178033 (Персонал підприємства. Продуктивність праці), страница 3
Описание файла
Документ из архива "Персонал підприємства. Продуктивність праці", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономика" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "экономика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "178033"
Текст 3 страницы из документа "178033"
“Зовнішня” продуктивність за своєю суттю відображає результативність старань колективу фірми (в першу чергу її інженерів і робітників), щодо створення, виготовлення та реалізації якомога більше високоякісної продукції, що забезпечить високу ціну і відповідний належний виторг (прибуток). Цим визначається діяльність колективу фірми, що спрямована на „зовні", тобто на ринок.
„Внутрішню" продуктивність розуміють як діяльність колективу фірми щодо раціональної організації і ефективного формування технологічних процесів, економічного використання всіх ресурсів (сировинних, матеріальних, трудових, енергетичних тощо), тобто її спрямованість на економічно високопродуктивну внутрішню роботу.
За своєю суттю зіставлення „зовнішньої" і „внутрішньої" продуктивності праці характеризує поєднану економічну ефективність діяльності підприємства (фірми). Цей показник відображає загальну цілеспрямованість, тобто „філософію" роботи колективу фірми, її окремих підрозділів, а тому і ринкової системи в цілому. Така дієва „філософія" за змістом зводиться до максимального забезпечення потреб ринку висококорисною продукцією при мінімальних витратах ресурсів.
Вартість готової продукції, що підлягає реалізації, формується в процесі проектування конструкції, вибору технології, тобто шляхом поєднання трудових ресурсів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, які виготовляються іншими підприємствами-партнерами. Тому необхідно виділити „чисту" частку вартості (корисності), що створюється безпосередньо колективом підприємства-виробника кінцевої продукції.
Аналізуючи структуру створюваної вартості, бачимо, що цю частку додану вартість (ДВ) формують прибуток і всі витрати на оплату праці. Саме ці складові становлять величину “винагороди” суспільства за якісну і кількісну корисність запропонованої на ринку продукції:
ДВ = П + ОП,
де ДВ додана вартість, грн.
П прибуток, грн.
ОП оплата праці, грн.
Виходячи з таких особливих міркувань, продуктивність праці у фірмі та в окремих її підрозділах визначається співвідношенням:
ПП = ,
де ПП продуктивність праці, грн./чол.
ДВ сумарна додана вартість, що створена колективом, грн.
r чисельність працюючих, чол.
Похідними варіантами цього показника можуть бути співвідношення ДВ до витраченого часу, використаного капіталу тощо.
З усіх розглянутих напрямів (показників) оцінки рівня продуктивності праці впливає висновок, що кожен з них може застосуватися в певних конкретних умовах. Однак найбільш змістовно результативність діяльності фірми відображає частка доданої вартості, що створюється одним працівником підприємства.
3.2 Фактори та резерви зростання
продуктивності праці.
Резерви, тобто невикористані можливості зростання продуктивності праці, визначаються протягом кожного періоду часу за можливим використанням на конкретному підприємстві чи в галузі досягнень науки і техніки, організації суспільного виробництва, соціального розвитку. Залежно від особливостей виявлення і використання резерви можна поділити на дві групи:
-
резерви зниження трудомісткості, тобто можливості скорочення витрат праці (фонду часу) робітників, ІТП та інших категорій працівників на одиницю виробленої продукції за рахунок механізації, автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці;
-
резерви якісного поліпшення використання одиниці робочого часу за рахунок ліквідації всіляких його втрат, усунення
непродуктивних витрат праці (зокрема, пов'язаних з браком, відхиленнями від діючої технології і т.ін.), поліпшення умов праці на робочих місцях.
Для виявлення резервів і розроблення конкретних заходів з їх використання необхідно визначити відповідні фактори, тобто рушійні сили чи об'єктивні умові?, що визначають можливості підвищення продуктивності праці. Усі ці фактори можна поділити на чотири основні групи: матеріально-технічні, організаційні, економічні і соціальні.
Матеріально-технічні фактори пов'язані з науково-технічним прогресом, що забезпечує підвищення ефективності техніки, удосконалення технології, підвищення якості матеріалів.
Важливу роль у забезпеченні зростання продуктивності праці відіграють організаційні фактори. Вони пов'язані з підвищенням рівня концентрації, спеціалізації і кооперування, раціональним розміщенням підприємств, забезпеченням ефективної організації виробничих процесів, праці і заробітної плати. Особливе місце серед організаційних факторів зростання продуктивності праці займають питання удосконалення управління народним господарством.
Економічні фактори зростання продуктивності праці пов'язані з впровадженням у виробництво економічних методів управління. Вони базуються на використанні принципів матеріальної зацікавленості і відповідальності, на впровадженні повного господарського розрахунку, на удосконалюванні ціноутворення, фінансово-кредитного механізму.
Великий вплив на підвищення продуктивності праці мають соціальні фактори. Вони пов'язані з умовами життя та діяльності людей у виробництві й інших сферах суспільного життя.
Усі чотири групи факторів зростання продуктивності праці діють не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку, доповнюючи один одного. Однак слід зазначити, що реалізація організаційно-економічних і соціальних факторів потребує, звичайно, значно менших капітальних вкладень, ніж забезпечення інших двох груп факторів. При цьому вони можуть справити великий вплив на підвищення ефективності виробництва і забезпечити найбільш швидку віддачу, а отже, повинні використовуватися в першу чергу.
Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками — за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтенсивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які використовують.
Резерви екстенсивного росту:
-
покращення використання фонду робочого часу;
-
залучання в обіг невикористаних матеріалів та
енергії; -
покрашення використання обладнання та інших технічних засобів у часі;
-
освоєння невикористаних природних ресурсів;
-
залучання фінансових коштів (кредит, акціонування та ін.).
Резерви інтенсивного росту:
-
зниження витрат праці на одиницю продукції;
-
зниження витрат матеріалів та енергії на одиницю
продукції; -
покращення використання техніки за паспортною
потужністю; -
збільшення обсягу продукції з одиниці використаних природних ресурсів;
-
економне витрачання та вигідне вкладення фінансових коштів.
Резерви покращення використання ресурсів (за групами):
-
трудові ресурси;
-
матеріальні ресурси;
-
технологічні ресурси;
-
природні ресурси;
-
фінансові ресурси.
Резерви покрашення екстенсивного використання ресурсів визначаються різністю між ресурсами, які є в розпорядженні (за кількістю, обсягом) та фактично задіяними. Резерви покращення інтенсивного використання ресурсів визначаються різністю між можливим (розрахунковим або практично апробованим) ступенем ефективності використання ресурсів (за рівнем витрачання на одиницю результату або іншому критерію) та фактичним. Приблизно в кожній групі ресурсів відповідно виділено два напрямки заходів із покращення використання фонду робочого часу та зниження витрат праці на одиницю продукції та ін.
Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.
До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо продуктивності праці на тривалий період.
3.3 Факторний метод прогнозування.
У практиці реального управління підприємством (організацією) завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих факторів (чинників) на рівень продуктивності праці. Розрахунки базуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються яку просторі (для всіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їхнього можливого використання).
Кількісний вплив окремих чинників деталізується за групою чинників представлених нижче, а їхній загальний вплив на зміни у продуктивності праці на підприємстві визначається в такому порядку:
-
розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого
персоналу в розрахунковому періоді (Чвих), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника; -
визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної
чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності Ес; -
розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді ( ) відносно базового періоду за формулою
Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праці здійснюються, як правило, через порівняння затрат праці на весь обсяг продукції (послуг) з розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.
Так, наприклад, економію чисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання Еч можна розрахувати за такою формулою
де tc, tн —трудомісткість виробництва відповідно на старому та новому (модернізованому) обладнанні (за старою та новою технологіями); Чр — питома вага робітників, що зайняті на цьому обладнанні (користуються технологією) у загальній кількості працівників у базовому періоді, %.
Зміни чисельності за рахунок скорочення внутрішньо змінних простоїв розраховують за формулою
.
де , — внутрішньозмінні простої відповідно в розрахунковому та базовому періодах, %.
За неможливості зробити розрахунки за конкретними формулами (особливо це стосується виявлення впливу економічних та соціальних факторів), економія чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначаються на підставі експертних оцінок ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.
Групи чинників зростання продуктивності праці:
-
Структурні зрушення у виробництві: зміна питомої ваги окремих видів продукції (послуг) та виробництв;
-
Підвищення технічного рівня виробництва: заміна діючих технічних засобів прогресивнішими, модернізація обладнання; запровадження систем машин; механізація та автоматизація виробництва; застосування прогресивних технологій; використання економічних видів сировини, матеріалів та енергії;
-
Удосконалення управління, організації виробництва та праці: удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління; запровадження раціонального розподілу та організації праці робітників; збільшення реального фонду робочого часу; поліпшення ергономічних характеристик праці;
-
Збільшення обсягів виробництва: відносне зменшення чисельності промислово-воробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва;
-
Галузеві фактори: збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах; змінювання геологічних умов видобутку та корисних компонентів руди;
-
Уведення та освоєння нових виробничих об’єктів: диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів.
Висновок.