177219 (Науково-технічний прогрес та його значення в економіці і суспільстві), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Науково-технічний прогрес та його значення в економіці і суспільстві", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономика" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "экономика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "177219"
Текст 4 страницы из документа "177219"
Та = Ка/Па. (2.11)
Якщо капітальні вкладення на впровадження нової техніки перевищують капітальні вкладення по базовій техніці, розраховується термін окупності (Тд) додаткових капітальних вкладень (Кд) шляхом їх ділення на додатковий (у порівнянні з базовою технікою) прибуток (Пд), тобто по формулі:
Тд=Кд/Пд. (2.12)
Зменшення чисельності ( ) промислово-воробничого персоналу (умовне вивільнення працюючих) на дільницях, йде упроваджена нова техніка, визначається шляхом перемножування величини зниження трудомісткості одиниці продукції ( , вираженої в чисельності працівників, на об'єм продукції в 1-м року ( , тобто по формулі:
= . (2.13)
Підвищення продуктивності праці (у відсотках) за рахунок застосування нової техніки ( розраховується по формулі:
= [(Ц1/(Ч1 - ) : Ц1/Ч1) -1] * 100, (2.14)
де Ц1 і Ч1 — об'єм товарної продукції (без податку з обороту) і середньосписочна чисельність промислово-виробничого персоналу в році, передуючому упровадженню нової техніки.
Економія капітальних вкладень ( ) визначається по формулі:
(K1A2/A1-K2)/At, (2.15)
де К1 до К2 _ питомі капітальні вкладення в базову і нову техніку;
А1 і А2 — річні об'єми продукції, вироблювані при використанні базової і нової техніки;
Аt — річний об'єм продукції на базі нової техніки в розрахунковому році.
Економія собівартості ( ) від впровадження нової технології, механізації і автоматизації, наукової організації праці, а також від використання нової продукції у споживача. визначається по формулі:
(С1-Сt) Аt, (2.16)
де Сt і С1 — собівартість виробництва одиниці продукції в 1-м році і році, передуючому впровадженню нової техніки; Аt - виробництва в t-м році
Розділ III Практична частина
3.1 Аналіз та пропозиції щодо технічного прогресу та інноваційної діяльності України
За рівнем розвитку технологій країни світу можна звести у три групи:
-
країни-технологічні новатори (США, Японія, країни ЄС);
-
країни-технологічні наслідувачі (країни, що розвиваються);
-
технологічно відсталі країни (більшість країн Африки, СНД та ін.).
Сучасне виробництво розвинутих ринкових країн базується на планомірному впровадженні нових технологій і випуску готової для споживання продукції. Важливу роль у цьому відіграє конкуренція, яка спонукає виробників до взаємовигідної співпраці з інноваційними організаціями. Вони забезпечують їм створення і впровадження нових технологій, видів продукції, що дає можливість виробникам і їх продукції бути конкурентоспроможними.
Країни СНД, у тому числі Україна, є технологічно відсталими і їхнім економічним системам властива критична маса відсталих технологій.
Критична маса відсталих технологій - це кількість та якість технічних засобів, способів і методів обробки сировини, матеріалів, використання енергії, які забезпечують виробництво більшої від загальної частини продукції невисокої якості і конкурентоспроможності.
Економічною особливістю критичної маси відсталих технологій є те, що вона не сприяє зростанню продуктивної праці, ефективності виробництва продукції та її конкурентоспроможності. Значна частина підприємств є збитковими, більшість не мають належного обігового капіталу, не кажучи уже про інвестиційний. В економіці загалом високий показник безробіття, інфляції та інших соціальних явищ. Головними критеріями критичної маси відсталих технологій є низький технічний рівень виробництва та висока частка малоефективної продукції .
Технічний рівень виробництва в Україні виявляється у технічній спроможності підприємств та їх галузей виробляти продукцію відповідної кількості та якості. Розрізняють високий і низький технічний рівень виробництва. Високий забезпечується новими технічними засобами, технологіями, продукцією і стабільним його зростанням, низький - застарілими технічними засобами, технологіями, продукцією і стабільним його застоєм чи зниженням. Зростання чи зниження технічного рівня виробництва зумовлене зростанням чи зниженням частки нових технічних засобів, технологій та продукції. В Україні технічний рівень виробництва базових галузей промисловості характеризується такими співвідношеннями:
-
електроенергетика - часткою виробництва електроенергії атомними (високий) й іншими - тепловими, гідравлічними (низький) - електростанціями у загальному виробництві електроенергії, %: атомні - 44 %, теплові і гідравлічні - 56 %;
-
металургія - часткою виробництва електро- та киснево-конверторної сталі (високий), %: електро- і киснево-конверторної - 51 %, іншим методом - 49 % (низький);
-
машинобудування - часткою у загальному виробництві металорізальних верстатів:
-
верстатів з числовим програмним керуванням (високий)- 4 %;
-
верстатів високої та особливо високої точності(високий) - 6 %;
-
інші типи верстатів (низький) - 90 %;
-
хімічна промисловість:
-
середнім вмістом поживних речовин у мінеральних добривах (високий) - 40 %;
-
нижчим від середнього рівнем поживних речовин - 60 %;
-
часткою виробництва термопластів у загальному обсязі виробництва синтетичних смол і пластичних мас (високий) - 5%;
-
інші види синтетичної продукції - 95 %;
-
промисловість будівельних матеріалів - часткою виробництва цементу з клінкеру, одержаного за енергозберігальними технологіями (високий) у загальному виробництві цементу - 20 %; іншим методом (низький) - 80 %.
Інші галузі української економіки теж відзначаються переважанням низького технічного рівня виробництва:
-
транспорт - часткою електротяги у вантажо- і пасажирообороті (високий) - 30 %; іншою тягою (низький) - 70 %;
-
агропромисловий сектор - зростанням урожайності культур, продуктивності тварин, часткою фасованої продукції харчування в її загальному виробництві (високий) - 30-40 %; інші параметри (низький) - 70-60 %;
-
сектор легкої промисловості - розширенням асортименту товарів для різних соціальних груп населення, віку і сезону (високий) - 10 %; інші параметри (низький) - 90 %.
Високий рівень виробництва забезпечується "високими" технологіями у кожній галузі:
-
в електроенергетиці - надійністю роботи реакторів, чистотою довкілля, здоров'ям обслуговуючого персоналу, дешевою електроенергією, зниженням втрат електроенергії в мережі загального користування та ін.;
-
у металургії - переходом до використання електроенергії у процесі виплавлення металу, безперервним розливом металу, зростанням асортименту металопродукції та ін.;
-
у машинобудуванні - зменшенням матеріало- й енергомісткості верстатів, зростанням їх продуктивності, точності, багатоопераційності, надійності, гнучкості у разі запровадження нових технологій, виробів тощо;
-
у хіміко-лісовому комплексі - збільшенням виробництва продукції конструкційного і кінцевого споживання, недопущення забруднення довкілля, погіршення здоров'я працівників та ін.;
-
у промисловості будівельних матеріалів - виробництвом будівельних матеріалів широкого асортименту, готових конструкцій, їх якістю й економією праці під час зведення будівель чи їх реконструкції;
-
на транспорті - зростанням використання електроенергії та економією інших видів палива, підвищенням сервісного обслуговування складського і станційного господарства;
-
в агропромисловому секторі - застосуванням інтенсивних технологій в рослинництві і тваринництві, переробкою та фасуванням готової продукції, збільшенням терміну зберігання і скорочення терміну реалізації продукції;
-
у секторі легкої промисловості - механізацією й автоматизацією процесів виробництва продукції легкої промисловості, зменшенням трудомісткості виробництва продукції .
Технічний рівень української економіки на початку XXI ст. повністю відображає її структуру, сформовану в радянський період. Передусім вона не має соціального спрямування, в ній переважає частка галузей базових та військових виробництв. Система стимулювання інновацій є надто інертною, негнучкою, що уповільнює практичну реалізацію фундаментальних розробок.
Моніторинг інновацій та економіки в Україні засвідчує, що між ними є тісний прямий зв'язок: інерція інновацій зумовлює якщо не спад виробництва, то його застій або, в кращому випадку, незначне зростання за рахунок екстенсивних методів господарювання. Це неминуче позначається на зростанні інфляції чи стабільно високому її рівні.
Досвід розвинутих країн доводить, що економічне зростання можливе лише на основі продуманої інноваційно-інвестиційної політики уряду і залучення усіх необхідних для цього засобів та ресурсів.
Головними пріоритетами для умов України є:
-
правильне формування концепції зростання ВВП та його реструктуризації на найближчу і подальшу перспективу;
-
правильне визначення параметрів і структури нових технологій та засобів для створення їх критичної маси в Україні, оскільки лише переважна маса нових технологій забезпечить стабільне економічне зростання;
-
упорядкування фінансової системи на усіх рівнях організації економіки і мобілізація грошових ресурсів для створення критичної маси нових технологій;
-
поетапне здійснення інноваційних капіталовкладень в усі сектори економіки з метою змінити структуру капіталу загалом та структуру ВВП з огляду на попит на внутрішньому ринку, освоєння зовнішніх ринків виробниками України.
Ці пріоритети повинні би визначати сутність національної економічної та інноваційної політики уряду і бути в основі розвитку економіки за інноваційним типом.
Сучасні фінанси України представляють бюджети різних рівнів, зокрема державний, місцевий (АР Крим, областей, районів, районів у містах) та місцевого самоврядування (територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань). Фінансову діяльність здійснюють також позабюджетні фонди, страхові організації та довірчі товариства. Жоден з бюджетів не має спеціальної графи видатків на інновації. До того ж дохідна частина кожного бюджету є незначною порівняно з тими видатками, які необхідні для інноваційного прориву. Крім того, кожен з бюджетів має свої програми фінансування. То, очевидно, фінансування інновацій відбувається за "залишковим принципом" .
За таких обставин досягти помітних зрушень у впровадженні новітніх технологій є більш ніж проблематично. Тому складну для України проблему фінансування інновацій необхідно вирішувати з упорядкування самої фінансової системи, сутність якого зводиться до контролю за використанням коштів бюджетів Держави, міністерств, регіонів, підприємств.
У перехідний до ринку період усі капіталовкладення в Україні повинні мати інноваційний зміст: оновлення основного капіталу, підвищення кваліфікації працівників, зміну структури ВВП.
3.2 Розробка заходів, спрямованих на розвиток холоднопрокатного цеху металургійного комбінату за рахунок впровадження організаційно - технічних заходів
А тепер, на прикладі одного з цехів металургійного комбінату розглянемо можливість розробки заходів спрямованих на розвиток холоднопрокатного цеху в напряму впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Сучасні аспекти економічного розвитку металургійної промисловості України при обмеженості інвестиційних ресурсів потребують науково-обгрунтованого та цілеспрямованого вкладення інвестицій в розвиток досягнень науково-технічного прогресу і прогнозування результатів їх використання.
Здійснення успішної підприємницької діяльності неможливе без розробки і впровадження новацій в процеси виробництва, управління, планування господарської діяльності, тощо. Тому ефективність діяльності підприємства залежить від результатів впровадження науково-технічного прогресу у виробництво і на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки припадає найбільш відповідальна роль в інноваційному процесі.