Цікаво прослідкувати маркетингові стратегії, обрані ведучими судобудівними країнами. Японське судобудівництво, багато років превіліювавше в світі, в умовах збільшеної конкуренції обрало головним напрямком високоскладні, високоякісні і дорожчі судна. Судобудівники Південної Кореї спеціалізуються на випуску менш складних і не таких дорогих суден, котрі відрізняються високою якістю теж. Китай виробляє менш якісні, але ще дешевші судна, використовуючи при цьому свою перевагу в дешевій робочій силі. Європейські країни знайшли свою нишу в судобудівництві більш складних, унікальних суден (науководосліджуючих, пасажирських, швидких та ін.). Висока вартість цієї продукції компенсується державною дотацією, як правило, косвеної – в вигляді податкових пільг, кредитів, законодавчих актів, направлених на підтримку національних транспортних компаній. Величина такої підтримки компенсує диспропорцію в вартості європейського і азіатського судобудівництва. Але в ряді країн (Бельгія, Швеція) судобудівництво все ж скоротилося.

Для України є цікавою стратегія виходу із кризи раніше ведучих судобудівних країн США і Росії, де ці галузі по закінченню «холодної війни» практично перестали отримувати державні закази для ВМС і внаслідок цього опинилися в глубокій кризі.

В 1993 р. в США прийнята Програма відродження національного судобудівництва, котра отримала статус закону. Вона заключає 5 основних складових: закінчення субсидій для судобудівництва в других країнах через ОЕСР; перегляд «закону Гіббона»; ревізія програми кредитування судобудівників; забезпечення гарантій для кредитів на будівництво суден в об’ємі 2 млрд. Дол. На 10 років; прискорений трансферт технологій.

Програма кредитування забезпечує гарантії під комерційні ссуди. Гарантії кредиту надаються під боргові зобов’язання судовласників (фінансування суден, плаваючих під американським флагом чи побудованних, модернізованих на верфях США) і судобудівних фірм (розвиток виробництва). Звичайною формою боргових зобов’язань при фінансуванні суден являється випуск акцій, при фінансуванні розвитку виробництва – це банківські ссуди. В будь-якому випадку джерелом фінансування являється приватний сектор. Всього планується забезпечити гарантії кредиту на суму 12 млрд. дол. Сума на черговий фінансовий рік визначається Конгресом.

В Росії теж затверджена в 1995 р. програма «Російські верфі». Її завданням являється збереження і розвиток научно-технічного потенціалу судобудівничої промисловості; забезпечення умов для створення сучасних конкурентоспроможних суден; суттєве звільнення російських судобудівників і судовласників від імпортної залежності у відношенні комплектуючого обладнання. Програма передбачає роботи з комплексних програм НІР і ОКР, направлених на забезпечення конкурентоспроможності продукції, реструктуризацію галузі, технічне переоснащення і перестройка технологічних циклів судобудівних заводів (див. схему 1).

Не маючих вільних засобів та потужних підприємств для крупнотонажного надводного судобудівництва, Росія направила свої зусилля на пошук власної ниші шляхом збереження і розвитку научно-технічного потенціалу галузі. Задачі модернізації і реконструкції судобудівничого виробництва відкинуті на більш пізню перспективу, коли, як очікується, прийдуть інвестиції для цих цілей.

На основі аналізу ситуація в світовому судобудівництві, кон’юктури світового ринку та стану флоту українських судовласників (транспортного, промислового, воєнного), а також накопиченого міжнародного досвіду при розробці змін до Національної програми судобудівництва України були прийняті головним стратегічним напрямком, а саме:

– збереження виробничого і кадрового потенціалу галузі;

– створення умов для нормального фінансування вітчизняних підприємств;

– реструктуризація судобудівних підприємств;

– приорітетний розвиток і захист національних судоходних і риболовних компаній;

– розвиток маркетингової діяльності та наукових розробок.

Така послідовність стратегічних пріоритетів в розвитку судобудівництва дозволяє виходячи з економічних можливостей держави направити зусилля на збереження його промислового потенціалу і рішення соціальних задач цілих регіонів, не закликаючи значних засобів з державного бюджету.

Держава надає певну економічну допомогу українським підприємствам, які знаходяться в критичному стані з-за невиконання російськими заказниками фінансових зобов’язань або внаслідок змін на фінансовому ринку, а також кредитує будівництво суден і створює необхідні правові основи для розвитку галузі. По ініціативі Управління судобудівництва Державного комітету промислової політики тільки в 1998–1999 рр. були видані постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, котрі забезпечили матеріально-технічну допомогу судобудівним підприємствам на суму вище 200 млн. грн. Прийняті закон «Про державну підтримку судобудівній промисловості України» (від 27 грудня 1997 р.), Наказ Президента України «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв» (від 28 липня 1999 р.), закон «Про міри по державній підтримці судобудівної промисловості в Україні» (від 18 листопада 1999 р.). Розробка нормативних документів, котрі стануть основою (базою) для розвитку судобудівництва України, продовжуються.

2. Оцінка виробничої програми підприємства

Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма, тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно. Так

Підприємство «Океан» спеціалізується на виробництві якорів, які використовуються в судобудівництві.

Для того, щоб оцінити відповідність виробничої програми (Qф) наявним на підприємстві потужностям по виготовленню обумовленого виду продукції, необхідно віднайти потужність за показниками роботи підприємства за формулою (3.1):

Пв = N x P x Тр (шт.), (3.1)

де N – кількість верстатів, які беруть участь у виготовленні цільової продукції, одиниць;

P – паспортна продуктивність одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції (шт./год.);

Тр – річний фонд робочого часу одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції, год.

Тр = nзм x Td x Tзм x , год.

де nзм – кількість змін;

Td – кількість робочих днів на рік, дні; Тзм – тривалість зміни, год.; Ттп -% технологічних перерв;

Тпр -% планових ремонтів.

Вихідні дані для обчислення потужності та ступеня збалансованості виробничої програми підприємства наступні: N = 15 од; Р = 24 шт./год.; = 1 зміна; Тd = 250 днів; Тзм = 7,9 годин; Ттп = 7%; Тпр = 4,1%

Використовуючи ці дані маємо:

Тр = 1 x 250 x 7,9 x (год.); Пв = 15 x 24 x 1755,78 = 632079 (шт.)

Для оцінки ефективності використання виробничого обладнання при виготовленні певного виду продукції необхідно обчислити коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (Кекс), коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (Кінт), інтегральний коефіцієнт (Кінтегр) та резерв потужності (Rn) за такими формулами (3.2 – 3.5):

Кекс = , (3.2) Кінт = , (3.3)

Кінтегр = Кекс x Кінт, (3.4) Rn = 1 – Кінтегр, (3.5)

де Тк – календарний фонд робочого часу за рік, який дорівнює 2041 годин.

РФ – фактична продуктивність 1 верстата/год., яка дорівнює 20 шт./год.

Отже, Кекс = ; Кінт = ; Кінтегр =0,86 0,83 = 0,72; Rn = 1 – 0,72 = 0,28.

На основі отриманих даних коефіцієнтів екстенсивного використання обладнання (Кекс = 0,86) та інтенсивного використання обладнання (Кінт = 0,83) визначений коефіцієнт інтеграції (Кінтегр = 0,72), який показує наявність запасів на підприємстві. Так як інтегральний коефіцієнт менше 1, то це означає, що підприємство недовикористовує запаси своїх ресурсів. З цього випливає, що підприємству потрібно вдосконалювати свою виробничу програму.

2.1 Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства

Запроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами оцінюється шляхом розрахунку чисельності персоналу, для цього попередньо складають баланс робочого часу одного облікового працівника, виходячи з графіка його роботи, тобто розраховують ефективний фонд роботи одного облікового працівника (Теф) за формулою (4.1):

Теф = (Дк – Дс – Дв – Двідп – Дхв – Ддо – Дцп – Дхв) x Тзм, (4.1)

де Дк – календарний період, днів; Дс – кількість часу, який припадає на святкові; Дв – кількість часу, який припадає на вихідні дні; Двідп – тривалість відпустки працівника; Дхв – відсутність працівника через хворобу; Ддо – виконання державних обов’язків; Дцп – цілодобові простої; Дув – період навчальної відпустки.

Вихідні дані для розрахунку робочого часу наступні: Дк = 366 днів; Дс = 9 днів; Дв = 104 днів; Двідп = 27 днів; Дхв = 2 дня; Ддо = 3 день; Дцп = 1 день; Дхв = 2 год.

З цього випливає, що:

Теф = (366 – 9 – 104 – 27 – 2 – 3 – 1 – 2) x 7,9 = 1722,2.

За результатами обчислення ефективного річного фонду роботи облікового працівника складається баланс робочого часу у вигляді таблиці:

Таблиця 2. Баланс робочого часу одного облікового працівника

Розрахунки облікової чисельності основних виробничих робітників (Чпр), їх заробітної плати (ЗПпр) та загальнорічного фонду зарплати виконуються за формулою (4.2) обчислюється штат основних виробничих працівників (їх облікова чисельність):

Чпр = , (4.2)

де ТМ – повна трудомісткість виробничої програми, норма/год; Квн – коефіцієнт виконання норм виробітку.

Вихідні дані для розрахунку чисельності та заробітної плати виробничих працівників наступні:

ТМ = 571210 чол/год.; Квн = 1,15.

Використовуючи ці дані маємо: Чпр = (осіб)

Обчисливши потрібну чисельність основних виробничих працівників, їх необхідно розподілити на погодинників, відрядників та розрахувати чисельність допоміжних працівників за такими даними: частка працівників відрядників дорівнює 35%; частка погодинників – 65% та допоміжних – 28%.

Чпр.п = 188 (осіб); Чпр.в = 101 (осіб); Чпр.д = 81 (осіб).

Заробіток виробничих працівників з погодинною оплатою слід розрахувати за формулою (4.3):

ЗПпр.п = Теф x Тст, грн.,

де Тст – годинна тарифна ставка за виконану роботу, яка для погодинників дорівнює 1,5 грн./год, а для допоміжних – 1,1 грн/год.; Теф – річний ефективний фонд роботи працівника, годин. Отже,

ЗПпр.п = 1722 x 1,5 = 2583 (грн/год.) ЗПпр.д = 1722 x 1,1 = 1894,4 (грн/год.)