180896 (Газова промисловість)
Описание файла
Документ из архива "Газова промисловість", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономика" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "экономика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "180896"
Текст из документа "180896"
Зміст
Вступ 2
1 Структура газової промисловості України 3
2. Сучасний стан газової промисловості в Україні 6
3. Розміщення підприємств галузі 7
4. ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” 9
5. Шляхи розвитку газової промисловості України 12
Висновки 14
Список літератури 15
Вступ
Газова промисловість – галузь паливної промисловості, підприємства якої займаються видобуванням природного і попутного (нафтового) газу з надр землі, виробництвом зрідженого газу, штучних горючих газів з твердого і рідкого палива, зберіганням, транспортуванням газу по газопроводах для постачання населенню і промисловості. На території України розвивається на базі родовищ Передкарпатської нафтогазоносної області, Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області та Причорноморсько-Кримської нафтогазоносної провінції.
Природний газ застосовується у багатьох галузях господарства. У Західній Європі на його основі виробляють аміак та азотні добрива (майже в усіх країнах, де видобувають газ), метанол, ацетилен (Франція, Італія), сажу (Франція, Нідерланди). У Франції природний газ – важливе джерело одержання елементарної сірки .
Достовірні запаси природного газу складають – 146 трлн м3. Частка країн Близького й Середнього Сходу щодо газу (44%) значно менша, а Північної Америки (17%) та Західної Європи (9%)– більше, ніж щодо нафти.
У США зосереджена майже чверть світового видобутку. Проте протягом останнього часу газова промисловість відчуває брак сировини. Найбільшим постачальником природного газу до США залишається Канада, що посідає за видобутком третє місце, а за його експортом – перше.
З країн Латинської Америки за запасами й видобутком газу можна виокремити Венесуелу, Аргентину. Значні запаси його виявлені у Бразилії.
До найбільших постачальників газу належать також Росія, Туркменистан, Узбекистан. У Росії головною базою є Західний Сибір. Тут розташовуються такі унікальні родовища, як Уренгойське, Ямбурзьке, Заполярне, Медвеже, Тазовське, Ямальське, Ювілейне. Чималі запаси природного газу відкриті у республіці Комі, у Волго-Уральській провінції.
1. Структура газової промисловості України
Найважливішою ланкою НТК України є нафто- і газотранспортна системи, що є найпотужнішими у світі за обсягом транзиту газу через свою мережу. Українська ГТС - міст між газодобувними регіонами - Росією та Середньою Азією та споживачами промислово розвинутої Європи, тісно з’єднана з системами сусідніх європейських країн - Польщі, Білорусі, Румунії, Молдови, Угорщини, Словаччини, а через них інтегрована з Загальноєвропейську газову мережу.
Газотранспортна підгалузь газової промисловості України бере початок з 1924 p., коли в промислову експлуатацію було введене Дашавське газове родовище та побудовано газопровід Дашава-Трий. Першим магістральним газопроводом в Україні стаз газопровід Дашава-Київ. У І948р. по ньому здійснювалися поставки Газу в Київ та Тернопіль. З І951 р. український газ почав подаватися п Росію. В 1960 р. прикарпатський газ отримала Білорусь по магістральному газопроводу Дашава-Мінськ. З часом цей газопровід Суло продовжено до Вільнюса та Риги. В 1966 р. український газ отримала Молдова У наступному році почалась подача газу в Чехословаччину і Болгарію через територію Румунії, а в 1975р. - в Угорщину [1].
Стратегічне значення української ГТС зумовлено вигідним географічним розташуванням, розвиненою системою газопроводів, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ, а також високим рівнем обслуговування та експлуатації ГТС. її щорічна пропускна спроможність складає 290 млрд. м3 на вході і 170 млрд. на виході, що є унікальним. Фактичні обсяги транзиту російського газу через Україну свідчать, що вона має резерви для збільшення транзитних поставок на 20-25 млрд. м на рік.
ГТС забезпечує подачу газу для внутрішніх потреб в обсягах 45-80 млрд. м на рік, а також транзит російського газу до країн Європи. За останні роки збільшився обсяг транзиту через територію нашої держави з 92 млрд. м3 (1992) до 143,9 (2005). Це свідчить про можливості ГТС та підтверджує статус України як найбільшої держави в світі з надання транзитних послуг. Основа ГТС - магістральні газопроводи, надійна та безаварійна робота яких є запорукою безперебійного транспортування газу українським та закордонним споживачам. Загальна довжина газопроводів - близько 36 тис. км( із них 23 тис. км - магістральні, 13 тис. км -газопроводи-відвітлення). Кількість газорозподільчих станцій (ГРС) трохи більше 1380 [3].
Сьогодні існує технічна можливість для збільшення транзиту газу в країни Європи до 135 млрд. м3 щорічно без розширення ГТС.
Продуктивне використання ГТС України залежить від стану газопроводів. На сьогодні близько 6 % всіх газопроводів вже відпрацювали свій амортизаційний термін. У сучасних умовах особливого значення набуває проблема підвищення надійності і якості ГТС.
Підземні сховища газу (ПГС). Система підземного зберігання газу, яка складається із 13 сховищ, за облаштованою активною місткістю у 34,5 млрд. м3 є другою за величиною в Європі після російської. Переважна кількість газу, що зберігається в ПГС, належить російському ВАТ 'Газпром" (75%). Мережа підземного зберігання газу включає 4 комплекси - Західноукраїнський (Передкарпатський), Київський, Донецький і Південноукраїнський. ПГС використовуються для згладжування як пікових, так і сезонних нерівномірностей у споживанні газу. Максимально можливий відбір при повному заповненні ПГС може досягти 240 млн. м3 за добу. Зв'язані в єдину систему мережею газопроводів, ПГС забезпечують високу надійність функціонування всієї ГТС, гарантують безперебійність як постачання газу внутрішнім споживачам, так і транзиту російського газу до Європи [1].
Ринок споживання. Природний газ в Україні широко використовується в промисловості, будівництві, електроенергетиці, сільському господарстві та для комунально-побутових потреб. На споживання в цілому припадає 68,9 млрд.м3, в т. ч. на енергетичний комплекс 5,7 млрд. м3, металургію 9,6 млрд. м3, хімічний комплекс 8,8 млрд. м3, фонди ОДА 31,7 млрд. м3 (в т. ч. теплокомуненерго}. Останнім часом зростає актуальність зниження рівня споживання газу, посилення енергозбереження [4].
Управлінська структура. Існує дві принципові схеми управління господарством: галузева та територіальна. Підприємства згруповані у різні галузі, і підприємства однієї галузі управляються одним центральним органом. Територіальне управління організоване так, що всі підприємства розміщені в одному регіоні, підпорядковані місцевій регіональній владі незалежно від їх профілю та галузевої приналежності. Головною перевагою галузевого управління є можливість проведення певної науково-технічної та організаційно-економічної політики. Ця схема зручніша для централізованого управління, для реалізації саме державної політики. Галузеве управління має і великі недоліки. По-перше, територія в умовах галузевого управління не має свого "господаря". По-друге, це породжує так звані "відомчі бар'єри", які дуже ускладнюють міжгалузеві економічні зв'язки. Територіальне управління сильне своїм цілісним підходом до території. В цьому випадку регіон має єдиного "господаря", легко налагоджуються зв'язки виробничої кооперації, комбінування. Розроблення та реалізація єдиної загальнодержавної науково-технічної політики стає надзвичайно складним [2].
Україна, як і всі пострадянські країни, зберігає нині галузеву Структуру управління, відповідно управлінським центром ПЕКу z Міністерство палива та енергетики. Міністерство відповідає за економічний, науково-технічний, соціально-економічний рівні і алузі, розробляє і реалізує відповідну політику щодо додержання світових рівній і стандартів. Європейський вибір розвитку України спричинив визначення нових завдань і механізмів діяльності ПЕК[3]
НТК України налічує майже 250 підприємств різної форми власності, основні з яких об'єднані в НАК "Нафтогаз України". Компанія здійснює розвідку те. розробку газових і нафтових родовищ; експлуатаційне та розвідувальне буріння на газ і нафту; транспортувакня газу і нафти; постачання газу промисловим споживачам, бюджетним організаціям та комунально-побутового сектора; зберігання газу в ПГС; переробку газу і газового конденсату; заправку автомобілів скрапленим газом; виробництво моторних олив та мастильних матеріалів; наукове забезпечення галузі; сервісне обслуговування промислових об'єктів.
2. Сучасний стан газової промисловості в Україні
Газова промисловість України розвивається на базі родовищ Передкарпатської і Дніпровсько-Донецької нафтогазових областей та Причорноморсько-Кримської нафтогазоносної провінції. Споживання газу в Україні становить 65 – 70 млрд. м3 на рік.
Видобуток газу в Україні за останні 10 років стабільно скорочувався і стабілізувався на рівні 18 млрд.м3 на рік (1997). Т.ч. самозабезпечення України газом на сьогодні становить бл. 22 %. Решта задовольняється імпортом з Росії та Туркменистану. Розвідані власні запаси газу становлять бл. 1 трлн. м3, що за нинішніх темпів видобутку вистачить на 60 років. Згідно з національною програмою “Нафта і газ України до 2010 року” видобуток газу за певних умов може бути збільшено до 35 млрд. м3 на рік.
Промислові запаси в Україні дорівнюють 1,1 трлн м3, відкриті – 500 млрд м3. У Причорномор’ї та Приазов’ї родовища нафти і природного газу експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу є на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.
Природного газу у 1998 році видобули 18 млрд м3, хоча в перспективі його видобуток може зрости до 50 млрд м3. Зараз тільки родовища Харківської області дають 50% природного газу України (поклади Юльєвське, Яблоневське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелинському родовищі постійно знижується через зростання глибини буріння (5–6 км).
Україні щорічно потрібно біля 75-80 млрд м3 газу. Його будуть надалі закуповувати в Росії, Туркменії та Узбекистані.
Головними резервами нарощування газовидобутку в Україні є відкриття нових родовищ та запровадження нових технологій.
Транспортувати газ складно. Морське транспортування у вигляді зрідженого природного газу (ЗПГ) дає змогу розв’язувати деякі проблеми. Одначе процес зріджування й транспортування спеціальними танкерами, спорудження терміналів потребує надзвичайно великих коштів. Вартість одного танкера-газовоза об’ємом 125 тис. м3 становить до 150 млн дол. Перевезення ЗПГ танкерами-газовозами коштує приблизно утроє дорожче, ніж еквівалентна кількість нафти у звичайних танкерах. Водночас є вже кілька портів-терміналів з великими заводами для зріджування природного газу для морського вивезення: в Алжирі, Лівії, Індонезії, Брунеї та на Алясці. ЗПГ з Алжиру постачається таким чином до Великої Британії, Франції, Іспанії, США, з Лівії – до Іспанії та Італії, з Аляски, Індонезії, Брунею – до Японії. Морське транспортування ЗПГ становить 1,5% загального тоннажу танкерів. В найближчий час головними експортерами ЗПГ стануть: Австралія, Алжир, Індонезія, Малайзія, Бруней, Абу-Дабі. Імпортерами будуть: Японія, Тайвань, Республіка Корея, Італія, Іспанія, Бельгія, Франція.
Найбільші міждержавні газопроводи побудовані з канадської провінції Альберта до США, з Нідерландів – через ФРН та Швейцарію – до Італії. Через Україну проходять магістральні газопроводи «Союз», «Прогрес» і «Братство», що постачають газ з Росії та Туркменії до Угорщини, Польщі, Болгарії, Чехії, Австрії, Італії та інших країн. У міжнародній торгівлі 78% припадає на трубопровідний транспорт 22% – на морське транспортування ЗПГ.
3. Розміщення підприємств галузі
Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21—22% (табл. 1). До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов’язано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у природному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменистану.
Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон — майже 62%, на Західний і Південний регіони — відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у промисловості використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% — в комунально-побутовому секторі.
Таблиця 1
Забезпеченість споживання газу в Україні за рахунок власного виробництва у 2000—2007 рр.*
2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | |
Видобуток газу (включаючи супутний), млрд. м3 | 26,1 | 24,4 | 20,9 | 19,2 | 18,3 | 18,2 | 18,4 | 18,1 |
Споживання газу, млрд. м3 | 112,0 | 111,3 | 114,1 | 102,8 | 92,4 | 85,4 | 86,0 | 81,3 |
Забезпеченість споживання газу за рахунок власного виробництва, % | 25,0 | 21,9 | 18,3 | 18,8 | 19,8 | 21,3 | 21,4 | 22,3 |
* За даними Держкомстату України.