181408 (Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави. Критерії визначення державних пріоритетів), страница 2

Таким чином, порівняльний аналіз основних показників соціально-економічного розвитку України та інших країн СНД дає підстави для наступних висновків.

1. Україна найбільше серед країн Співдружності потерпає від природного скорочення населення. Цей процес, незважаючи на деяке покращання у сфері народжуваності, з року в рік поглиблюється.

2. Після 10-річного економічного спаду й стагнації в останні 7 років у державах Співдружності спостерігаються відносно високі темпи відбудовного економічного зростання. У цілому по СНД обсяг ВВП досяг рівня 1991 року, хоча в окремих секторах і видах діяльності основні показники розвитку залишилися нижчими. При цьому Україна за темпами зростання ВВП посіла в 2007 р. лише 9-те місце серед країн Співдружності.

3. Незважаючи на те, що реальні доходи населення в останні роки зросли в усіх країнах СНД, не відбулося кардинальних зрушень у підвищенні рівня життя більшої частини населення. За рівнем середньої заробітної плати Україна знаходиться на 4-му місці слідом за Росією, Казахстаном та Білоруссю. При цьому в Україні у 2007 році зафіксований один з найнижчих темпів приросту заробітної плати.

4. За рівнем інфляції Україна посідає третє місце серед країн Співдружності. І, хоча випереджаюче зростання цін на продукти харчування у 2006-2007 роках було притаманне усім країнам СНД, Україна за темпами зростання цін на товари продовольчої групи випередила більшість країн Співдружності й опинилася на четвертому місці після Киргизії, Казахстану та Таджикистану.

5. Стан ринку праці для всіх країн Співдружності нині характеризується послабленням напруженості. За показником навантаження на робоче місце Україна характеризується досить сталими позитивними тенденціями. На тлі інших країн СНД за цим показником наша держава займає четверте місце за Росією, Молдовою та Казахстаном, що вказує на зростання зайнятості та скорочення безробіття, але при цьому, за висновком Міжнародного статистичного Комітету СНД, в Україні спостерігається стала орієнтація на низьку вартість робочої сили. [9]

Отже, порівняно з іншими країнами СНД, Україні вдалося досягти порівняно успішних позицій за наступними соціально-економічними показниками:

- зростання зайнятості населення;

- річні темпи зростання промислового виробництва;

- зростання обсягів роздрібного товарообороту;

Водночас спостерігається значне відставання України від партнерів по СНД в демографічній сфері, в розмірі та динаміці заробітної плати. Також в Україні фіксується значний рівень інфляційних процесів.

Підсумовуючи аналіз, робимо висновок, що усі ці факти красномовно свідчать про те, що в Україні відбувається зростання без розвитку, яке не може бути визнаним ні сталим, ні перспективним для країни.

Розділ 2. Соціально-економічний розвиток держави в системі державного регулювання економіки

2.1 Загальні функції державного регулювання процесів економічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів

Стан економіки України, перетворення і процеси, які відбувалися в минулому, а особливо в останні роки, переконливо свідчать, що розв'язання проблем соціально-економічного розвитку перейшло в розряд стратегічних і глобальних, стало одним з найбільш важливих в державі. Подолання кризових явищ, боротьба з наслідками світової фінансової кризи, перехід до сталого економічного зростання потребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівні.

Ефективний розвиток кожної економічної системи вимагає постійного пошуку оптимальних варіантів сполучення державних і ринкових складових та інтересів. Схема державного регулювання на рівні суб'єктів господарської діяльності, яка включає в себе його загальні функції, засоби, сферу та об'єкти і в основному прийнятна для діяльності моделі ринкової економіки на макрорівні, надається на рисунку 3.

Критеріями визначення державних пріоритетів виступають науковість і директивність в частині державного замовлення та управління державною власністю; попередній аналіз сучасного стану економіки; орієнтація на більш повне задоволення потреб суспільства; збалансованість; реальність; визначення і реалізація пріоритетів; системний комплексний підхід; альтернативність шляхів розвитку; взаємодоповнюваність перспективних та поточних планів; поєднання програмно-цільового, регіонального і галузевого планування; раціональне використання та відтворення всіх видів природних ресурсів; поєднання особистих, колективних і суспільних інтересів; створення системи аналізу, контролю за виконанням та внесення коректив, планування і прогноз на короткострокову, середньострокову та довгострокову перспективу.

Рисунок 3 – Схема державного регулювання економіки

2.2 Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання

Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання визначаються концепцією соціально-економічного розвитку, яка реалізується в стратегії та відповідних програмах соціально-економічного розвитку, які в свою чергу приймаються в залежності від поставлених цілей на коротко-, середньо- або довгострокову перспективу. Інструментом державного регулювання виступає індикативне планування як основна форма вертикальної інтеграції планування на макро- і мезорівні, що приходить на зміну ринковій анархії. Перелічені заходи мають багаторівневу структуру побудови від загальнонаціональних через регіональні та галузеві до окремих територій, об`єктів, верст населення і т.і. Законодавчою базою складання програм розвитку є Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [2].

На довгострокову перспективу пріоритетом соціально-економічного розвитку є досягнення економічного і соціального процвітання українського суспільства.

Пріоритетами середньострокового соціально-економічного розвитку України є:

- якомога скоріший вихід на обсяги національного виробництва кінця 1980-х рр., але зі структурою економіки, обумовленою переходом до ринкової економіки;

- вихід на стандарти добробуту, притаманні «країнам середнього достатку» (у тому числі середньодушовий ВВП за паритетом купівельної спроможності – 12–15 тис. дол. США);

- підтримання наукового і технологічного потенціалу України за напрямами, здатними забезпечити її конкурентні переваги та національну безпеку;

- створення найбільш сприятливих умов участі країни в процесах глобального економічного розвитку та європейських інтеграційних процесах.

В короткострокові пріоритети внесені певні зміни, пов`язані з світовою фінансовою кризою, насамперед, подолання наслідків цієї кризи.

На 2009 рік Президент України визначив чотири пріоритети соціально-економічного розвитку України. Це – пріоритет номер один – політика безпеки держави, пріоритет номер два – підготовка України до проведення чемпіонату Європи в 2012 році, пріоритет номер три – розвиток енергетичних проектів, зокрема, добудова Хмельницької атомної електростанції, пріоритет номер чотири – реалізація програми «Доступне житло».

Таким чином, незважаючи на масштабність та багатогранність і багатоаспектність формулювання пріоритетів соціально-економічного розвитку, державні інституції виконавчої влади, в першу чергу Міністерство економіки України, виділяють найголовніші з них, а саме:

І. Створення сприятливих рамкових умов для підвищення конкурентоспроможності економіки.

1.1. Макроекономічна стабільність.

1.2. Досконала регуляторна політика.

1.3. Розвиток конкуренції на внутрішньому ринку.

1.4. Підвищення ефективності Уряду.

1.5. Зміцнення інституту власності як основи ринкової системи господарства.

1.6. Розвиток фінансових ринків.

1.7. Проведення судової реформи.

IІ. Людина і Сталий розвиток.

2.1. Модернізація системи охорони здоров’я.

2.2. Сучасна і якісна освіта та підготовка кадрів.

2.3. Розвиток культури.

2.4. Розвиток фізичної культури та спорту.

2.5. Створення ринку доступного житла.

2.6. Підвищення якості життя Ошибка! Закладка не определена..

2.7. Розвиток пенсійної системи.

2.8. Сталий розвиток довкілля.

2.9. Адаптація до глобальних кліматичних змін.

ІІІ. Технологічний прорив в індустрії.

3.1. Підвищення технологічного рівня обробної промисловості.

3.2. Впровадження нових та відновлюваних джерел енергії.

3.3. Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів

3.4. Підвищення рівня енергозабезпечення економіки.

ІV. Зняття інфраструктурних обмежень.

4.1. Будівництво сучасних транспортних коридорів та інтегрування до загальноєвропейської інфраструктури.

4.2. Розвиток залізничного транспорту та підвищення його безпеки.

4.3. Розвиток морських портів.

4.4. Розвиток аеропортів.

4.5. Відновлення та модернізація муніципальної інфраструктури.

4.6. Розвиток сучасних засобів зв'язку.

V. Перехід до високоефективного аграрного та аграрно-переробного виробництва.

5.1. Запровадження європейських принципів державної підтримки сільськогосподарських виробників.

5.2. Переорієнтація агровиробництва із урахуванням кліматичних змін

5.3. Нарощення виробництва продукції тваринництва.

5.4. Нарощення ввиробництво продукції рослинництва.

5.5. Комплексне забезпечення споживачів харчовими продуктами власного виробництва.

VІ. Створення сучасної інноваційної системи.

6.1. Вдосконалення системи генерації знань.

6.2. Формування інноваційної інфраструктури.

6.3. Розвиток системи управління інтелектуальною власністю.

6.4. Активізація інноваційного попиту та трансферу технологій.

6.5. Державна забезпечення взаємодії елементів НІС.

6.6. Інтеграція науково-технологічного потенціалу України у світове господарство.

VІІ. Україна і світ.

7.1. Інституційна євроінтеграція.

7.2. Набуття членства України в ЄС.

7.3. Створення поглибленої зони вільної торгівлі з ЄС.

Треба зауважити, що названі пріоритети не є якоюсь сталою величиною, а можуть видозмінюватись в залежності від політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та є відкритими для обговорення та аналізу представниками всіх гілок влади, роботодавцями, профспілками, а також вченими і іншими представниками громадського суспільства.

Розділ 3. Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави в державному регулюванні економіки

3.1 Методологія соціально-економічного розвитку держави

Однією із перших спроб розкрити сутність соціально-економічного розвитку стала робота К. Маркса "Капітал", в якій розглядаються витоки суспільного розвитку, та застосовується методологія пізнання через діалектичний метаріалізм. Теорія розвитку розглядається з точки зору нагромадження капіталу, зубожіння пролетаріату і знищення капіталізму. Ця теорія ґрунтується на уявленні про односпрямованість та зумовленість історії і має систему обмежень статичного характеру.

На рубежі ХІХ століття Й. Шумпетер запропонував альтернативну теорію економічного розвитку, вихідним пунктом якої був "господарський кругообіг" (який становить, по суті, рівноважний стан) закритої економіки. Він трактував розвиток як дискретний рух від одного кругообігу до іншого, стихійно породженого самою економікою. Тут акценти ставляться на дискретності розвитку і породженні його внутрішніми силами системи. Й. Шумпетер припускав, що значний час національна економіка перебуває у стані рівноваги, а потім раптово, стрибком, переходить в інший стан рівноваги. Причини такого розвитку процесу пов’язані з динамікою нагромадження капіталу, інноваціями і вирішенням суперечності інноваційного характеру. [5]

Найбільш поширеним трактуванням соціально-економічного розвитку стало розуміння його як процесу структурних змін, обумовленого зростанням доходу на душу населення.

У даному разі було припущено ряд істотних положень:

– по-перше, зростання доходів населення є лише одним з багатьох факторів соціально-економічного розвитку;

– по-друге, у процесі розвитку змінюється не лише структура системи (склад і зв’язки), а й відносини між компонентами системи, а також механізм її функціонування;

– по-третє, зміна структури економіки є одним з результатів соціально-економічного розвитку, отже, друге не може бути визначене через перше.