ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. Економічна система та її основні частини 4

1.1 Продуктивні сили 4

1.2 Виробничо-економічні відносини 5

1.3 Господарський механізм 6

2.Класифікація економічних систем суспільства 6

3. Ринкова система 8

4. Командно-адміністративна система 11

5. Змішана економічна система 14

5.1. Традиційна економічна система 15

6. Перехідна економіка 17

6.1 Зміст перехідної економіки, її ознаки 18

6.2 Моделі переходу 19

6.3 Завдання країн с перехідною економікою 19

7. Підсумки перехідного періоду Україні 20

Висновок 25

Список використаної літератури 27

ВСТУП

Економічна система є сукупність взаємопов'язаних та впорядкованих елементів економіки, що в цілому складають економічну структуру суспільства.

Без системного характеру економіки не могли б відтворюватися ( постійно відновлюватись) економічні відносини та інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могло б скластися теоретичне осмислення економічних явищ та процесів, не могла б бути сформована ефективна та скоординована економічна політика.

Коректне та науково обґрунтоване визначення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало важливе значення. У важких умовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуває додаткової актуальності, так як уже протягом великого проміжку часу не вдається вийти на шлях стійкого економічного росту. До того ж зміна політичного курсу нашої країни також змушують критично оцінювати попередню модель економічного розвитку.

Головною проблемою сучасного періоду формування научних економічних систем у вітчизняній науці можна вважати проблему суміщення універсальних, розроблених світовою економічною думкою , з необхідністю відображення важкої картини сучасної економічної дійсності в Україні.

1. Економічна система та її основні частини

Економічна система - це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем.

Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і "відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому в на­уковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Між цими поняттями часто ставлять знак рівності, розглядають їх як синонімічні.

Поняття «економічна система» можна доповнити суб'єктивним фактором у зв'язку з тим, що, по-перше, економічна система не існує без людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інте­лектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, що перетворюється людьми.

Основними елементами економічної системи є:

1. продуктивні сили;

2. виробнично-економічні відносини;

3. господарський механізм.

1.1 Продуктивні сили

Продуктивні сили являють собою матеріальну основу економічної системи І складаються з факторів виробництва, а саме:

- засоби виробництва (речові фактори), до яких відносять засоби праці та предмети праці;

- робоча сила (особистий фактор) - це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, що можуть бути використані нею в відповідному віці в виробничій діяльності.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку, технологію, організацію, інформацію.

Продуктивні сили в процесі історичного розвитку постійно оновлюються, удосконалюються, примножуються.

1.2 Виробничо-економічні відносини

Виробнично-економічні відносини - це відносини, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Економічні відносини передбачають наявність суб'єктів та об'єктів.

Існує ряд класифікацій:

а) - окремі особи;

- групи або колективи;

- суспільство в цілому, б) - виробник (продавець);

- споживач (покупець);

- посередник.

в) - фізичні;

- юридичні.

г) - вітчизняні;

- зарубіжні (іноземні).

Об'єктами економічних відносин можуть бути:

окремі види підприємницької діяльності та їх результати;

- природні ресурси; робоча сила;

- гроші;

- цінні папери;

- інформація;

- духовні та культурні цінності, тощо. Економічні відносини поділяються на три типи:

- техніко-економічні; організаційно-економічні; соціально-економічні.

Техніко-економічні відносини - це відносини з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі виробництва. Вони відображають розвиток техніки та рівень технології.

Організаційно-економічні - це відносини з приводу застосування і методів організації та управління суспільним виробництвом. Тобто - це відносини обумовлені поділом праці, її спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням.

Соціально-економічні - це відносини, що обумовлені пануючою у суспільстві формою власності. Саме вона визначає цілі і мотиви виробництва, форми управління, принципи розподілу створеного продукту та одержаних доходів, класову та соціальну структуру суспільства, пануючу форму економічної та політичної влади.

1.3 Господарський механізм

Господарський механізм являє собою сукупність форм і методів управління та регулювання економічних процесів і дій господарських суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних інструментів, правових норм та інституційних структур.

2.Класифікація економічних систем суспільства

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Еко­номічна система — складне, багато структурне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влас­ності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коор­динації економічної діяльності тощо.

Існує два підходи до періодизації розвитку людського суспільства:

Цивілізаційний підхід передбачає перехід розвитку людства від цивілізації до цивілізації і в основі переходу лежать зміни в усіх сферах функціонування суспільства.

Відомий американський вчений Морган в своїй книзі „Первісне суспільство" виділяє три стадії розвитку суспільства: епохи дикості, варварства, цивілізації. В розвитку цивілізації виділяють такі типи:

доіндустріальне суспільство — домінує ручна праця та натуральне господарство;

індустріальне су­спільство – домінує машинна праця;

постіндустріальне сус­пільство, - в основі лежить праця техніки. Що оснащена комп’ютерною технікою..

Формаційний підхід пов'язаний з іменем Маркса. Відповідно до нього розвиток людства йде від формації до формації і в основі переходу лежать зміни в економічній структурі, суспільстві. Маркс виділяє три формації: '

первинна (охоплює первісний та аратський спосіб виробництва);

вторинна (базується на приватній власності, охоплює рабоволодіння, феодалізм, капіталізм);

комуністична.

Однак ці системи суттєво розрізня­ються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом влас­ності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.

В сучасних курсах по економічній теорії економічні системи поділяють на:

• Ринкова система

• адміністративно-командна система

• традиційна система

• змішана система

3. Ринкова система

Модель круговороту ресурсів, продуктів та доходів в умовах ринкової економіки.

Ринок ресурсів %,рента

з\п, прибуток

витрати

виробництва Ресурси

фактори

виробництва

Фірми, підприємства Домогосподарства

вироблена споживчі споживчі

продукція блага витрати

валова

виручка

Ринок товарів і послуг

Ринкова система або система вільного, або чистого ринку - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.

Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 – початку 20 ст.

Основними ознаками є приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, так звана „невидима рука” Адама Сміта, вільна конкуренція, мінімальне державне втручання. Але зупинимось на кожній з ознак детальніше. Приватна власність, на мою думку, є ключовою ознакою. Вона надає можливість володіти факторами виробництва будь-кому, вільно розпоряджатися ними і використовувати. Проте на противагу цьому, приватна власність породжує соціальну нерівність, виникає несправедливість, що в кінцевому може призвести до суспільних конфліктів. Наприклад, Америка, яка фактично вся „приватна” і має найбільшу різницю між бідними і багатими.

Іншою ознакою є вільне підприємництво. Це означає, що окремі групи людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегідь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництво становиться масовим явищем, воно забезпечує більшу частину вироблення національного продукту. До того ж воно є більш ефективним порівняно з тим, якщо б воно знаходилось у державній власності, бо існує стимул до покращення виробництва, його обсягів, масштабів, а також впровадження досягнень НТР для зменшення витрат виробництва.

Важливим є і особистий інтерес, коли економічні суб’єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами і прагнуть найкращим чином реалізувати власні ресурси. Це є основним мотивом економічних вчинків. Цим самим максимізується прибуток: у найманого робітника – заробітну плату, землевласник – орендну плату та ін.

Так звана „невидима рука”¹, яку описав Адам Сміт. Під нею слід розуміти взаємодію попиту, пропозиції, ціни та конкуренції. Попит і пропозиція найкраще ураховує інтереси покупців і продавців, і утворена ринкова ціна в результаті їх взаємодії, відображає реальні тенденції на ринку, його насиченість, на відміну від, наприклад, при централізованому встановленні цін. Це дає більшу економічну свободу учасникам ринкових відносин.

Вільна конкуренція є невід’ємною частиною ринкової економіки. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з цих економічних суб’єктів сам по собі не в змозі вплинути на ціну, за якою реалізується той чи інший товар. Тому виробники прагнуть впровадити нові технології виробництва для зниження витрат виробництва, чи інші шляхи зниження витрат. Це призводить до зниження ціни і більшої доступності товарів. До того ж при вільній конкуренції всі рівні і знаходяться в рівних умовах, що сприяє економічній справедливості. Проте як і приват власність вона не гарантує соціальної рівності.