177409 (Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання), страница 3

Фірма — це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогоспо­дарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами. У вітчизняній економіці — кілька сотень тисяч ділових підприємств, а в економіці США їх біль­ше 20 млн.

Держава виконує важливі економічні функції. Вона формує пра­вове середовище, що визначає "правила гри", яких зобов'язані до­тримуватися економічні суб'єкти. Через податки й трансфери дер­жава перерозподіляє доходи, забезпечує суспільство благами громадського вжитку. В умовах різних зовнішніх і внутрішніх збу­рень держава намагається стабілізувати національну економіку і ви­конує низку інших економічних функцій.

У національній економіці у зв'язку з виробництвом величезної кількості товарів і послуг та наявністю такої ж кількості економіч­них суб'єктів доводиться розв'язувати безліч господарських проб­лем. Наприклад, що виробляти, тобто які блага та в якій кількості виробляти? Як виробляти блага? Які ділові підприємства мають це робити — приватні чи державні? Для кого виробляти блага, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? І багато інших. Отже, в національній економіці мають існувати відповідні механізми розв'язання цих проблем, тобто спо­соби її організації. Спосіб організації національної економіки назива­ють економічною системою.

Якщо розглядати розвиток економічних систем в істо­ричному аспекті, то можна виділити три основні їх типи: ринкову, командно-адміністративну і змішану економіку. Без визначення головних особливостей окремих типів економічної системи неможливо зрозуміти суть об'єкта макроекономіки [8].

Ринкова економіка характеризується приватною фор­мою власності на економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки. У такій системі поведінка кожного учасника мотивується його Особистими інтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимального доходу на основі індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес —це одночасно й носій суспільного інтересу. Кожний еконо­мічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм суспільного інтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспіль­ним здійснюється на ринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам Сміт, який проголосив принцип "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи його, одночасно працює на задоволення суспільного інтересу. «Невидима рука» ринку — це його закони та стимулятори. Насамперед це закон вартості, закон попиту та пропозиції, закони спадної ефективності та корисності. Згідно з цими законами встановлюються ціна, зарплата і прибуток. Останні є тими стимуляторами, що регулюють діяльність виробників товарів та дають відповідь на такі три запитання: що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами?

Основним рушієм ринкової економіки е конкуренція. Конкурентна економіка — це економіка, в якій панує споживач.

Ринкова економіка — це економіка з вільним ціно­утворенням. Ціна, що склалася на основі вільного поро­зуміння сторін, забезпечує рівновагу між попитом і про­позицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якими забезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових цін до рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність із купівельно-спроможними потребами суспільства і розподіляє ресурси відповідно до цих потреб.

Отже, ринкова економіка має такі властивості, що за­безпечують її здатність до автоматичного саморегулюван­ня. Цей тип економіки часто розглядають як найдоско­налішу економічну систему, коли стає непотрібним дер­жавне втручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна обмежуватися захистом приватної влас­ності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку.

Командно-адміністративна (або планова) економіка прямо протилежна ринковій економіці. Вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання еконо­мічних процесів здійснюється за допомогою централізо­ваного державного планування. Таке планування має обов'язковий, тобто директивний, характер стосовно всіх суб'єктів економічної діяльності. Воно регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.

Отже, командно-адміністративна (або планова) еконо­міка — це економіка з жорстким державним регулюван­ням. Його основним інструментом виступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функ­цій не виконує, а сам є предметом державного плануван­ня. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські відсотки та інші ринкові інструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.

Змішана економіка — це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, коопе­ративну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, або розподіл регу­люючих функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.

Можна виділити три найтиповіші моделі змішаної економіки.

Американська модель. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги грома­дян при цьому гостро не ставиться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використан­ня бюджетної системи, перерозподіл доходів через подат­кові механізми та ін.

Японська модель. Для цієї моделі характерним є актив­не втручання держави в економіку. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикатив­не). Розв'язанням соціальних завдань безпосередню за­ймаються корпорації та об'єднання.

Шведська модель. Характерною особливістю цієї мо­делі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. У державному бюд­жеті акумулюється більш як 50 % валового внутрішнього продукту.

Модель змішаної економіки у кожній країні залежить насамперед від індивідуальних факторів (природні, демографічні, технічні, місце країни у світовому госпо­дарстві та ін.), цілей та пріоритетів державної політики. За зміни цих умов вносяться зміни й у модель змішаної економіки.

Суб'єктами змішаної економіки є домашні господарства, підприємства (фірми) й держава. Вступаючи в економічні відносини між собою, кожний з них виконує відповідні функції. Так, домашні господарства є власниками економічних ресурсів (робочої сили, матеріальних ресурсів, гро­шового капіталу). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів.

Функція підприємств (фірм) полягає у тому, що вони використовують економічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою одержання доходу.

Держава виконує в економіці важливі функції. Насам­перед вона як власник державних підприємств здійснює підприємницьку діяльність, є виробником товарів, особливо послуг; як суб'єкт влади держава забезпечує регулювання відносин між виробниками і споживачами, впливає на динаміку і структуру валового внутрішнього продукту. Держава є також отримувачем і розпорядником доходів. Через оподаткування і державні витрати вона істотно впливає на економічні відносини, здійснюючи урядові закупки товарів і послуг, трансфертні виплати, а також надаючи домашнім господарствам колективні (суспільні) блага й послуги та ін.

Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної, характерним є перехідний період. Він обумовлений як зміною економічної (внутрішньої і зовнішньої) політики держави, так і переходом від одного стану втручання дер­жави в економіку до іншого. Оскільки на ступінь втручан­ня держави в економіку суттєво впливає співвідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідно­шення змінюється, виникає перехідний період. Він зумов­люється також необхідністю створення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насамперед ринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка с перехідною.

Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період всі суперечності загострюються, зростає їх кількість і інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки, які формують специфіку її суперечностей, зок­рема в Україні, є такі: нестабільність умов господарюван­ня; деформованість економічної структури; дефіцит ресур­сів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавер­шеність процесу приватизації і роздержавлення власності; невизначеність рушійних сил розвитку; система цін, зде­формована монополіями та інфляцією; часткова втрата керованості макроекономічними процесами та ін.

До цих суперечностей потрібно додати деякі інші, притаманні перехідній економіці України, зокрема, зако­нодавство, яке не враховує специфіку перехідного періоду щодо визначення відповідних функцій державного регу­лювання економіки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідному етапі; надмірна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; досить високий ступінь інтеграції банківської системи в світову ринкову еконо­міку, але водночас недостатньо ефективний її вплив на виробництво у межах власної країни та ін.

Усе це визначає певні вимоги до економічної теорії і практики перехідного періоду в Україні, основними з яких мають бути:

1) використання як базових таких економічних тео­рій, які б відповідали особливостям перехідної економі­ки та об'єктивним можливостям України і забезпечу­вали їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;

2) визначення раціонального співвідношення між дер­жавним регулюванням економіки та її ринковим саморе­гулюванням, яке в найбільшій мірі відповідає перехідному етапу розвитку країн зі змішаною економікою;

3) розробка стратегії з відродження конкурентного національного виробництва на основі власного науково-технічного потенціалу та з метою підвищення життєвого рівня населення [14].

2.2. Механізм функціонування економічної системи

Предмет макроекономіки обумовлений її об'єктом. І оскільки об'єктом є економічна система, що трансформує природні ресурси у придатні до споживання суспільством матеріальні блага за певних виробничих відносин, то це означає, що макроекономіка повинна насамперед відпо­вісти на запитання: як функціонує національна економіка, за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства. Все це означає, що предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи. При цьому макроекономіка, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки в економічному механізмі, з іншого — давати рекомендації щодо його вдосконалення з метою ефективнішого використання наявних ресурсів і досягнення на цій основі вищого рівня задоволення сус­пільних потреб. Таким чином, макроекономіка виконує не тільки пізнавальну, а й прикладну функцію [6].

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв'язки й залежності, властиві національній економіці, називають позитивною, або макроекономічним аналізом. Водночас вона має справу із суб'єктивними думками рекомендаційного характеру в формі теорій, кон­цепцій, моделей, спрямованих на вирішення певних проб­лем розвитку національної економіки, на формування способів досягнення цілей і пріоритетів економічної політики. Макроекономіку, що виконує цю функцію, нази­вають нормативною, або макроекономічним регулюванням. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки; макроекономічне регулювання е інструментом економічної політики і визначає, що має бути в економіці і як цього можна досягти.

Наприклад, макроекономічний аналіз констатує, що рівень безробіття в країні становить 10 відсотків. Макро­економічне регулювання при цьому визначає, що безро­біття треба скоротити до природного рівня через збіль­шення державних витрат.

Ефективне функціонування національної економіки досягається як на базі саморегулюючих властивостей ринкового механізму, так і через державний механізм регу­лювання економіки [5].

Як же діє ринковий механізм? Його дія ґрунтується на досягненні рівноваги між попитом і пропозицією як на окремих ринках, так і в масштабах усього національного ринку. Ринковий механізм функціонує за допомогою своїх інститутів — фірм і компаній, банків і бірж, а також на базі законодавчих актів держави, які забезпечують юридичне оформлення об'єктивних економічних відносин між суб'єктами економічної системи. Ефективне функ­ціонування ринкового механізму досягається за дотри­мання ряду умов: свободи економічної діяльності госпо­дарських суб'єктів; їхньої відповідальності за результати своєї діяльності; вільного ціноутворення, яке гарантує зба­лансування попиту і пропозиції; конкуренції товаровироб­ників; обмеження монополізму тощо [1].