179775 (Формування вертикально інтегрованих компаній в промисловості), страница 4

Чого бракує компанії, так це середньої ланки, тобто власних потужностей з переробки нафти. Але й тут з'являється реальний шанс: на 25 січня 2011 року заплановано аукціон із продажу 32,86% акцій НПК „Галичина". З огляду на те, що держава вже володіє 25% акцій цього заводу, купивши новий пакет, держава через компанію „Укрнафта" змогла б де-факто розпоряджатися контрольним пакетом підприємства. А отже, і потужніше впливати на процес прийняття менеджментом „Галичини" рішення про переробку на цьому комплексі нафти, видобутої в Україні.

Адже зараз „Укрнафта" не може бути впевнена, що, видобувши нафту, вона зможе її переробити або продати за ринковою ціною. Цього року нафтопереробні заводи нечасто виходили на аукціони з продажу нафти. А виходячи, не поспішали торгуватися. Зокрема, на аукціоні 24 листопада 2005 р. із заявлених 50 тис. тонн нафти компанії „Укрнафта" вдалося реалізувати усього 9 тис. тонн. При цьому ціна реалізації знизилася на 8,7 % порівняно зі стартовою та ціною попереднього аукціону - до 2100 грн. за тонну, що нижче від вартості російської нафти, яка поставляється на українські НПЗ.

Аналогічно і з переробкою: хоча майже всі нафтопереробні заводи, розташовані в Україні, працюють не на повну силу, дуже часто керівництво заводів відмовляється від переробки української нафти. І позиція російських власників НПЗ цілком зрозуміла: їхні підприємства вже є вертикально інтегрованими компаніями й орієнтовані на переробку власної нафти. Навіть коли переробні потужності НПЗ залишаються незавантаженими, їхні власники продовжують отримувати прибуток, перерозподіливши доходи по всьому ланцюжку „від свердловини до автозаправки".

Зрозуміло, що така ситуація, разом із непередбачуваністю ставок ренти (за 2009 р. ставка змінювалася двічі) і надзвичайно тривалим процесом одержання дозволів на розробку нових родовищ, не може стимулювати видобуток нафти в Україні.

Тому не дивно, що зростання видобутку нафти в Україні уповільнюється. У той час як контрактні ціни на російську нафту для Європи за дев'ять місяців 2005 р. зросли на 65 %, видобуток нафти в Україні збільшився лише на 2,6 %, а видобуток супутнього газового конденсату навіть скоротився на 4,4 %, що, природно, не дає змоги говорити про зниження сировинної залежності від Російської Федерації.

І це при тому, що президент України одним із головних елементів енергетичної безпеки України назвав збільшення видобутку і переробки нафти у 2006-2010 роках у 1,5 рази.

За підрахунками фахівців, вертикально інтегрована компанія, створена на основі „Укрнафти", могла б контролювати до 30 % ринку продажу пального й істотно впливати на його роздрібну ціну. Мабуть, тому своїм розпорядженням від 18 травня 2005 р. президент В. Ющенко визнав, що оптимальною є побудова вертикально інтегрованої компанії на базі „Укрнафти".

Позитив полягає також у тому, що для створення ВІНК на основі „Укрнафти" не потрібні кошти з держбюджету. Фінансування можна здійснити в межах банківських кредитів. Зокрема кредит на формування третьої „ланки" у вищезгаданому ланцюжку - тобто на купівлю автозаправних станцій - „Укрнафті" надав „Дойче Банк". З огляду на відсоток за кредитом, рівень прибутку, кількість запланованих АЗС, обсяг податків тощо експерти підрахували, що придбання автозаправних станцій окупиться за чотири роки. Але вже через рік-два держава матиме свого потужного гравця на ринку продажу пального і зможе реально впливати на рівень і стабільність цін на вітчизняному ринку нафтопродуктів.

Однак поява нового серйозного гравця на вітчизняному нафторинку, контрольний пакет акцій якого належить державі, влаштовує далеко не всіх приватних нафтотрейдерів. А тому створення вертикально інтегрованої компанії намагаються стримати в стінах парламенту. Зокрема один із власників НПК „Галичина" депутат Ігор Єремеєв (він контролює 41 % акцій НПК і розгалужену мережу АЗС „Західної нафтової компанії") уже розгорнув політичну атаку на ВІНК.

Депутат стверджує, що „Укрнафта" купує собі АЗС за надто високою ціною. Водночас „Дойче Банк", який надав „Укрнафті" кредит на придбання АЗС, фактично підтвердив справедливість ціни заставною вартістю вже куплених станцій.

Друга лінія наступу на ВІНК пов'язана з продажем 32,86 % акцій НПК „Галичина". Тут ті самі зацікавлені особи також намагаються висунути звинувачення з приводу ціни. Зокрема І. Єремеєв уже заявив, що стартову ціну пакета завищено втричі. А з огляду на те, що нинішнім власником 32,86 % акцій НПК є група „Приват" (вона ж володіє 42 % акцій „Укрнафти"), робиться висновок, що, таким чином, „Приват" займається елементарним вимиванням державних коштів із „Укрнафти".

Водночас у відповідь на ці закиди „Укрнафта" готова запропонувати викупити пакет акцій самого депутата І. Єремеєва за озвученою ним пропозицією. Опосередковано ця інформація підтверджується й тим, що один із високопоставлених акціонерів „Укрнафти" після зборів акціонерів 20 грудня 2005 р. зазначив: Щоб брати участь у господарській діяльності НПК „Галичина", компанії „Укрнафта" було б дуже бажано придбати близько 72 % акцій тієї самої „Галичини".

Третя лінія наступу на ВІНК - натяки згаданого депутата на те, що створення вертикально інтегрованої компанії на базі „Укрнафти" призведе до посилення групи „Приват". Мовляв, зараз „Приват", не маючи контрольного пакета, все ж домінує в „Укрнафті", а, створивши ВІНК, домінуватиме й у новостворюваній структурі. Але це вже проблема не „Укрнафти" і не „Привату".

Крім того, уже проглядаються механізми посилення ролі держави у ВІНК за допомогою розширення повноважень спостережної ради в таких делікатних питаннях захисту державних інтересів, як відчуження майна ВІНК, затвердження контрактів [8].

Одним з основних чинників, що найбільше вплинули на загострення проблеми задоволення потреби України в нафтопродуктах у 2009 p., було скорочення поставок і переробки нафти на НПЗ. Тільки за чотири місяці поточного року поставки нафти зменшилися порівняно з аналогічним періодом минулого року на 1801,7 тис. т, або 21,7 %, і становили 6497,7 тис. т.

У це зниження (або 90,4 %) найбільшим був внесок постачальників нафти з Росії, тоді як поставки нафти, що видобувається на українських родовищах, зросли на 117,07 тис. т, або 16,7%. Водночас цього року припинився імпорт нафти з Казахстану, що за аналізований період часу з урахуванням обсягів поставок у 2004 р. (чотири місяці) збільшило дефіцит на 16,1 %.

У зв'язку з тим, що господарями українських НПЗ (Лисичанського - ТНК-BP, Одеського - „Лукойл", Кременчуцького - „Татнефть") є російські нафтопереробні компанії, у ситуації, що склалася, можна говорити про неефективність проведеної в Україні приватизації нафтопереробної промисловості та вибору потенційних інвесторів. Тому дефіцит, який виник на ринку нафтопродуктів, багато в чому пов'язують із відсутністю в держави можливості впливати на диверсифікацію поставок нафти на НПЗ України і виконання їхніми новими власниками інвестиційних зобов'язань (високий рівень використання виробничих потужностей; модернізація НПЗ за рахунок впровадження поглиблювальних процесів; підвищення якості нафтопродуктів за рахунок впровадження облагороджувальних процесів; перехід на нові специфікаційні вимоги до якості нафтопродуктів, чинні у рамках країн ЄС).

Нині в Україні 87 % обсягу нафти, що переробляється, припадає на поставки з Російської Федерації, тобто російські компанії роботу своїх НПЗ в Україні орієнтують лише на переробку нафти з російських родовищ. Водночас, як показує світова практика, ефективна робота НПЗ країн Заходу базується на принципах диверсифікації поставок нафти. Прикладом цього може слугувати досвід Франції, яка не прив'язується до якогось одного джерела поставок вуглеводневої сировини. У Франції створено сучасну нафтопереробку, й вона може ефективно переробляти й менш якісні нафти з високим вмістом сірки з країн СНД, частка яких у загальних поставках досягла 19,9 %. Таким чином, принцип диверсифікації дає змогу не лише забезпечувати ритмічні поставки нафти на НПЗ, а й вибирати сировину з урахуванням її ціни та прийнятної якості.

Різні підходи в забезпеченні НПЗ нафтою дають різні результати ефективності використання виробничих потужностей в окремих країнах і географічних регіонах. Так, в Україні за січень-квітень 2008 р. використання виробничих потужностей установок первинної переробки нафти в розрізі окремих підприємств становило: Кременчуцький НПЗ- 36,1%, Херсонський - 24,2%, Одеський - 65,9%, Дрогобицький - 57,2 %, Надвірнянський - 64,2 %, Лисичанський НПЗ -34,8 %.

Для порівняння зазначимо, що цей показник у країнах Північної Америки досяг 92 %, Середнього Сходу і Європи - 88 %, тоді як у країнах Центральної та Південної Америки він значно нижчий і становить 73 %, в Африці - 72 %.

У технологічному циклі переробки нафти потужності процесів вторинної переробки прив'язані до потужності установок первинної переробки. Тому у випадку, коли потужності установок первинної переробки використовуються не повністю, у результаті ланцюгової реакції те саме відбувається і з потужностями вторинної переробки. Так, в Україні 2003 р. при використанні на Лисичанському НПЗ потужностей з первинної переробки на 38,8 % цей показник з каталітичного риформінгу становив 34,7, каталітичного крекінгу - 76,4 і гідроочистки - 35,5 %. На Кременчуцькому НПЗ ці показники відповідно були такими: 35,6; 37,0; 75,2 і 52,3 %.

Для порівняння розглянемо аналогічні показники у Франції, де 2003 р. середньорічне використання потужностей з первинної переробки нафти становило 88,1 %, у тому числі з гідрокрекінгу - 93 %, каталітичного крекінгу - 87 %, висбрекінгу - 54 %, алкілування, ізомеризації і МТБЕ - 74 % і гідрознесірчення - 77 %. Можна вважати, що всі ці показники відображали стан ринку нафтопродуктів, а також якість нафти, що перероблялася.

Цікавим є аналіз належності НПЗ у Франції окремим національним нафтовим компаніям. З 13 НПЗ, на яких у 2003 р. було перероблено 81,93 млн. т нафти, шість НПЗ, які переробили 48,14 млн. т, належали національній компанії Total, тоді як на три НПЗ компанії Shell припадало 15,11 млн. т, три НПЗ компанії Exxon Mobil - 15,13 млн. т і один НПЗ компанії BP - 8,11 млн. т. Тому в ситуації, що склалася, французькій державі значно простіше контролювати й впливати на національний ринок нафтопродуктів, ніж Україні. При цьому слід зазначити, що видобуток вуглеводнів компанією Total (Франція, Бельгія) у тому самому 2003 р. становив 72,7 млн. т нафти й 40 млн. т газу [9].

Висока зацікавленість акціонерів і менеджменту „Укрнафти" у додаткових переробних потужностях має пояснення. Взяти хоча б той факт, що „Укрнафта" вже наступного року може збільшити обсяги видобутку за рахунок розробки родовищ у Нігерії, що, до речі, теж було одним із питань порядку денного зборів акціонерів. З нігерійським урядом було проведено ряд переговорів, у результаті яких сторони домовилися про створення спільного підприємства для розробки нафтових родовищ на території Нігерії і видобутку нафти [10].

6. ЗАТ „Західна компанія „ДАКОР"

„ДАКОР", яка нині займає вже до 7 % українського ринку з виробництва і реалізації цукру. ЗАТ планує в майбутньому збільшувати посіви буряку, і в тому числі за рахунок оренди земельних площ. ЗАТ збільшує авансування підприємств, які вирощують буряки (на 16 млн. грн. в 2009 р.) - для закупівлі насіння, мінеральних добрив, засобів захисту. Але ці аванси не завжди повертаються: сільгосппідприємства заборгували товариству значну суму. Тому серйозна ставка зроблена на приєднання нових сільгосппідприємств. Цукрозаводи, які входять в компанію „ДАКОР", почали входити в склад сільгосппідприємств як співзасновники, таким чином, беручи на себе більшу частину затрат на виробництво цукрової сировини.

Тим не менш оптимальним шляхом розвитку є приєднання до ЗАТ „ДАКОР" сільгосппідприємств, вважає його керівництво. В його складі уже 14 власних господарств, на яких працює більше 3 тис. осіб. Тут уже відповідальність за вирощені врожаї ні на кого не перекладеш. Компанія закуповує крупні партії необхідних засобів для обробки землі і, таким чином, може диктувати ціни їх виробникам. В минулому році компанія придбала одних тільки засобів із захисту рослин на 2 млн. дол. За рахунок масштабних закупівель собівартість сільгоспкультур в господарствах ЗАТ „ДАКОР" суттєво знизилася. Керівництво компанії вивчило досвід США і зробило для себе декілька принципових висновків. Для збирання цукрових буряків не обов'язково купувати дорогу техніку, перш за все самохідні комбайни за півмільйона доларів. Вартість прицепних комбайнів і іншої техніки - сіялок, культиваторів, оборотних плугів - в декілька разів нижча. А цих засобів в основному достатньо для оновлення технічного парку вітчизняних бурякосіючих господарств.

Однак землеробство - це справжній виробничий комплекс. І для того, щоб витримувати сівообіг і агрокультуру в цілому, компанія вирощує зернові культури і почала відроджувати тваринництво, яке в масштабах держави практично гине. В компанії розуміють, що тваринництво - це не тільки органічні добрива для вирощування основної культури - цукрових буряків, але ще й живі, щоденні гроші, які дають змогу розвиватися сільгосппідприємствам.

Отримувати гроші в кредит навіть на один рік українські цукрозаводи не можуть. Вони завантажені сировиною, як правило, на 45-60 днів. А, наприклад, в тих же США завдяки накопиченим запасам сировини цукрозаводи працюють дев'ять місяців на рік, і тому щорічна позичка для них - не проблема. До того ж банки видають гроші під 5,5 % річних. Українські цукрозаводи в цьому році зможуть отримувати гривневі кредити під 20—21 % річних (компенсація з боку держави -лише 7 %).

„ДАКОР" - одна з небагатьох компаній, яка серйозно працює на ринку виробництва і реалізації цукру. Вона сама забезпечує себе якісною сировиною, щоб не залежати від політичної кон'юнктури [11].

Висновки

В процесі виконання курсової роботи були