177409 (Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання), страница 3
Описание файла
Документ из архива "Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономика" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "экономика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "177409"
Текст 3 страницы из документа "177409"
Фірма — це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами. У вітчизняній економіці — кілька сотень тисяч ділових підприємств, а в економіці США їх більше 20 млн.
Держава виконує важливі економічні функції. Вона формує правове середовище, що визначає "правила гри", яких зобов'язані дотримуватися економічні суб'єкти. Через податки й трансфери держава перерозподіляє доходи, забезпечує суспільство благами громадського вжитку. В умовах різних зовнішніх і внутрішніх збурень держава намагається стабілізувати національну економіку і виконує низку інших економічних функцій.
У національній економіці у зв'язку з виробництвом величезної кількості товарів і послуг та наявністю такої ж кількості економічних суб'єктів доводиться розв'язувати безліч господарських проблем. Наприклад, що виробляти, тобто які блага та в якій кількості виробляти? Як виробляти блага? Які ділові підприємства мають це робити — приватні чи державні? Для кого виробляти блага, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? І багато інших. Отже, в національній економіці мають існувати відповідні механізми розв'язання цих проблем, тобто способи її організації. Спосіб організації національної економіки називають економічною системою.
Якщо розглядати розвиток економічних систем в історичному аспекті, то можна виділити три основні їх типи: ринкову, командно-адміністративну і змішану економіку. Без визначення головних особливостей окремих типів економічної системи неможливо зрозуміти суть об'єкта макроекономіки [8].
Ринкова економіка характеризується приватною формою власності на економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки. У такій системі поведінка кожного учасника мотивується його Особистими інтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимального доходу на основі індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес —це одночасно й носій суспільного інтересу. Кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм суспільного інтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспільним здійснюється на ринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам Сміт, який проголосив принцип "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи його, одночасно працює на задоволення суспільного інтересу. «Невидима рука» ринку — це його закони та стимулятори. Насамперед це закон вартості, закон попиту та пропозиції, закони спадної ефективності та корисності. Згідно з цими законами встановлюються ціна, зарплата і прибуток. Останні є тими стимуляторами, що регулюють діяльність виробників товарів та дають відповідь на такі три запитання: що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами?
Основним рушієм ринкової економіки е конкуренція. Конкурентна економіка — це економіка, в якій панує споживач.
Ринкова економіка — це економіка з вільним ціноутворенням. Ціна, що склалася на основі вільного порозуміння сторін, забезпечує рівновагу між попитом і пропозицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якими забезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових цін до рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність із купівельно-спроможними потребами суспільства і розподіляє ресурси відповідно до цих потреб.
Отже, ринкова економіка має такі властивості, що забезпечують її здатність до автоматичного саморегулювання. Цей тип економіки часто розглядають як найдосконалішу економічну систему, коли стає непотрібним державне втручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна обмежуватися захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку.
Командно-адміністративна (або планова) економіка прямо протилежна ринковій економіці. Вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Таке планування має обов'язковий, тобто директивний, характер стосовно всіх суб'єктів економічної діяльності. Воно регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.
Отже, командно-адміністративна (або планова) економіка — це економіка з жорстким державним регулюванням. Його основним інструментом виступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функцій не виконує, а сам є предметом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські відсотки та інші ринкові інструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.
Змішана економіка — це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, або розподіл регулюючих функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.
Можна виділити три найтиповіші моделі змішаної економіки.
Американська модель. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадян при цьому гостро не ставиться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через податкові механізми та ін.
Японська модель. Для цієї моделі характерним є активне втручання держави в економіку. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне). Розв'язанням соціальних завдань безпосередню займаються корпорації та об'єднання.
Шведська модель. Характерною особливістю цієї моделі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. У державному бюджеті акумулюється більш як 50 % валового внутрішнього продукту.
Модель змішаної економіки у кожній країні залежить насамперед від індивідуальних факторів (природні, демографічні, технічні, місце країни у світовому господарстві та ін.), цілей та пріоритетів державної політики. За зміни цих умов вносяться зміни й у модель змішаної економіки.
Суб'єктами змішаної економіки є домашні господарства, підприємства (фірми) й держава. Вступаючи в економічні відносини між собою, кожний з них виконує відповідні функції. Так, домашні господарства є власниками економічних ресурсів (робочої сили, матеріальних ресурсів, грошового капіталу). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів.
Функція підприємств (фірм) полягає у тому, що вони використовують економічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою одержання доходу.
Держава виконує в економіці важливі функції. Насамперед вона як власник державних підприємств здійснює підприємницьку діяльність, є виробником товарів, особливо послуг; як суб'єкт влади держава забезпечує регулювання відносин між виробниками і споживачами, впливає на динаміку і структуру валового внутрішнього продукту. Держава є також отримувачем і розпорядником доходів. Через оподаткування і державні витрати вона істотно впливає на економічні відносини, здійснюючи урядові закупки товарів і послуг, трансфертні виплати, а також надаючи домашнім господарствам колективні (суспільні) блага й послуги та ін.
Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної, характерним є перехідний період. Він обумовлений як зміною економічної (внутрішньої і зовнішньої) політики держави, так і переходом від одного стану втручання держави в економіку до іншого. Оскільки на ступінь втручання держави в економіку суттєво впливає співвідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідношення змінюється, виникає перехідний період. Він зумовлюється також необхідністю створення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насамперед ринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка с перехідною.
Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період всі суперечності загострюються, зростає їх кількість і інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки, які формують специфіку її суперечностей, зокрема в Україні, є такі: нестабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесу приватизації і роздержавлення власності; невизначеність рушійних сил розвитку; система цін, здеформована монополіями та інфляцією; часткова втрата керованості макроекономічними процесами та ін.
До цих суперечностей потрібно додати деякі інші, притаманні перехідній економіці України, зокрема, законодавство, яке не враховує специфіку перехідного періоду щодо визначення відповідних функцій державного регулювання економіки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідному етапі; надмірна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; досить високий ступінь інтеграції банківської системи в світову ринкову економіку, але водночас недостатньо ефективний її вплив на виробництво у межах власної країни та ін.
Усе це визначає певні вимоги до економічної теорії і практики перехідного періоду в Україні, основними з яких мають бути:
1) використання як базових таких економічних теорій, які б відповідали особливостям перехідної економіки та об'єктивним можливостям України і забезпечували їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;
2) визначення раціонального співвідношення між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням, яке в найбільшій мірі відповідає перехідному етапу розвитку країн зі змішаною економікою;
3) розробка стратегії з відродження конкурентного національного виробництва на основі власного науково-технічного потенціалу та з метою підвищення життєвого рівня населення [14].
2.2. Механізм функціонування економічної системи
Предмет макроекономіки обумовлений її об'єктом. І оскільки об'єктом є економічна система, що трансформує природні ресурси у придатні до споживання суспільством матеріальні блага за певних виробничих відносин, то це означає, що макроекономіка повинна насамперед відповісти на запитання: як функціонує національна економіка, за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства. Все це означає, що предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи. При цьому макроекономіка, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки в економічному механізмі, з іншого — давати рекомендації щодо його вдосконалення з метою ефективнішого використання наявних ресурсів і досягнення на цій основі вищого рівня задоволення суспільних потреб. Таким чином, макроекономіка виконує не тільки пізнавальну, а й прикладну функцію [6].
Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв'язки й залежності, властиві національній економіці, називають позитивною, або макроекономічним аналізом. Водночас вона має справу із суб'єктивними думками рекомендаційного характеру в формі теорій, концепцій, моделей, спрямованих на вирішення певних проблем розвитку національної економіки, на формування способів досягнення цілей і пріоритетів економічної політики. Макроекономіку, що виконує цю функцію, називають нормативною, або макроекономічним регулюванням. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки; макроекономічне регулювання е інструментом економічної політики і визначає, що має бути в економіці і як цього можна досягти.
Наприклад, макроекономічний аналіз констатує, що рівень безробіття в країні становить 10 відсотків. Макроекономічне регулювання при цьому визначає, що безробіття треба скоротити до природного рівня через збільшення державних витрат.
Ефективне функціонування національної економіки досягається як на базі саморегулюючих властивостей ринкового механізму, так і через державний механізм регулювання економіки [5].
Як же діє ринковий механізм? Його дія ґрунтується на досягненні рівноваги між попитом і пропозицією як на окремих ринках, так і в масштабах усього національного ринку. Ринковий механізм функціонує за допомогою своїх інститутів — фірм і компаній, банків і бірж, а також на базі законодавчих актів держави, які забезпечують юридичне оформлення об'єктивних економічних відносин між суб'єктами економічної системи. Ефективне функціонування ринкового механізму досягається за дотримання ряду умов: свободи економічної діяльності господарських суб'єктів; їхньої відповідальності за результати своєї діяльності; вільного ціноутворення, яке гарантує збалансування попиту і пропозиції; конкуренції товаровиробників; обмеження монополізму тощо [1].