179607 (Удосконалене управління якістю продукції на підприємстві), страница 5

З точки зору гарантій безпеки для життя і здоров’я громадян, їх майна і довкілля існуючий режим зовнішньої торгівлі в Україні є надзвичайно ліберальним. Завезти в США, ЄС або Японію імпортну продукцію може лише та компанія, яка у відповідності до встановленої законодавством процедури бере на себе повну юридичну відповідальність за якість і безпечність цього товару.

Ця відповідальність страхується страховою компанією-резидентом. Митниця дозволить ввезти товар лише за умови наявності підтверджених уповноваженим державним органом гарантій безпеки і страхування. Ті хто побував у США або в одній із країн ЄС, знають, що на етикетці завезеного в ці країни імпортного товару (обов’язково виконаній на державній мові) міститься інформацію про країну і компанію виробника. Головне ж - вказується назва, повна адреса і телефон компанії-резидента, яка несе повну юридичну відповідальність за якість товару. Таким чином формується механізм реальної громадської відповідальності за продаж неякісного або небезпечного товару.

Недосконалістю Українського законодавства в 1996 р. спробував скористатися Світовий Банк, який на підтримку економічних програм Кабінету Міністрів України вимагав одностороннього відкриття ринку для імпортної продукції.

Результатом складних переговорів з представниками Світового Банку стало визнання з їхнього боку того, що Українська державна система сертифікації продукції повністю відповідає вимогам GATT/WTO, світовій практиці оцінки відповідності і не є дискримінацією стосовно імпортерів.

Протягом 1996 року Держстандарт проводив політику, спрямовану на підписання двосторонніх міжнародних угод про співробітництво у сферах стандартизації, методології та сертифікації, а також угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності. Протягом 1996 р. було укладено 18 таких угод і переговори проводились більш ніж з 30 країнами світу.

Якщо говорити про національне технічне регулювання, то проблема полягає в недостатній скоординованості дій окремих органів державної влади. Занепокоєння викликає надзвичайна зацікавленість різних міністерств, відомств, а іноді навіть комерційних структур типу Торгово-промислової палати у введенні різного роду “сертифікацій”. З’являються все нові і нові “сертифікати якості”, “сертифікату аналізу", “гігієнічні сертифікати" тощо, тобто є велике бажання використовувати саме слово “сертифікат", в той час як у міжнародній торгівлі так називається документ, виданий уповноваженим державним органом, який свідчить, що певна продукція досліджена незалежно від покупця і продавця третьою стороною і визнана відповідною всім встановленим законодавством країни вимогам до такого виду продукції. Такий сертифікат створює певний рівень довіри до якості і безпечності продукції, надає можливість його визнання з боку аналогічного уповноваженого органу в інших країнах, тобто надає можливість для усунення непотрібних перепон у торгівлі.

Але все одно система сертифікації, що склалася в Україні, здається, не влаштовує нікого. Підприємці перестають себе контролювати та зриваються на крик, як тільки бухгалтери показують їм рахунки на оплату “робіт” із сертифікації. Чиновники, на яких покладена висока місія “проводирів" державної політики у галузі “стандартизації, методології та сертифікації”, бідкаються, що їм бракує повноважень, коштів та персоналу для тотального охоплення всіх і вся. А тим часом “мавр робить свою справу": легальні підприємці сплачують органам сертифікації десятки тисяч гривень, що значно підвищує кінцеву вартість продукції, а тіньові, контрабандисти та інші “редиски", які заполонили низькоякісними, сфальсифікованими та небезпечними товарами Україну, взагалі не знають, що воно таке - той Держстандарт. Представники останнього перекваліфікувалися у казкарів та розповідають громадськості “страшилки” на зразок: “Якщо ви придбаєте “Мерседес”, ванну-джакузі чи імпортний телевізор”, що не пройшов обов’язкової сертифікації в Україні, пам’ятайте - ваше життя у небезпеці, адже “буржуйські" товари можуть вибухнути, загорітися або отруїти вас чадним газом".

Наприклад велике підприємство “Євровікнабуд", яке виготовляє з імпортних матеріалів металопластикову “столярку" просертифікувало свою продукцію в липні 1998 р. і отримали сертифікат, то почули: “Ви - перші та єдині, хто пройшов процедуру випробувань продукції такого профілю", хоча існувало 60-80 підприємств які виготовляли аналогічну продукцію.

І це ще не все, пройшовши необхідні процедури в органах сертифікації і за все заплативши, підприємства, кожен рік змушені платити знов, за повторну “щорічну сертифікацію”, при цьому раз на квартал на підприємство приходить представник органу сертифікації і все перевіряє, складає довідку, переконується, що підприємство не змінило технічні умови випуску продукції, що комплекція та ж сама тощо... А тим часом через рік підприємства знову повинні за декілька тисяч доларів проходити ту ж процедуру.

Якою логікою можна пояснити щорічну повторну сертифікацію?

Огляд виробництва “коштує" $4-9 тис., атестація - стільки ж, сертифікація системи якості - $6-20 тис. Коли такі суми сплачує SONY, BMW або Philips, це ще можна зрозуміти. Якщо ж такий рахунок виставляють вітчизняним підприємствам, особливо дрібним, вони автоматично опиняються перед загрозою фінансового краху або ж тікають у “тінь". Додайте сюди й податкові платежі, збитки, пов’язані з поставниками, дорожнечею пально-мастильних матеріалів, і отримаєте ще одну мертву або напівлегальну фірму. Такий шлях означає “дорогу в нікуди”, фактичну смерть підприємства після першої ж сертифікації, коли папір, буде останнім документом, підшитим до “особової справи”.

І досі не зрозуміло, чому в Україні вважають добрим тоном, коли Держстандарт виступає верховним арбітром з питань не тільки безпеки, а й якості продукції. Тимчасом у всьому світі оцінка якості - сфера впливу громадських організацій захисту справ споживачів.

3. Підвищення якості продукції на підприємстві

3.1 Ефективність і шляхи підвищення якості

Певна кількість продукції кращої якості (вищого технічного рівня) здатна повніше задовольнити суспільні потреби, ніж та ж або навіть більша кількість гіршого ґатунку. Це означає, що підвищення якості (технічного рівня) продукції у кінцевому підсумку еквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратами суспільної праці. Йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якості продукції не лише на виробництво, його ефективність, але й на імідж підприємства в цілому

Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу. Практика господарювання свідчить; що загальна сума витрат на виготовлення і використання продукції більш високого ґатунку, навіть якщо досягнення останнього зв’язане з додатковими витратами у виробництві, істотно скорочується.

Підвищення якості (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє не абиякий вплив на прискорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.

Зокрема підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв забезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв, роботехнічних комплексів тощо.

Не потребує особливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційних матеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів.

Зрештою високоякісна продукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попит населення на споживчі товари. Лише постійний і зростаючий випуск конкурентноспроможної продукції (за технічним рівнем, дизайном, продажною ціною, експлуатаційними витратами) є необхідною умовою виходу того чи іншого підприємства на світовий ринок, формування сталого іміджу продуцента як економічно надійного партнера на ньому, розвиток зовнішньо економічної діяльності, забезпечення стабільного прибутку і фінансового становища.

Неухильне зростання ефективності виробництва на кожному підприємстві за рахунок якісних чинників передбачає чітке визначення і комплексне використання усіх можливих шляхів поліпшення якості виробів. Останні за своїм змістом та цілеспрямованістю можна об’єднати у три взаємопов’язані групи: технічні, організаційні і соціально-економічні.

Більш висока якість обходиться дорожче. Це найпоширеніша думка щодо якості. Але новий погляд на механізми створення якості і процеси виробництва показав, що висока якість не завжди коштує дорожче. Важливо зрозуміти, як створюється якість виробу при сучасному масовому виробництві. На основі потреб ринку якість спочатку визначається на папері у вигляді проекту. Потім все це втілюється в реальний вибір за допомогою відповідних виробничих процесів. Вкладання більших коштів в наукові дослідження і дослідні розробки може дати в результаті помітне підвищення якості виробу. Це широко продемонстровано в Японії і на Заході на всьому діапазоні промислових товарів масового виробництва: комп’ютери побутова електроніка і побутові прилади. За останні десятиліття якість цих виробів помітно поліпшилась, а вартість впала.

Акцент на якість веде до зменшення продуктивності. Думка, що якість може бути отримана тільки за рахунок кількості - широко розповсюджена серед керівників виробництва помилка. Ця точка зору є останньою з того періоду, коли управління якістю полягало у фізичному огляді кінцевого виробу. У цій ситуації більш жорсткі вимоги контролю призводили до відбраковки більшої кількості готової продукції. Але з того часу контроль якості став більш скрупульозним. В сучасній структурі управління якістю акцент змінився на попередження недоліків на стадіях розроблення і виготовлення. Тому дефектні вироби, перш за все, не виробляються. Зусилля, потрачені на те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяли тому, що поліпшення якості призводить як правило, до більш високої продуктивності.

На якість впливає структура праці робочої сили. Виробники звертають вину за низьку якість своїх виробів на відсутність розуміння якості і низьку культуру праці своїх працівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можуть нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо керівництво забезпечило:

всебічне навчання операторів обладнання;

працівників детальними інструкціями щодо роботи;

засобами для перевірки або оцінювання результатів дій цих робітників;

засобами для регулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат являється незадовільним.

Правдива оцінка виробників скоріше всього покаже, що їх керівництво нездатне забезпечити ці дуже важливі вихідні умови на більшості робочих місць. І замість того, щоб шукати винних працівників, компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїх систем управління.

Сувора перевірка якості. Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початку цього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бути поліпшена за допомогою суворого контролю. Слід відмітити, що перевірка може привести тільки до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по собі вона не може поліпшити якість виготовленої продукції. Більш того, тоді як останні дослідження показали, що від 60 до 70% всіх дефектів, виявлених на виробництві, прямо або посередньо відносяться до помилок, допущенних на таких ділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва і закупівля матеріалів, майже всі перевірки і дії з управління якістю все-таки спрямовані на виробничу ділянку. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплювати операції всіх відділів, включаючи ті, які займаються маркетингом, проектно-конструкторськими розробками, технологією, виробництвом, пакуванням, диспетчеризацією і транспортуванням.

Фактично, управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точний зворотний зв’язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вони отримують.

З метою підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, підтримки вітчизняних товаровиробників, захисту прав споживачів і сприяння інтеграції України у світову економіку Указом Президента України від 02.09.97 р. за № 942/97 було створено (як консультативно-дорадчий орган) Національну раду з питань якості при Президентові України, затверджено її склад у кількості 15 чол., та Положення про Національну раду.

3.2 Підвищення якості за допомогою нововведень

Системи управління якістю являють собою органічне сполучення економічних, правових і інших факторів, що впливають на якість. За допомогою нововведень можна не тільки уникнути консерватизму і застою в розвитку комплексного підходу до якості, але й свідомо та впевнено рухатися далі. У системах якості нововведення поділяються на дві групи:

функціональні;

системні.

До функціональних відносяться нововведення, що стосуються завдань однієї з функцій управління якістю і не потребують структурних змін системи. У крайньому випадку, необхідність у структурних змінах настільки незначна, що їх можна не проводити. У нашому випадку можна ввести додаткову плату за бездефектне виконання закидки люка, за здачу їх у ВТК і замовнику з першого пред'явлення.

До системних відносяться нововведення, що стосуються не однієї, а кількох функцій управління якістю і викликають необхідність внесення змін у зміст елементів системи. Системні нововведення можуть стосуватися однієї функції, але по масштабах впливають на інші функції, що приводить до необхідності внесення в них змін. У даному випадку при виготовленні запасних частин для залізничних вагонів можливий перехід від відрядної форми оплати праці до погодинної або погодинно-преміальної. Відомо, що відрядна оплата праці в багатьох випадках негативно впливає на якість виготовлення й у певний момент часу, коли якість починає опускатися нижче припустимої межі. Виникає необхідність від цієї системи відмовитися і перейти до погодинної або змішаної оплати праці. Таке нововведення входить до складу функції управління якістю - матеріального стимулювання поліпшення якості. Зміна форми оплати праці торкнеться інших функцій - технологічної підготовки виробництва, контролю якості, а по масштабах вплине на дуже велику групу учасників процесу забезпечення якості.

За допомогою класифікації нововведень легше визначити адресність у реалізації нововведень. Функцію нововведення здійснює підрозділу апарата управління - технічні, технологічні служби, відділи кадрів і оплати праці, відповідальні за реалізацію тих або інших задач управління якістю.