Надзвичайно низький рівень фінансування судів підвищує залежність суддів від різних органів державної влади, органів місцевої влади і навіть постачальників комунальних послуг. Внаслідок постійного недофінансування суди залишаються суттєво недоукомплектованими. В цій ситуації судова система відчуває значну нестачу нових спеціалістів, а суди укомплектовуються недостатньо кваліфікованими кадрами, якими доводиться заповнювати вакантні посади. Крім того, судді часто мають недостатню кваліфікацію для вирішення деяких сучасних питань у сфері господарського, податкового права, банкрутства та інтелектуальної власності.

Необхідно вжити заходів для посилення судової системи. Зокрема, держава повинна забезпечити відповідне фінансування судової системи для підвищення заробітної плати, займатися підвищенням кваліфікації суддів, систематизацією і підвищенням якості роз’яснень пленумів вищих судів, створенням правових баз даних, забезпеченням діяльності судів. Важливим є також формування на державному рівні відповідної культури – сприйняття суду, як авторитетного, справедливого і максимально незалежного інституту.

2.2. Продовження регуляторної реформи та лібералізації підприємницької діяльності

Існуюча в Україні система регулювання підприємницької діяльності є суттєвою перешкодою для українських та іноземних компаній Хоча в 2005 році українська влада добилася помітного прогресу у здійсненні реформи регуляторного середовища у сфері підприємництва, така робота повинна продовжуватися. Наразі можна спостерігати низький рівень правозастосування та відсутність заінтересованості місцевих органів влади в зміні існуючої системи регулювання. Це говорить про необхідність змін в системі заохочень державних службовців, які на даний час вважають за доцільне зберігати, а не скасовувати вимоги щодо отримання численних дозволів. Незважаючи на певні успіхи цих перших кроків, необхідно продовжити докладати зусиль з метою лібералізації підприємницької діяльності шляхом здійснення регуляторної реформи, оскільки вдосконалення процедур, пов’язаних з початком і закінченням підприємницької діяльності, зменшення кількості ліцензій та дозволів, створення чіткої, простої та зрозумілої системи перевірок - є одними з ключових умов залучення іноземних інвесторів.

Яка доля багатообіцяючих ініціатив 2005 року?

У 2005 році українська влада зробила два важливі кроки, спрямовані на покращення умов роботи підприємців. По-перше, Верховна Рада прийняла Закон України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, який встановлює основні засади державної політики у сфері видачі дозволів на здійснення підприємницької діяльності. Закон спрощує дозвільну процедуру, передбачає адміністративну відповідальність державних посадових осіб за порушення існуючої процедури і запроваджує європейські принципи видачі дозвільних документів. Ще одна ініціатива полягала в проведенні прискореного перегляду регуляторних актів, так званої „ініціативи зі швидкого дерегулювання”. Ця ініціатива мала на меті провести за короткий час перегляд всіх існуючих документів, що регулюють підприємницьку діяльність з метою скасування непотрібних актів і узгодження решти з принципами державної регуляторної політики.

Закон України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” впроваджується дуже повільно. Як не дивно, але в першу чергу самі органи влади не дотримуються Закону і блокують його реалізацію. Центральні та місцеві органи влади не бажають готувати додаткові документи, передбачені Законом, наприклад, стосовно зменшення кількості й вартості послуг, які надаються державними органами, а також стосовно скасування нормативних актів, які встановлюють необхідність отримання документів дозвільного характеру, не передбачених законами України.

Кабінет Міністрів України повинен був провести моніторинг законодавства з метою визначення доцільності застосування деяких документів дозвільного характеру, та протягом 6 місяців з дня опублікування Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” подати на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування документів дозвільного характеру, необхідність одержання яких є недоцільною, але цього досі не зроблено.

Крім цього, з метою впровадження Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” до 5 квітня 2006 року до Верховної Ради також повинні були бути подані проекти законів щодо внесення змін до законів України „Про пожежну безпеку”, „Про ветеринарну медицину”, „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, „Про охорону праці”, та інші галузеві закони, що встановлюють необхідність отримання документів дозвільного характеру.

На сьогодні у профільному комітеті Верховної Ради підготовлено проект закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із законом України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, яким передбачені зміни до законів України: „Про пожежну безпеку”, „Про ветеринарну медицину”, „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, „Про охорону праці”, „Про безпечність та якість харчових продуктів”, та Декрету Кабінету Міністрі України „Про місцеві податки та збори”. Цей законопроект значно полегшує умови входження в бізнес, зокрема, передбачає застосування декларативного принципу для великої категорії суб’єктів господарювання. Ми пропонуємо Президенту України та Кабінету Міністрів України визначити цей законопроект як пріоритетний та невідкладний.

Крім цього, в результаті першої фази швидкого дерегулювання, здійсненої в 2005 році, було переглянуто 9 340 регуляторних актів, 5 184 (55.5%) з них Були визначені як такі, що не відповідають Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, і 4 940 з них було змінено або скасовано станом на 31 грудня 2005 року. Крім того, 66 Указів Президента було визнано такими, що не відповідають принципам державної регуляторної політики, і, хоча нічого не було з ними зроблено на даний час, всі вони повинні бути скасовані. На місцевому рівні (органи місцевого самоврядування), 5 386 місцевих регуляторних актів було переглянуто і за наслідками місцеві органи влади скасували або внесли зміни до 1 358 з 1 750 (32.5%) регуляторних актів, які були визначені такими, що не відповідають принципам державної регуляторної політики. Таким чином, ця ініціатива стала позитивним кроком у справі розчищення хащів української регуляторної системи.

Президент та Уряд України прийняли декілька документів, які встановлювали терміни другої фази швидкого дерегулювання (Указ Президента № 901/205 від 1 червня 2005 року, № 1648/2005 від 24 листопада 2005 року, та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 391-р від 8 вересня 2005 року). Друга фаза орієнтована на сектори економіки і повинна забезпечити визначення та скасування або зміну тих проблемних законів та інших регуляторних актів, які продовжують заважати розвитку підприємництва в певних секторах та розвитку економіки в цілому. Досвід країн, які успішно реформували власне регуляторне середовище підтверджує важливість другої фази для створення набагато кращого підприємницького середовища. Нажаль, органи влади не докладають наразі достатніх зусиль для продовження цієї роботи, незважаючи на те, що це могло б стати дуже важливою віхою на шляху України до створення більш конкурентного підприємницького середовища для залучення іноземних інвестицій.

Ми заохочуємо владу забезпечити ефективне виконання:

• Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”;

• Закону України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”;

• другої фази стратегії зі швидкого дерегулювання.

Незважаючи на дуже обмежений успіх цих перших кроків, зусилля щодо лібералізації та дерегулювання підприємницької діяльності повинні продовжуватися. Крім тих питань, які уряд вже спробував розв’язати, існує багато інших проблем, що перешкоджають надходженню інвестицій в Україну. Майбутні ініціативи в сфері дерегулювання підприємницької діяльності повинні торкатися:

• Ліцензування. Хоча загальний рівень законодавчої підтримки ліцензування є відповідним, основні проблеми в цій сфері пов’язані з нечіткістю процедур звернення за необхідними ліцензіями, великою кількістю документів, які необхідно подати для цього, і частими змінами відповідного законодавства. Усі ці проблеми ведуть до неправильного розуміння процедур серед приватних підприємців.

• Перевірки. Перевірки є однією з основних регуляторних перешкод для здійснення підприємницької діяльності в Україні. Щорічна кількість перевірок, які проводяться в країні різними контролюючими органами перевищує 1,5 млн. Понад 91 тис. державних службовців постійно зайняті проведенням перевірок, що коштує державі близько 637 млн. гривень. Згідно з недавно проведеним дослідженням, 57% приватних підприємств в країні вважають, що порядок проведення перевірок є нечітким, складним і непрозорим.

Існуюча в Україні система перевірок не виконує свою головну функцію запобігання порушенням закону і служить в основному для здійснення каральної функції. Така практика, з одного боку, допомагає збільшити доходи держави, але, з іншого боку, негативно впливає на підприємницьку діяльність. Існує однозначна необхідність нового підходу до проведення перевірок.

Для вирішення поставлених проблем необхідно активізувати роботу над доопрацюванням та направленням до Верховної Ради проекту Закону України „Про засади державного нагляду та контролю і захист прав суб’єктів господарювання в сфері господарської діяльності”, який пройшов обговорення у Держпідприємництві і Раді підприємців при Кабінеті Міністрів України. Законопроект повинен містити наступні положення:

1. Впровадження принципу управління ризиками, відповідно до якого складання плану-графіку заходів державного нагляду та контролю здійснюється в залежності від виду й характеру діяльності, результатів попередніх перевірок, ступеня ризику діяльності суб’єктів господарювання для безпеки життя, здоров’я населення і безпеки навколишнього середовища.

2. Детальна регламентація процедури здійснення державного нагляду та контролю повинна включати наступні положення:

   • Державний нагляд та контроль повинен здійснюватися посадовою особою відповідно до переліку контрольних питань, який складається кожним органом державного нагляду та контролю для кожної групи суб’єктів господарювання з урахуванням ступеню ризику їх діяльності для безпеки життя, здоров’я населення і безпеки навколишнього середовища. Перелік контрольних питань повинен надаватися суб’єкту господарювання разом з повідомленням про здійснення державного нагляду та контролю.

   • Здійснення заходу державного нагляду та контролю на підставі посвідчення посадової особи на здійснення державного нагляду та контролю.

   • Право суб’єкта господарювання вести журнал реєстрації заходів державного нагляду та контролю й обов’язок посадової особи органу державного нагляду та контролю вносити записи щодо проведення заходів державного нагляду та контролю.

   • Право посадових осіб здійснювати державний нагляд та контроль за умови направлення суб’єкту господарювання повідомлення про здійснення

державного нагляду та контролю.

1. Здійснення державного нагляду та контролю у формі планових, позапланових і повторних заходів (перевірок, обстежень, ревізій).

2. Строк здійснення заходів державного нагляду та контролю повинен визначатися в залежності від форми нагляду (плановий, позаплановий або повторний) та розміру суб’єкта господарювання.

3. Збитки, завдані суб’єкту господарювання неправомірними діями (бездіяльністю) посадових осіб органів державного нагляду та контролю, підлягають відшкодуванню на підставі рішення суду за рахунок коштів державного бюджету, які спрямовані на фінансування таких органів.

4. Органи державного нагляду та контролю повинні оприлюднювати плани - графіки заходів та зміни до нього. З метою надання допомоги суб’єкту господарювання органи державного нагляду та контролю на письмовий запит суб’єкта господарювання повинні безкоштовно надавати консультації з питань здійснення державного нагляду та контролю.

2.3 Посилення фінансового сектору

Спрощення доступу до банківських кредитів та інших джерел фінансування має важливе значення для малих і середніх інвесторів. Одним з найважливіших питань, з яким пов’язане створення і розвиток бізнесу малих і середніх інвесторів, є простий доступ до фінансових ресурсів. На даному етапі розвитку, банківське кредитування є найбільш поширеним джерелом фінансування діяльності фірм в Україні, але воно не може задовольнити існуючі потреби в позикових коштах через високі процентні ставки і короткі строки повернення. Інші альтернативи отримання коштів, такі як, наприклад, випуск корпоративних облігацій або облігацій для відкритого продажу, використовуються рідко через недорозвиненість фінансових ринків.

Хоча українська банківська система добре розвинута, вона не може задовольнити існуючий попит на позикові кошти через високі процентні ставки і короткі строки повернення виданих кредитів. Крім того, небезпеку для стабільності цього сектора складає недостатня капіталізація, велика частка неблагополучних кредитів і висока інтенсивність кредитування підприємств, в яких банки мають свій інтерес (кредитування споріднених підприємств), при чому останнє питання пов’язане з нерозголошенням відомостей про власників банків.

Інші джерела фінансування бізнесу є малодоступними через відсутність установ, які накопичують “довгострокові” кошти. Як правило, страхові компанії (особливо ті, які займаються страхуванням життя) і недержавні пенсійні фонди є тими фінансовими посередниками, які збирають заощадження громадян і надають їх фірмам в обмін на корпоративні облігації або акції. Але в реаліях України страхові компанії часто використовуються як засоби зменшення податків або переведення коштів закордон. Недержавні пенсійні фонди, які почали створюватися з 2003 року в рамках реформи системи пенсійного забезпечення, переважно залишаються маловідомими для населення і акумулюють заощадження в невеликих обсягах. Разом з тим Державний накопичувальний пенсійний фонд, який, як передбачено реформою, має накопичувати пенсійні вклади населення, що працює, та інвестувати їх в різні активи, поки що не створено.

Основні заходи для покращення доступу фірм до фінансування передбачають 1) посилення банківського сектора і 2) сприяння розвитку небанківських фінансових установ.

Зокрема, для посилення банківського сектора рекомендується:

• Заохочувати участь іноземних банків для посилення конкуренції, яка змушуватиме українські банки зменшувати процентні ставки і укрупнюватися.

• Включити в Закон України “Про банки та банківську діяльність” вимогу щодо відкриття всіма банками відомостей про власників (бенефіціарів) і забезпечити виконання цієї вимоги суворими санкціями.

• Ввести суворі правила щодо кредитування споріднених підприємств.

• Збільшити вимоги до капіталу і обсягів основного капіталу і дати більш точне визначення капіталу.

З метою сприяння розвитку небанківських фінансових установ рекомендується:

• Посилити регулювання діяльності страхових компаній.

• Привести страхове законодавство у відповідність до стандартів ЄС.

• Прийняти необхідне законодавство для створення Накопичувального пенсійного фонду, передбаченого пенсійною реформою.

• Сприяти поширенню інформації про пенсійну реформу, оскільки недовіра до недержавних пенсійних фондів тісно пов’язана з недостатнім розумінням того, як працюють ці установи.

Розділ 3. Державна програма приватизації як метод реформування державного сектору економіки України

Переважна кількість галузей виробництва в Україні має низький технологічний уклад, морально та фізично зношене обладнання, застарілі технології, що не забезпечує конкурентоспроможність продукції та послуг на зовнішньому і внутрішньому ринках, матеріальних основ для підвищення життєвого рівня населення, його добробуту, а також науково-технічні та економічні передумови європейської інтеграції вітчизняної економіки.

Державна програми приватизації на 2008-2012 роки, враховуючи стратегію подальшого реформування державної власності та наближення України до Європейського Союзу та Світової Організації Торгівлі, спрямовано на зростання економіки країни, створення конкурентного середовища, сприятливих умов для залучення ефективних інвесторів та інвестицій у економіку країни.