181660 (Регіональний розвиток соціальної інфраструктури України), страница 4

В перспективі слід розвивати телефонний зв'язок в першу чергу в сільській місцевості, підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати більш досконалу апаратуру, електронну та сортувальну техніку. Все це сприятиме не лише збільшенню обсягів та асортименту послуг, а й підвищенню їх якості.

Динаміка економічного розвитку регіонів визначається станом і тенденціями макроекономічних процесів у країні, зокрема, труднощами ринкових трансформаційних процесів. Запропонована методика комплексної оцінки розвитку соціальної інфраструктури дозволяє відображати особливості соціального розвитку території як за окремими показниками, так і комплексом елементів соціальної інфраструктури. Вона дає можливість розподілити всі регіони за рівнем розвитку соціальної інфраструктури. У відповідності з розрахунками нормовано-інтегрального показника розвитку соціальної інфраструктури в регіонах встановлено, що достатній показник розвитку соціальної інфраструктури є лише в південно-східній частині України та центрі.

Важливою характеристикою в територіальній організації соціальної інфраструктури є її територіальна доступність. Остання фактично виступає критерієм оптимальності розміщення об’єктів соціальної інфраструктури та ефективності їх територіальної організації. Загалом, у соціальній інфраструктурі середній радіус доступності в 2004 р. складав 5,7 км. При збереженні існуючих тенденцій він поступово зростатиме і в 2015 р. досягне позначки 6,3 км

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що відповідно до наших розрахунків, у перспективі, при збереженні існуючих тенденцій, кількість об’єктів соціальної інфраструктури зменшуватиметься, а звідси і територіальна доступність до них знизиться. Однак за умов реалізації пріоритетних напрямів розвитку в кожній сфері діяльності соціальної інфраструктури ситуація може змінитися на краще.

5. Проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення соціальної інфраструктури регіонів

Своєчасне виявлення та розв’язання основних проблем в соціальній сфері країни є ключовим питанням для забезпечення стабільного розвитку держави в умовах фінансово-економічної кризи. Основою для прийняття оперативних рішень, необхідних для мінімізації соціальних ризиків, може бути об’єктивний та неупереджений аналіз змін у якості життя суспільства, який є інтегральним показником ефективності соціально-економічної політики держави та її спроможності реагувати на виклики часу.

Оскільки якість життя зазвичай характеризується сукупністю таких взаємопов’язаних соціально-економічних показників, як рівень матеріального стану населення, демографічний розвиток та стан ринку праці, саме ці показники та динаміка їх змін можуть бути предметом порівняльного аналізу .

Показники рівня матеріального стану. Державна соціальна політика передбачає реалізацію заходів щодо зростання рівня матеріального стану населення, зокрема його доходів, забезпечення належного рівня оплати праці, подальшого розвитку механізму соціальних стандартів. Стабільне підвищення доходів населення є першорядним підґрунтям економічного зростання держави.

Основним компонентом доходів громадян є заробітна плата, що забезпечує більше половини їхніх сукупних доходів. За офіційними даними Держкомстату, протягом січня-квітня 2009 року номінальна заробітна плата стабільно зростала (Дод. Б)

Незважаючи на позитивну динаміку зростання заробітної плати, зберігаються високі міжрегіональні відмінності у її рівнях. Вищою за середній рівень по Україні (1736 грн) за 4 місяці 2009 року заробітна плата за період з початку року була зареєстрована лише в чотирьох регіонах - м. Києві (2973 грн), Донецькій області (1955 грн), Київській області (1834 грн), Дніпропетровській області (1810 грн). Найнижчий рівень спостерігався в Тернопільській (1277 грн), Волинській (1301 грн), Житомирській (1341 грн) областях.

На тлі зростання у першому півріччі номінальної заробітної плати одночасно фіксувалося значне падіння індексу реальної заробітної плати (Дод.В), що відбувалося під впливом зростання споживчих цін на товари і послуги протягом 2008-першого кварталу 2009 рр. У регіональному розрізі цей параметр також має значну тенденцію до диференціації (Дод.Г).

Крім того, якщо в січні-квітні 2008 р. при загальному зростанні реальної заробітної плати (з урахуванням інфляції) за регіонами, мінімальний її приріст був зафіксований лише в Одеській (9,7 %), Херсонській (6,2 %), Івано-Франківській (6 %), Львівській (2,5 %), Черкаській (1,6 %) областях та місті Севастополі (0,8 %), то в 2009 році за цей же період відбулося загальне падіння її рівня, причому максимальне зниження було зафіксовано в Донецькій (29,6 %), Київській (29 %), Кіровоградській (28,6 %) областях та місті Києві (28,2 %).

Незважаючи на зростання номінальної заробітної плати за всіма видами економічної діяльності, аналіз її структури свідчить про збереження значної міжгалузевої диференціації. Найвищий рівень оплати праці за згаданий період був зафіксований на підприємствах авіаційного транспорту та у фінансових установах. В той же час, середня зарплата у таких соціально важливих сферах, як охорона здоров’я та освіта, залишається на значно нижчому від середнього рівні.

Отже, аналіз наявних статистичних даних свідчить про стале збереження в поточному році (як і в попередні періоди) помітної структурної диспропорції в оплаті праці, що вказує на слабку залежність заробітної плати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників, якості та результатів праці.

Одним з ключових чинників, що забезпечив негативну динаміку заробітної плати, є активні інфляційні тенденції, які збереглися й у першій половині 2009 року. При цьому випереджаючими темпами зростали ціни продуктів харчування, які в споживчому кошику населення складають понад 50 %. За даними Держкомстату України, впродовж січня-квітня 2009 р. продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 7,4 % (до грудня попереднього року). В цілому споживчі ціни зросли на 6,9 %. Високі темпи зростання споживчих цін знецінюють зарплати і трудові заощадження, і як наслідок, знижують рівень життя населення.

Попри це, на 2009 р. Уряд заморозив прожитковий мінімум для соціальних та демографічних груп населення на рівні грудня 2008 р., а величина прожиткового мінімуму базується на застарілих наборах продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг й не враховує інфляційні тенденції останнього часу. Тобто, затверджений в бюджеті розмір прожиткового мінімуму на одну особу вже в лютому 2009 р. був на 235 грн менше реального (розрахованого виходячи з фактичної інфляції і набору товарів і послуг). Розмір мінімальної заробітної плати був заморожений з кінця 2008 року. Більше за всіх постраждали працівники бюджетної сфери - посадовий оклад працівника I тарифного розряду Єдиної тарифної сітки «заморожений» на рівні 545 грн (рівень жовтня 2008 р.).

Фінансово-економічна криза, як наслідок - неритмічність та зменшення обсягів виробництва, зупинка роботи значного числа підприємств спровокували скорочення виплат премій, затримки з виплатою заробітної плати, відправлення працівників у неоплачувані відпустки, звільнення працівників, скорочення робочих місць. Зокрема, за даними Державного комітету статистики України, на початку 2009 р. зафіксовано значне зростання заборгованості з виплати заробітної плати.

Аналіз порівняння суми невиплаченої заробітної плати у процентах до фонду оплати праці дає підстави стверджувати, що найгірша ситуація з невиплатами склалася в Кіровоградській, Донецькій, Луганській, Сумській, Житомирській областях, АР Крим.

Відображенням зниження обсягів виробництва під впливом кризових чинників стало збільшення кількості вивільнених працівників та тих, яких відправлено в неоплачувані відпустки з ініціативи роботодавців, поширилось переведення працівників на роботу в умовах неповного робочого часу.

З початку року 2009 р. рівень зареєстрованого безробіття скоротився на 0,1 відсоткового пункту (в основному за рахунок населення сільської місцевості, де він знизився на 0,3 відсоткового пункту і становив 4,8 % населення працездатного віку), й на 1 квітня 2009 р. становив 3,1 % від чисельності населення працездатного віку. Уповільнилися також темпи зменшення кількості вакансій. Якщо наприкінці 2008 р. кількість вакансій, заявлених роботодавцями в службу зайнятості, в середньому за добу скорочувалась на 2 тис., то наприкінці січня 2009 р. – лише на 500 одиниць. Водночас, загальне скорочення, що відбулося, спричинило значне підвищення навантаження на вакантні місця – якщо у березні 2008 р. на одну на вакантну посаду претендували лише 3,4 особи, які шукали роботу, то станом на квітень 2009 – 9,7 осіб.

За даними Міністра праці та соціальної політики Людмили Денисової, станом на 12 травня 2009 р. чисельність безробітних в Україні становила 809 тис. осіб (у січні - 930,0 тис. незайнятих громадян). Проте слід враховувати, що, згідно останніх законодавчих нововведень, ті з безробітних, хто зареєструвався у центрах зайнятості пізніше 13 січня, можуть розраховувати на отримання допомоги лише через три місяці після реєстрації. Відтак середньооблікова кількість безробітних, які отримували допомогу по безробіттю впродовж березня 2009 р., становила 606,0 тис. осіб, або 68,9 % від загальної кількості тих, що мали статус безробітного. Крім того, нову роботу центр зайнятості тепер пропонуватиме лише двічі, якщо ж безробітний двічі відмовився від підходящої вакансії, він підлягає зняттю з обліку.

Демографічна ситуація в країні, яка формувалася протягом останніх років, дає підстави кваліфікувати її як затяжну демографічну кризу. Тенденція скорочення чисельності населення, переважно за рахунок депопуляції, спостерігається в більшості регіонів. Перевищення числа померлих над кількістю народжених на сьогодні не є екстраординарним явищем – понад третина європейських країн нині охоплена цим процесом, проте Україну серед цих держав вирізняє його масштабність. Незважаючи на деяке покращення ситуації з народжуваністю, темпи природного скорочення населення набули катастрофічного рівня. Найгірші показники за цим параметром фіксуються в Чернігівській (-11,6), Сумській (-11,0), Полтавській (-9,7), Луганській (-9,6) Донецькій (-9,4), Черкаській (-8,9), Кіровоградській (-8) областях. Лише м. Київ, Рівненська та Закарпатська області відзначаються приростом населення, хоча у Києві він відбувається за рахунок міграційної складової (Рис.11).

Загалом по Україні міграційний приріст населення був зареєстрований в 11 регіонах (найбільшим він був у м.Київ – 3,4 особи на 1000 жителів). Водночас, міграційна активність населення України у 2009 році у порівнянні з 2008 р. дещо уповільнилась – рівень міграційного приросту в середньому по Україні за останній період склав 0,4 особи на 1000 жителів.

Таким чином, результати аналізу доступних основних кількісних показників, які характеризують тенденції розвитку соціально-економічної сфери в Україні, свідчать про те, що протягом перших місяців 2009 р. спостерігався значний негативний вплив світової фінансово-економічної кризи на найважливіші параметри соціального розвитку України.

З метою мінімізації наслідків впливу негативних факторів на соціальний розвиток держави, її пріоритетними завданнями повинні стати системні заходи щодо радикального реформування в сфері соціальної політики, а саме:

1. З метою формування реалістичної картини відображення процесів в сфері соціально-економічного розвитку держави, удосконалення аналізу поточних процесів та подальшої розробки ефективних рекомендацій й прийняття виважених раціональних рішень, координації дій щодо виправлення негативних тенденцій необхідно терміново впровадити дійову систему перманентного моніторингу й оперативного оприлюднення головних параметрів соціального розвитку країни. Це потребує удосконалення методик публікації статистичних даних Держкомстатом України, а також посилення ролі у цій сфері Міністерства праці та соціальної політики.

2. У сфері доходів населення необхідно:

• Уряду - забезпечити належну індексацію соціальних виплат і допомог з урахуванням нового прогнозу інфляції. Йдеться насамперед про пакет державної допомоги на дітей, материнський (сімейний) капітал, а також виплати, що надаються в рамках законодавства про соціальну підтримку окремих категорій громадян, які мають право на отримання державної соціальної допомоги;

• з метою запобігання наростанню соціальної напруженості зосередити особливу увагу антикризових заходів у сфері оплати праці (стосовно як рівня заробітної плати, так і своєчасної її випали та повернення боргів) на регіонах, в яких фіксується найбільш загрозливе становище, а саме - Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Тернопільській, Волинській, Житомирській областях;

3. У сфері демографічної політики необхідно:

• запровадити систему оперативного статистичного та медико-екологічного моніторингу демографічних процесів, порівняльного аналізу в Україні та по регіонах, відслідковувати причини погіршення демографічної ситуації;

• розширити види та збільшити кредитування на демографічні цілі, зокрема надання пільгових кредитів молодим сім’ям з дітьми, кредитування пільгового молодіжного житлового будівництва.

4. У сфері трудових відносин необхідно:

• сформувати інформаційно-аналітичну базу для моніторингу трудових ресурсів й створити реєстр наявного трудового ресурсу з метою постійного відстежування стану професійно-кваліфікаційної структури, професійно-кваліфікаційного розвитку, зайнятості та ринку праці з синхронним їх співставленням та ситуаційними оцінками;

• розробити заходи щодо пом'якшення регіональних диспропорцій праці за рахунок прискорення розвитку хронічно депресивних і слаборозвинених регіонів, а також тих, які найбільш постраждали в період кризи.

Висновки

У нашій курсовій роботі на підставі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення і практичне розв’язання актуального науково-практичного завдання, яке полягає в удосконаленні просторової організації та системи управління соціальною інфраструктурою в умовах економічних трансформацій в Україні. Основні результати і висновки, що випливають з даного дослідження, можна згрупувати наступним чином.