177866 (Особливості підприємницької діяльності у ринковій економіці)

1. Загальна характеристика підприємницької діяльності

Лише у середині XX ст. склалося сучасне поняття підприємництва. Найбільш ґрунтовне визначення цього поняття належить Й. Шумпетеру. Функціональна роль підприємця полягає у здійсненні нових комбінацій, тобто отримання чогось іншого, що відрізняється від попереднього. Здійснення нових комбінацій передбачає:

• виготовлення нового продукту;

• впровадження нових технологій;

• освоєння нового ринку збуту товарів;

• освоєння нових джерел сировини і матеріалів;

• здійснення реорганізації структури галузі.

Шумпетер вперше розглядав підприємця як суб'єкта спеціального самостійного аналізу. Його теорія ґрунтується на принципі підприємництва, тобто активності підприємця як новатора, який не пристосовується до економічної кон'юнктури, а розгойдує і дезорганізує економічну систему, але одночасно вирішує її численні колізії між традиційною і нетрадиційною поведінкою. Ця теорія сьогодні є базовою для визначення поняття підприємець.

Головні риси підприємництва: ініціатива, ризик, відповідальність, планування, організація, контроль, свобода розпорядження коштами, пошук нових ефективних рішень.

Ефективна підприємницька діяльність вимагає наявності у суб'єкта господарювання певної сукупності прав і свобод.

Права підприємця:

• створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

• купувати повністю або частково майно і набувати майнових прав;

• самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

• укладати з громадянами угоди на використання їхньої праці;

• самостійно встановлювати форми і системи оплати праці для осіб, які працюють за наймом;

• отримувати будь-який не обмежений розмірами особистий дохід;

• брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціальним страхуванням.

Обов'язки підприємця:

• укладати трудові угоди (контракти) з громадянами, яких вони беруть на роботу за наймом;

• здійснювати оплату праці особам не нижче за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечувати охорону праці та інші соціальні гарантії;

• дотримуватися правил для забезпечення законних інтересів споживачів;

• забезпечувати високу якість і надійність виготовленої продукції;

• отримувати ліцензії для деяких видів дозвільної діяльності відповідно до чинного законодавства.

Підприємець персонально відповідає за зобов'язання, пов'язані з його діяльністю, своїм майном, за винятком того майна, яке згідно із законодавством не може бути стягнено, за охорону навколишнього середовища, дотримання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни, за завдану шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості та відсутня можливість для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець зобов'язаний відшкодувати витрати згідно із законодавством.

На відміну від державних і змішаних підприємств підприємництво має такі властивості:

• вищий рівень економічної відособленості і господарської самостійності у виборі видів діяльності, формуванні виробничих програм, виборі постачальників і споживачів. Одночасно зростає їх залежність від загальної ринкової кон'юнктури, інформації і зовнішнього середовища поєднання орієнтації на досягнення комерційного успіху з отриманням прибутку. Прагнення збільшити прибутковість може посідати підпорядковане місце в ієрархії тактичних цілей і потреб для створення передумов для досягнення стратегічного успіху (розширення ринку, підвищення цін на акції);

• підвищена майнова та особиста відповідальність за прийняття рішень, їх виконання і вміння передбачити та мінімізувати ризики від здійснення операцій.

Кожний підприємець вільно обирає вид діяльності згідно із чинним законодавством України. Зокрема, він може здійснювати виробничу, торговельну діяльність, діяльність у сфері послуг, займатися комерційним посередництвом, торгово-закупівельною діяльністю, діяльністю у сфері будівництва, інновацій, інвестування та ін.

Підприємницька діяльність класифікується за такими видами (табл. 1).

Таблиця 1 – Види підприємницької діяльності

За функціональними ознаками	За законодавчим обмеженням	За фазами відтворення
1 Виробництво товарів	1 Вільна діяльність	1 Виробниче підприємство
2 Торгівля	2 Дозвільна діяльність(ліцензія)	2 Комерційне
3 Надання послуг	3 Державна діяльність	3 Фінансове
4 Виконання робіт

Вільна підприємницька діяльність надає право підприємцю без обмежень здійснювати самостійну діяльність, що не суперечить законодавству.

Дозвільна діяльність передбачає отримання дозволу (ліцензії) на здійснення підприємницької діяльності і поділяється на чотири групи:

• виготовлення та реалізація нових продуктів і речовин (алкогольних напоїв, тютюнових виробів, ліків, хімічних речовин);

• транспорт і зв'язок (міжнародний, внутрішні перевезення, міжнародні і міжміські поштові перевезення та ін.);

• спеціальні роботи (геологорозвідка корисних копалин, виготовлення зброї і грошових знаків);

• надання громадянам спеціальних послуг (медичних, ветеринарних і юридичних).

Перелік видів державної діяльності наведений у частині 1 ст. 4 Закону України "Про підприємницьку діяльність". Державна діяльність здійснюється у таких сферах: виготовлення і реалізація наркотичних, психотропних і вибухових речовин, військової зброї і боєприпасів, ракетно-космічна галузь. Проведення ломбардних операцій поряд із державними підприємствами можуть здійснювати товариства з повною відповідальністю.

За фазами відтворення (виробництво, обмін, розподіл, споживання) виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове.

Виробниче підприємництво є діяльністю, пов'язаною з виробництвом продукції, послуг, інформаційного забезпечення, духовних цінностей, які підлягають подальшій реалізації споживачам. При здійсненні виробничої діяльності виробництво є основною, а збут продукції другорядною діяльністю.

Частково фактори виробництва можуть належати підприємцю (робоча сила, накопичені ресурси), а інші потреби задовольняються шляхом їх придбання на стороні. У процесі виробництва підприємець може звертатися до послуг сторонніх організацій для виконання будівельних, монтажних робіт, транспортних і інтелектуальних послуг. У цьому випадку сторонні організації виступають як посередники між підприємцем і споживачем.

Для успішної підприємницької діяльності виробник повинен аналізувати кон'юнктуру ринку, визначити конкурентні переваги товару, який пропонує ринку. Якщо виробник пропонує інноваційний товар, він повинен враховувати його життєвий цикл і визначити ефективність товару, порівнюючи майбутні витрати і доходи, які підприємець сподівається отримати у майбутньому.

У комерційному підприємництві визначальну роль відіграють товарно-грошові і товарно-обмінні операції, які визначають його зміст. Основу комерційної діяльності складають операції і угоди купівлі-продажу товару. Ефективність комерційної діяльності визначається співвідношенням витрат і надходжень на придбання і реалізацію товару та надходженнями від його реалізації у відповідні періоди.

Комерційна діяльність ґрунтується на таких принципах:

• організаційно-господарська незалежність, самостійність і свобода вибору суб'єктами господарювання організаційно-правових форм і видів торговельної діяльності, спеціалізація з асортиментного профілю підприємств та методів обслуговування покупців;

• відсутність дискримінації, доступність комерційних послуг для усіх категорій клієнтів, пріоритетне урахування їх інтересів;

• цивілізованість - високий рівень обслуговування;

• конкурентоспроможність - ефективне функціонування в умовах конкурентного середовища за умов дотримання антимонопольного законодавства.

2. Малий бізнес у ринковій економіці

Мале підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, який може здійснювати усі види діяльності, не заборонені законодавством, на власний ризик з метою отримання доходу. При визначенні поняття "мале підприємство" потрібно враховувати не тільки кількісні показники, а й якісні, такі, як правова незалежність, єдність права власності та самостійне управління фірмою, безпосередній характер відносин між господарем і найманими працівниками, повна відповідальність за кінцеві результати діяльності, обмежений ринок збуту, сімейне віддання справі. Тобто, як бачимо, суб'єктами підприємництва можуть бути тільки економічно незалежні особи.

Таким чином, малі підприємства є організаційно-економічним видом підприємств, які відповідно до ст.2 Закону України "Про підприємства в Україні" визначають за показником чисельності працівників або річного валового доходу.

Малий бізнес - це провідний сектор ринкової економіки, є основою дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового внутрішнього продукту, ступінь демократизації суспільства; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку товарами та послугами, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління; формує соціальний прошарок підприємців-власників - основу середнього класу; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

І на малих, і на великих підприємствах підприємець виконує певні функції, специфічні саме для даного виду діяльності.

• Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ресурсів, капіталу, праці, грошей, інформації у процесі виробництва товару чи послуг, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

• Управлінська функція підприємця - це прийняття управлінських рішень на всіх етапах виробничої та збутової діяльності, здійснення планування, організації, контролю, мотивації виробництва.

• Інноваційна функція - це здійснення інновацій (нововведень), тобто новаторство, освоєння нової продукції, нових технологій і нових форм організації праці, пошук нових каналів збуту, нових засобів задоволення потреб споживачів та ін.

• Функція ризику передбачає необхідність прийняття таких рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через мінливість та невизначеність економічної ситуації.

В Україні до малих підприємств відносять підприємства з чисельністю працюючих від 15 до 200 осіб залежно від галузі. У промисловості і будівництві такими є підприємства з чисельністю 200 осіб, у науці і сфері обслуговування - до 100 осіб, у невиробничій сфері - до 25 осіб, у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Для визначення категорій підприємств використовують два головні критерії: середньооблікову чисельність і валовий річний дохід.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний період для окремих підприємств повинна становити:

• для мікропідприємств - до 10 осіб;

• для малих підприємств - до 50 осіб;

• для середніх підприємств - до 250 осіб;

• для великих підприємств - понад 250 осіб.

Обсяг виручки (валового доходу від реалізації продукції, робіт і послуг) за рік повинен становити:

• для мікропідприємств - 500 тис. грн.;

• для малих підприємств - 1 млн. грн.;

• для середніх підприємств - 5 млн. грн.;

• для великих підприємств - понад 5 млн. грн.

Наведені показники застосовуються для визначення, до якої групи належить підприємство через календарний рік з дати реєстрації підприємства.

Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва визначаються зареєстровані фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без отримання статусу юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційної форми власності, у яких середньооблікова чисельність за звітний період на перевищує 50 осіб і валовий дохід - 1 млн. грн.

До суб'єктів малого підприємництва не належать довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, а також суб'єкти, частка яких в уставному фонді понад 25%.

Функції малого підприємництва:

• створення ефективного недержавного сектору економіки, зорієнтованої на попит, стимулювання ділової активності і народження нової соціальної верстви підприємців-власників;

• сприяння демонополізації, приватизації і роздержавленню економіки;

• вивільнення державного сектору від виробництва нерентабельної продукції і сприяння підвищенню ефективності великих підприємств;

• створення нових робочих місць і подолання прихованого безробіття;

• сприяє процесу демократизації суспільства;

• орієнтація малого підприємництва на місцевий ринок і індивідуальний споживчий попит;

• долає дефіцит і сприяє макроекономічній стабілізації під час стагнації.

Однією із головних причин розвитку підприємництва у розвинених країнах є те, що велике виробництво не протиставляється малому. Усі форми підприємництва тут співіснують, дотримуючись принципу кооперування, причому великі підприємства не пригнічують малі підприємства, а взаємно доповнюють одне одного.

Головними чинниками, які пояснюють нестійкість малого підприємництва, є обмеженість фінансових ресурсів, нестабільність кон'юнктури ринку, нестабільність доходів, слабке сегментування власної частки ринку, ризики банкрутства, вузьке коло споживачів, велика інтенсивність конкуренції та ін.