181263 (Національна валюта України)
Описание файла
Документ из архива "Національна валюта України", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономика" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "экономика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "181263"
Текст из документа "181263"
ЗМІСТ
Вступ
-
Теоретичні основи дослідження національної валюти В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ
-
Загальні відомості про валюту, національну валюту і валютні курси
-
Методи дослідження національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу
-
Роль грошово-валютного регулювання у становленні та стабілізації національної валюти у період незалежності
-
особливості та механізми функціонування національної валюти України
-
Чинники введення національної валюти в Україні після виборення незалежності і українська міжбанківська валютна біржа
-
Організація операцій на міжбанківському валютному ринку України
-
Українська національна валюта і міжнародна валютно-фінансова система
-
Шляхи стабілізації національної валюти України
-
Інфляція – основний показник нестабільності валюти
-
Антиінфляційна політика уряду України як основний метод зміцнення національної валюти України
-
Інші шляхи та методи подальшого зміцнення української національної валюти
Висновки
Список використаних джерел
ДОДАТКИ
Вступ
Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки – теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави.
Враховуючи незгасаючу актуальність валютних проблем, питання національної валюти і вибране для написання курсової роботи.
1. Теоретичні основи дослідження національної валюти В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ
-
Загальні відомості про валюту, національну валюту і валютні курси
Валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні і платіжні документи в вигляді векселів, чеків, банкнот, що використовуються в міжнародних розрахунках. У широкому розумінні, валюта – це кошти що належать центральному банку, казні та комерційним банкам. До епохи капіталізму і на початку його розвитку в обігу перебували срібна і золота, а в деяких країнах лише срібна валюта. З розвитком капіталізму все більшого значення набувають банкноти – кредитні знаки грошей, що їх випускають емісійні банки для заміни металевих грошей, як засіб обігу і платежів. З кінця 18 ст. у Великобританії, а з останньої третини 19 ст. і в ін. каїнах в обігу в основному залишається золото, а також розміняні на золото банкноти. Для загальної кризи капіталізму, яка охопила і валютну систему, характерним є паперова валюта – нерозмінні на золото банкноти, які постійно знецінюються.
Національна валюта – це грошова одиниця країни. Без національної валюти неможливе існування національної грошової системи.
Національна грошова система – це способи і форми випуску грошей, які історично склалися та закріплені правовими нормами, а також організація грошового обігу в країні.
Валютний курс, інтервалютний курс, вексельний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Основою валютного курсу є співвідношення грошових одиниць щодо їхнього золотого вмісту в різних країнах. Розрізняють офіційний і вільний курс іноземної валюти. В умовах загострення запальної кризи економіки держав, яка характеризується в сфері грошового обміну валютними кризами (характеризуються крахом золотого стандарту, нестійкістю курсів національних валют, дефіцитністю балансів, девальвацією і ревальвацією валют ), курси деяких держав (як і розвинутих так і новостворених) валют остаточно втратили свою відносну стійкість, є формальними і не завжди відображають дійсну вартість відповідних валют щодо золота й товарів. Більшість країн капіталістичного світу вибрала на сучасну етапі курс “плаваючих валют, який дає їм можливість якоюсь мірою пристосувати до економічної кон’юнктури, що швидко змінюється.
Валютні зони - валютні угрупування держав, створенні під час та після другої світової війни на базі довоєнних валютних блоків для проведення узгодженої політики в галузі міжнародних валютних відносин. Як правило валютні зони охоплюють країни, які перебувають у фінансово – економічній і політичній залежності від більш могутньої держави, що очолює зону. Ці країни підтримують курс своїх валют щодо валюти країни гегемона і можуть змінювати їхні паритети лише за допомогою цієї країни; повинні тримати свої основні золото та валютні резерви в банках країни, що очолює зону; купувати її державі цінні папери, які є забезпеченням валюті країн учасниць зони; здійснювати міжнародні розрахунки і платежі через банки країни гегемона. Для країн учасниць валютних зон створюються більш пільгові умови обміну (оборотності валют ) валют порівняно з валютами, що належать країнам, які не входять до валютної зони, запроваджується єдина система валютного контролю, який насамперед поширюється на валютний обіг країн учасниць з іншими країнами світу. Для учасників валютних зон встановлено єдиний митний і зовнішньоторговельний режим, що забезпечує провідній державі сприятливим умовам для боротьби за ринки, сировини та сфери застосування капіталу як у межах зони так і поза нею. Найбільшими валютними зонами є стерлінгова, доларова, зона франка. Стерлінгова зона, яку очолює Великобританія, налічує понад 40 країн різних континентів, головним чином країн співдружності. Основна валютна зона – англійський фунт стерлінгів. Доларову зону очолює США, вона охоплює переважно країни Північної, Центральної, та Південної Америки. Основна валюта – долар. Зона франка охоплює понад 30 країн ( створена на базі колишніх колоніальних володінь та історичних усталених торгівельно - валютних зв’язків); очолює зону Франція. Основна валюта французький франк.
Валютна політика - це сукупність заходів, які приводять держави та центральні банки в сфері громового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну силу грошей, валютні курси і на економіку країни в цілому. Валютна політика зумовлюється суспільним ладом і безпосередньо пов’язана із зовнішньою торгівлею, зовнішньоторговельною політикою та грошовим обігом у країні. В капіталістичних країнах внутрішня політика спрямована на підтримання купівельної сили грошей і зміщення курсу національної валюти кризами та інфляцією. Самостійність у проведенні валютної політики в більшості держав обмежена участю їх в міжнародному валютному фонді. Валютна політика здійснюється головним чином у формі девізної політики купівлі та продажу валют інших країн або дисконтної політики.
Зміст інших понять і термінів буде розкритий в наступних розділах по ходу дослідження.
Як бачимо, в наш час наука має достатньо розвинений понятійно-термінологічний апарат для висвітлення проблем становлення та стабілізації національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу.
-
Методи дослідження національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу
Під методом розуміють спосіб чи засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності називають методикою.
Перед тим, як дати коротку характеристику методам, застосованим в даному дослідженні, зазначимо, що їх використання стало можливим лише при умові застосування загальних принципів наукового мислення: індукції, дедукції, аналізу, синтезу, аналогії.
Спостереження - цілеспрямоване вивчення, сприйняття, зумовлене поставленою задачею; систематичний збір даних по об'єкту, явищу. У роботі використовується низка даних, які є систематичними: щорічними, щомісячними.
Порівняння – співвідношення між двома об'єктами, явищами, яке дозволяє виявити загальне і особливе.
Описовий метод як один із найдревніших при вивченні будь-яких економічних чи фінансових явищ.
Використана також і описова статистика як набір числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію.
Важливим засобом вивчення економічних явищ я процесів є моделювання. Модель – це спрощене відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь і графіків. В роботі використані словесні моделі (описання суті системи взаємозв'язаними словами, тобто поняттями, категоріями, гіпотезами) та табличні і графічні моделі. Саме графічні моделі економічних явищ дозволяють наочно показати, що відбувається у “чорному ящику” математичних моделей [18].
В роботі використаний і такий метод, як прогнозування – наукове передбачення зміни економічних явищ у найближчій і більш віддаленій перспективі.
1.3. Роль грошово-валютного регулювання у становленні та стабілізації національної валюти у період незалежності
За період незалежності Україна зуміла ввести національну валюту і добитися її стабілізації. Проаналізуємо, яку роль відіграли грошово-кредитна та грошово-емісійна політика і політика валютного регулювання у становленні і стабілізації національної валюти у період незалежності.
Грошово-кредитна політика.
Грошово-кредитна політика, починаючи з жовтня 1994 р., була спрямована на створення умов для фінансової стабілізації в Україні, впровадження і закріплення національної грошової одиниці та підтримку макроекономічної стабілізації через зниження інфляції до керованого рівня. Її реалізація створила певні умови стабілізації виробництва, інвестиційної діяльності, життєвого рівня населення.
Позитивними зрушеннями були такі:
Забезпечення стабільності національної валюти:
-
проведення цілеспрямованої монетарної політики, зорієнтованої на макроекономічну стабілізацію економіки, що сприяло подальшому зниженню темпів інфляції;
-
досягнення стабілізації офіційного курсу національної валюти до іноземних валют;
-
збільшення обсягів та удосконалення структури офіційних валютних резервів для підтримання курсу гривні до іноземних валют;
-
зупинення, починаючи з 1994 р., емісії платіжних засобів комерційними банками.
Регулювання грошового обігу:
-
зростання платіжних засобів та підвищення рівня монетизації економіки;
-
повне і безперебійне забезпечення економіки грошовою готівкою;
-
впровадження автоматизованих систем обробки готівки;
-
введення в дію в 1994 р. виробничих потужностей Банкнотно-монетного двору.
Кредитна діяльність:
-
відмова від прямого кредитування дефіциту бюджету за рахунок кредитної емісії;
-
удосконалення структури кредитної емісії;
-
зростання обсягів кредитних вкладень в економіку України зі збільшенням фізичного обсягу довгострокового кредитування суб'єктів господарювання і населення України.
Процентна політика:
-
зниження рівня облікової ставки НБУ, її зміна залежно від економічної ситуації при дотриманні позитивного рівня;
-
зниження процентних ставок за кредитами комерційних банків. Сфера валютного регулювання:
-
подальша лібералізація та збільшення обсягів валютного ринку;
-
зміцнення зовнішньої та внутрішньої стабільності національної валюти;
-
вдосконалення системи валютних операцій з впровадженням системи валютних деривативів;
-
поширення впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем.
Здійснення банківського нагляду:
-
подальше нарощування статутного капіталу комерційних банків;
-
вдосконалення регулювання та контролю за діяльністю банківських структур;
-
реформування банківського нагляду;
-
створення сприятливих умов для ефективної роботи, стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів вкладників, підвищення рівня конкуренції, підвищення ліквідності банківської системи.
Обслуговування Державного бюджету України:
-
удосконалення механізму касового виконання Державного бюджету України;
-
удосконалення механізму обслуговування дефіциту Державного бюджету України через подальший розвиток фондового ринку державних цінних паперів.
У 1998 р. грошово-кредитна політика була направлена на подальше закріплення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валюти.
Регулювання грошово-кредитного ринку здійснювалося за допомогою інструментів, які забезпечували фінансову стабілізацію та сприяли досягненню відповідного рівня економічного та соціального розвитку, а саме:
-
здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, встановлення її приросту в межах, що відповідають прогнозованим обсягам ВВП та інфляції;
-
забезпечення купівельної спроможності національної валюти до рівня, що дає змогу збалансувати інтереси як державні, так і суб'єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність;
-
стимулювання процесу залучення вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення через введення механізму страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення процентних ставок за депозитами на реальному позитивному рівні;
-
підвищення кредитної активності комерційних банків з метою стимулювання вітчизняного виробництва та підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків через систему рефінансування;
-
стимулювання інвестицій у діяльність банків, збільшення обсягів довгострокового кредитування на основі росту депозитів, залучених на довгостроковій основі;
-
захист економічних інтересів суб'єктів грошово-кредитного ринку [39].
Грошово-емісійна політика та валютне регулювання.
У період різкого падіння вартості національних грошей України — з кінця 1991 р. до першої половини 1994 р., коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991 р. до 2100% в 1992 р. і переросла в 1993 р. у гіперінфляцію — 10 256Ж на рік, ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались відповідно до постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, рішень Кабінету Міністрів України.
Так, в 1992 р. кредитна емісія (за оборотами) складала нечуваний за тих часів обсяг — 1 трлн крб., який було спрямовано на забезпечення заліків взаємо заборгованості підприємств, поповнення їх обігових коштів, для сільськогосподарських підприємств та за іншими напрямами. У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшились у 30 разів і становили 30 трлн крб., 70% якої через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу. В цей же період стрімко зростали прямі кредити Уряду, частка яких була переважною в загальній сумі платіжних засобів: на 01.01.93 — 73%, на 01.01.94 — 52%, на 01.01.95 - 86%, на 01.01.96 — 77%. Меншими були частки коштів, спрямовані на рефінансування комерційних банків та на купівлю іноземної валюти в офіційні валютні резерви НБУ.