177192 (Монополія – суть, місце в ринковій економіці та форми), страница 2

Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в ос­танній третині ХІХ ст. під впливом ряду нових прогресивних винахо­дів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т. ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не під силу окре­мим капіталістам. Крім того, в той же час починається масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потребували значних капіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капіталіст мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б швидко розв’язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі то­вариства утворюються в останній третині ХІХ ст.

Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність за період понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне ве­лике підприємство, і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу.

1.2 Форми монополій

Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів моно­полістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситу­ацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду про­дукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним або нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший по­гляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти більш скромний мас­штаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція, одна залізниця, єдиний аеропорт, один банк, одне крупне підприємство і т.д. Наприклад, у Бердичів чистою монополією можна вважати фабрику одежі або фабрику взуття.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні аль­тернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випус­кається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніципальні кому­нальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окре­мого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що ба­зується на диференціації продукту.

Все вищесказане про чисту монополію стосується першого типу монополій. Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт рідкісності таких утворень.

Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається кон­курентна боротьба, передусім цінова і через це споживач опиняється у безальтернативних умовах.

Такі угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові об’єднання — пули, ринки, конвенції, корнери, які являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило однієї галузі, з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об’єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання одноразового або декілька-разового прибутку.

Проникнення монополій у всі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання — при­звело до появи більш стійких монополістичних об’єднань, які створю­валися на тривалий строк. Із монополізацією сфери обігу виникли перші, найпростіші із п’яти основних форм монополій —картелі та син­ди­ка­ти.

Картель — це об’єднання декількох підприємств однієї галузі ви­робництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробниц­тва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

Синдикат — це об’єднання ряду підприємств однієї галузі проми­словості, учасники якого зберігають власність на засоби виробниц­тва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через спеціально ство­рену загальну збутову контору.

Більш складні форми монополістичних об’єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосеред­нього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створенні кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об’єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли деталі і, нарешті, складали власне ав­томобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма мо­нополістичних об’єднань, як трест.

Трест — це об’єднання ряду підприємств однієї або декількох га­лузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва та виготовлений продукт, виробничу та комерційну са­мостійність, тобто відбувається об’єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в залежності від суми вкладеного капіталу власники окремих підприємств, що входять до складу тресту, отри­мують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. Спираючись на свою владу, компанії-трести проводили в межах своїх галузей вигідну їм політику і примушували слідувати їй інших галузевих виробників.

Потрібно відмітити, що історія трестів, картелів і синдикатів де­монструє, що вони не вели до повного пригнічення конкурентних рин­кових сил. Навіть у випадку захоплення всього галузевого виробниц­тва трести не могли повністю вилучити конкуренцію з галузевого ринку. При збереженні постійної потенційної загрози проникнення в галузь нових виробників трести, що захопили все галузеве вироб­ництво, зіштовхувалися з конкуренцією з двох боків: їм загрожувала конкуренція імпортних товарів та конкуренція товарів-замінників.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає в диверсифікацію – процес проникнення капіталу монополії в галузі, безпосередньо не пов’язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об’єднань – багатогалузевий концерн. Багатогалузевий концерн – це об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

Конгломерат - це монополістичне об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної єдності. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання прагнули також уникнути різних коливань кон’юнктури ринку під час криз.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного ухвалення важливих управлінських рішень полягає в тому, що у першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, що здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном).

У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (неба­гато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спо­стерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми.

Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних про­давців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціаліс­тів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим пре­тендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що но­вим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей то­вар уже насичений.

Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конку­рентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключа­ють увагу на її товари. Іншим конкурентам треба вживати оператив­них заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо).

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” — “один”, “опсонія” — “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм ста­новищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом моно­псоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців пев­ного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.

Розділ ІІ Місце монополії і конкуренція в ринковій економіці

2.1 Місце на ринку

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в еко­номіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефек­тивній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така фірма знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди ви­являється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх.

Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки — нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати з такими фірмами. Інакше кажучи, дослідницьку роботу у промисловості може здужати лише велике ви­робництво, переваг якого позбавлені дрібні підприємства. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітниц­тва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких між-фірмових об’єднань, консорціумів пов’язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації.

В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і дивер­сифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює експансію та чи інша монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових корпорацій з торгівельни­ми компаніями. У 80-ті роки така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового вироб­ництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпе­чує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що под­воєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.

Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з най­вищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Моно­полії, реалізуючі переваги крупного виробництва, забезпечують еко­номію суспільних витрат виробництва й обігу.

Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Пе­релік їхніх “гріхів” є значно довшим. І перший серед них — практика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють надто ви­сокі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки моно­полістам і водночас обкладають споживачів своєрідною “даниною” на свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримуватимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається голов­ним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стриму­вання запровадження технологічних новинок, уповільнення нововве­день. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, по­слаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого про­цесу, до зростання його ефективності. Ті ефекти, які в умовах конку­рентного ринку досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти “меншою кров’ю” — за рахунок свого “привілейованого” ста­новища. Проте це зовсім не означає, що НТП має зупинитись. За те­перішніх умов і монополіям не забезпечується спокійне життя, їм до­водиться постійно вступати в конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції. Це примушує шукати шляхи зменшення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техніки та технології. Але сама мож­ливість уникнути конкуренції та щоденної гонитви за лідерством у НТП використовується у зручних ситуаціях і веде до уповільнення економічного розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою є адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого вис­тупають технічно та економічно відсталі підприємства.