчасових невдачах можуть знизити активність працівника або навіть спричинити бажання змінити місце роботи;

• методи професійного відбору і навчання. Передбачають відповідність психологічних характеристик людини роботі, яку вона виконує.

Для ефективного застосування соціально-психологічних методів управління керівництво ЗАТ «Хмельницьклегпром» володіє інформацією про міжособистісні та групові стосунки в трудових колективах, здібності й риси характеру кожного працівника, психологічну сумісність членів колективу, їхні симпатії та антипатії, вплив стилю керівництва на морально-психологічний клімат у трудових колективах тощо. Врахування всіх соціально-психологічних та індивідуальних особливостей працівників сприяє розвитку соціальних ресурсів організації, її можливостей, необхідних для ефективного виконання поточних завдань і досягнення її цілей

Ефективність функціонування підприємства та його підрозділів значною мірою залежить від правильності застосування методів управління, на що впливає рівень досконалості інституційного середовища, форма власності, специфіка завдань та інші чинники.