181408 (Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави. Критерії визначення державних пріоритетів)

Курсова робота

З дисципліни: “Національна економіка”

Тема

„Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави. Критерії визначення державних пріоритетів”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика соціально-економічного розвитку держави

1.1 Теоретичні основи сутності соціально-економічному розвитку держави

1.2 Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку України з соціально-економічним розвитком в зарубіжних країнах

Розділ 2. Соціально-економічний розвиток держави в системі державного регулювання економіки

2.1 Засади державного регулювання процесів економічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів

2.2 Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання

Розділ 3. Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави в державному регулюванні економіки

3.1 Методологія соціально-економічного розвитку держави

3.2 Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави

Висновки

Список літератури

Вступ

Процеси і наслідки трансформації економічної системи в Україні з надзвичайною гостротою висвітлили питання про вибір та обґрунтування напрямків її дальшого економічного розвитку. Багатоаспектність і масштабність цієї проблеми визначили необхідність з одного боку, комплексного її вивчення, а з другого – різновекторність наукового пошуку. Вражаючі особливості макроекономічних процесів у економіці України не вкладаються у схеми відомих нині економічній науці закономірностей. Для практичної реалізації державної стратегії розбудови національної економічної системи конче необхідні конкретизація пріоритетів, уточнення ресурсного забезпечення, відпрацювання механізмів здійснення. На тлі змін, що відбуваються в країні, спостерігається досить цікавий феномен сучасності – утвердження нової моделі розвитку з посиленим ринковим вектором і якісно ускладненими державними функціями та одночасно – формування сильної держави.

Не зважаючи на наявність значного теоретичного надбання, науковці й досі переймаються пошуками оптимальної моделі економічного розвитку, ураховуючи національні особливості перебігу трансформаційних процесів та наголошуючи на важливості чинника державного регулювання. Однак, очевидна фрагментарність розробок обумовлює необхідність системного дослідження теоретичних і прикладних засад державного регулювання процесів економічного розвитку національної економіки з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Теоретичні тлумачення системних оновлень були об’єктом дослідження цілої плеяди вчених-економістів. Сутність процесів економічного розвитку та роль держави в їх здійсненні досліджували такі видатні науковці свого часу, як М. Кондратьєв, М. Туган-Барановський, Й. Шумпетер.

З переходом суспільства до наступного індустріального етапу розвитку з’явились моделі А. Льюїса, А. Ростоу, Р. Харрода, А. Хіршмана. Обґрунтування макроекономічних стратегій країн, що трансформуються, проводилось на підставі сучасної макроекономічної теорії Л.Бальцеровичем, Г. Манківим (Менк’ю), П. Самуельсоном, Я. Тінбергеном, М. Тодаро. У результаті парадигмальних змін в економічній теорії процеси розвитку стали пояснювати, спираючись на інституціональну та інституціонально-еволюційну теорії. Цей напрямок репрезентовано Р.Коузом, У.Нельсоном, Д. Нортом, О. Вільямсоном, Ф. Хайєком.

Теоретично досліджували складові процесу економічного розвитку пострадянських країн російські економісти Л. Абалкін, С. Глазьєв, І. Іноземцев, В. Маєвський, А. Улюкаєв.

В Україні поки що бракує комплексних фундаментальних досліджень питань державного регулювання процесів економічного розвитку, проте неабиякий внесок у певні аспекти проблеми зробили такі відомі вчені-економісти, як Ю. Бажал, О. Білорус, В. Геєць, Н. Гончарова, А. Гриценко, М. Долішній, М. Данько, С. Дорогунцов, І. Лукінов, Д.Лук’яненко, А. Мар’єнко, Б. Панасюк, Ю. Пахомов, В. Пономаренко, А. Поручник, М. Соколик, М. Чумаченко, А. Філіпенко, А. Шегда. Напрацювання у цій сфері акцентовано навчального характеру належать ученим-викладачам З. Ватаманюку, А. Задої, Л. Корнійчук, Г. Климку, С. Мочерному, С. Панчишину, А. Савченку.

Не зважаючи на наявність значного теоретичного надбання, науковці й досі переймаються пошуками оптимальної моделі економічного розвитку, ураховуючи національні особливості перебігу трансформаційних процесів та наголошуючи на важливості чинника державного регулювання. Однак, очевидна фрагментарність розробок обумовлює необхідність системного дослідження теоретичних і прикладних засад державного регулювання процесів економічного розвитку національної економіки з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Метою роботи є розгляд основних теоретико-методологічних підходів до визначення соціально-економічного розвитку, аналіз стану цього процесу в Україні та конкретизація пріоритетів та завдань державного регулювання.

Об’єкти дослідження – процеси економічного розвитку за умов системних трансформацій в Україні.

Предмет дослідження – державне регулювання соціально-економічного розвитку України в цілому.

Теоретичною основою роботи є праці вітчизняних та зарубіжних учених-економістів, політологів, соціологів, юристів з проблем державного соціально-економічного управління. Інформаційну базу становлять законодавчі та нормативно-правові документи Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, статистичні матеріали, офіційні сайти мережі Інтернет.

Методологічну основу дослідження становить системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів. Теоретичним підґрунтям аналізу є цивілізаційна парадигма суспільного розвитку, на якій базується сучасна економічна теорія.

Розділ 1. Характеристика соціально-економічного розвитку держави

1.1 Теоретичні основи сутності соціально-економічному розвитку держави

Важливим аспектом вивчення закономірностей і чинників, що визначають соціально-економічний розвиток, є розуміння сутності самого процесу розвитку. У науковій термінології досить часто вживається термін "розвиток". Він зустрічається як самостійно, так і у словосполученнях: економічний розвиток, соціально-економічний розвиток, сталий розвиток, регіональний розвиток тощо. Під розвитком насамперед розуміють будь-яку прогресивну зміну параметрів системи. При кількісній зміні мова йде про зростання чинників, зміна яких і визначає розвиток. При якісній зміні мова йде не тільки про структурні зміни, а також і про зміни, які приводять до отримання системою невластивих їй раніше характеристик.

З позиції філософської думки С.В. Мочерний визначає розвиток як незворотні, спрямовані закономірні (якісно-сутністні) зміни матеріальних систем, зміст і зумовленість яких характеризується дією основних законів діалектики, що не виходить за межі глибинної внутрішньої сутності такої системи. Розвиток розглядається у взаємозв’язку з основними законами діалектики. Розвиток тісно пов’язаний з часом, рухом і змінами. Завдяки часу розвиток набуває спрямованості; лише в процесі руху відбувається взаємодія протилежних сторін суперечності; зміни в процесі розвитку повинні мати комплексний характер як у межах окремих підсистем, їхніх елементів, так і їхньої структури. Сутністно-якісні зміни відображають перехід сутності в нову якість: "якщо комплекс якісних змін відбувається в межах єдиної сутності, то остання зазнає певних модифікацій, розвиваючись у якісно нових формах" [7, c.285].

Отже, сутність розвитку пов’язують з якісними змінами, або просто зі змінами, або із змінами, які мають якісно-сутнісний характер. Взагалі, розвиток об’єкта – це перехід системи від одного його якісного стану до іншого. Цей перехід характеризується структурою, механізмом, витоками, формами та направленістю. Розвиток – це не будь-яка зміна, а зміна, що пов’язана з трансформацією внутрішньої структури, що загалом є сукупністю функціонально пов’язаних між собою елементів та залежностей. Кінцевою метою розвитку є поліпшення якості життя людей, розширення їхньої можливості формувати власне майбутнє. Це, зрозуміло, вимагає збільшення доходів на душу населення, але містить і багато інших аспектів, які стосуються створення реальної рівності для отримання освіти і працевлаштування, забезпечення рівних можливостей для чоловіків і жінок, вищий рівень медичного обслуговування та краще харчування. До цього переліку ще можна додати забезпечення чистоти і сталості довкілля, підвищення рівня безсторонності та об’єктивності судочинства і правової системи, розширення громадянських і політичних свобод, урізноманітнення та насиченість культурного життя [9].

Таким чином, соціально-економічний розвиток – це багатомірний процес, який має розглядатися з урахуванням такої сукупності соціальних та економічних цілей, як: зростання виробництва та доходів населення; збільшення добробуту, поліпшення стану здоров’я, якості освіти; формування умов, які сприяють зростанню гідності громадян; змін в інституціональній, соціальній та адміністративній структурі суспільства; змін у свідомості громадян; змін у традиціях та звичках.

1.2 Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку України з соціально-економічним розвитком в зарубіжних країнах

Для порівняння характеристик оберемо країни СНД, які зберігають для України принципову важливість не лише з огляду на перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності, але й як корисна база для порівняння поступу та проблем соціально-економічного розвитку. Подібність багатьох успадкованих від радянських часів макроекономічних та соціальних диспропорцій, так само як і завдань та проблем перехідного періоду країн СНД, дозволяє об’єктивно оцінити темпи соціально-економічного розвитку України, скористатися досвідом реалізації трансформаційної політики в цих країнах.

Проведення аналізу основних тенденцій соціально-економічного розвитку країн Співдружності у контексті визначення ефективності національних економік та їх спрямованості на досягнення основної мети сучасного суспільства – підвищення рівня та якості життя населення, дасть змогу визначити пріоритетні напрямки соціально-економічного розвитку та реформ для України.

На основі статистичних даних за 2006-2007 роки проведений порівняльний аналіз стану соціально-економічного розвитку СНД за низкою параметрів (демографічний стан, соціально-економічні показники, грошові доходи населення, ринок праці, рівень інфляції)

Сукупне населення країн СНД зростало до 1994 року, проте з 1995 року почало скорочуватися, й у 2004 році зменшилось до рівня 1989 р. У 2007 році його чисельність оцінюється на рівні 279,7 млн. осіб, що майже дорівнює показнику 2006 року. Для всіх країн СНД характерним є зростання коефіцієнту смертності населення (рисунок 1), причому Україна за цим показником посідає перше місце. Як наслідок, Україна останнім часом лідирувала серед країн СНД за темпами скорочення населення.

Після 2000 року в країнах Співдружності зберігається достатньо висока динаміка соціально-економічних показників: ВВП, випуску промислової й сільськогосподарської продукції, роздрібного товарообігу, інвестицій в основний капітал, обсягу зовнішньої торгівлі.

За 2007 рік в середньому по країнах Співдружності в порівнянні з попереднім роком валовий внутрішній продукт збільшився на 9 % (у 2006 році – на 8 %), виробництво промислової продукції – на 7 % (5 %), інвестиції в основний капітал – на 20 % (15 %), роздрібний товарообіг – на 16 % (15 %).

Рисунок 1 – Загальний коефіцієнт смертності в країнах СНД (на 1000 осіб населення)

Показово, що лідером за останнім показником серед країн СНД є Україна, приріст роздрібного товарообоороту якої склав за січень-листопад 2007 р. 30 %.

Найбільший приріст ВВП у 2007 році (як і в 2006 році) спостерігався в Азербайджані (25,0 %) і Вірменії (13,8 %). Найменший приріст ВВП був відзначений у Молдові. Темпи економічного зростання в Україні, відтак, були одними з найнижчих серед країн СНД.

Темпи зростання середньої заробітної плати у 2007 рр. (листопад до листопаду попереднього року та її рівні у 2006 та 2007 рр. (листопад) в доларах за курсом, встановленим національними банками країн Співдружності) наведена на рисунку 2. Згідно з офіційними даними, максимальний приріст заробітної плати був зафіксований в Азербайджані та Киргизії, найменший – в Україні та Білорусі. Максимальний рівень заробітної плати відзначався в Росії та Казахстані, мінімальний – в Таджикистані й Киргизії. Розрив між рівнями заробітної плати серед країн Співдружності зріс до 12,3 разу проти 12,1 разу в 2006 році.

Рисунок 2 – Середня заробітна плата в країнах СНД у листопаді 2006 та 2007 рр. (дол..) і темпи її приросту

Характерним для країн СНД є те, що найнижча заробітна плата, як і в попередній період, зареєстрована в аграрному секторі, охороні здоров'я й освіті.

Чисельність громадян, які шукають роботу, на кінець листопада 2007 р. зменшилася в Азербайджані – на 6,1 %, Вірменії й Білорусі – на 14,0 %, Казахстані – на 23,3 %, Молдові – на 8,1 %, Росії – на 9,1 % і в Україні – на 15,2 %. Зазначений показник зріс в порівнянні з відповідним періодом минулого року в Киргизії – на 0,5 % і Таджикистані (на кінець жовтня) – на 10,3 %. При цьому попит на робочу силу (число вакансій) за зазначений період збільшився в Білорусі на 9,5 %, Казахстані – на 13,2 %, Молдові – на 20,2 %, Росії – на 19,5 %, Таджикистані (на кінець жовтня) – на 23,1 %; скоротився – в Азербайджані – на 13,0 %, у Вірменії – на 27,7 %, Киргизії – на 59,1 %, Україні – на 2,1 %. [11]